"Скільки разів можна повторювати: "Я - недоумок"? Як колишніх ув'язнених перетворюють на штурмовиків."

Наметове містечко для цих військових оточене колючим дротом і сховане серед лісу. На вході черговий відчиняє браму, над якою висить прапор із написом англійською: Welcome to hell ("Ласкаво просимо до пекла").

Деякі новобранці нещодавно звільнилися з колоній за умовно-достроковим звільненням, оскільки вирішили приєднатися до військових дій. Раніше вони відбували покарання за злочини, пов'язані з крадіжками, розбоями, наркобізнесом та навіть вбивствами. Серед них є й колишні військові, які самовільно залишили свої частини, отримали за це вирок, а тепер повертаються на службу після відбуття покарання.

hromadske побачило, як проходить військовий вишкіл колишніх засуджених у батальйоні "Шквал" 59-ї бригади. І розпитало їх про мотивацію до служби, соціальну реабілітацію й повернення довіри до колишніх злочинців.

"У війську крадіжка — це недопустимо, у нас такого не прийнято."

Про пекло – це всього лише жарт. Старшина на позивний Джоні роз’яснює, що для колишніх ув’язнених намагаються створити атмосферу, в якій вони, в першу чергу, відчували себе солдатами, до яких проявляють повагу. Звичайно, таке ставлення є віддзеркаленням.

Якщо новобранці проявлять себе з найкращого боку, їх можуть відвести до міста, яке знаходиться всього за кілька кілометрів, щоб подивитися футбол або відпочити на карʼєрі. Крім того, щонеділі тут організовують смачні шашлики.

Проте за порушення режиму чи за помилки під час виконання завдань передбачені покарання. Наприклад, новобранцям дозволяється користуватися телефонами лише протягом години після вечері. Це робиться для того, щоб солдати могли краще зосередитися на навчанні та фізичній підготовці, а також щоб уникнути зайвих думок, пояснює Джоні. Якщо ж когось спіймають з телефоном, його можуть відібрати та прибити до дерева, яке росте в центрі табору. На сосні вже висить кілька десятків смартфонів, прикріплених на цвяхах. Поряд із сосною знаходиться метрова колода з прибитим до неї поліном, яка має назву "нагородна зброя". Той, хто зробить помилку, мусить носити її протягом всього дня. Старшина вказує на двері штабу (дерев'яна хатка, прикрита маскувальними сітками) і демонструє своєрідну "дошку пошани". На ній висять десяток зошитів, в кожному з яких написано від руки: "Я дурень і хочу виправитися". Це написали ті, хто допустив помилки. Навколо табору розташовані баня, намети для проживання солдатів, штаб, кухня та туалети.

Колючий дріт по периметру зʼявився неспроста: щоб не передавали наркотики й щоб військові не виходили за межі території - теж по наркотики чи алкоголь. За останні пів року був лише один випадок, коли до містечка намагалися пронести заборонені речовини в посилці, та їх одразу знайшли.Так само це обмежує можливість утечі для тих колишніх засуджених, які прагнуть скористатися умовно-достроковим звільненням із тюрми, щоб утекти вже зі служби. Але це не панацея. Бо хто хоче, шукатиме будь-які можливості.

Читати ще: Як у центрі пробації на Волині допомагають засудженим соціалізуватися

Джоні зазначає, що подібних ситуацій не дуже багато, проте вони все ж мають місце. Нещодавно стався випадок, коли чоловік, що отримав можливість вийти на свободу через УДЗ після покарання за повторні злочини, втік. При цьому він залишився на етапі навчання і ще не дійшов до виконання бойових завдань на фронті.

Іноді осіб, які ухиляються від служби, повертають назад, а в інших ситуаціях інформацію про них передають правоохоронним органам. Коли правоохоронці знаходять таких втікачів, їх направляють назад до місць позбавлення волі. Джоні зазначає, що військове керівництво та інструктори зосередять свої ресурси на тих, хто насправді прагне навчатися та брати участь у бойових діях.

Ми приїхали о 9:00. Підйом тут о 6:00, тож уже закінчився сніданок і почалися тренування. У містечку залишилися до півтора десятка чоловіків. Вони чекають, коли прибудуть інші новобранці, щоб уже можна було сформувати групу для проходження БЗВП. На полігон натомість вирушили 30 солдатів, які мобілізувалися раніше.Тож ці новобранці (усі у військовій формі) зайняті облаштуванням містечка (будують нові намети, наприклад) чи фізичними вправами. Після колоній багатьом із них треба підтягнути форму, бо після малорухливого способу життя в колонії складно витримати навантаження під час навчань.Поки я говорив із Джоні, солдати саме почали бігати по периметру містечка і відтискатися. Далі вони сіли відпочити під деревом біля свого намету. Підходжу до них і завʼязую розмову. Хтось неохоче говорить, бо воліє забути про увʼязнення. Інші ж зізналися, що відбували покарання за різними статтями: крадіжки, розповсюдження наркотиків, розбій.

Одна людина зазначає, що він "не дуже вдало викрав", через що отримав п'ять років за статтею про грабіж: "Я займаюся кишеньковими крадіжками. Ідучи за людиною, яка нахиляється, я вириваю телефон з його задньої кишені. Відходжу на кілька метрів, і раптом він починає кричати. Я намагався втекти, але ледь не потрапив під машину. І тут з'явився оперативник, тому втекти мені не вдалося".

Читати ще: Ветерани та пробація: у Луцьку говорили про партнерство і підтримку

Джоні одразу попереджає: "У війську крадіжка не допускається, і в своїх рядах тим більше. У нас такого не буде і навіть не намагайтеся. Тут такі речі швидко викриваються".

Поки військові металися по площі, я звернув увагу на чоловіка з довгою сивою бородою та яскравими блакитними очима. Коли він сидів на лавці в іншій частині селища, я вирішив підійти до нього.

Олександр тут найстарший. Йому 50 років. Та від молодших не відстає. Його позивний Санич - іще з тюрми. Покарання чоловік відбував за умисне вбивство.

"Терпіння не вистачило," - зазначає він. До арешту обіймав посаду бригадира в будівельній групі на Одещині. Згідно з вироком суду, йому призначили дев'ять років ув'язнення, але після трьох років він вирішив приєднатися до служби.

"У колонії ти, як кажуть, зек. А тут уже вільна людина. Це вже на психіку дає такий поштовх. Стирається назва зек - і все", - пояснює свою мотивацію Санич.

Внаслідок ув'язнення його 28-річна донька не підтримує з ним жодного контакту. Вона поки не в курсі, що батько вирішив приєднатися до армії. Після завершення навчання Олександр планує зателефонувати їй, вперше за багато років.

Це схоже на те, як якщо замкнути собаку в клітці, вона почне скиглити.

О 13:00 до містечка доставляють обід - червоний борщ зі сметаною, намазку з сала, шашлики, овочевий салат і компот. Група з 30 військових, які завершують своє 21-денне навчання, обідає просто на полігоні. Після їжі в тіні дерев вони практикують навички тактичної медицини. 27-річний Станіслав із поголеною головою та густою бородою, трохи збентежений, ділиться своєю історією.

Він - сирота, який провів своє дитинство в інтернаті. Після виходу в доросле життя працював на заводі і на будівництві в Дніпрі. У 2024 році його мобілізували місцеві військові органи комплектування.

"Вийшов на обід, і раптом опинився в бусику. Військово-лікарська комісія зайняла всього п’ять хвилин," - ділиться він.

Потрапив у 95-ту бригаду, де прослужив рік і шість місяців.

Брав участь у бойових операціях на Курському та Торецькому фронтах, виконуючи обов'язки гранатометника, хоча насправді займався завданнями стрільця. У зимовий період 2025 року отримав травму щелепи, після чого йому встановили металеву пластину, а також обморозив пальці на нозі, що призвело до їх ампутації.

Конфлікти з керівництвом, брак офіційних відпусток і накази повертатися до виконання завдань без належного відновлення після отриманих травм призвели до його СЗЧ в січні минулого року. "На останньому завданні я вже почав замислюватися: от вийду - і все, викличу таксі. Тоді отримав поранення щелепи. Мені призначили 60 днів реабілітації на ВЛК, я міг перебувати вдома. Проте командир телефонував мені: 'Ти будеш їхати?' Я відповів: 'Вже можете подавати СЗЧ'," - згадує він.

Досліджуйте далі: Від крадіжки до викладання, від наркотиків до волонтерства: як у Волині відбувається реабілітація засуджених.

У СЗЧ він провів пів року. Навіть своїй дівчині, з якою зустрічався до служби, не розповів про це одразу. Виявився неуважним, коли одного разу, перебуваючи під впливом алкоголю, виклав сторіз в Instagram. Хоча впродовж цього часу відчував певний сором перед товаришами по службі, повертатися до минулого життя не бажав, продовжуючи гуляти і відпочивати.

У серпні, коли він знову перебував у нетверезому стані, поліція зупинила його на вулицях Дніпра. Після перевірки документів з'ясувалося, що Станіслав знаходиться в розшуку. Його затримали. Під час слідства йому пред'явили додаткову статтю обвинувачення за грабіж. У вироку зазначається, що під час зустрічі з військовослужбовцем на вокзалі він викрав його сумку.

"Я навіть не можу пояснити, чому це сталося. Мабуть, все через гроші. Вийшло так, що просто взяв свою сумку і пішов. У той момент я не замислювався. Мій стан був далеким від нормального — я був під впливом алкоголю і легких наркотиків. Наслідки тоді не цікавили мене," - згадує Станіслав.

Коли дівчина дізналася про пограбування, вона на якийсь час вирішила припинити спілкування з ним. Її батьки тепер виступають проти їхніх зустрічей.

Поки Станіслав перебував на гауптвахті, він мріяв повернутися на службу, але прокуратура наполягала на продовженні процесу до винесення вироку. В результаті чоловік провів близько дев'яти місяців у в'язниці, поки не з'явилися рекрутери з 59-ї бригади. "Звісно, я хочу бути військовим, а не зеком. Ніколи не думав, що опинюся в такій ситуації. Так вже склалося," – зітхає він, розводячи руками.

Цікавлюсь, яке його ставлення до ідеї, що краще вирушити в СЗЧ і потрапити за ґрати, де ймовірність загибелі менша, а також ясність щодо терміну звільнення, ніж залишатися на службі з невизначеними умовами.

Станіслав відповідає: "Я усе одно пішов би служити. Я не сидів би. Я така людина: не моє це - сидіти. Це як собаку у клітку закрити, він буде вити".Алкоголь і наркотики нині не вживає. Але не певен, чи зміг би втриматися без армійського контролю. А ще відчуває відповідальність перед побратимами.

Я сказав, що більше не планую повертатися до тієї бригади.

Олександр проходить БЗВП разом зі Станіславом. Ховає обличчя за бафом і розповідає, що пішов служити добровільно наприкінці 2022 року. Через це його покинула дружина. Служив у 14-й бригаді, а потім - у 42-й на Лиманському напрямку. Був командиром відділення зв'язку.

"У СЗЧ [2024 року] я залишився завдяки "відмінному керівництву". Протягом року та трьох місяців я жодного разу не користувався відпусткою", - ділиться чоловік.

Через кілька днів після СЗЧ сам пішов до Держбюро розслідувань. Там йому дали направлення на ВЛК."Я пройшов ВЛК, і мені сказали: "Все, можеш іти назад воювати". Я відповів, що в ту бригаду більше не повернуся. Мені сказали: якщо не в бригаду, то закриють. Я вибрав другий варіант", - додав Олександр.

Йому дали п'ять років тюрми. Перший рік не думав повертатися на службу - тюрма видавалася кращою за армію. Але коли інші засуджені почали йти служити, змінив думку: "Немає сенсу сидіти. Треба йти - от і все".

Олександр, який виявився в значно складніших умовах, ніж ті, що були до його ув'язнення та служби в СЗЧ (без можливості відпусток і зобов'язаннями до завершення воєнного стану), реагує на це словами: "У мене все гаразд. Я тривалий час розмірковував над своїми діями та підписами".

Він не підтримує контакт із братом і сестрою, оскільки вони давно виїхали за межі країни. Дома його чекає 71-річна мати. Спочатку вона намагалася переконати сина не повертатися до служби, але зрештою прийняла його рішення.

"Не знаєш, як розв'язати проблему, тому знову опиняєшся за гратами."

Новобранець Віталій з Івано-Франківська. Із цієї групи він найдовше сидів у вʼязниці - сумарно 20 років. Ще з 2000-х потрапляв у тюрму й періодично виходив на свободу, але знову вчиняв крадіжки чи грабежі і повертався за ґрати.

"Час від часу ти виходиш на волю, але незабаром забуваєш, що таке справжня свобода. Не встигаєш адаптуватися, і знову потрапляєш у коло злочинних справ. Поки ти перебуваєш [за ґратами], твої друзі йдуть з життя. Залишаєшся на самоті, не знаючи, як вирішити свої проблеми. І врешті-решт, знову опиняєшся у в'язниці," - ділиться Віталій.

Він зазначає, що з наявністю судимості знайти роботу надзвичайно складно. Тому він знову і знову вдавався до крадіжок, аби отримати швидкі гроші. Незважаючи на це, ще до свого першого ув’язнення він отримав диплом вищої юридичної освіти.

Тричі одружувався, має трьох дітей. З нинішньою дружиною почав стосунки, коли востаннє вийшов на свободу в 2024-му. Через рік знову потрапив у вʼязницю і там дізнався, що дружина завагітніла. Народився хлопчик, назвали Віталієм."Зараз є шанс кардинально поміняти своє життя. В основному - перестати красти, бути корисним суспільству й одночасно собі. Я думаю, дітям буде приємно почути, що я не сидів у тюрмі, а захищав територіальну цілісність України", - розповідає чоловік.

Найменшому в цій групі, солдату з позивним Кіпіш, всього 19 років. Він має струнку та мускулисту статуру. На його засмаглому обличчі лише починають з'являтися вуса. Мріє стати штурмовиком.

"Рік тому один чоловік, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, підійшов до балкона моєї матері і почав її турбувати. Вона зателефонувала мені, я поспішив на допомогу і не зумів оцінити свої можливості... В результаті, він впав у кому і помер. Я не шкодую про свій вчинок, адже захистив маму, але шкода, що опинився за ґратами", - розповідає Кіпіш. Батьки не підтримували його намірів йти служити, вважаючи, що з тюрми він точно повернеться живим і здоровим. Батько, який також воює, був проти цього рішення. Кіпіш поділився своїм вибором, лише коли вже став військовослужбовцем.

"Я усвідомив, що вийду з в'язниці у 26 років. А навіщо мені це? Мої 19 років я святкував тут, а командири мене вітали. Тато пропонував подарувати бронежилет, але я вирішив відкласти. Мама ж дала гроші на каску", - ділиться молодий чоловік. Новобранці проходять тренування з штурму будівель. Інструктори стверджують, що 21 день підготовки - це замало. Зазвичай вони супроводжують своїх бійців у зону бойових дій і продовжують навчання вже там, адаптуючи його до конкретних завдань. Але хотілося б мати більше часу для підготовки. Інструктор з бойової підготовки, командир штурмового взводу Антон Чорний, також висловлює занепокоєння, що законодавці не врахували можливість відпусток для колишніх ув'язнених, які вирішили йти на фронт.

В даний час у них є можливість отримати максимум 10 днів відпустки у зв'язку із сімейними обставинами, але на щорічну звичайну відпустку права не існує, оскільки це не передбачено законодавством.

За таких обставин, згідно з дослідженнями правозахисного центру "Принцип", командири неофіційно надають відпустки колишнім в'язням з огляду на їхні сімейні ситуації, якщо їм довіряють. Проте, якщо один з підлеглих вирушить у спеціальний заклад чи вчинить правопорушення під час такої неформальної відпустки, це, безсумнівно, негативно позначиться на ставленні командування до інших.

Військовослужбовці очікують на прийняття законопроєкту, який зможе вирішити цю ситуацію. Крім того, він надасть можливість колишнім засудженим перейти до інших підрозділів.

"П'ять років пройшли без причини, і тепер мені трошки лякає виходити на вулицю."

Я повертаюся до табору, розташованого в тіні лісу. Тут повітря здається легшим. Мене знайомлять із військовим на ім'я Валько — у нього засмагле обличчя, густий темний борода та проникливий погляд.

Він вступив до армії як артилерист у складі 100-ї бригади. У 2024 році вирушив до СЗЧ. Пояснює, що через відсутність належного медичного обслуговування у нього виникла патологія прямої кишки. Три місяці після проходження служби в СЗЧ Валька затримали вдома в Ковелі.

"У Державному бюро розслідувань повідомили, що йому доведеться повернутися на службу або провести як мінімум п'ять років", - згадує чоловік. Він вирішив обрати другий шлях.

У СІЗО пробув близько року. Звідти його повезли на операцію, яка, переконує Валько, не покращила його стану. Він отримав вирок за СЗЧ і з тюрми пішов служити до 59-ї бригади у батальйон "Шквал". Тут командування відправило його на корекційну операцію, і після відновлення чоловік перейшов до виконання бойових завдань."У мене виходу не було, я точно повернувся б до війська. Але ви зрозумійте: п'ять років дали ні за що, і тепер мені трохи страшно ходити на завдання з деякими [колишніми засудженими]. Не зі всіма, але хтозна, може, й привалить мене - яка йому різниця", - каже Валько.

Приблизно о 18:00 солдати повертаються до наметового містечка з полігону. Втомлені, з засмаглою шкірою та у повній екіпіровці, вони ще виконують віджимання на землі. Після цього – в душ і на вечерю. О 19:00 їм роздають телефони. Вони розходяться в різні боки, щоб зателефонувати рідним або дівчатам.

"Що ти там, маленька? Щось тебе погано чути. Перенабери..." - чую розмову одного солдата.

Два молоді хлопці переглядають соціальні мережі, активно обговорюючи щось цікаве. Старшина, помітивши їхні усміхнені обличчя, вигукує: "Що, дивитесь порнографію?"

"Та ні, я ж можу й без підказок", - відповідає солдат із позивним Циган.

О 21:00 - відбій. Перед цим усі шикуються й читають "Промову Переможця". Один військовий виходить у центр і гучно промовляє, а всі інші повторюють за ним:

"Я воїн Збройних сил України. Гідний нащадок українських героїв. Я ніколи не зраджу присягу й довіру українського народу".

Денис БУЛАВІН

Матеріал створено за підтримки "Медіамережі"

Приєднуйтесь до нашого Telegram-каналу, щоб бути в курсі найсвіжіших новин Волині, України та міжнародних подій!