Князівський Галич, що відсутній на сучасних картах.

Частина туристів, яка приїжджає до сучасного Галича, навіть не здогадується, що княжа столиця була не тут. Центр одного із найвпливовіших міст середньовічної Русі розташовувався за кілька кілометрів - на території сучасного села Крилос. Саме там археологи відкрили залишки князівського двору, фундамент Успенського собору, оборонні вали й давні вулиці. А в сусідньому селі Шевченкове досі стоїть єдина збережена будівля княжої доби - церква святого Пантелеймона.

Княже місто стало об'єктом вивчення для істориків, археологів, архітекторів та інших науковців протягом багатьох років. Під час наукової конференції "Жива історія", яка проходила в заповіднику "Древній Звенигород" і була присвячена історії середньовічних міст, детально висвітлили давній Галич, представивши численні цікаві факти та матеріали.

Причини, через які люди обрали цю місцевість для поселення.

Для закладання давніх поселень вирішальними були наявність води, торгових шляхів неподалік й пристосований для оборони ландшафт. Крилоське городище мало всі три переваги.

Архітектор Василь Петрик роз'яснює, що на вершині найвищого пагорба знаходиться могутнє джерело - княжа криниця, яка протягом тисячоліть залишається наповненою водою. З цього місця існував природний спуск з підвищеної тераси до долини Лукви. Саме через цю ділянку проходила дорога, а стрімкі схили виконували роль натуральної фортеці.

Крилоське городище знаходиться на піднесеному пагорбі, оточеному річками з обох боків.

Археологічні дослідження свідчать про те, що цей пагорб був обраний людьми ще до виникнення князівської влади. Поселення на цьому місці існувало вже в VIII столітті. Деякі науковці вважають, що воно могло бути частиною Білої Хорватії, яку знищив князь Володимир Великий. Наприкінці X століття тут були зведені перші потужні укріплення, а всередині почало розвиватися місто з регулярним плануванням, що включало вулиці та житлові будівлі.

Археолог та дослідник Галича Юрій Лукомський помітив ще одну цікаву рису цієї місцевості. Центральний пагорб нагадує мис, оточений з обох сторін річкою Луквою та Мозолевим потоком. Навколо нього розташовувалися високі береги передмістя, формуючи велику міську облямівку.

Місто, яке має історію, що сягає далеко за межі своєї першої документальної згадки.

У літописах Галич уперше згадується під 1140 роком. Але саме місто, очевидно, зародилося значно давніше.

За словами доктора історичних наук Мирослава Волощука, термін "галичани" виникає до того, як згадується саме місто. "Не може бути так, що вже існують галичани, а Галича ще не існує", – підкреслив він. Що стосується точного часу заснування міста, то визначити його важко: це могло статися наприкінці IX або в X столітті.

Курган Галичина, известный также как могила Галичина.

Одним із найзагадковіших місць у цій місцевості є Галичина могила - величезний курган, який народні перекази повʼязують із засновником міста. Під час розкопок археологи виявили всередині не поховання людини, а залишки спаленого човна й військового спорядження. Це кенотаф - символічне поховання без небіжчика. Звідти починається історія самого Галича.

Копія човна, виявленого в могилі на території Галичини.

Як Галич отримав статус столиці

Першими правителями Галицької землі були Ростиславичі. Вони не могли успадкувати київський престол, оскільки їхній батько Володимир Ярославович помер раніше за свого батька Ярослава Мудрого. Тому освоювали землі на околиці Володимирівського уділу. Династія Ростиславичів правила з кінця XI до кінця XII століття. Спочатку головними містами їхніх володінь були Перемишль, Теребовля і Звенигород. Але у XII столітті ситуація змінилася. Після тривалої боротьби за владу князь Володимирко Володарович переніс свою головну резиденцію саме до Галича. З 1140-х років місто швидко перетворюється на політичний центр усієї землі.

Модернізована репліка XII століття фортеці в експозиції музею історії Галича.

У 1144 році, коли Галич отримав статус столиці князівства, його центральна частина зазнала значних змін. Як зазначає архітектор Василь Петрик, в кінці X століття основою для Крилоського городища стало урочище Золотий Тік — невеликий дитинець площею близько одного гектара. Проте вже у XII столітті на найвищій точці городища була зведена нова княжа резиденція відкритого типу, яка не мала окремих укріплень навколо палацу. Приблизно у 1140-1141 роках було побудовано княжий палац, а незабаром почалося зведення великого Успенського собору.

Модель княжої столиці з музею історії Галича.

Історик Мирослав Волощук зазначає, що князеві Володимиркові було складно закріпитися на новій території. Деякі представники місцевої аристократії віддавали перевагу іншим кандидатам на трон. Тому він сприймав зведення нового кафедрального собору не лише як релігійну ініціативу, а й як політичний захід — спосіб зміцнити свою легітимність.

Площа Галича сягнула близько 65 гектарів. Для XII століття це був один із найбільших міських комплексів Русі. Мирослав Волощук наголошує, що загалом Галич був не лише столицею Галицько-Волинської держави, а й мав масштабний вплив на українську історію. Це була князівська і королівська резиденції різних династій, місце осідку єпископа і митрополита, адміністративний центр і місто на магдебурзькому праві.

Карта княжого Галича

"Галич став основою для назви цілої області, відомої як Галицька земля або Галичина. Це схоже на термін 'римлянин' - не завжди це означає, що людина є жителем Рима, а радше частини Римської імперії", - зазначає історик.

Період найбільшого розвитку Галицької землі співпав із тридцятирічним правлінням Ярослава Осмомисла. Однак після його смерті між його синами виникли суперечки, які призвели до втручання зовнішніх сил. У 1188 році армія угорського короля Бели ІІІ захопила Галич, призначивши правителем міста його сина Андрія. Протягом наступного року Андрій керував галицькими землями.

Багато правителів змагалися за контроль над Галичем.

Величний собор як втілення сили

Успенський собор став головною будівлею княжого Галича. Юрій Лукомський вважає, що князь Володимирко запросив до його зведення майстрів, знайомих із романською архітектурою Західної Європи. Для будівництва використали місцевий білий алебастр - матеріал, який нагадував мармур. Собор був справді величезним - приблизно 32 на 37 метрів. Усередині його підтримували вісім масивних стовпів. На думку дослідника, величезний білий храм мав демонструвати не лише багатство, а й законність князівської влади.

"Ми встановили, що спочатку цей собор мав восьмиколонну конструкцію та був виконаний у стилі базиліки. З 1153 року Ярослав Осмомисл розпочав його реконструкцію, додавши купол у центральній частині," - поділився археолог Юрій Лукомський, який займався дослідженнями цього собору.

Макет Успенського собору

Будівництво собору було започатковане Володимирком, а його син Ярослав Осмомисл завершив цю справу. Саме там, всередині храму, знайшов вічний спочинок Ярослав, і це єдине документально підтверджене поховання князя в Успенському соборі. Археолог Ярослав Пастернак, який проводив розкопки собору понад століття тому, пізніше перепоховав останки князя в церкві Святого Юра у Львові. Наразі саркофаг князя зберігається в краєзнавчому музеї Івано-Франківська.

Могила Ярослава Осмомисла позначена меморіальною дошкою.

Собор простояв близько трьох століть. За словами памʼяткоохоронця Миколи Гайди, коли після перенесення столиці Галич утратив політичне значення, утримувати таку споруду стало дедалі важче. Храм поступово занепадав, а в XVI столітті його камінь використали для будівництва нової церкви поруч.

Брили Успенського собору з фрагментами настінних розписів.

Сьогодні єдине, що свідчить про колишню велич собору, — це відкриті археологами основи будівлі. Поруч з ними все ще підноситься церква, зведена в 1580-х роках. У її фундаментах можна знайти ті ж алебастрові та вапнякові блоки з фресками Успенського собору. Нова церква, хоча й має ренесансні риси, водночас є копією зниклого собору.

Успенська церква XVI століття, розташована неподалік від собору.

Що збереглося від княжого Галича?

Сьогодні залишки княжої столиці можна знайти в різних куточках околиці. У Крилосі чудово збереглися величні оборонні вали, які досі формують контури князівського міста. Археологами було досліджено фундамент Успенського собору. У Галичині на могилі створено павільйон, в якому відкрито один із найстаріших меморіальних комплексів міста.

Каплиця василіан XVII століття та залишки фундаментів Успенського собору.

На вершині Крилоського городища, де, ймовірно, розташовувався князівський двір, сьогодні функціонує музей історії Галича.

Броня захисника Галицької фортеці в експозиції музею

Найбільш збереженою архітектурною пам’яткою є церква святого Пантелеймона, розташована в Шевченковому. Вона слугує важливим свідченням кам’яної архітектури епохи Русі. Багато з декоративних елементів, які виявляють археологи під час розкопок Успенського собору та галицького замку, мають схожі різьблені мотиви, що присутні на фасадах церкви святого Пантелеймона.

Церква Святого Пантелеймона в селі Шевченкове

У сучасному Галичі збереглася єдина вежа замку, що датується XIV століттям. Цю споруду збудували для польських старост, які керували містом. Сьогодні в рамках заповідника "Давній Галич" активно розвивається туристична інфраструктура. У самому серці міста розташований макет княжого Галичу. Археологи проводять дослідження вʼїзної вежі, в якій також виявляють камʼяні блоки з Успенського собору.

Вежа замку Галицького староства, зведена в XIV столітті.

Щоб познайомитися саме з княжою історією Галича, недостатньо приїхати до сучасного міста. Його справжня столиця лежить трохи осторонь - серед пагорбів, де понад девʼять століть тому зʼявилося місто, імʼя якого згодом стало назвою цілого історичного краю.