Дитячі мрії. Чого вони варті? (частина перша)
Сьогодні поговоримо про наше майбутнє, про дітей та їх мрії. На перший погляд, ця тема дуже проста і нудна. Втім, хтозна, можливо думки, якими поділилися наші співрозмовники, будуть і корисними, і цікавими.
Все почалося з мого поста у Фесйбуці. «Розпочався новий навчальний рік, причому не тільки в загальноосвітніх, а й в музичних школах, в школах з образотворчого мистецтва, танців, спорту. Одна з проблем - Як мотивувати дитину до занять?» - ось це і було, як то кажуть початком дискусії.
Відверто кажучи, коментарі до мого допису наштовхнули мене на створення цієї передачі.
Але спочатку, я хочу розповісти власну історію.
У музичну школу мене не водили - ніби й недорого було (9 карбованців на місяць, зарплата була 120 карбованців). Але для нашої сім'ї це було дорого.
Знаю, що стандартна відповідь в деяких інших сім'ях була такою - "Музикантом ти все одно не станеш, навіщо це тобі".
Розповім також про досвід знайомого товариша. У нього батьки зробили кардинальні заходи - вони віддали дитину вчитися грі на баяні - так ось, щоб не відволікався... пристібали його до баяну. Потім музика йому сподобалася, хоча музикантом він не став.
Моя знайома, молода мама, Анастасія Дорошенко мешкає у Сєвєродонецьку. Цьгоріч вона повела маленьку донечку «в перший раз, в перший клас». Окрім звичайної школи, у родині вирішили віддати дівчинку до музичної школи. Саме про це ми і поговорили.
Я хотів поспілкуватися з різними людьми, які втілили дитячі мрії у власне життя, і які не втілили їх у життя, проте, дитячі та юнацькі захоплення суттєво вплинули на подальший розвиток особистості.
Тут буде багато міркувань та поглядів. Ними поділяться наші співрозмовники – люди різного віку, різних професій. Проте, всіх об’єднує теплі спогади та вірність дитячим захопленням.
…Рубіжне особисто мене дивує своїми талантами – тут мешкає багато непересічних художників, народних митців, аматорів, самодіяльних артистів та музикантів. Історично склалося так, що у невеличкому промисловому місті мистецтву завжди приділялося чимало уваги.
Можливо, це пов’язано з тим, що місцеві мешканці, важко працюючи на хімічних виробництвах, завжди хотіли знайти якусь розраду та відпочинок.
Окрім того, у багатьох родинах, було і, дякуючи Богу, залишилося таке правило – дитина має відвідувати спортивну секцію та займатися музикою чи танцями, співом чи малюванням.
На відміну від Сєвєродонецька чи Лисичанська, тут, у Рубіжному, не виникають проблем на кшталт закриття Льодового палацу спорту, або школи мистецтв.
Сьогодні в місті працює Рубіжанська міська дитяча школа мистецтв, Палац культури, Комплекс позашкільної роботи з дітьми та юнацтвом, багато спортивних гуртків та інших секцій.
І до речі, я часто про них розповідаю.
Мій колега – Михайло Мартинко розповів власну історію, як він займався музикою. І що цьому передувало, а також поговорили про те, як музика допомагає у сьогоднішньому житті.
Наступний наш співрозмовник - Валерій Михайлович Колесніков. Він - прекрасний музикант, самобутній композитор, чудовий аранжувальник, талановитий педагог, «батько» Зразкового вокального ансамблю «Камертон».
Нещодавно Маестро було присвоєно звання – «Почесний громадянин міста Рубіжне». Сьогодні йому 70 років, за плечима 55 років невтомної творчої діяльності на музичній ниві.
Як оцінити його роботу? За учнями, написаними піснями і композиціями - звичайно, але хіба всіх їх порахуєш?
Я оцінюю його діяльність за щирими аплодисментами, коли на День сім’ї йому аплодувала вся площа. Коли серце і талант віддаєш людям - тоді люди відповідають тобі любов'ю.
Ось така вийшла розмова.
Втім, якщо є задатки таланту, якщо є співпраця викладач – батьки – дитина, то можливий позитивний результат. Продовжуємо розмову з Маестро Колесніковим.
Валерій Михайлович Колесніков – дуже позитивна людина, йому притаманні і серйозність, і самоіронія.
У сьогоднішньому океані пафосу та популізму нормальний здоровий цинізм Колеснікова викликає повагу.
А щодо його думок з приводу музикальної педагогіки, варто прислухатися багатьом батькам. Втім, сьогоднішню тему ми продовжимо наступного разу.
Підготував Володимир Сидоренко, Паралель-медіа