Дитячі мрії. Чого вони варті? (частина перша)

Сьогодні поговоримо про наше майбутнє, про дітей та їх мрії. На перший погляд, ця тема дуже проста і нудна. Втім, хтозна, можливо думки, якими  поділилися наші співрозмовники, будуть і корисними, і цікавими.    

Все почалося з мого поста у Фесйбуці. «Розпочався новий навчальний рік, причому не тільки в загальноосвітніх, а й в музичних школах, в школах з образотворчого мистецтва, танців, спорту. Одна з проблем - Як мотивувати дитину до занять?»  - ось це і було, як то кажуть початком дискусії.

Відверто кажучи, коментарі до мого допису наштовхнули мене на створення цієї передачі.

Але спочатку, я хочу розповісти власну історію.    

У музичну школу мене не водили - ніби й недорого було (9 карбованців на місяць, зарплата була 120 карбованців). Але для нашої сім'ї це було дорого.

Знаю, що стандартна відповідь в деяких інших сім'ях була такою - "Музикантом ти все одно не станеш, навіщо це тобі".

Розповім  також про досвід знайомого товариша. У нього батьки зробили кардинальні заходи - вони віддали дитину вчитися грі на баяні - так ось, щоб не відволікався... пристібали його до баяну. Потім музика йому сподобалася, хоча музикантом він не став. 

Моя знайома, молода мама, Анастасія  Дорошенко мешкає у Сєвєродонецьку. Цьгоріч вона повела маленьку донечку «в перший раз, в перший клас». Окрім звичайної школи, у родині вирішили віддати дівчинку до музичної школи. Саме про це ми і поговорили.

Я хотів поспілкуватися з різними людьми, які втілили дитячі мрії у власне життя, і які не втілили їх у  життя, проте, дитячі та юнацькі захоплення суттєво вплинули на подальший розвиток особистості.

Тут буде багато міркувань та поглядів. Ними поділяться наші співрозмовники – люди різного віку, різних професій. Проте, всіх об’єднує теплі спогади та вірність дитячим захопленням.  

…Рубіжне особисто мене дивує своїми талантами – тут мешкає багато непересічних художників, народних митців, аматорів, самодіяльних артистів та музикантів. Історично склалося так, що у невеличкому промисловому місті мистецтву завжди приділялося чимало уваги.

Можливо, це пов’язано з тим, що місцеві мешканці, важко працюючи на  хімічних виробництвах, завжди хотіли знайти якусь розраду та відпочинок.

Окрім того, у багатьох родинах, було і, дякуючи Богу, залишилося таке правило – дитина має відвідувати спортивну секцію та займатися музикою чи танцями, співом чи малюванням. 

На відміну від Сєвєродонецька чи Лисичанська, тут, у Рубіжному,  не виникають проблем на кшталт закриття Льодового палацу спорту, або школи мистецтв.

Сьогодні в місті працює Рубіжанська міська дитяча школа мистецтв, Палац культури, Комплекс позашкільної роботи з дітьми та юнацтвом, багато спортивних гуртків та інших секцій.

І до речі, я часто про них розповідаю.

Мій колега – Михайло Мартинко розповів власну історію, як він займався музикою. І що цьому передувало, а також поговорили про те, як музика допомагає у сьогоднішньому житті.  

Наступний наш співрозмовник - Валерій Михайлович Колесніков. Він - прекрасний музикант, самобутній композитор, чудовий  аранжувальник, талановитий  педагог, «батько» Зразкового вокального ансамблю «Камертон».

Нещодавно Маестро було присвоєно звання – «Почесний громадянин міста Рубіжне». Сьогодні йому 70 років, за плечима 55 років невтомної творчої діяльності на музичній ниві.

Як оцінити його роботу? За учнями, написаними піснями і композиціями - звичайно, але хіба всіх їх порахуєш?

Я оцінюю його діяльність за щирими аплодисментами, коли на День сім’ї йому аплодувала вся площа.  Коли серце і талант віддаєш людям - тоді люди відповідають тобі любов'ю.

Ось така вийшла розмова.

Втім, якщо є задатки таланту, якщо є співпраця викладач – батьки – дитина, то можливий позитивний результат. Продовжуємо розмову з Маестро  Колесніковим.

Валерій Михайлович Колесніков – дуже позитивна людина, йому притаманні і серйозність, і  самоіронія. 

У сьогоднішньому океані пафосу та популізму нормальний здоровий цинізм Колеснікова викликає повагу.

А щодо його думок з приводу музикальної педагогіки, варто прислухатися багатьом батькам. Втім, сьогоднішню тему ми продовжимо наступного разу.

Підготував  Володимир Сидоренко, Паралель-медіа