Звернення Президента України щодо прийняття законів по Донбасу
Днями я пережив дуже сильну емоцію, якої просто не можна забути. Я спілкувався з нашими воїнами… І от один з них дає мені трубку, каже: «Пане Президенте, тут моя мама, вона дзвонить з окупованої території, хоче з вами поговорити».
«Дорогие наши, родные, - чую схвильований, тремтячий голос. - Вы же нас не оставите, правда? Мы просим, возвращайтесь скорее и верните нас в Украину».
Звичайно, моєю відповіддю були щире «дякую, Вам за сина» і впевнене «так, ми повернемо Донбас».
Але чи вселяють таку ж впевненість в людей ті наші політикани, які, прикриваючись ура-патріотичними словесами, насправді нав'язують країні курс на відмову від окупованих територій? Курс на зречення від мільйонів власних співвітчизників.
Крім того, їхні дії провокують напругу у стосунках з нашими ключовими союзниками. Створюють загрозу, що ми з вами залишимося з агресором сам на сам, без підтримки світової спільноти.
В голові просто не вкладається те, що ми бачили вчора і сьогодні у Верховній Раді. Колишні партнери по демократичній коаліції, люди, які називають себе патріотами і навіть українськими націоналістами, зривали голосування… І за що? За те, щоб законом визнати Росію агресором, а її війська – окупантами!
Як на заклик «хто не скаче», так підстрибують вище всіх. А як до голосування за очевидний український інтерес – неначе щось пороблено. А у декого взагалі з-під вишиванок визирають косоворотки, на головах – стирчать кокошники.
Питання суверенітету, територіальної цілісності, обороноздатності України мають об'єднувати всі політичні сили, прибирати на задній план вузькопартійні інтереси.
Врешті-решт, відповідальних депутатів виявилося більше. І вони забезпечили два надзвичайно важливих голосування, які захищають національні інтереси України і життя громадян.
Закон про деокупацію, Закон про повернення українського суверенітету на Донбас приводить правове поле у відповідність з реальним станом справ. Території законодавчо проголошуються тимчасово окупованими російськими окупаційними військами. Росію Україна кваліфікує як країну-агресора. А за собою ми фіксуємо право на самооборону відповідно до статті 51 Статуту Організації Об'єднаних Націй.
Це ще більше зміцнює правову базу для застосування Збройних Сил, розширює їхні спроможності в регіоні.
Це посилює аргументи на користь надання Україні оборонної зброї.
Закон хоча і регламентує детально військовий аспект нашої боротьби, ключовим проголошує мирний, політико-дипломатичний шлях.
Він дає чіткий сигнал всім нашим співвітчизникам на окупованих Росією територіях: Україна повернеться до вас, а ви – до України. Бо ми – єдина, соборна і неподільна країна.
Сподіваюся, ці слова почує і мама солдата, і більшість наших громадян, які перебувають під окупацією.
Закон посилить нашу позицію у боротьбі за звільнення заручників і у питанні щодо можливого розміщення миротворців ООН на Донбасі. Росія як країна-агресор не матиме жодного права на участь в цій місії, яка має бути дислокована на всій окупованій території – включно з тимчасово непідконтрольною нам ділянкою українсько-російського кордону.
Нарешті, кілька слів про законопроект, що на один рік продовжив давніший закон про особливості місцевого самоврядування в окремих районах. Якими жахіттями тільки не лякали три роки тому, коли його вперше ухвалювали! Тоді, до речі, за нього голосували і ті політичні сили, які вчора й сьогодні виступали проти.
Та жоден, - наголошую, жоден! - негативний прогноз за ці три роки не справдився. І тоді, і тепер можливість виконання закону жорстко обумовлена низкою вимог до Росії як агресора та окупанта та до її маріонеткових режимів. Насамперед – вимогою про виведення російських військ, незаконних збройних формувань, виведення військової техніки з території України, і нормою про відповідність політичних процесів стандартам ОБСЄ.
Натомість наша репутація як країни, яка із відповідальністю ставиться до Мінських домовленостей, дозволяє щоразу продовжувати санкції проти Росії, країни-порушниці угод. І ці санкції значною мірою стримують агресора.
Я вже не кажу про виграний нами час для зміцнення армії, переходу від часткової мобілізації до контрактного принципу її формування, тощо.
Позавчора увечері я довго розмовляв з Іриною Геращенко, моїм спецпредставником в Мінській групі, щойно після її повернення із столиці Білорусі. Росіяни не приховували своїх сподівань на провал голосувань у Верховній Раді. Особливо великі надії вони покладали на відхилення проекту Закону про продовження дії особливостей місцевого самоврядування.
Чому? Бо це розв'язало б їм руки на лінії зіткнення і допомогло би скинути тягар санкцій. Та відповідальне голосування більшості допоможе нашій армії й надалі тримати оборону з мінімумом жертв, а дипломатам – посилити міжнародний тиск на Росію.
Вдячний народним обранцям за продемонстровану відповідальність.
Слава Україні і слава її захисникам!
Джерело - .
