Вишиванки на стародавніх фотографіях
Майстриня Галина Гафійчук зібрала колекцію з понад 120 вишитих костюмів, що відображають культурні особливості різних етнічних регіонів України.
Понад два десятиліття тому жінка почала займатися вишивкою. Протягом цього часу вона зібрала вражаючу колекцію вишитих сорочок і заснувала в своєму рідному селі Глушкові, що в Івано-Франківській області, музей під назвою "Етноскриня". Нещодавно цей музей став частиною туристичного маршруту "Сильвети Покуття", який був представлений в Прикарпатті.
Як виникла колекція Галини Гафійчук та які критерії слід врахувати при виборі вишитої сорочки, дізнався Укрінформ, звернувшись до майстрині напередодні Дня вишиванки, що відзначатиметься 21 травня цього року.
ЗАЛІЗЛА НА СТРИХ - І ЗНАЙШЛА СКАРБ
Галина Гафійчук, як і багато інших жінок у своєму селі, освоїла мистецтво вишивки ще в дитинстві. Вона вважає, що ця пристрасть супроводжує її протягом усього життя. Однак справжнім поштовхом до створення колекції старовинних вишиванок стали для неї давні світлини.
"Моя бабуся походить з Чернятина, маленького села в Городенківській громаді Прикарпаття. У дитинстві ми часто грали в її домі та піднімалися на горище. Саме там я натрапила на ці старі фотографії та листи мого прадіда з фронту (показує). Не можу точно згадати, скільки мені тоді було років, але вже усвідомлювала, що цей спадок варто берегти", - згадує майстриня.
Каже, її прадід Юрко мав чудовий почерк і більшість листів написав з території Німеччини, коли ворог був майже знищений. Щоправда, прадід так і не повернувся з війни додому, але його давні листи й чорно-білі фотографії родини започаткували збірку, яка стала основою майбутньої колекції одягу.
"Старі фотографії - це своєрідний паспорт для вишитої сорочки. Ось я маю особливий знімок з мого рідного села (показує, - ред.). На ньому зафіксований аматорський драматичний гурток 1926 року. Це ніби волога печатка, що свідчить про те, як одягалися в той час. Отже, ця фотографія слугує підтвердженням походження вбрання," - стверджує майстриня.
Нині в колекції Галини Гафійчук - понад дві тисячі старих світлин і більше ніж 120 українських вишитих строїв. Майстриня зауважила, що точної кількості експонатів у своїй колекції вона не знає, бо давно вже їх не рахує. Але тут можна побачити не лише традиційний одяг з Прикарпаття, а й з Волині, Буковини, Закарпаття, Вінниччини, Чернігівщини, Луганщини, Полтавщини та Львівщини.
"Є люди, які збирають давній стрій тільки одного регіону, а в мене - спадщина з кількох. Чи важко зберігати цю красу? Так. Це потребує окремого приміщення, де підтримується необхідна температура повітря, та й великої особистої відповідальності", - зізнається майстриня.
ПОКУТСЬКА ВИШИВАНКА - ЦЕ РУКАВИ, ЩО ЩИРІСЬ РОЗКВІТНІ У ЧЕРВОНИХ ВІДТІНКАХ.
Перша колекція вишиванок, що з'явилася у Галини Гафійчук, стала результатом випадковості. Зазвичай їх купувала колекціонерка з Коломиї. Проте одного разу, коли Галина знайшла для неї вишиванки на рідних землях, у жінки не вистачило коштів для покупки. У той час музеї також не проявляли інтересу до старовинних предметів, а продавати вишиванки невідомим Галина не бажала.
"У цих старовинних вишиванках я відчула щось надзвичайне, абсолютно відмінне від сучасних узорів. Спершу я залишила собі одну сорочку, потім ще одну, і так далі... Саме з 2000-х років розпочалася моя колекція", - із задоволенням розповідає пані Галина.
Вона стверджує, що кожна нова збірка викликала в неї все більший інтерес, проте процес її наповнення виявився нелегким. У різних куточках, зокрема на Покутті та в Гуцульщині, людей зазвичай ховали в святкових одягах, внаслідок чого в селах практично не залишилося вишитих сорочок.
"Раніше існувала така приказка: 'Що було до вінця, те й до Бога'. З давніх часів залишилося небагато дитячих вишиванок, адже їх передавали з однієї дитини до іншої, і не в кожній родині займалися вишивкою для дітей. Проте я маю приблизно десять таких сорочок, а основна частина моєї колекції — жіночі," — пояснює майстриня.
Ці предмети становлять основну частину експозиції музею "Етноскриня", відкритого Галиною Гафійчук. У колекції можна побачити жіночі прикраси, взуття, старовинну кераміку, мальовані ікони на дерев'яних основах, а також різдвяних павуків, які традиційно виготовляли в Покутті зі соломи. Майстриня зазначила, що під час спілкування з відвідувачами павуки помітно коливаються. Вона пояснила, що раніше люди вважали, що це знак приходу духів їхніх предків.
Питаю у пані Галини про її улюблену вишиванку з Покуття.
"Давні жіночі сорочки на Покутті були довгими, бо плахта була вовняна і коротша, а низ сорочки слугував на той час продовженням спідньої білизни. Якщо жінки йшли у поле працювати, то сорочку заперізували запаскою або фартушком. Це підтверджують давні фото", - розповідає майстриня.
Вона додає, що узори на Покутті були дуже різноманітними. На початку ХІХ століття покутська сорочка нагадувала "борщівську", у якої густо вишивали рукави. Але якщо для "борщівської" характерним є чорний колір, то в покутських сорочок рукави вишивали бордовими нитками, коричневими та яскраво червоними.
"У цьому регіоні використовували техніку, відому як "верхоплут" (показує, - ред.). На Покутті також практикували вишивку "білим по білому". Старші жінки називали цю техніку "циркована". Покутська вишивка відзначається великою різноманітністю. Існували також сорочки-буденки, кожен узор яких мав свою унікальну назву: "хрестатий", "ключкатий", "лабатий", "сливкові" та інші – їх так багато, що важко всі запам’ятати," - з усмішкою говорить майстриня.
Потім вона демонструє сорочку з пташиним узором. Відзначає, що подібні вишивки робили в селах Вербівка та Серафинці, що розташовані в Городенківському районі.
"Це вже початок ХХ століття. Узори з пташками вишивали не лише на весілля, їх і старші жінки любили носити", - уточнює пані Галина.
Вона зазначила, що в той час жінки стали активніше подорожувати, цікавитися друкованими матеріалами з візерунками та впроваджувати нові елементи у свої вишивки.
У ВБРАННІ СКРИТИЙ ВИШИТИЙ ТРИЗУБ
"Яскравою перлиною мого музею слугує стрічка Січових стрільців під назвою 'Січ у Глушкові', - ділиться своїми думками майстриня."
Вона розповіла, що в її рідному селі жінки вишивали цю стрічку хрестиком. Існує навіть фотографія, яка свідчить про цей історичний момент. Проте, через значне зношення, зображення не було включено до експозиції.
"Усе, що мені близьке, є найціннішим", - ділиться своїми спогадами Галина Гафійчук, згадуючи випадок із життя своєї бабусі, яку в радянські часи примусили зняти жовту китичку з запасті лише тому, що вона знаходилася поруч із синьою.
"Іноді навіть синьо-жовта стрічка на одязі слугувала ознакою світогляду людини. Таким чином, люди прагнули висловити свою думку, хоча вся українська символіка була під забороною," - зазначає майстриня, демонструючи вишивки з тризубами, які становлять гордість її колекції.
Декілька з цих творів потрапили до збірки, оскільки вишитий тризуб намагалися приховати під одягом, але, незважаючи на страх і тиск, люди все ж не відмовлялися від нього.
"Це справжнє чудо, що ці сорочки вдалося зберегти," - підкреслює колекціонерка.
У ВИШИВАНКАХ - НАШЕ КОРІННЯ ТА ОСОБЛИВІСТЬ
Більше ніж 20 років Галина Гафійчук не лише зберігає давні вишиванки, а й відтворює їх за старовинними зразками. Вона впевнена, що це допомагає популяризувати традиційну вишивку в сучасному світі.
"В епоху радянської влади ми зазнали значних втрат. Тому наша відповідальність полягає в тому, щоб відновити культурну спадщину та передати її наступним поколінням, зробивши все можливе, щоб вона не загубилася. Мене радує, коли інші майстрині також починають відшивати ці сорочки. Адже те, що ми створюємо нині, навіть якщо це репліки або копії, через 50-100 років може набрати такої ж цінності," - вважає Галина Гафійчук.
Майстриня зізнається, що при створенні старовинної вишиванки вона дотримується не лише кольорової гами, малюнка та техніки вишивки, а також ретельно відтворює технологію пошиття – використовує традиційний крій і зшиває всі елементи вручну.
"Моя ціль полягає в тому, щоб відтворити старовинні сорочки. Вірю, що це мій вклад в історичну спадщину, і для мене це має велике значення," - зазначає Галина Гафійчук.
Вона зізнається, що кожне нове замовлення має для неї особливе значення, тому вибір сорочки стає справжнім викликом, сповненим роздумів і примірок.
"Сьогодні багато людей прагнуть мати вишиванку, яку можна буде передати наступним поколінням," - зазначила майстриня.
На запитання, кому з відомих українців дісталася сорочка від Галини Гафійчук, майстриня не відповідає. Але як обрати для себе вишиванку, має слушну пораду.
"Необов'язково, щоб вона була частиною традиційного строю. Можна знайти вишивку свого села чи регіону і відтворити її на жакеті чи блузі. Бо для чого нам використовувати китайські, турецькі чи румунські узори, якщо в Україні їх є так багато? В українських вишивках треба шукати своє коріння й особливість", - радить майстриня і демонструє другу залу музею, де сучасні вишиванки на манекенах прикрашають авторські силянки та ґердани, які теж зберігають давні традиції, символи і знаки.
На думку пані Галі, подібні виставки допомагають людям згадати про чарівність української вишивки та спонукають їх до творчих звершень.
"Тепер ми з жінками відтворили тут "Глушківське весілля"", - розповідає майстриня й демонструє весільне деревце, з яким проходить це дійство.
Каже, театралізоване весілля віднедавна можуть побачити гості "Етноскрині", а ще - зробити фотосесію в народному строї, щоб збагнути усе багатство української спадщини.
