Примусово пересаджені овочі. Як звичайні кавуни допомогли фермерці з Харківської області уникнути банкрутства і вразили всю Прикарпатську землю.

Інна Федосієнко разом з родиною змушена була покинути своє величезне овочеве господарство в Куп'янську. Проте, навіть будучи вагітною, вона не втратила надії і відновила свою справу на заході України.

"Батьки починали з двох гектарів землі і лопати, коли мені було 6 років", -- з посмішкою розповідає NV 33-річна Інна Федосієнко, уродженка Купʼянська, -- міста на Харківщині, поблизу якого нині тривають напружені бої.

З часом фермерське господарство Федосієнків з 2 га перетворилось на успішну компанію Овочі Слобожанщини, яка напередодні повномасштабного вторгнення на 1 тис. га угідь вирощувало повний "борщовий набір" овочів та деякі інші культури.

Проте масштабна війна та короткочасна окупація Купʼянська позбавили родину землі. Тому Овочі Слобожанщини — і не лише овочі, а навіть кавуни — змушені були переїхати на Прикарпаття. Там родина Федосієнків поновила свою справу, наразі на площі 100 гектарів.

За вітчизняними мірками це середнє овочеве господарство, пояснив Максим Гопка, керівник аналітичного відділу асоціації Український клуб аграрного бізнесу (УКАБ). Проте велетнів у цьому сегменті не так і багато, бо овочівництво не дає стабільних та передбачуваних заробітків. Бо таку продукцію треба не лише виростити, а ще й зберегти та правильно реалізувати. "Майже 90% виробництва овочів -- це приватні господарства і маленькі фермери", -- зауважив експерт.

Та й Івано-Франківщина -- не зовсім типовий регіон для промислового вирощування городини. Краще цим займатись на півдні, де розвинені системи зрошення. Але війна диктує власні правила, хоча в даному випадку вони навіть виглядають своєчасними: зміна клімату упродовж останніх років зробила захід України більш цікавим для овочевих господарств, запевнив Гопка. "Український фермер, на відміну від європейського, навіть у таких складних умовах намагається експериментувати з культурами", -- додає експерт УКАБ.

Ось і Овочі Слобожанщини спромоглися відродитись на новому місці, не втратити попередні контракти з торговельними мережами та навіть укласти нові.

"Ми фактично потроїли наш із Овочами Слобожанщини товарооборот у цьому році порівняно з минулим", -- розповів NV Тарас Федунь, категорійний менеджер відділу свіжих овочів та фруктів львівської мережі Близенько. Мережа купує у Федосієнків овочі, але здебільшого -- кавуни, вирощування яких виявилось екзотикою для Прикарпаття.

А ще фермерське господарство продовжує постачати свої овочі для АТБ, що редакції також підтвердили у цій найбільшій вітчизняній торговельній мережі.

Саме тому Інна Федосієнко, одна з співвласниць Овочі Слобожанщини, була обрана наступною героїнею серії публікацій NV, присвячених підприємцям з числа внутрішньо переміщених осіб.

Сімейна справа

Федосієнко за освітою є юристкою. Однак, після завершення навчання в Харкові, вона відразу приєдналася до сімейного бізнесу, який наразі розвиває спільно з чоловіком. "На практиці я майже не застосовувала свої знання за фахом, але займаюся всіма юридичними аспектами наших справ", -- розповідає фермерка.

Колись родина починала з вирощування картоплі, поступово розширюючи землі в обробітку та асортимент культур. Зрештою, перейшли до повного "борщового набору" та інших культур.

Продаж овочів зосереджувався на ринках. "У Києві це був Столичний, у Харкові - Перший кілометр, а у Львові - Шувар... Раніше на ці ринки продукція реалізовувалася дуже успішно," - ділиться досвідом підприємниця.

Проте згодом все змінилося. "У 2015 році я все ще відвідувала ці ринки і сама торгувала, – ділиться Федосієнко. – Тоді я могла продати за ніч чотири фури товару, а тепер, можливо, одну фуру за три ночі".

Таким чином, країна усвідомила, що виробляє надто багато товарів для ринкової торгівлі, і настав час орієнтуватися на супермаркети.

Федосієнки відразу націлились на велетня ритейлу АТБ.

"Оскільки вони не співпрацюють з фізичними особами-підприємцями, ми вирішили створити фермерське господарство," -- зазначає підприємиця. Таким чином, родинне господарство піднялося на новий рівень і почало отримувати досвід роботи в системному ритейлі.

"У сезоні 2021/2022, якби не розпочалася масштабна війна, ми, напевно, змогли б повністю погасити всі наші кредити, адже 2021 рік був надзвичайно урожайним, і ціни були вигідними," - згадує фермерка. Крім того, на той час їхня родина вже обробляла тисячу гектарів, з яких 150 гектарів займали овочеві культури на зрошенні, а решта – зернові та олійні crops.

Окрім АТБ, серед клієнтів їхньої родини також були кілька регіональних торговельних мереж. "Ми займали провідні позиції [в сегменті овочів] у Харківській області, де вже мали склади та холодильне обладнання для зберігання продуктів — наші потужності були значними", — зазначає співвласниця фермерського господарства. Це вимагало чималих інвестицій, проте Федосієнко не може точно назвати суми, оскільки, за її словами, зароблені кошти поступово вкладалися у розвиток підприємства.

"Хто їх рахує - це ж усе своє, будували та й годі", -- стомлено усміхається вона.

Коли настане завтра — війна.

Повномасштабне вторгнення застало підприємницю вдома, у Купʼянську. Напередодні якраз до Харкова виїхала фура з овочами, до тамтешнього розподільчого центру АТБ.

"Я завжди супроводжувала кожну фуру, щоб бути присутньою під час 'процентовки' – моменту, коли перевіряється якість товару. Це критично важливо, адже саме від цього залежить, який відсоток браку буде зазначено, – пояснює Федосієнко. – Наприклад, якщо виявляється 5% браку з усієї фури, це може означати втрату в одну тонну, що відповідає приблизно 15 тисячам гривень. Якщо ж ти на місці, маєш можливість оскаржити цей відсоток і зменшити його."

Внаслідок певних обставин, в ніч на 24 лютого 2022 року, жінка вирішила не вирушати за автомобілем з картоплею, адже була втомлена після трудового дня в офісі. Їй пощастило, адже в іншому випадку повернення до Купʼянська, до родини, могло б стати справжньою проблемою, оскільки російські війська майже відразу підібралися до Харкова.

"В один з перших днів на окружній Харкова трагічно загинув один з наших пайовиків, який брав участь в АТО, — з почуттям скорботи розповідає наша співрозмовниця."

Протягом першого місяця родина разом з кількома працівниками перебувала у селі, що розташоване приблизно за 30 км від Купʼянська, саме там, де розташовані їхні поля. "Це село знаходиться у напрямку до Вовчанська, а наша база була на підвищенні, і я навіть бачила колону танків, коли вони [російські війська] заходили, -- з тривогою згадує фермерка. -- Вертольоти літали над нами. Ми постійно підтримували зв’язок із знайомими в сусідніх селах, щоб дізнатися, де вже встановлюють блокпости і так далі. У Купʼянську в той час почалися якісь [проукраїнські] мітинги, і з них забрали хлопців, і досі ніхто не знає, що з ними сталося".

Через місяць стало очевидним: окупація триватиме довго, запаси швидко вичерпуються, а полички в магазинах пустіють — час вирушати. "Ми розпродали всі овочі, які могли, залишивши все позаду, і поїхали, — пригадує Федосієнко останні дні березня 2022 року. — Я навіть тричі їздила в місто, щоб зустрітися з покупцями, які прибували по овочі. Нас зупиняли на кожному російському блок-посту. Якось водія навіть забрали на допит до школи, адже окупанти ночували там. Мене не чіпали — пощастило".

Спершу на евакуаційному автобусі вирушили жінки. "Дорогу за нами замінували," – продовжує розповідь співрозмовниця NV. "Чоловіки виїжджали пізніше, через 10 днів, через Краматорськ, і їм трапилося проїхати лише два блокпости."

Моя мама вирушила до своєї подруги в Тернопіль.

Проте на Поділлі вони пробули місяць. Після цього Федосієнко разом з мамою і сестрою подалась до Великої Британії. "А хлопці наші поїхали до знайомого фермера у Бровари, -- продовжує вона. -- На той момент росіяни вже відступили звідти". Там чоловіки родини посіяли кавуни на двох гектарах, орендували помешкання і залишились тимчасово господарювати.

Буквально за пів року фермерка повернулась. "В Британії мені не сподобалось, -- пояснює вона. -- Я саме була вагітна, і зрозуміла, що не хочу там народжувати. Медицина -- жахлива. Я вирішила повернутись в Україну".

Це був розгар сезону кавунів. "Я продавала їх у Броварах, прямо під супермаркетом. Ми орендували причеп і возили по тонні кавунів. Ніхто нас не чіпав, -- ділиться Федосієнко. -- Люди підходять, а я вже не можу нахилитися — останні місяці вагітності. Кажу, що я переселенка з Купʼянська. Хочете — штрафуйте. Але ніхто мене не штрафував. Хоча ми не займалися якимось великим нелегальним бізнесом, просто намагалися вижити".

Крім того, на родині нависла фінансова напруга. "Коли ми залишили Купʼянськ, у нас був борг у 9 мільйонів гривень перед банками та партнером, який постачав нам добрива. А ще 17 лютого 2022 року ми отримали новий трактор, за який сплатили лише 20% вартості", - розповідає Федосієнко. "Тож ми усвідомлювали, що не можемо залишатися в такій невизначеності".

Та й місце під Броварами було не дуже вдалим для овочевої справи. Ще й шахеди почали залітати. "Ми почали їздити [країною], і нам приглянулась ділянка в Івано-Франківській області, у Калуському районі, -- пригадує підприємниця. -- Батьку сподобалось розташування -- досить недалеко від траси".

Концепція полягала в тому, щоб вибрати зручне місце для вирощування та негайного продажу продукції, пояснює фермерка. Таким чином, і вчинили.

Розпочали вирощувати все, що знали, а зароблені на кавунах в Броварах гроші витратили на придбання мінітрактора. Хоча він і був недорогим, проте виявився дуже корисним.

Восени 2022 року сили оборони звільнили Купʼянськ. "Трохи пізніше, навесні 2023 року, нам вдалося евакуювати деяку техніку," — розповідає підприємниця. "Виявилося, що у нас фактично нічого не було знищено: окупанти швидко в'їжджали і так само швидко виїжджали. Це стало нашим рятівним колом." Техніка, сіялки, трактори, добрива та системи краплинного поливу — все це залишилося на місці і значно полегшило наш старт на новій локації.

Однак борги залишилися. "Терміни пропущені, всі телефонують, вимагають повернення своїх грошей - це був справжній кошмар, морально дуже складно, - розповідає Федосієнко. - Ми просто продовжували займатися тим, що вміли робити. Щовечора сльози, але працюємо далі. Дитині всього півроку, перший сезон на новій місцевості, немає знайомих, я вирушаю в поле садити капусту, а вдень мама привозить донечку, щоб я могла її нагодувати... Було дуже непросто".

Протягом 2023 та 2024 років родина боролася з боргами. Вони змогли погасити всі зобов'язання. "На нас навіть подали до суду через той трактор. Постачальницька компанія, заснована індусами, намагалася стягнути штрафи, пені, 3% річних та інфляційні витрати. Але, на щастя, суд не задовольнив їх вимоги, і нам присудили лише суму, яку потрібно було сплатити за трактор," - згадує Федосієнко.

Коли все дещо владналось, стало трохи веселіше, усміхається вона.

Землю почали потрохи "доточувати": спочатку це було 35 га в суборенді, потім орендували ще паї. "У нас був фермер по сусідству, колишній голова колгоспу, на той момент депутат міськради, він обробляв землі, а людям не платив, паї неоформлені. Я почала їздити по людях, домовлятись і підписувати договори оренди, -- розповідає Федосієнко. -- І ось вже я орендувала землю, а той фермер далі продовжує сіяти. Кажу йому: не сійте, бо ми передискуємо [обробимо по новій], це вже ж моя земля. Так він погрожував судами, перешкоджав нам всіляко".

Врешті-решт, віддані мешканці Куп'янська відстоювали свої інтереси.

Дині на Прикарпатті

Зараз на фермерську родину працюють 10 співробітників плюс додаються сезонні. Вони обробляють близько 100 га насаджень.

Ця територія потребує не лише фізичної праці в полі, але й уважної роботи з документацією. "Паї маленькі, часто розділені, буває, що навіть по 20 соток. І кожен з них вимагає окремого договору," - пояснює Федосієнко, якій допомогла її юридична освіта. "На Харківщині простори набагато більші, адже історично тут обробляли великі масиви землі, на відміну від Івано-Франківщини."

На новому, хоч і вже досить обжитому місці, про колишні 1 тис. га вона й не мріє. "Аби вже цим раду дати", -- усміхається фермерка. Але й на Харківщину повертатися з дітьми, яких в родині вже двоє, наразі не планує. Та й деякі працівники вже переїхали з Харкова за цей час, місцеві мешканці теж працюють у господарстві.

При цьому якщо на Харківщині основною культурою для Овочів Слобожанщини була капуста, то тепер її місце посідає кавун.

"На Прикарпатті, як з’ясувалося, кавунів ніхто не вирощує, але ми вирішили спробувати і виростили не просто кавуни, а й різноманітні їх сорти: жовті, безнасінні та інші, -- з захопленням ділиться фермерка. -- До нас навіть приїжджали журналісти з телевізії. На Сході та Півдні України кавуни вирощують усі, і ця культура там вважається досить невибагливою, тому ціни на них завжди низькі. У нас на території було, мабуть, лише 5 гектарів під кавунами. Хоча це улюблена культура мого батька, він завжди мріяв виростити велику кількість кавунів."

Експеримент із вирощуванням кавунів на Заході приніс успіх. "Агроплівка, система поливу, розсада на грядці – все організовано правильно, не так, як на Харківщині, де просто кидають насіння, і воно росте само по собі", – розповідає фермерка. "Але в нашому випадку все склалося. Найголовніше – це агротехніка і трохи зусиль. До того ж, тут кавуни завжди дорожчі, принаймні через витрати на логістику".

У перший рік Федосієнки продавали кавуни в роздріб за ціною 25 гривень за кілограм. Згідно з словами фермерки, ціна на кавуни в цьому регіоні ніколи не опускалася нижче 12 гривень за кілограм, тоді як у Харківській області максимальна ціна, яку вони спостерігали, становила всього 3-4 гривні.

Отже, фермери виділяють третину зі своїх 100 гектарів для вирощування великої та смачної ягоди. Вони експериментують з різними сортами, такими як Чарльстон Грей, жовтий Жако та кавун зі світлою шкіркою.

Місцевих жителів також зацікавила розсада кавунів, продовжує Федосієнко. Вона навіть створила тематичний TikTok, що сприяє залученню нових клієнтів.

Окрім традиційного "борщового набору" і кавунів, фермери також вирощують солодку кукурудзу, баклажани, різноманітні сорти помідорів і перець, адже мають власну реалізацію продукції. Проте, саме кавун приносить найбільший прибуток в даний час, а 70% цього врожаю постачається до торгових мереж, таких як АТБ та Близенько.

Зараз наше господарство не має власних складських приміщень і орендує невелику площу. "Стараємося не зберігати нічого, що потребує охолодження: виростили – продали", – коротко пояснює свою бізнес-стратегію Федосієнко. "Про значний розвиток поки що не йдеться, хоча я дуже захоплена цією справою і мріяла б про велику базу та повноцінні склади. Але, по-перше, для цього потрібні фінансові ресурси, а по-друге, це може бути небезпечно. У Калуші є один хаб, і двічі туди "прилітали"".

У її мріях -- додати ще 200 га землі суто для зернових і олійних. "Це хороша підмога -- раптом невдалий рік по баштанних і овочах, має бути якась продукція, яку ти можеш продати, щоб були оборотні кошти -- у нас так завжди було на Харківщині, -- пояснює Федосієнко. -- Навіть зараз, коли проблеми з вивезенням зерна за кордон, все одно завжди є місцева переробка".