Таємниці гуцульської бартки: чому ветеран виготовляє зброю без заточування.

З братом вони воюють по черзі. Поки один на фронті - другий у кузні. Ветеран Антон Фіцич вручну, без лазерів, відроджує культуру гуцульської зброї-посоха, за якою вишиковуються в чергу покупці з усієї України. Журналістка Коротко про дізнавалася, чому столітні бартки були коротшими за сучасні і як куванню повертають його колишню славу.

У горах Бартки гуцули більше не займаються збором.

Бартка - практично забута зброя-посох, без якої раніше не обходився жоден поважаючий себе гуцул. Сьогодні ж горяни частіше беруть її до рук лише під час святкових заходів: щоб, наприклад, показати у церкві, де збирається все село, що ти - шанований господар. Бартка - це той елемент, який акцентує на твоєму статусі. Під час прогулянок "на горби" (так у Карпатах називають гори) бартки беруть рідше, але все ж не забувають про них. Для містянина гора - це величезна висота, а для горця - просто невеличкий пагорб.

Хоча в горах за останні десятиліття спостерігається зниження інтересу до традиційних палиць-сокир, у великих містах ситуація зовсім інша — інтерес до них постійно зростає. Як звичайні люди, які захоплюються гуцульською культурою та українським побутом, так і відомі особистості замовляють гуцульські сокири у майстра Антона Фіцича, який працює в Косові, Івано-Франківської області.

Брати чергують у бойових діях.

Антону Фіцичу виповнилося 44 роки. Після повернення з війни він розпочав виготовлення гуцульських барток, козацьких шабель та лицарських мечів. Під час служби він отримав травму, розірвав зв'язки і був звільнений у запас. Проте його прагнення повернутися на фронт залишається сильним, адже він вважає, що здоров'я дозволяє це зробити.

Мій молодший брат Микола, коли розпочалася велика війна, повернувся з Балі, де жив у спокійний час, - ділиться своїми думками Антон Фіцич. - Він міг би залишитися, але совість не дозволила йому цього. Я вже пережив деякі моменти війни, а мати телефонує та каже: "Брат повернувся і вже пішов у військкомат". Я зателефонував йому і попросив: "Давай хоча б по черзі, адже у нас вдома є літні люди". Тепер він на службі, а я залишаюсь вдома. Після нього я теж планую піти.

Міг би насолоджуватися спокоєм гір, де війна здається далеким спогадом. Але внутрішній голос, що говорить про чоловічу відповідальність, не дозволяє цього зробити. Спочатку служив на Київщині, а згодом на Донеччині.

Який же господар без свого інструменту?

До цього Антон Фіцич також займався куванням, але робив громіздкі предмети: ворота, лавки, ліхтарі. Декілька років тому зайнявся тим, про що давно мріяв - зброєю. Хоча саме зброєю він свої роботи не називає, каже - це звичайні споживчі предмети та сувеніри. Беруть переважно на подарунки або як предмет інтер'єру. Зарубати таким мечем або шаблею не можна - віддає неточеними.

- Якщо їх загострити, вони потраплять під визначення зброї, - уточнює майстер. - У такому випадку знадобиться інша документація. А наразі це всього лише декоративний предмет. Хоча камінь також можна вважати зброєю. Важливо пам'ятати, що не сам предмет завдає шкоди, а людина, яка його використовує.

Для клинків барток майстер виготовляє спеціальні латунні футляри, щоб уникнути травм.

Бартки - це найвідоміше замовлення серед майстрів.

"Як ми зазвичай висловлюємося: 'Гоноровий господар повинен мати бартку', - підкреслює Антон Фіцич. - Сьогодні все, що пов'язане з гуцульською культурою, на піку популярності, тому їх використовують не лише в походах, а й у повсякденному житті."

У давні часи горяни виготовляли бартки виключно зі сталі. Клинок слугував звичайним інструментом, обух заміняв молоток, а рукоятка виконувала функцію опорної палиці. Однак з появою латуні та бронзи, бартка почала втрачати свою суто практичну мету і перетворилася на декоративний елемент. Саме тоді гуцульські бартки стали відомі під назвою сокири або топірці.

Антон Фіцич переважно використовує сталь різних сортів для своїх творінь. Часто в його роботах можна зустріти дамаську сталь, яка відзначається своєю міцністю та стійкістю до зношення. Крім того, він також активно експериментує з кольоровими металами, такими як латунь і мідь.

Коли все ідеально - це нудно

Майстер зазначає, що першу бартку створив для себе. Він поділився у своїх Instagram-сторізах ще незавершеним топірцем, і всього через 40 хвилин його вже купили.

- Я не ставив такої мети, але тоді зрозумів, що можна, виявляється, на цьому заробляти, - ділиться з Коротко про Антон Фіцич. - Сьогодні - це моя основна робота. Замовлення є завжди - без діла сидіти не доводиться.

Першу бартку придбав його товариш. Проте, як зізнається Антон, він не зовсім розрахував - продав її за 150 доларів. Високу вартість він пояснює дуже просто.

- Час – це найцінніший ресурс у нашому житті, і його витрачається чимало, - міркує майстер. - Якщо працювати поспіхом, я зможу виготовити бартку за тиждень. Але для меча знадобиться не менше місяця. Це зовсім інший технологічний процес. І на шаблю піде стільки ж часу.

На сьогоднішній день вартість бартоків з оформленням та гравіюванням починається від 350 доларів США, тоді як ціни на мечі стартують від тисячі доларів. Виготовлення мечів потребує більше матеріалів та часу.

- Вся моя робота виконана вручну, від початку до кінця, навіть гравіювання я роблю самостійно, без використання лазера, - розповідає Антон Фіцич. - Лазерні технології мені не до вподоби – такі вироби позбавлені душі. Вони надто досконалі, що викликає нудьгу. Мої твори не виготовлені за шаблоном, і саме в цьому полягає їхня цінність. Знаєте, раніше, коли я тримав у руках старовинні бартки, мене завжди дивувало, чому у них такі короткі ручки, адже на них спиралися. А тоді старожили пояснили: колись горці були значно нижчими, ніж сучасні люди. Усі бартки, які я бачив, віком понад сто років, мають дуже короткі ручки.

Найчудовіша бартка.

Найбільш незвичайне замовлення, яке майстер отримав за весь час своєї діяльності, надійшло всього кілька тижнів тому. Клієнт висловив бажання отримати "найефектнішу бартку, яку можна виготовити". Антон Фіцич вирішив використати дамаську сталь, адже такі вироби завжди вражають своєю красою, а клинок набуває унікальних шаруватих візерунків.

- Це виглядає досить захопливо: форма леза нагадує дерево, хоча насправді воно зроблене з металу, - коментує Антон. - Я також додав "персні" з мокуме-гане. Ці металеві кільця надягають на рукоятку. Мокуме-гане - це технологія зварювання, але з використанням кольорових металів. Коли жовта латунь, білий мельхіор і червона мідь з'єднуються, виходить вражаючий візерунок. Для цієї бартки я ще знайшов тигровий ясень, що має поперечний малюнок. Цей ефект виникає, коли дерево росте під впливом вітру, його постійно коливає, і в результаті формується такий унікальний малюнок. Часто його використовують у виробництві елітних мисливських рушниць.

Використовувати столітню бартку - це втрата.

Майстер так і не спромігся зробити собі бартки. Він сам жартує: «Швець без чобіт - що тут дивуватися?» Але все ж таки в нього є одна - стара, понад сто років.

- Її мені нещодавно принесли люди, щоб переробити ручку, - розповідає Антон. - Я придивився... Запропонував їм зробити іншу бартку, а цю викупити. Викупив за 200 доларів. Вона у хорошому стані, але це суто музейна річ. Навіть шкода її кудись носити. Стоїть у мене в кімнаті, любуюсь.

Антон Фіцич захоплюється не тільки "холодною зброєю". Він планує створити репліку давнього пістоля і наразі збирає інформацію про те, як його виготовити. Загалом, його інтереси охоплюють увесь гуцульський арсенал зброї, який використовувався в минулі епохи. Серед них – пістолі, кріси (мушкети карпатських мешканців), мисливські рушниці та дульнозарядні рушниці (довгоствольна зброя, що заряджається через ствол). Ці вироби відрізнялися яскравим декором та незвичайними формами.

Антон Фіцич передає знання про культуру поводження зі зброєю і своєму синові, якому виповнилося 18 років. Хоча юнак не проявляє інтересу до холодної зброї, стрільба його цілком приваблює. Це не є випадковістю, адже вся родина по лінії діда славиться своїми мисливськими навичками.