Після тридцяти років роботи в податковій службі жінка отримала пенсію державного службовця в розмірі 2361 гривня: Верховний Суд задовольнив прохання про перерахунок - sud.ua
Верховний Суд, у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, розглянув справу, що стосується законності відмови Пенсійного фонду врахувати довідки про складові частини заробітної плати при розрахунку пенсії для жінки, яка понад 30 років трудилася в органах податкової служби.
Суперечка виникла навколо реалізації обмежень, встановлених постановою Кабінету Міністрів України, які стосуються періоду, що використовується для визначення заробітної плати при розрахунку пенсії, а також їх відповідності нормам Закону України "Про державну службу".
Суть справи
У серпні 2025 року жінка подала позов до суду проти Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області. Вона просила визнати дії пенсійного органу неправомірними через те, що не були враховані дані про елементи її заробітної плати, наведені у довідках Головного управління ДПС в Івано-Франківській області від 19 листопада 2024 року. Це стало предметом розгляду питання про її переведення з пенсії за віком, яка була призначена згідно з Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року № 3723-XII.
Також позивачка просила зобов'язати Пенсійний фонд повторно розглянути її заяву про переведення з одного виду пенсії на інший з урахуванням відомостей про складові заробітної плати, наведених у зазначених довідках.
Як установили суди, жінка перебувала на обліку в органах Пенсійного фонду та отримувала пенсію за віком відповідно до Закону № 1058-IV.
25 листопада 2024 року вона подала заяву на призначення пенсії за віком відповідно до положень Закону № 3723-XII "Про державну службу".
До позовної заяви позивачка додала дві довідки, видані Головним управлінням Державної податкової служби в Івано-Франківській області 19 листопада 2024 року. Перша довідка під номером 140/09-19-10-02 містила інформацію про складові заробітної плати державного службовця на листопад 2024 року, тоді як друга довідка під номером 141/09-19-10-02 надавала дані про інші складові заробітної плати на жовтень 2024 року.
Заяву представниці жіночої статі, що була подана за принципом екстериторіальності, розглянуло Головне управління Пенсійного фонду України в Львівській області.
Відповідно до рішення, ухваленого 2 грудня 2024 року, пенсійний орган відмовив їй у переході на пенсію державного службовця, зазначивши, що у неї недостатній стаж роботи на державній службі.
Не погодившись із такою відмовою, жінка звернулася до суду.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 4 березня 2025 року у справі № 300/9216/24 відмову Пенсійного фонду було визнано протиправною та скасовано.
Суд ухвалив рішення про переведення позивачки з пенсії за віком, що була призначена згідно з Законом № 1058-IV, на пенсію за віком відповідно до Закону № 3723-XII. При цьому було враховано періоди її трудової діяльності в органах податкової служби з 22 березня 1994 року до 28 квітня 2023 року в стаж державної служби.
Проте реалізація цього судового рішення не стала остаточним вирішенням питання про розмір пенсії.
У листі, датованому 4 липня 2025 року, Головне управління Пенсійного фонду України інформувало жінку про те, що відповідно до судового рішення, ухваленого 2 липня 2025 року, було прийнято рішення про відмову в перерахунку її пенсії.
Пенсійний фонд обґрунтував таке рішення тим, що за результатами умовного перерахунку відповідно до Закону № 3723-XII розмір пенсії позивачки становив би 2361 грн.
Водночас розмір пенсії за віком, яку жінка фактично отримувала відповідно до Закону № 1058-IV, становив 13 059,88 грн.
Враховуючи, що пенсія, встановлена Пенсійним фондом для державного службовця, виявилася нижчою за вже призначену пенсію за віком, пенсійний орган вирішив, що немає сенсу проводити перерахунок.
При цьому під час обчислення пенсії державного службовця Пенсійний фонд не врахував відомості про складові заробітної плати, наведені в довідках Головного управління ДПС в Івано-Франківській області від 19 листопада 2024 року.
Позивачка вважала, що ці дії є незаконними.
Вона наголошувала, що її право на пенсію державного службовця вже підтверджене судовим рішенням, однак пенсійний орган фактично відмовився обчислювати її розмір з урахуванням усіх належних складових заробітної плати.
На переконання жінки, інформація, надана у довідках податкових органів, повинна була бути врахована при розрахунку пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII.
Необхідність врахування цих документів та відмова в проведенні відповідного перерахунку стали причиною виникнення нового судового конфлікту.
Вироки судів початкової та апеляційної стадій
Відповідно до ухвали Івано-Франківського окружного адміністративного суду, прийнятої 2 січня 2026 року, позов було задоволено.
Суд визнав протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо врахування заробітної плати, зазначеної у довідках ГУ ДПС в Івано-Франківській області, під час призначення та перерахунку пенсії позивачки відповідно до Закону № 3723-XII з 25 листопада 2024 року.
Суд також зобов'язав Пенсійний фонд здійснити перерахунок та виплату пенсії за віком, відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII, починаючи з 25 листопада 2024 року, з урахуванням інформації, наведеної в документах про складові заробітної плати, а також раніше отриманих сум.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що право жінки на призначення пенсії державного службовця було підтверджене рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 4 березня 2025 року у справі № 300/9216/24.
Окрім цього, суд визначив, що документи, надані позивачем, відповідають вимогам установленої форми та містять інформацію про елементи заробітної плати, з яких було сплачено єдиний внесок на обов'язкове державне соціальне страхування.
В таких умовах суд вирішив, що вказані документи слід враховувати при розрахунку пенсії державного службовця згідно зі статтею 37 Закону № 3723-XII.
Проте Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 25 червня 2026 року скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове, яким відмовив у задоволенні позову.
Апеляційний суд зазначив, що право жінки на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII за наявності передбачених законодавством умов не є спірним.
Одночасно апеляційний суд встановив, що інформація, подана позивачкою у вигляді довідок про елементи заробітної плати, не підлягає врахуванню при розрахунку пенсійних виплат.
Такий висновок апеляційний суд обґрунтував положеннями пункту 4-2 Порядку призначення пенсій деяким категоріям осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 вересня 2016 року № 622.
На переконання апеляційного суду, зазначений пункт передбачав необхідність визначення складових заробітної плати для призначення пенсії державного службовця в розмірах, установлених станом на 31 грудня 2023 року.
Оскільки документи, представлені позивачкою, містили інформацію, що стосується жовтня та листопада 2024 року, апеляційний суд вирішив, що вони не відповідають критеріям пункту 4-2 Порядку № 622.
У зв'язку із цим суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для врахування відповідних довідок під час обчислення пенсії державного службовця та безпідставність позовних вимог.
Не прийнявши рішення апеляційного суду, жінка вирішила оскаржити його в Верховному Суді, подавши касаційну скаргу.
У своїй скарзі вона підкреслила, що апеляційний суд невірно інтерпретував статтю 37 Закону № 3723-XII, без достатніх підстав виходячи з потреби визначення заробітної плати для розрахунку пенсії на 31 грудня 2023 року.
Позивачка наголошувала, що відповідно до цієї норми для особи, яка на момент звернення вже не перебуває на державній службі, пенсія має обчислюватися із заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі.
На її погляд, довідки, видані Головним управлінням Державної податкової служби 19 листопада 2024 року, засвідчували розмір зазначеної заробітної плати. При цьому, впровадження апеляційним судом обмежень, закладених у Порядку № 622, суттєво звужувало законне право на отримання адекватного пенсійного забезпечення.
У касаційній скарзі жінка просила скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Позиція та рішення Верховного Суду
Верховний Суд, переглядаючи справу в межах доводів касаційної скарги відповідно до статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права.
Передусім суддівський колегіум акцентував увагу на нормі частини другої статті 19 Конституції України, яка встановлює, що державні органи та їх посадові особи повинні діяти виключно відповідно до Конституції та законів України, в межах своїх повноважень та на підставі визначених ними принципів.
Верховний Суд акцентував увагу на тому, що функціонування органів державної влади базується на принципі спеціального дозволу у правовому регулюванні, згідно з яким дозволено лише те, що прямо визначено законодавством.
Застосування такого принципу обмежує державні органи у виборі способів реалізації владних повноважень і спрямоване на запобігання можливим зловживанням.
Виконання дій державним органом або його представником в межах їх повноважень, але неналежним чином або в не передбаченій законом формі, а також перевищення повноважень, є підставою для визнання таких дій та правових актів незаконними.
Також Верховний Суд послався на статтю 46 Конституції України, якою гарантовано право громадян на соціальний захист, зокрема забезпечення у старості.
Суддівська колегія провела детальний аналіз законодавства, що регулює пенсійне забезпечення державних службовців, а також умови, за яких зберігається право на отримання пенсії відповідно до норм Закону України "Про державну службу", ухваленого 16 грудня 1993 року під номером 3723-XII.
Суд підкреслив, що 1 травня 2016 року набув чинності Закон України "Про державну службу", прийнятий 10 грудня 2015 року під номером 889-VIII. Цим документом було скасовано попередній Закон № 3723-XII, за винятком статті 37, яка залишається в силі для осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 Прикінцевих та перехідних положень нового закону.
Згідно з пунктом 10 цих норм, державні службовці, які на 1 травня 2016 року займали посади на державній службі та мали не менше 10 років необхідного досвіду, зберегли право на отримання пенсії згідно зі статтею 37 Закону № 3723-XII в порядку, що передбачений для тих, хто має не менше 20 років стажу на державній службі.
Одночасно, пункт 12 Закону № 889-VIII у розділі Прикінцевих та перехідних положень зазначає, що право на збереження має бути надане тим особам, які на момент набрання чинності цим законом мали щонайменше 20 років стажу на посадах, що належать до відповідних категорій державної служби. Це право зберігається незалежно від того, чи були ці особи на державній службі станом на 1 травня 2016 року.
Таким чином, законодавець зберіг за визначеними категоріями осіб право на призначення пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII.
Верховний Суд підкреслив, що правила щодо призначення та розрахунку такої пенсії повинні бути встановлені з урахуванням норм даної статті.
Згідно зі статтею 37 Закону № 3723-XII, пенсії для державних службовців визначаються на рівні 60% від заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. До 1 січня 2011 року враховувалися також внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Для людей, які на момент подання заявки на пенсію більше не займають посаду державного службовця, розрахунок пенсії здійснюється на основі 60% від заробітної плати діючого державного службовця, що займає аналогічну позицію та ранг у останньому місці роботи на державній службі, з якого були сплачені відповідні внески на соціальне страхування.
Отже, при визначенні розміру пенсії особи, яка реалізує збережене Законом № 889-VIII право на пенсійне забезпечення відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII та на час звернення вже не перебуває на державній службі, необхідно виходити саме із заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі.
Верховний Суд також підкреслив важливість статті 10 Закону № 1058-IV, яка дозволяє особі, що має право на кілька видів пенсій, обрати лише один з них.
Частина третя статті 45 цього Закону передбачає, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату та інших документів, які містяться у пенсійній справі, а також додаткових документів, отриманих органами Пенсійного фонду.
Отже, реалізація права на альтернативний вид пенсії відбувається через відповідне переведення у порядку, визначеному законодавством.
Щодо застосування Порядку № 622
Верховний Суд окремо проаналізував положення пунктів 4 та 4-2 Порядку призначення пенсій деяким категоріям осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 вересня 2016 року № 622.
Пункт 4 цього Регламенту stipulates, що пенсії державним службовцям призначаються з дати подання заяви, але не раніше виникнення права на їх отримання, у розмірі 60% від заробітної плати. При цьому враховуються всі види оплати праці, з яких був сплачений єдиний внесок.
Для тих, хто на момент подання запиту вже не займає посаду в державній службі, береться до уваги оклад діючого державного службовця на аналогічній посаді та ранг за останнім місцем працевлаштування.
При цьому посадовий оклад, надбавки за ранг та вислугу років враховуються в розмірах, установлених на день звернення за призначенням пенсії за останньою займаною посадою державної служби або прирівняною до неї посадою.
Інші виплати, що включаються до заробітку для обчислення пенсії, за загальним правилом визначаються за вибором особи за будь-які 60 календарних місяців роботи на посаді державної служби підряд перед зверненням за пенсією, починаючи з 1 травня 2016 року, незалежно від наявності перерв.
Середня щомісячна сума цих виплат розраховується, ділячи загальну суму на 60. За бажанням особи, неповні місяці роботи можуть бути зараховані як повні.
У випадку, якщо особа не пропрацювала 60 календарних місяців на державній службі протягом зазначеного періоду, середня щомісячна сума інших виплат розраховується виходячи з фактично відпрацьованих місяців починаючи з 1 травня 2016 року.
Для державних службовців, які подали заяву на призначення пенсії в травні 2016 року, а також для тих, хто не обіймав посад державної служби після 1 травня 2016 року, встановлено, що виплати будуть розраховані на основі травня 2016 року, враховуючи його як повний місяць.
Матеріальна допомога та виплати, що нараховуються за період понад один календарний місяць, враховуються у частині, яка відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді.
Окрім цього, для тих, хто має не менше 20 років стажу державної служби і на момент виходу на пенсію більше не працює на державній службі, є можливість вибору окремих елементів заробітної плати. Це можливо за їхнім бажанням, виходячи з середніх показників відповідних виплат за місяць, що передує поданню заяви на призначення пенсії, за аналогічною або рівнозначною посадою на останньому місці роботи.
Водночас пункт 4-2 Порядку № 622 установлює особливості визначення заробітної плати для державних службовців, які працювали в державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, але не були переведені на посади, передбачені відповідним штатним розписом, або звільнилися до 1 січня 2024 року з таких органів.
Для зазначеної категорії людей пункт 4-2 включає в себе облік посадового окладу, доплат за ранг та стаж у розмірах, які встановлені на 31 грудня 2023 року.
Інші виплати, які враховуються при обчисленні пенсійного забезпечення, згідно з цим положенням, визначаються на основі будь-яких 60 календарних місяців безперервної роботи на посаді державного службовця перед поданням заяви на пенсію, але не пізніше 31 грудня 2023 року.
Для призначення пенсії таким особам, а також особам, які працювали у державних органах, що не провели класифікацію посад державної служби, передбачено подання довідок про посадовий оклад, надбавки за ранг і вислугу років, а також про інші складові заробітної плати за відповідними формами.
Таким чином, пункт 4-2 Порядку № 622 накладає обмеження на період, за який можуть бути визначені складові заробітної плати для розрахунку пенсії державного службовця.
Верховний Суд наголосив, що ані Прикінцеві та перехідні положення Закону № 889-VIII, ані стаття 37 Закону № 3723-XII не містять застережень щодо граничної дати, станом на яку може бути визначена заробітна плата для обчислення пенсії державного службовця.
На думку суддівської колегії, обмеження, яке зазначене в пункті 4-2 Порядку № 622 і стосується визначення складових заробітної плати до 31 грудня 2023 року, не має права змінювати або звужувати умови розрахунку пенсії, які встановлені статтею 37 Закону № 3723-XII.
Отже, норми підзаконного нормативного акта не мають права звужувати ті права, які закріплені у законодавстві, що має вищий юридичний статус.
Принцип правової стабільності та охорона обґрунтованих сподівань.
Верховний Суд підкреслив, що юридичний характер соціальних виплат, зокрема пенсій, не обмежується лише правом власності. Він також пов'язаний з принципами захисту законних очікувань і правової визначеності, які є важливими елементами верховенства права.
Колегія суддів звернула увагу на рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України" (заява № 63134/00).
У цьому рішенні Європейського суду з прав людини підкреслюється, що держава наділена правом встановлювати, які додаткові виплати повинні отримувати працівники за рахунок державного бюджету, а також має можливість вносити зміни до законодавства, що регулює ці виплати.
Водночас, якщо існуюча правова норма визначає певні виплати, і особа виконує всі необхідні умови для їх отримання, державні органи не мають права свідомо відмовляти у наданні цих виплат, поки відповідні положення залишаються дійсними.
Верховний Суд підкреслив, що законодавче закріплення соціальної допомоги та відповідність особи визначеним критеріям створюють у неї обґрунтовані очікування щодо отримання цієї виплати відповідно до статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Окрім цього, суддівська колегія звернулася до статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, яка визначає, що суд має керуватися Конституцією України, законодавчими актами та міжнародними угодами, що отримали схвалення Верховної Ради України як обов'язкові.
У разі, якщо нормативно-правовий акт суперечить Конституції України, закону або іншому акту, що має вищу юридичну силу, суд зобов'язаний керуватися актом, який має пріоритет у правовій ієрархії.
Верховний Суд нагадав, що у постановах від 12 березня 2019 року у справі № 913/204/18 та від 10 березня 2020 року у справі № 160/1088/19 уже наголошував на неприпустимості застосування судами положень нормативно-правових актів, які суперечать Конституції та законам України.
У зв'язку з цим ці положення не можуть бути застосовані, незалежно від того, чи були вони оскаржені в суді та чи зберігають свою силу на момент розгляду справи.
У світлі наведеного Верховний Суд вважає неправомірним висновок апеляційного суду, який стосувався невідповідності довідок позивачки вимогам пункту 4-2 Порядку № 622, та використав його як підставу для відмови в їхньому врахуванні.
Колегія суддів підкреслила, що положення, викладене в Порядку № 622, як підзаконний нормативний акт, не відповідає статті 37 Закону № 3723-XII, оскільки встановлене обмеження стосується періоду визначення заробітної плати.
Таким чином, апеляційний суд неправильно інтерпретував норми підзаконного акта, які обмежували законодавчо встановлені умови для розрахунку пенсії державного службовця.
Фінальне рішення Верховного Суду
Верховний Суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області безпідставно відмовило позивачці в обчисленні пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII з урахуванням відомостей, наведених у довідках Головного управління ДПС в Івано-Франківській області від 19 листопада 2024 року.
Одночасно апеляційний суд здійснив неправильне застосування норм матеріального права, що в результаті призвело до анулювання законного рішення суду першої інстанції.
Згідно зі статтею 352 Кодексу адміністративного судочинства України, касаційний суд має право скасувати ухвалу апеляційного суду та підтвердити рішення суду першої інстанції, якщо виявиться, що апеляційний суд скасував рішення, яке було законним.
У світлі зазначеного, Верховний Суд прийняв рішення задовольнити касаційну скаргу позивачки, скасувавши постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду, яка була винесена 25 червня 2026 року, і підтвердивши рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 2 січня 2026 року.
Отже, рішення залишається в силі, відповідно до якого Пенсійний фонд зобов'язаний здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачці згідно зі статтею 37 Закону № 3723-XII, починаючи з 25 листопада 2024 року, враховуючи дані про елементи заробітної плати, наведені у довідках податкового органу, а також раніше виплачені суми.
Окрім того, Верховний Суд вирішив, що з бюджету Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області має бути виплачено жінці 1937,92 грн судового збору, сплаченого за подачу касаційної скарги.
Постанова Верховного Суду набрала законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню.
Слідкуйте за нашим Telegram-каналом t.me/sudua, а також підписуйтеся на Google Новини SUD.UA. Не забудьте приєднатися до нас у Viber та WhatsApp, а також на наших сторінках у Facebook, Instagram і X, щоб завжди бути обізнаними про найзначніші події.