На згадку про вчителя

Я сьогодні "наповнила себе тим, що має для мене сенс..." (Альона Радченко, поетеса з Ніжина)

"Чарівна ніжинська осінь, тепла й приємна" поманила туди, де "на стомлені, але ще міцні плечі дванадцяти білосніжних колон схилив у задумі посріблену голову ніжинський красень університет, оспіваний не одним поколінням талановитих літстудійців (за Ніною Арендар). "Час невблаганно стирає з пам'яті дати, події, імена, та тільки не під силу йому знищити найсвітліші спогади, глибоку вдячність і шану" (Ніна Арендар).

Ні, я ніколи не була студенткою літературного факультету, не пишу віршів і не розповідаю про свої спогади. Проте все, що сьогодні почула і побачила, глибоко відгукнулося в моєму серці.

У знаковому 1986 році, коли сталася Чорнобильська катастрофа, я та моя подруга Ніна Арендар (Головань), після завершення середньої освіти, вступили до Ніжинського педагогічного інституту імені М.Гоголя на факультет філології. Саме в цей період Ніна приєдналася до літературної студії, яку очолював Павло Сердюк, доцент кафедри української літератури, кандидат філологічних наук і наш викладач.

Цього року у Павла Олександровича мав би бути столітній ювілей з дня його народження.

У книзі "Ніжинське шістидесятництво: Павло Сердюк", яка сьогодні була презентована в стінах цього величного білого будинку на берегах ріки Остер, і яка поповнила мою особисту бібліотеку, зібрані спогади переважно тих, кого він навчав у Ніжинському педінституті. В образному сенсі, пережитки, піддані впливу комуністичного режиму, нарешті дали прекрасні результати – і в плеканні письменників для України, що так близька моєму серцю, а також у формуванні цілої генерації вчителів української мови та літератури, які з легкістю вписалися в пориви свіжого вітру на обох Майданах у Києві, що збурили світ своєю новизною в боротьбі за свободу та незалежність.

Бо у Ніжині Павло Сердюк прийшов не лише як повністю сформований шістдесятник, а й як той, хто вже сплатив ціну за свої переконання щодо політичної ситуації в Україні. На жаль, більшість цих спогадів залишилася в Донецьку, звідки його вигнали "за зниження політичної пильності" та безпринципність. Сьогодні майже неможливо знайти істинні джерела цієї правди. Відсутні свідки тих трагічних подій, і навряд чи вціліли документи, що могли б підтвердити це.

"Все минає, навіть спогади палають", - влучно зазначив у своїй поезії Олексій Нестеренко, заслужений журналіст України, який протягом 1985-2015 років обіймав посаду редактора Носівської районної газети. Він є випускником 1973 року та колишнім головою літературної студії, з яким мені пощастило познайомитися та обмінятися спогадами.

У останніх кониках, що завтра зустрінуть свою загибель,

Навчаюся сприймати життя по-іншому.

Леонід Кисельов можна перефразувати як Леонід Кисельов, але якщо потрібно щось зовсім інше, можна спробувати "Л. Кисельов" або "Кисельов Леонід". Якщо у вас є конкретні вимоги або контекст, дайте знати!

Ще можна зрушити росу босими ногами.

І вранці оп'яніти від роси,

Та соняхи допалюють вже літо,

Наче тільки вчора я його бачив.

Легкий смуток в саду та на городі,

Сивіють поля, а аромат хліба наповнює повітря...

Поволеньки земля втрачає вроду -

Згасає, всихає, одцвіта в собі.

І мариться не зелом і не медами,

А жадібно мчить у зливу,

Втомлена від спекотних днів і яскравих кольорів, -

Ще в пам'яті живуть спогади про травень і жуків...

Та все минає, вже й спогади горять.

Серпами дожинає серпень дні...

А цвіркуни незмінно співають без упину -

Руланди все ще присутні у весняному сезоні.

Олексій Нестеренко, зб. "Біля вічного багаття"

Коли моя студентка подруга Ніна Арендар ділилася своїми спогадами, в мені виникли образи, і я наче почула "сумний скрип паркету під важкими кроками" нашого улюбленого вчителя.

"Важко повірити, що незабаром настане Ваша сотня весен, Учителю. Але десь далеко, вже ближче до сонячного світла. У моїй пам'яті Ви назавжди залишитесь осіннім, яким я вперше зустріла Вас у вересневий ранок 1986 року." (Ніна Арендар)

Скільки ж теплих слів звучало на адресу Павла Сердюка! Його захоплення музикою виливалося у пісні, які він з радістю співав. Поезія також була частиною його життя: він не лише писав вірші, а й навчав інших, ставши видатним критиком у цій сфері.

Мені було дуже приємно знову зустріти Олександра Забарвного та познайомитися з Анатолієм Шкуліпою, одним із редакторів і упорядників цього видання. Про нього я чула безліч позитивних відгуків від моєї подруги, поетеси Світлани Матвієнко.

Яка ж чудова зустріч відбулася з моїм колишнім одногрупником Станіславом Зінченком!

Багато спогадів з'явиться, адже ніколи не зникали, "Тому що той світ, який колись обіймав мене,

"Кличе і тисне крізь час" (Ніна Арендар).

Щиро дякую, моя дорога подруго, за ті радісні миті, які ти подарувала в цей чудовий день.

Минулий час завжди залишається з нами.

Причаїлося в спогадах, мріях.

У серці зазвучить і зворушить,

Підтримати, заспокоїти, обігріти.

...Не зникає спогад, не втрачає свого світла,

Не забрудниться і не пересохне.

Те, що близьке, драгоцінне і чарівне,

Зросте казковий сад у твоїх уявленнях.

Ніна Арендар, збірка "На осінньому вокзалі..."