У пам'ять про лейтенанта Василя Ферштея, відомого під позивним "Фізрук".
У листопаді 2023 року цьому воїну мало б виповнитися 23 роки.
Василь народився 25 листопада 2000 року в селі Стриганці на Івано-Франківщині в сім'ї залізничників. З дитинства хлопець прагнув стати військовим, тому після закінчення 9 класів місцевої школи вступив до Прикарпатського військово-спортивного ліцею-інтернату. "Там він навчався 2 роки. Не був відмінником, але він любив усе це, йому подобалось. Майже завжди приїжджав на вихідні, а взагалі жив у казармі. На навчання їхав із задоволенням", - розповідає сестра Аліна.
По завершенні навчання в ліцеї у 2019 році, Василь вирішив продовжити освіту: у липні того ж року він вступив до Національної академії Національної гвардії України, обравши факультет "Забезпечення державної безпеки підрозділами Національної гвардії України". Паралельно з навчанням, він активно займався спортом і брав участь у змаганнях з пауерліфтингу, завдяки своїй чудовій фізичній формі отримав позивний "Фізрук".
"Він регулярно відвідував змагання разом із Василем Вірастюком та іншими атлетами-стронгменами. Вірастюк, зазвичай, не проявляв підтримку, але на всіх турнірах, де був його брат, завжди вигукував: "Васю, вперед, я в тебе вірю". І було видно, як наш Вася насолоджується цим процесом. У нього є безліч медалей. У спортзалі він, можна сказати, знайшов себе", - розповідає Аліна.
У вересні 2021 року у зв'язку з реорганізацією навчальних закладів був переведений до Київського інституту Національної гвардії України. Коли почалося повномасштабне вторгнення Росії, продовжив здобувати освіту на Львівщині. У березні 2023 року Василь закінчив навчання, йому було присвоєне військове звання лейтенанта. З 13 серпня по 13 вересня він проходив навчання у Великій Британії.
У вересні 2023 року Василю зателефонував командир 5-го батальйону 14-ї штурмової бригади "Червона Калина" і запитав, чи готовий він стати на захист своєї країни.
Аліна згадує: "Він сказав: "Вибору немає". Брат ніколи не вірив, що "орки" можуть перемогти. Постійно підкреслював: "Що я скажу своїм дітям, коли вони запитають, де я був під час війни? Ховався? Боявся? Я так не можу. Я - військовий, і моя місія - захищати країну". Василь виявляв велику рішучість і силу. Коли настав час іти на фронт, ми дуже переживали. Але брат впевнено відповідав: "Там мої товариші, я їх не залишу". Василь був людиною, яка брала на себе відповідальність і дбала про своїх побратимів. Знаю, що багато бійців пішли в розвідку, адже командиром був Вася. Один із його товаришів з позивним "Ворона" тоді сказав своїм батькам: "Прийшов молодий хлопець, але такий класний"."
8 жовтня 2023 року лейтенант Ферштей отримав наказ вирушити до зони бойових дій для захисту села Вербове, розташованого в Запорізькій області. Він обіймав посаду командира взводу розвідки і відповідав за 23 бійців. 12 жовтня, разом із своїми товаришами по службі, він відправився на виконання бойового завдання.
12 жовтня він зателефонував нам перед відправленням на позиції. Мамі він не телефонував, оскільки хотів її захистити. Лише надіслав їй повідомлення: "Мамо, я тебе люблю, все буде добре". Дівчині він подзвонив, щоб фактично попрощатися. Він сказав їй: "Незалежно від того, що станеться, я хочу, щоб ти жила". З батьком також провів розмову прощання, закликавши: "Бережіть маму, любіть одне одного, не сваріться, робіть все разом". Тато, стурбований, запитував: "Вася, чому ти прощаєшся зі мною? Що це за слова?" Він мені зізнався, що відчуває тривогу, адже на його плечах лежить складне завдання, - ділиться спогадами Аліна.
13 жовтня "Фізрук" взяв участь у своєму першому та останньому бою. Він попередив своїх близьких, що зв'язок з ним буде відсутній протягом трьох днів. За словами товаришів, лише через півгодини після того, як бійці зайняли свої позиції, з трьох сторін з'явилися БМД з російським десантом. Протягом наступних двох годин точилися запеклі бойові дії. Василя кілька разів поранило, йому наклали два турнікети — на руку та ногу, проте він продовжував вести вогонь. Лейтенанту Ферштею залишилось всього 22 роки...
Його родичі намагалися зв’язатися з товаришами, щоб отримати хоча б якусь інформацію. "13 числа ми звернулися до одного з його побратимів: 'Є якісь новини? Чи чув ти щось від Васі?'" - розповідає сестра. Відповідь була невтішною: "Зв'язку немає, нічого не можемо сказати". Хоча товариші знали більше, вони не хотіли ділитися інформацією. Врешті-решт, вони повідомили, що Василя вже немає...
7 листопада вдалося забрати тіло Василя Ферштея з поля бою. 10 листопада захисника поховали на Алеї Слави в рідному селі Стриганці. У нього залишилися батьки, сестра, кохана дівчина, друзі.
"Мій брат завжди мав пристрасть до військової справи. Ще зі шкільних років він свідомо обрав свій шлях. Його захоплювали зброя і спорт, він щиро цінував дружбу та братерство. Коли розпочалася війна, він ще навчався, але вже тоді відчував поклик захищати свою батьківщину," - розповідає Аліна.
"Разом із Василем ми вступили до інституту після військових ліцеїв, тому намагалися підтримувати хлопців, які розпочали навчання після школи. Якщо обійти весь світ, важко знайти когось, хто міг би стати ворогом Ферштея – він завжди мав лише друзів. Це була справді добра, світла особистість, яка прагнула допомагати всім оточуючим," - ділиться спогадами командир роти Василь Перун.
Посмертно Василь Ферштей удостоєний ордена "За мужність" ІІІ ступеня. Йому присвоєне звання старшого лейтенанта. Івано-Франківська обласна рада посмертно нагородила воїна медаллю "Лицар бойового чину".
Родичі Василя Ферштея створили петицію на офіційному сайті Президента України, в якій просять надати йому звання "Герой України". Ця петиція вже отримала потрібну кількість голосів – 25 тисяч.
12 жовтня 2024 року в Стриганцях на Івано-Франківщині освятили Алею героїв, де встановлено стенд Василю Ферштею.
Світла пам'ять Герою!
Тетяна Тиндик можна перефразувати як "Тетяна Тиндикова" або "Тетяна з родини Тиндик". Якщо вам потрібно щось конкретніше або в іншому контексті, дайте знати!
Фото з сімейного архіву та Суспільне Івано-Франківськ
На основі інформації з: Вільне Радіо, Суспільне Івано-Франківськ, Вікіпедія, Меморіал. Пам'ятна платформа.
Цей матеріал був створений Українським національним агентством Укрінформ у співпраці з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-ресурсом Міністерства оборони України АрміяInform.
