Нічиї, паски та випічка сусідів: режисер Олег Ущенко ділиться враженнями про Великдень у Станіславі.

Олег Ущенко провів свої молоді роки в Станіславі (тепер Івано-Франківськ) у період з 70-х до 80-х років. Це був час, коли Великдень святкували практично в таємниці, а "прикрашені" радянською косметикою комсомолки намагалися контролювати учнів поблизу церкви, записуючи їхні прізвища. Проте, в цей же час, з вікон квартир доносився аромат свіжоспечених пасок, а відомий артист сидів на лавці під будинком, насолоджуючись повітрям та виголошуючи: "Як смачно пахне хлібом". Про ці спогади Олег Ущенко написав свою книгу "За тиждень Великдень".

Станіслав в період наприкінці 70-х - на початку 80-х років, згідно з спогадами Олега Ущенка, мав, на його думку, "відтінок депресивного соціалізму". Якщо проводити паралелі, можна порівняти його з сучасною Кубою.

Уявіть собі, що поява тролейбуса, складеного з двох з'єднаних частин, спричинила справжній переполох: діти залишали навчальні заклади лише для того, щоб покататися на ньому. О, яка ж це була депресивна радянська епоха! — зауважує він.

Коли мова йде про свята, місто переживало своєрідний подвійний ритм життя. Існували офіційні свята, що їх запроваджував радянський режим, які люди використовували для того, щоб відвідати батьків, зайнятися городництвом або ж виконати інші справи, на які не вистачало часу в будні. А поруч з ними були справжні свята — релігійні, коли вся родина збиралася разом, приїжджаючи з різних куточків, і майже тиждень наполегливо випікалися страви, рецепти яких передавалися з покоління в покоління.

Великдень у Станіславі святкували, можна сказати, з певними обмеженнями, але все ж не без обережності. Дітям до церкви сміливо могли йти лише малюки, які не відвідували школу. Адже на підходах до храму їх підстерігали комсомольські патрулі: "активістки", зазвичай, русомовні, які відловлювали школярів, записували їхні прізвища і назви навчальних закладів, а потім "допомагали" батькам розібратися з їхніми дітьми.

Читайте: Івано-Франківськ 1967-1987 років - як змінилося місто (ФОТО)

За спогадами Ущенка, серйозні репресії не відбувалися, але клопотів вистачало, і тому розмови навколо Великодня стали натяками. У своїй книзі він згадує відомого в місті співака та викладача музичного училища Михайла Сливоцького. Сливоцький був другом академіка Ступарика, який мешкав в одному будинку з родиною Олега Ущенка. Повертаючись з роботи, він любив присідати на лавці під вікном і спілкуватися з мамою Олега. Напередодні Пасхи він сів, вдихнув повітря і вигукнув: "Ой, як приємно пахне хлібом!".

У цій картині відображено увесь дух тогочасного Великодня. Він не був заборонений, але й не був цілком прийнятим. Свято, яке можна було відчути на запах, але про яке краще було мовчати.

Ущенко згадує про свою дитячу звичку досліджувати навколишнє. Він зазначає, що колишній Станіслав багато в чому нагадував село, розташоване у висотних будинках. Проте традиції та стосунки залишалися незмінними. Тому діти мчали від однієї квартири до іншої, намагаючись вгадати, хто що готує. Коли щось було готове, їм із задоволенням давали спробувати. Так і він, будучи малим, бігав по сусідських квартирах, а його друзі також навідувалися до нього.

Як зараз вони сидять в TikToku і зависають, то так само на ту пору це була така майже наркотична річ. Побігати від хати до хати, рознюхати.

У той момент, коли завершувалися святкові дні, підготовка до наступних розпочиналася негайно.

"Спочатку потрібно було відшукати та придбати всі дефіцитні товари," - зазначає Ущенко. - "Навіть якщо врахувати, що чоловік моєї тітки працював на базі, на такі дефіцити, як шоколадне згущене молоко, доводилося чекати кілька місяців. А коли вантаж нарешті прибував, вся команда зразу ж кидалася на нього, і п’ять ящиків могли опинитися в Білому домі."

У самому процесі спостерігався досить визначений поділ праці. Чоловіки брали на себе приготування м'ясних страв — вудили рибу, виготовляли різноманітні ковбаси та займалися обробкою зайців. Тим часом жінки відповідали за приготування солодощів.

Досліджуйте: Як відзначали Великдень в Прикарпатті століття тому.

Ущенко пригадує - спершу випікалося все дрібніше: горішки, грибочки, дубочки, жолуді, білочки з тіста, далі коржі на пляцки. Пекли далеко заздалегідь, бо "що їм могло статися, вони стояли спокійно".

З наближенням свят розпочалися приготування маківників і сирників, і зазвичай їх готували кілька різновидів. Пан Олег згадує, що у їхній родині завжди випікали сирник з грушами – це був його улюблений, а для брата готували львівський сирник, який прикрашали шоколадом зверху.

Уявіть собі, на всю випічку могло йти, скажімо, до 200 яєць. В основному жовтки. І от коли все було готове, коли пляцки поперекладувані, раптом хтось згадував: "О, та в нас там купа ще білків є.

І тоді доходила справа до випічки під кодовою назвою ніц. Завданням малого Олега було набрати гілочок і очистити їх від кори. З тих гілочок робилася збивачка, якою білки перетворювали на густу піну. А потім по ложці розкладали у всі доступні дека і пхали у п'єц.

Далі з'явилися два можливих сценарії: якщо ніца було забагато, його встигали перевести в іншу страву. А якщо ж ні, адже не в кожному домі випікали пляцки з 200 яєць, то діти його з'їдали одразу. У нашій родині готували масляний крем з какао та горіхами. На смак він нагадував київський торт, і це було надзвичайно смачно.

Те, що ми зараз називаємо паскою, стало паскою десь e другій половині минулого століття, каже Ущенко. До того пасrа -- це був великий круглий хліб, такий, щоб вистачило на весь святковий тиждень. Несли його святити не в кошику, а загорнутим у верету чи обрус.

Паска суттєво відрізнялася від звичайного "буденного" хліба завдяки використанню "петльованого" борошна та жовтків. Але найголовніше — це її прикраси.

У родині мами до цього питання ставилися не так серйозно, - згадує пан Олег. - Проте бабуся з боку тата, яка походила з Тернопільщини, створювала справжні кулінарні шедеври! Вона не просто пекла паски, а виготовляла китиці, яблука, листя винограду, калину і навіть виноградні вусики з тіста. Коли вона привозила свої витвори, всі просто ахали! Їсти їх було шкода. Ми ще протягом місяця-півтора захоплено розглядали, милувалися - як дорослі, так і діти. А лише коли вони ставали настільки твердими, що їх можна було розбити молотком, тоді ми їли їх із гарячим молоком.

А те, що сьогодні відомо як паска — невеликий, прикрашений, солодкий виріб — раніше носило назву бабка.

У 60-х роках цукор став символом багатства, і його почали використовувати ще щедріше. У 70-х в міських пекарнях з'явилися родзинки та інші інгредієнти, які можна було додати в тісто. У 80-х, коли залізна завіса почала ослаблюватися, люди відкрили для себе нові види випічки, які, на їхню думку, були смачнішими. Так, всього за кілька років традиційна паска перетворилася на різноманітні здобні вироби.

Як виглядав би той Станіслав на кадрі? Ущенко каже - сіра панорама, будинки з облізлою штукатуркою і з червоними транспарантами над дахами та між вікнами. Десь на задньому плані - машина, можливо, чорна Волга. А на середньому - бабця в пальті, в одній руці в неї кошик, в іншій -- маленький онук.

Ознайомтеся: Святкування Великодня в криївці. Як вшановували свято бійці УПА на Прикарпатті (ФОТО)

Сьогоднішній Франківськ на Великдень відкривається перед режисером у новому світлі — місто наповнене яскравим сонячним промінням. По вулицях йде родина з кошиками, серед них можна побачити й чоловіка в військовій формі.

Але дещо лишилося тим самим. Перед святами в під'їздах так само можна зрозуміти, хто пече. І зупинитися на сходах, щоб понюхати той запах, який завжди означає одне -- десь поруч уже печуть паску.