Коли укриття перетворюється на сцену: як лялькарі з Миколаєва справляються з викликами війни.
Миколаївський академічний обласний театр ляльок відзначився еволюцією від онлайн-показів до гастролей по Україні, виступів у захисних укриттях та різноманітних творчих експериментах.
Лялькарі у Миколаєві, що знаходиться поблизу фронту, не зупиняють свою діяльність, незважаючи на обстріли, відключення електроенергії та браки кадрів. Вони переконані, що навіть у найважчих умовах театр повинен залишатися місцем, де можна отримати підтримку, спілкуватися та знімати емоційне напруження.
Історія знає приклади, як мистецтво допомагало боротися навіть під час найтяжчих випробувань. Наприклад, під час Другої світової війни лондонські театри не припиняли діяльності, попри постійні бомбардування міста.
Безумовно, масштабна війна між Росією та Україною суттєво вплинула на діяльність культурних установ, зокрема в містах, що знаходяться поблизу фронту. Однак Миколаївський академічний обласний театр ляльок не лише адаптувався до цих викликів, а й виявив здатність шукати нові шляхи для творчого зростання.
Коли легенда перетворюється на символ опору.
З початку повномасштабного вторгнення, коли Миколаїв щоденно страждав від ворожих атак, ляльковий театр, як і інші культурні установи міста, змушений був призупинити живі вистави та перейти до онлайн-формату. У цей складний період був реалізований великий проєкт "Єдина родина". Через персонажів казок актори ділилися цікавими аспектами кожного регіону України, прагнучи підбадьорити глядачів і нагадати їм про єдність нації. І вже через кілька місяців у театрі розпочали підготовку до повноцінної прем'єри.
З 14 акторів залишилося лише семеро, що становить половину колективу. Це змусило нас переглянути репертуар, залучити до вистав нових акторів, які раніше не брали участі в конкретних театральних проектах, а також замінити тих, хто покинув місто чи країну або вступив до Збройних Сил України, - розповіла директорка та художня керівниця театру, заслужена працівниця культури України Вікторія Терещенко.
Першою виставою, створеною в Миколаївському театрі ляльок під час великої війни, стала українська народна казка "Гуси-лебеді". Для її постановки запросили режисера з Києва Гліба Тюпіна. Прем'єра відбулася на початку 2023 року.
Режисер спочатку вагався їхати до нашого міста, але врешті-решт ми змогли його переконати. Ця вистава є надзвичайно важливою для нас. Вона відображає боротьбу українського народу за збереження своєї культури, традицій, мови та пісні, які тривалий час зазнавали приниження та заборон. У виставі міститься безліч символів і підтекстів, що будуть цікавими як для молодшої, так і для старшої аудиторії, - підкреслила Олена Антонова, керівниця літературно-драматургічної частини театру та заслужена працівниця культури України.
Вона каже, що тут гуси-лебеді символізують агресора і за сценарієм вилітають під звук військового літака. Уперше цю виставу показали в інтернаті, де мешкали внутрішньо переміщені особи. І артисти, і глядачі не стримували сліз.
У цій сцені гуси загрожують Івасику, намагаючись завдати йому шкоди. Проте глядачі, викрикуючи та аплодуючи, відганяють їх. У відповідь на це гуси кажуть: "Подивіться, скільки у нього прихильників! Тож летимо звідси", - зазначає співрозмовниця.
За словами Антонової, це символізує те, що в України багато друзів, які нам допомагають: "Одна дівчинка під час цієї сцени закричала: "Дивіться-дивіться, вони тікають! Ми перемогли!". Усі були в захваті".
Директорка літературно-драматургічної секції театру зазначає, що діти реагують на вистави по-різному, і в умовах війни це виявляється особливо яскраво. Багато маленьких глядачів стали свідками обстрілів, евакуації та вимушеного переселення, тож звичні театральні звуки або сценічні дії можуть справити на них травматичний вплив і викликати страх.
У нас була цікава ситуація, коли ми організували виставу в дитячому садку для дітей-переселенців з Херсонщини. Директорка закладу висловила сумнів: "А що ви будете робити, якщо діти ховаються під ліжками навіть від звуку клямки на дверях?". Проте ми вирішили ризикнути. Наші актори почали налагоджувати контакт з дітьми, знайомлячи їх із нашими милими ляльками - колобками та зайчиками. І це дало результат. Спочатку на виставу приходило лише кілька малюків, але згодом їх кількість значно зросла. Ми створювали сценарії спеціально для цієї аудиторії, - ділиться враженнями співрозмовниця.
ЧОТИРИ ВИСТАВИ НА ДЕНЬ І ЖОДНОГО ПРАВА НА ВТОМУ
Сьогодні вистави в Миколаївському театрі ляльок відбуваються на стаціонарній сцені щосуботи та щонеділі. Водночас колектив активно гастролює Україною. Якщо до повномасштабної війни виїзди зазвичай відбувалися раз на сезон, то тепер гастрольні поїздки стали постійною частиною роботи театру.
Нещодавно ми повернулися з одного з найбільших гастрольних турів, який тривав 23 дні. Спочатку ми направилися на фестиваль лялькарів, що проходив в Івано-Франківську та Ужгороді, де були представлені колективи не лише з України, а й з Литви та Молдови. У Ужгороді нашому театру випала честь відкрити фестиваль, і це стало для нас великою привілеєм, - ділиться враженнями керівниця літературно-драматичної частини.
Під час цього туру артисти з Миколаєва відвідали Житомир, Львів та Вінницю. Вони привезли з собою вистави "Хлопчик-мізинчик" та "Пригоди маленького автомобільчика". Обидві постановки були адаптовані для різних вікових груп та мали мобільний формат. Гастролі проходили з участю трьох молодих акторів, які виконували різні ролі та постійно змінювалися на сцені. Щодня вони давали по чотири вистави: у будні дні виступали в школах і дитячих садках, а на вихідних – на стаціонарних театральних сценах у містах, які відвідували. Такий насичений графік вимагав значних зусиль та витривалості.
Не обійшлося й без повсякденних викликів.
У Вінниці, після обстрілів, у готелі, де ми перебували, зникло світло. Воду в більшості районів міста також не було. Проте ми усвідомлювали, що повинні прийти до театру виглядати належно. Тож я, наприклад, користувалася мінеральною водою для вмивання, - ділиться спогадами Антонова.
Вона також зазначила, що сама вистава виявилася під загрозою через відсутність електрики. У театрі вдалося частково відновити електропостачання, але через неробочий електротранспорт багато глядачів не змогли дістатися. Проте присутні на заході стали для них справжнім скарбом.
Іноді блекаути приносять гастрольній трупі ще більше труднощів. Одного разу, перед виставою в дитячому садку, коли апаратура та декорації вже були готові, раптом зникло світло. Миколаївські актори завжди беруть з собою генератор на випадок таких ситуацій. Проте в цей раз скористатися ним не вдалося, оскільки надворі лив сильний дощ. Виставу довелося перенести в укриття — темне та тісне приміщення, де зібралося 120 дітей. Це місце абсолютно не підходило для театрального виступу.
- Ми були в розпачі, але все ж вирішили працювати. На ходу переробили виставу "Лялькарка", грали без ширми, бо для неї просто не було місця. Звукооператор каже: у нас є невеличка зарядна станція, яка потягне один мікрофончик і мінімальне освітлення. Поки переналаштовувалися, я проводила з дітьми ігри. А далі наші дівчата-акторки почали імпровізувати, додали інтерактив, узяли ляльок і наживо знайомили дітей із ними: це "Краплинка", це "Рисочка". Вони посварилися... І далі все за сценарієм. Акторки відіграли виставу, зберегли всі діалоги, діти їм допомагали і були в захваті, - згадує співрозмовниця.
Після цього інциденту в театральному колективі розгорілася жвава дискусія: чи доцільно професійному академічному театру працювати в умовах, що не відповідають стандартам? Врешті-решт, дійшли до спільної думки, що варто звертатися до дітей, які вже проводять значну частину часу в укриттях. А вміння адаптуватися, імпровізувати та працювати в будь-яких обставинах не лише не знижує, а навпаки, підвищує професіоналізм театру.
Незважаючи на всі труднощі, гастрольні враження для колективу здебільшого позитивні. Глядачі висловлювали вдячність артистам за їхню майстерність і професіоналізм.
Гастролі в тилових містах мають свої характерні риси, які відрізняються від тих, що спостерігаються у прифронтових регіонах. По-перше, укриття в цих містах часто не відповідають вимогам, що обмежує можливості артистів у використанні певних декорацій та сценічних елементів. Ця відмінність стає особливо очевидною, коли ви просуваєтеся далі на захід країни. Іноді через обмежену висоту приміщень актори змушені виконувати вистави, перебуваючи на колінах, оскільки просто неможливо встати в повний зріст. Проте, немає іншого вибору: близько 70 відсотків театральних вистав відбуваються в укриттях.
ТЕАТР ІЗ ПІВСТОЛІТНЬОЮ ІСТОРІЄЮ ТА НОВИМИ ВИКЛИКАМИ
Миколаївський академічний обласний театр ляльок заснували у 1970 році. Спочатку в ньому працювали переважно актори-аматори, але вже на початку 1980-х більшість колективу становили професійні артисти.
Початкові постановки відрізнялися величезними декораціями та грандіозними масштабами. З часом театр став більш гнучким: з'явилися нові типи театральних ляльок, розроблено унікальну сценічну символіку, а також розширено та урізноманітнено репертуар.
Новий етап відзначився творчими експериментами, відкриттям нових форм та можливостями для креативності й уяви. На сцені почали з'являтися свіжі п'єси, а до звичного репертуару ввели роботи сучасних письменників.
Із 2004 року театр працює без постійного головного режисера. Натомість запровадили практику запрошення постановників з інших театрів. Розпочалася співпраця з відомими режисерами, художниками та композиторами з різних міст України. Такий підхід дає змогу залучати свіжий погляд на творчість і уникати заангажованості.
У 2017 році закладу присвоїли статус академічного. А торік один з акторів театру Андрій Біличенко отримав звання заслуженого артиста України.
- Актори нашого театру різнопланові: вони грають, співають, займаються хореографією. Нерідко двоє людей відпрацьовують усю виставу. Під час однієї постановки вони можуть виконувати від чотирьох до семи ролей, як, наприклад, у виставі "Щуча", - наголошує очільниця літературно-драматургічної частини.
Сьогодні колектив оновлюється, у театрі чимало молодих акторів. Один із них - Юрій Шешеня. До повномасштабної війни він здебільшого був залучений у масових сценах, а тепер отримав можливість проявити себе в головних ролях - і в нього все вийшло. Крім того, актор пише сценарії та пробує себе в режисурі.
Щоправда, успіхи у творчості не завжди означають фінансову стабільність.
- Заробітки працівників культури традиційно залишаються на низькому рівні. Це явище спостерігається вже давно. Люди у цій сфері, як правило, або обирають працювати на виробництві чи в бізнесі, або ж присвячують себе творчості. Сьогодні багатих і забезпечених акторів можна зустріти нечасто, — говорить Юрій, підкреслюючи, що давно ухвалив рішення і тому займається тим, що приносить йому задоволення.
ВИСТАВА ПРОХОДИТЬ НЕЗАЛЕЖНО ВІД ЧИСЕЛЬНОСТІ ПУБЛІКИ.
Сьогодні театральна сфера стикається з серйозною проблемою - браком кваліфікованих кадрів. Необхідні не тільки актори, а й фахівці, такі як звукооператори, режисери та художники-бутафори. Усі ляльки та декорації для вистав створюються майстрами, які працюють у художньо-бутафорському цеху.
Сім представників театральної трупи наразі служать у Збройних Силах України. Звукооператора Євгена Мінакова вважають зниклим безслідно.
Незважаючи на складнощі та постійну загрозу обстрілів, театр продовжує відкривати свої двері для глядачів. Всього в кількох метрах від основної зали створено укриття. Коли оголошується жовтий рівень небезпеки, працівники театру інформують відвідувачів про можливість перейти туди. Часто люди відмовляються, адже в Миколаєві повітряні тривоги звучать кілька разів протягом дня, і місцеві жителі вже звикли до цього. Тому, якщо глядачі вирішують залишитися, ми продовжуємо виставу. Однак у разі червоного рівня небезпеки або безпосередньої загрози для міста, ми зупиняємо виставу і прямуємо в укриття, - зазначає пані Олена.
У такі моменти особливо важливо подбати про маленьких глядачів. У театрі є двоє чергових акторів, які допомагають батькам зібрати дітей, одягнути їх за потреби та вивести в укриття. Якщо тривога затягується, там проводять ігри й анімаційні заходи, щоб діти не нудьгували. Якщо ж триває понад годину - виставу скасовують. Глядачі можуть прийти з цими квитками наступного разу.
Театральна зала вміщує 96 місць. Кількість глядачів варіюється: іноді більше ста осіб заповнюють зал, і потрібно приносити додаткові стільці, а в інші дні залишається лише 20 або 50 відвідувачів. Проте, вистави проходять незважаючи на те, скільки людей прийшло.
ОСВІЖЕННЯ ТА НОВІ ВИСТАВИ: ПОВЕРНЕННЯ УЛЮБЛЕНИХ ПРЕМ'ЄР
Театр не зупиняється на досягнутому і активно оновлює свій репертуар. Незабаром до Миколаєва завітає режисер з Полтави Олександр Іноземцев, який займеться створенням нової вистави "Кресало", заснованої на казці Андерсена. Прем'єра запланована на передодні новорічних свят. Одночасно театральний колектив відновлює покази старих постановок, які колись були зняті з репертуару з різних причин.
Існують вистави, які не можуть брати участь у гастролях через велику кількість декорацій та спецефектів. Однією з таких є "Попелюшка", яку ми не ставили з часів пандемії, оскільки в ній задіяно багато акторів. Тепер ми вирішили її відновити. На місце тих, хто пішов служити або залишив колектив, запрошуємо молодих акторів, - розповідає пані Олена.
Ще одним значущим аспектом нашої діяльності є інклюзивність. Ще до початку великої війни театр реалізував постановку "Мауглі", спеціально адаптовану для людей з порушеннями слуху. Вистава мала великий успіх, але наразі її не можна показати, оскільки актори, які брали участь, роз'їхалися. Сьогодні ми прагнемо відновити цю постановку, але для цього потрібні нові кадри, фінансові ресурси, а також відповідне звукове та світлове обладнання.
У той же час, взаємодія з юною аудиторією має свої особливості: перегляд вистав здійснюють діти, тоді як квитки придбавають їхні батьки. Часто батьки не усвідомлюють, наскільки цінним може бути театральний досвід для їхніх дітей.
Було б дуже бажано, щоб батьки, вибираючи виставу для своїх дітей, звертали увагу на наші рекомендації. Адже театральні постановки призначені для різних вікових груп: від 2+, 3+, 4+, до шкільного та дорослого віку. Наприклад, для найменших дітей підійдуть такі вистави, як "Котик та півник", "Колобок", "Золоте курча", "Лялькарка" та інші. Тому не варто брати маленьких на "Попелюшку", "Іванкову сопілку" чи "Каліф - лелека", оскільки ці вистави розраховані на шкільну аудиторію і тривають 55 хвилин, що є занадто довгою і складною для дворічної дитини. Звичайно, малеча починає нудьгувати, прагнучи бігати та торкатися всього навколо. У результаті це заважає іншим глядачам, а сама дитина не отримує справжнього задоволення від вистави, або, як зараз кажуть, вайбу, - підкреслює Антонова.
Водночас слід зазначити, що існують малюки, які вже в три роки сидять із широко відкритими ротиками, захоплено спостерігаючи, тоді як семирічні можуть злякатися або навіть заплакати. Це зовсім не пов'язано із сюжетом. Наприклад, вистава "Пан Коцький" є дуже яскравою, музичною та святковою. Проте реакція дітей на неї може бути несподіваною і не завжди відповідає віковій категорії, для якої вона призначена.
І ще один важливий нюанс: було б неправильно вважати, що Миколаївський театр ляльок працює тільки для дітей. У репертуарі є постановки та концерти й для дорослої аудиторії, які мають величезний попит і збирають повні зали. Адже ляльковий театр - це мистецтво, здатне зацікавити глядачів різного віку.