Новини Івано-Франківська та області

Касир, оператор "Нової пошти" та викладач. Моя історія пошуку роботи, де можна отримувати 15 тисяч гривень.

Чому я вирішила залишити школу? Причин кілька: вчителі втомлені та роздратовані, учні агресивні, постійно зациклені на своїх смартфонах під час уроків. Адміністрація навантажує нас безкінечними звітами, статистичними даними, підсумками, розслідуваннями випадків булінгу, а також щоденними фото шкільних обідів для "конкурсу порцій". А ще – потрібно генерувати безглузді картинки за допомогою штучного інтелекту для батьківських чатів, де в інструкціях на випадок тривоги літає веселий літак, замість серйозних попереджень. І, до всього, зарплата в школі – всього лише 13 тисяч гривень, а я працюю лише на пів ставки.

За освітою я філолог. Навчалася й працювала в Києві. Потім була фінансова криза 2008 року, декретна відпустка. Вирішила перебратися ближче до родичів на Захід України. Тут спокійніше й легше доглядати дітей. Останні два роки працюю соціальним педагогом.

Минулої весни я відчув глибоке розчарування. Мої колеги на роботі з нетерпінням очікували свято 31 травня, що знаменувало закінчення навчального року. Вулицями міста почали лунати звуки перших вибухів. У соціальних мережах активно обговорювали новини про прибуття індуських мігрантів в Україну (про те, як цей міф почав ширитися, можна дізнатися тут).

"Якщо інші мають можливість вирушити до України за зарплатою, чому б і мені не спробувати змінити своє місце роботи?" — промайнула думка в моїй голові.

Касирка. Перший досвід

На сайті robota.ua знайшла вакансію оператора-касира в магазині "Сімі" -- це мережа невеликих маркетів, популярних у Західній Україні. Їхня особливість -- у залі є столики зі стільцями, де можна перекусити.

Моя стажування проходила під наглядом 20-річної Вікторії, яка була студенткою. Вона навчила мене, як правильно маркувати продукти в холодильнику, чистити кавомашину та прибирати столи. Я також освоїла роботу з грилем і його регулярне миття. Окрім цього, мені потрібно було пропонувати клієнтам різні акції та знижки. Проте основним завданням залишалося приготування та складання хот-догів.

Вікторіє, а де знаходяться стаканчики для кави?

-- У гардеробі.

Скільки з них потрібно повернути на свої місця?

-- Побільше, щоб не було голо!

Наші щохвилинні бесіди виглядали саме так. У цьому районі всі знають Вікторію. Вона молода і приваблива, завжди вітається з учнями, що повертаються зі школи.

Проте з’ясувалося, що діти не тільки є радістю нашого життя, а й справжнім викликом. Під час перерв у школі вони мчать до магазину, щоб перекусити, і приготування десятків хот-догів стає справжнім випробуванням. Тому вечірні зміни, коли учні вже повернулися додому, вважаються набагато простішими.

Існувала ще одна складність. Мені потрібно займатися продажем сигарет, а я відмовилася від куріння. Я боюся знову потрапити в цю витратну залежність. Крім того, марки сигарет і оформлення упаковок за останнє десятиліття кардинально змінилися. Я зовсім не знаю, що вибрати. Люди нервують і навіть обурюються через зростання цін на тютюнові вироби.

Ось і з'явилася жінка, яка виглядала трохи напідпитку, і почала просити вино та шоколад. Вона скаржилася російською мовою, що вони нові в цьому місті і зовсім не орієнтуються.

-- Яка саме шоколадка тебе цікавить? -- звертаюся з питанням.

Ось як моя донька проявляє свою любов.

Вікторія показує мені знак: мовчи. Дає дамі чималу й недешеву шоколадку. Вона задоволена йде.

Віка зазначає, що клієнт завжди має рацію. Вона радить уникати суперечок на мовному або національному фоні, адже це може викликати певні емоційні реакції.

Так пройшло кілька днів. На зворотному шляху додому я занурилася у думки.

Касир має виконувати безліч різних завдань.

Спілкування з людьми – це, безумовно, приємний аспект роботи, але графік... У договорі зазначено, що робочий час триває з 15:00 до 23:00. Насправді ж, мені потрібно приходити о 14:45, а додому я можу дістатися лише близько опівночі під час комендантської години. Після того, як клієнти покинуть заклад, касиреві ще потрібно надіслати фотозвіт у Viber, почистити кавомашину та завантажити численні документи в програму на комп'ютері.

Чесно кажучи, я не очікувала, що повернуся додому так пізно, о півночі. У мене ж діти. Тому наступного дня я вирішила повідомити hr, що не зможу продовжити працювати касиркою. В результаті – нуль гривень заробітку, адже я тільки стажер. Але думка про те, що варто знайти додатковий заробіток, не покидала мене.

Вже ввечері в супермаркеті "Траш" я мала розмову з менеджером на ім'я Дмитро. "Я планую набір працівників у липні," — повідомив він. Це звучить багатообіцяюче.

"Епіцентр". Другий підхід.

Проте ще в червні я натрапила на оголошення про вакансію в відділі обробки замовлень гіпермаркету "Епіцентр". Він розташований зовсім близько до мого дому. Стажування обіцяли тривалістю не менше ніж чотири дні з 14:00 до 18:00.

У перший день менеджер Христина запросила мене пообідати. Я розповіла про школу, дітей, свій досвід стажування в "Сімі" й попросила гнучкий графік. Вона з розумінням кивнула. Сказала приходила наступного дня.

Я уважно оглядала продукцію, аналізувала документи та співпрацювала з колегами з інших відділів. Важливо підтримувати високу концентрацію, щоб запобігти помилкам у веденні обліку.

Як з'ясувалося, робочий день тут триває 10 годин. Зарплата 11 тис. грн, не розженешся. Тож працівники їздять улітку до Польщі збирати ягоди. На місце одного з них я й претендувала.

Поки я міркувала, вакансію вже зайняли молодшою спеціалісткою. В результаті -- 0 гривень доходу. Як символ невдалої спроби мами, дітям дісталися смачні булочки з Епіцентру, а я знову почала шукати роботу на сайті.

Мрія. "Нова пошта"

Моя надія вже не була такою сильною, коли наприкінці червня отримала дзвінок з "Нової пошти"! Під час розмови з HR-менеджером я висловила готовність залишити школу та приєднатися до їхньої команди. Він запросив мене на співбесіду в вантажне відділення.

Обіцяли платити 90 гривень за годину, що складає 900 гривень на день. Щомісяця планується не менше 22 робочих змін. Робота розпочнеться в середині липня.

Була впевнена, що знайду себе в цій великій компанії. Мене підтримувала подруга й діти -- їх підтримка важлива, адже вони погоджувалися, що мами влітку зовсім не буде вдома, ми не поїдемо у відпустку.

За два тижні о восьмій ранку велосипедом поїхала на роботу. Пів дня інструктажу й ознайомлення. О 13:30 я поглядала на годинник, шлунок просив їсти, а обідня перерва тут не передбачена. Тут все не так, як в "Епіцентрі", де є кухня для персоналу! Повноцінно вийти поїсти немає куди.

Праця є досить складною. Необхідно піднімати пакунки вагою до 30 кілограмів, швидко та якісно обслуговувати покупців. Крім того, потрібно розробляти тести для отримання доступу до бази даних клієнтів.

У "Новій пошті" я виконувала свої обов'язки навіть у неділю. Один раз мій керівник вивів мене на вулицю і поділився своїми зауваженнями щодо помилок.

-- Ось дивися: ручна обробка, -- каже. -- Ти знову не пробила її. Ось тут мала бути вказана коробка. Ти читала книги технологій?

-- Ні, не встигла. Вдома треба прибирати, а вихідних зовсім нема, -- чесно відповіла.

Так минув місяць. У другій половині серпня мене поставили працювати п'ять днів поспіль. Відмовитися не наважилася. "Нова робота, яку я хочу", -- мотивувала себе.

Тоді ж росіяни почали обстрілювати склади НП. Клієнти дзвонили на гарячу лінію, скаржилися на затримки відправлень, сварилися. Я так замоталася, що не змогла поїхати в Івано-Франківськ забрати сина з табору -- 11-річна дитина приїхала додому сама.

Власне, я зверталася з проханням дозволити мені піти.

— Ви справді збираєтеся залишити свою партнерку на самоті? — спитав мене керівник Влад.

Він говорив зі мною на "ви", бо я вчителька, а його тітка теж учителює. Через два тижні Влад сам звільнився й "залишив напарницю одну". Роботи стало ще більше.

У той момент я почала розмірковувати, наскільки мої погляди на фізичну працю відповідають дійсності.

Все частіше я знаходила спільні риси між собою та своєю сестрою, котра мешкає в Києві, а також з подругами, які там реалізують свої професійні амбіції.

"Чи вони справді менш розумні за мене? Мабуть, більш розумні. Вони піклуються про своїх дітей і чоловіків, створюючи затишок у домі," — міркувала я.

Чому мені досі не заплатили?

Водночас залишалося питання: чому я досі не отримала свою зарплату? Цього місяця мені мали перерахувати 14 тисяч гривень, але в підсумку гроші нарахували із запізненням. Як же я буду добиратися на роботу велосипедом під час осінніх дощів та взимку?

Зрештою мені такі заплатили, але майже через місяць після звільнення й після дзвінка старшому менеджерові. Кажуть, виникли проблема, бо я працювала за сумісництвом.

Здрастуй, школо

Мої уявлення про адекватний рівень доходу також зазнали змін. Ще нещодавно я вважала, що 15 тисяч гривень — це цілком прийнятна сума, заради якої варто змінити місце роботи. Проте зараз, враховуючи зростання цін, цього явно недостатньо.

Пошуки роботи, які спочатку були спробою залишити стіни навчального закладу, зрештою привели мене до того ж самого запитання: яка вартість моєї праці і що саме роботодавець помічає в кандидатові, який постає перед ним.

Отримала відповіді на запитання, яких раніше собі не ставила

Наближалося 1 вересня. За літо я отримала новий досвід, новий рядок у резюме й кілька відповідей на запитання, яких раніше собі не ставила. Але остаточної відповіді на головне питання -- залишатися в школі чи шукати інше місце -- поки що не маю.

Читайте також