Генерал-хорунжий Юрко Тютюнник. "Я з'явився на світ у день, коли святкується Великдень..."

На Великдень, 20 квітня 1891 року, в селі Будище Київської губернії (нині Звенигородський район Черкаської області) народився майбутній член Центральної Ради, український військовий діяч, повстанський отаман, командувач Другим зимовим походом генерал-хорунжий Армії УНР Юрко Тютюнник. В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України зберігаються унікальні документи про його життя і діяльність, особисте листування, рукопис книги "Зимовий похід 1919-1920 рр.", а також світлини, які досі ще не публікувалися.

Особистий архів

Усе це свого часу містилося в особистому архіві Ю. Тютюнника і згодом потрапили до органів дпу усрр внаслідок проведення чекістської операції з виманювання отамана на українську територію і його арешту. Після опрацювання і розсекречення електронні копії 3712 документів на 5688 аркушах багатотомної архівної справи було передано до Українського інституту національної пам'яті. Вони лягли в основу низки наукових статей, монографій, книг і документальних фільмів.

На думку експертів, ці матеріали володіють значним історико-культурним потенціалом, і більшість із них є унікальними, ексклюзивними та надзвичайно цікавими. Повторний аналіз цих та інших документів з архівних фондів СЗРУ, а також їх поглиблене дослідження напередодні ювілею Ю. Тютюнника, дозволили виявити деякі маловідомі аспекти його життя та творчої діяльності.

Юрій (Юрко) Тютюнник з'явився на світ у день Великодня, 20 квітня 1891 року, в селі Будище, що розташоване в Київській губернії (сучасний Звенигородський район Черкащини). Спогади про його родину, а також про дитинство і юність, були зафіксовані в слідчій справі на Ю. Тютюнника. Ці записи були зроблені ним після другого арешту в 1929 році, коли він перебував у камері № 9 Харківської в'язниці ДПУ УСРР.

"Я з'явився на світ 20 квітня 1891 року за старим стилем, - зазначено в цих документах, - у селі Будищах. Моя дата народження співпала з Великоднем, коли віряни збиралися біля церкви, щоб освятити паски."

У селі існував повір'я, що люди, які помирають на Великдень, одразу потрапляють до раю, оминувши всі випробування. Тож такі покійники вважалися надзвичайно щасливими. І, напевно, саме тому, як вважали, мені також судилося відчути це щастя.

— Чи вже це сталося? Чи, може, хтось про це чув? Кажуть, йому потрібно з'явитися на світ саме в самісінький Великдень, ще й на світанку, говорили люди з села.

Коли я з'явився на світ, мої батьки вже встигли створити невелике господарство: у них було двоє коней, корова і вівці... Здавалося, це все пророкувало, що моє життя буде щасливішим, ніж у моїх трьох старших братів і сестер.

Моя мама почала мене годувати, і я почав зростати...

Вочевидь, унікальних світлин з дитинства не збереглося. Одна з найперших фотографій з юнацьких років була знайдена в архівних фондах СЗРУ, проте без зазначення дати та місця. Ще дві світлини, на яких він зображений разом із дружиною та донькою, ймовірно, були зроблені на початку 1920-х років. Можливо, ці знімки завжди були при ньому або знаходилися в особистому архіві.

Особистому архіву Ю. Тютюнника в матеріалах справи приділено особливу увагу. Чекісти знали про той архів і хотіли так само захопити його, як і самого отамана. В тому архіві зберігалися накази, договори, розпорядження, штати урядових і військових структур, платіжні та інші фінансові документи, уповноваження, листи, зокрема копії та оригінали листів Симона Петлюри до урядовців, рапорти, телеграми та інші відомості періоду Першого зимового походу Армії УНР.

Серед численних документів особливу увагу привертають такі: копія угоди між Українською Народною Республікою та Польщею, Статут Голови Директорії, що стосується головного отамана війська та флоту УНР, Закон про реквізицію для військових потреб Української Народної Республіки в умовах війни, проект організації розвідувальної діяльності в Україні, протоколи засідань Ради Народних Міністрів, звернення до "вшановуваної третьої залізної стрілецької дивізії", шифр під літерою "УНР", відозва ініціативної групи з відновлення "Вільного козацтва", статистичні дані щодо природних ресурсів України та їх використання, а також інформація про армії сусідніх держав щодо Російської Федерації (згідно з більшовистськими даними) та інші матеріали. Ці документи викликали неабиякий інтерес у чекістів, які прагнули будь-яким способом отримати цей архів.

Окрім цього, в архіві чекісти сподівалися виявити документи, що свідчили про підтримку з боку Польщі, Румунії та Франції для уряду УНР, а також про надання цими державами матеріальних і фінансових ресурсів інтернованим частинам Армії УНР та українським урядовим установам. Цю інформацію планувалося структуровано представити й використати для створення публікацій, які могли б переконати уряди цих країн у доцільності припинення підтримки діячів Державного центру УНР в еміграції.

У підсумковому звіті, що був підготовлений Державним політичним управлінням УСРР у липні 1923 року, зазначалося, що основною метою даної оперативної розробки є компрометація поляків, румунів і французів. Ці країни повинні бути представлені як такі, що протидіють радянським республікам та втручаються у їхні внутрішні справи. Також важливо документально підтвердити, що їхні уряди витрачають фінансові ресурси на підтримку еміграції та інтервенцій.

Подальшими кроками має стати знищення еміграції, залучення на наш бік найбільш небезпечних для нас осіб, а також дискредитація всього еміграційного руху в очах західноєвропейських імперіалістів. З одного боку, це слугуватиме компрометації, а з іншого — через активну агітацію слід донести до емігрантів, що Польща та інші країни використовують їх переважно в шпигунських та кримінальних цілях. Окрім цього, важливо поширювати інформацію через вигадану "Вищу військову раду", що радянська національна політика цілком відповідає інтересам малих народів, зокрема українців. Загалом, основним нашим завданням є отримання необхідних документів (ГДА СЗР України. - Спр. 11012. - Т. 44. - Арк. 125).

Чому Ю. Тютюнник став для радянської влади "найнебезпечнішим елементом"? Відповідь на це питання можна знайти в архівних документах Державного політичного управління. Один із таких документів містить інформацію, що свідчить про:

Група Тютюнника об’єднала найбоєздатніші підрозділи 4-ї Київської дивізії, які були розміщені в Каліші (Польща) і зберегли свою боєздатність, а також досвідчені шпигуни, що пройшли підготовку в польських, румунських і французьких розвідувальних службах. Не випадково саме на цю групу покладали великі сподівання представники світової реакції, які прагнули залучити інтернованих польських офіцерів та солдатів, що перебували в Польщі та Румунії, не лише для проведення підривної діяльності проти радянської України, а й для формування майбутньої "армії УНР", яка повинна була стати частиною сил, що готували нову інтервенцію проти Радянського Союзу. Всі ці фактори визначили наш підвищений інтерес до таємних маневрів петлюрівської контрреволюції. (ГДА СЗР України. - Спр. 11012. - Т. 43. - Арк. 47-48).

Крім зазначеного в довідці, Ю. Тютюнник мав великий досвід військової і політичної діяльності. Був учасником Першої світової війни. Після Лютневої революції взяв активну участь в українізації частин російської армії. Невдовзі сформував 1-й Сімферопольський український полк. Під час другого Всеукраїнського військового з'їзду обраний членом Центральної Ради. У період Директорії - командувач Київською групою Армії УНР, заступник командувача Армії УНР. Один із ініціаторів Першого зимового походу (грудень 1919-го - травень 1920-го), який пройшов від першого до останнього дня. Не склав зброю після інтернування українських частин у Польщі. Очолив Партизансько-повстанський штаб, що готував загальноукраїнське повстання, командував повстанською армією в Другому зимовому поході (листопад 1921-го).

Таким чином, оперативники надавали великого значення місії по захопленню та нейтралізації цієї особи. Деталі самої операції були ретельно висвітлені в багатьох статтях, створених на основі слідчих матеріалів та оперативних даних. Однак у цих публікаціях іноді зустрічаються неточності та домисли. Наприклад, часто згадують, що отамана перед затриманням "попередньо оглушили в човні, використавши або руків'я револьвера, або весло". Проте насправді це було не зовсім так.

В архівних документах зазначається, що перед переправою з румунського берега на український для відвідання наради організованої чекістами міфічної легендованої організації "Вища військова рада" Ю. Тютюнник до останнього сумнівався, чи справді та існує і чи все те не є пасткою. Коли на його вимогу з радянського боку прибув наближений до нього Петро Стахів, на той час уже завербований органами дпу усрр агент, він його відвів поодаль і запитав: "Петре, не будемо один одного підводити. Чи не фікція ця "Вища військова рада"? Той відповів, що організація справжня і люди в ній цілком надійні.

Після виголошення цих слів Ю. Тютюнник, згідно з архівними даними, сів у човен і дав команду на переправу. Вони успішно дісталися до іншого берега без будь-яких пригод. Але, коли на суходолі на отамана раптово напали чекісти, що ховалися в засідці, він від несподіванки та пережитого сильного стресу втратив свідомість. У непритомному стані він перебував протягом двох годин.

Однак захоплення та арешт Ю. Тютюнника були лише частиною більшої операції. Це було всього лише однією з ланок у масштабній кампанії, спрямованій на знищення українського національно-визвольного руху, як всередині УСРР, так і за її межами. Мета полягала в придушенні збройного опору, посіві зневіри, розпалюванні розбрату, компрометації петлюрівського руху та дискредитації самого Головного отамана Симона Петлюри.

Про те, що вістря чекістів у цій операції були спрямовані безпосередньо проти С. Петлюри, зазначає багато дослідників. Такі заходи здійснювалися з використанням Ю. Тютюнника і за життя Головного отамана, і вже після того, як того було вбито у 1926 року в Парижі. Водночас серед архівних документів тогочасного періоду знайдено такі, які свідчать, що чекісти так само і в 1923 році розглядали можливість поквитатися з С. Петлюрою.

Ось витяг із документа, підписаного в 1923 році керівником контррозвідувального відділу ДПУ УСРР Івановим: "Резидент у Варшаві має усвідомлювати, що нашим головним завданням є влаштування конфлікту з Петлюрою, а в ідеалі — його арешт і доставка до України, як це було з Тютюнником. Для цього необхідно ізолювати Петлюру та створити умови, щоб у слушний момент запропонувати йому зустріч з головою 'ВВР' на кордоні, в Україні або Польщі. Наразі важливо поширювати інформацію про те, що він і його прихильники не розуміють української реальності і мають прибути для роботи в Україні..." (ГДА СЗР України. - Спр. 11012. - Т. 44. - Арк. 125).

Однак, як свідчать документи справи, у 1923 році задум не був реалізований у конкретній формі. Після того, як Ю. Тютюнника заманили на територію УСРР і затримали, наступним кроком стало вивезення його особистого архіву з Румунії. Чекісти змусили його написати кілька листів: один адресувався адвокату, у якого зберігався архів, інший - дружині, яка мала ключ від валізи з документами, а третій - товаришеві, що міг допомогти з переправленням матеріалів через кордон. Врешті-решт, вдалося знайти контрабандистів, яким виплатили гроші, і вони перевезли архів на територію УСРР.

Після того як ці матеріали привезли до Харкова, тодішньої столиці усрр, їх почали вивчати в дпу. Внаслідок ретельного аналізу дійшли висновку, що більшість документів становлять історичну цінність і можуть бути корисними для дослідників, а також для військових, оскільки містять розповіді про бойові дії в умовах тривалого рейду в тилу.

Ухопилися було за папку з назвою "Доповідь С. В. П.". Але жодних доповідей Симонові Петлюрі в ній не знайшли. Водночас окремі інші матеріали, на переконання чекістів, могли бути використані для звинувачення Ю. Тютюнника в антирадянській контрреволюційній діяльності або до схиляння його до відмови від подальшої боротьби. Крім цього, знайшли й те, що можна було використати "проти Польщі і проти Румунії", а також велику кількість рукописних літературних творів і листів Ю. Тютюнника.

Листування як культурна спадщина

Листи Ю. Тютюнника справляють значне враження. Більшість з них датуються періодом 1919-1923 років. Ця епістолярна спадщина відображає погляди генерал-хорунжого та його однодумців щодо української державності, ситуації української політичної та військової еміграції в Польщі та Румунії, а також діяльності українських громадських і політичних організацій за кордоном. Вони висвітлюють боротьбу проти більшовизму, особисті зв’язки та родинне життя авторів.

Чому листи Ю. Тютюнника продовжують привертати увагу?

Унікальність рукописних текстів полягає в можливості спостерігати за особистістю автора: його почерк, стиль письма, виправлення та коментарі, що надають глибини розуміння його характеру. Отаман у своїх зверненнях до народу завжди висловлювався ясно, зрозуміло і переконливо. Його слова були короткими, емоційними і сповненими віри в незламний дух української нації.

Листи Ю. Тютюнника слугують яскравим свідченням про багатогранність думок, течій і суперечок у середовищі української еміграції. В одному з його листів до Павла Гоцуляка, датованому 24 серпня 1922 року, автор висловлює своє захоплення Скоропадським та його оточенням, які обіцяють "життя своє положити за неньку Україну". Він також передає вітання від гетьмана собі та всім своїм колегам. Тютюнник зазначає, що ці люди сподіваються на повернення до колишніх часів. Петлюрівський центр, на його думку, опинився на межі голоду, але, ймовірно, поляки не дозволять цього статися, адже де ще знайдуть таких, як вони?

Юрій Тютюнник прагнув знайти однодумців серед української еміграції в Румунії та Польщі. Для цього він здійснював подорожі до Чернівців та Кишинева, які в той час були частиною Румунії, а також відвідував інші населені пункти. У листі до свого друга Григорія Заярного він описував одну з таких поїздок до Кишинева, зауваживши: "Дорогий Грицьку... Перше знайомство з діяльністю нашої еміграції тут викликає сумні думки - суцільне болото. Проте все ж можна зустріти деяких людей, які готові працювати" (ГДА СЗР України. - Спр. 11012. - Т. 32. - Арк. 3).

У листах за 1922-1923 роки відображені погляди Ю. Тютюнника на Українську революцію 1917-1921 років. Він наголошував на тому, що головною метою було вирішення національної проблеми, формування сучасної української національної ідентичності.

Під час свого перебування за кордоном Юрій Тютюнник сприймав радянську владу в Україні як окупаційну і був переконаний у можливості продовження боротьби за свободу. У листі до Міністра Уряду УНР, датованому 17 липня 1922 року, він зазначав: "Хоча ми, здавалося б, притихли, червоні росіяни все ще бояться нас. Ми для них, напевно, є таким же страхом, як Ганнібал для Риму, а може й навіть більшим. Наразі вони зміцнили румунську межу кавалерією і з нетерпінням чекають на прорив 'тютюніковських банд'. Іноді дивує, що страх перед нами все ще залишається. Але якщо вони бояться, то, напевно, наші сили не такі вже й малі..."

У листі, адресованому генералу Олександру Удовиченку 10 серпня 1922 року, Ю. Тютюнник писав: "Я продовжую свою "руйнівну діяльність", і росіяни (червоні) лаються на всьому, що тільки можна".

Очевидно, після трагедії Базару та повернення Ю. Тютюнника до Польщі ставлення до нього з боку оточення Симона Петлюри було прохолодним. У листі до Олександра Удовиченка він писав, що спочатку планувався його переїзд на територію Румунії для керівництва тамтешніми українськими силами та повстанськими загонами півдня України, але згодом цей проект був відкладений, і фактично йому довелося вести справу самостійно, без будь-якої фінансової підтримки з боку Головного Отамана та уряду УНР. Про важку скруту у цей період він так зазначав у листі до Міністра Уряду УНР від 12 липня 1922 року:

"Високоповажний Пане Міністре!

Прошу вибачення за те, що звертаюся до Вас особисто в цьому приватному листі. Але, не маючи іншої можливості, вирішив написати. Після повернення до Польщі на початку грудня минулого року, я змушений жити нелегально з причин, які Вам відомі. До того ж, я був змушений обрати Львів як своє місце проживання. Протягом цього часу я отримав від С[имона] В[асильовича] П[етлюри] в лютому б[іжучого] р[оку] 30 т[исяч] м[арок] польських, в березні ще 30 т[исяч] м[арок] п[ольських], і в квітні знову 30 т[исяч] м[арок] п[ольських]. Поєднуючи ці кошти зі своїми заощадженнями та невеличкими заробітками, я зміг протриматися до теперішнього часу. Але зараз, продавши всі свої речі, я опинився в голоді разом із сім’єю. Можливо, якби я не був зайнятий роботою, яка не приносить мені фінансової вигоди (робота, яку Ви знаєте), я б вже знайшов притулок, але, на жаль, цього не сталося. Тепер я змушений звернутися за допомогою до Уряду УНР, щоб уникнути голодної смерті.

С[имон] В[асильович] П[етлюра] у травні б[іжучого] р[оку] дав зро­зуміти, що від його я не одержу швидко грошей. Це мене поставило в надзвичайно скрутні обставини. Я рахував, що мені все ж таки пове­деться так, що я не буду просить допомоги грішми від Уряду, котрий, звичайно, сам їх немає. Та коли иншого виходу нема, звертаюся з наді­єю, що мені допоможуть.

Критична ситуація спонукала мене задуматися над можливістю переїзду на Захід. Формально така опція існує, проте є умова: я повинен залишитися на службі у війську країни, до якої переїду, не менше ніж на десять років. Вважаю, що ще зарано думати про втечу — можливо, мені доведеться активно боротися за нашу справу, навіть зі зброєю в руках.

Щиро прошу вас, шановний Міністре, повідомити, чи можу розраховувати на підтримку з боку Уряду. Якщо так, то в якому обсязі, коли і де я можу її отримати? Це вперше в моєму житті, коли я звертаюся з таким проханням, і мені дуже незручно, але, на жаль, я не маю іншого виходу.

Я вирішив звернутися до вас у письмовій формі, оскільки для поїздки до вас необхідні кошти, а наразі їх не вистачає.

Ще раз прошу вибачити мені і повідомити якнайшвидче про Ваше рішення.

З щирою повагою до Вас, Юрко Тютюнник. 12 грудня 1922 року, Львів.

Адреса: Львів, Пекарська 15, проф[есору] Шендрику для Полозова. P.S. "Наші друзі" знов пробують, чи не згодився би я працювати вку­пі з ним, як уторік... Щоби воно значило? Ю. Тютюнник". (ГДА СЗР України. - Спр. 11012. - Т. 32. - Арк. 10-11зв.).

Попри труднощі, нестачу коштів, розбіжності у поглядах і планах подальшої діяльності представників еміграційних кіл, Ю. Тютюнник закликав своїх однодумців бути терплячими і наполегливо працювати. У листі до Юрія Пирогіва від 14 січня 1923 року він писав:

"Шукайте, терпіть, працюйте (така наша доля). А напевно до тої маленької групки наших людей, як до снігового мняча ліпне свіжий сніг, коли він рухається, липнутимуть нові елементи-ди­віться тільки добре, щоби вони були свіжі не зіпсуті духом. З елемента­ми роскладовими треба боротися обережно, але рішуче і безоглядно, користуючись засобами, що маємо під руками, пам'ятаючи, що в полі­тиці є тільки один злочин - невдача і тільки одна мораль - перемога" (ГДА СЗР України. - Спр. 11012. - Т.32. - Арк. 37-38).

Цей лист містить захоплюючі копії "уповноваження" та "посвідчення", написані власноруч Ю. Тютюнником. Ось фрагмент одного з них:

"Делегування повноважень"

Пред'явникові цього, підполковникові Української Армії Пирогіву Юркові, доручається звертатися до ріжних організацій і до представ­ників зацікавлених держав в справах, що торкаються його роботи по провадженню боротьби проти російських окупаційних військ і влади на Півдні України, а також складати умови з належними чинниками, надсилаючи їх на моє затверження.

Відповідно до вказаного, підтверджую своєю підписом та печаткою.

Командуючий Повст[анською] Арм[ією] Г[енерал]-Х[орунжий] Ю. Тютюнник.

Одночасно з політичною та громадською Ю. Тютюнник займався науково-просвітницькою діяльністю. Зокрема, він став автором книги "Перший Зимовий похід", написав спогади про участь у революційних подіях 1917 року, збирав матеріали для повстанського альбому. Рукопис книги "Зимовий похід 1919-1920 років" з авторськими примітками і правками став окремим томом справи.

Частина політичної активності Ю. Тютюнника полягала в його публіцистичній діяльності. Він неодноразово публікував свої роботи в газетах, журналах та наукових виданнях. Інформацію про це можна знайти, зокрема, у його листі до Йосипа Добротворського, датованому 24 листопада 1924 року: "Моє життя не є ані хорошим, ані поганим. Працюю більше, ніж у Львові. Відправив дві статті до "Літературно-наукового вісника", але не впевнений, чи їх надрукують. Першу частину "Зимового походу" вже здав на одне видання "Бистриці". Це буде доступно для продажу у січні 1923 року" (ГДА СЗР України. - Спр. 11012. - Т. 32. - Арк. 33-33 зв.).

Ю. Тютюнник глибоко усвідомлював значення революційних подій, їх унікальність у контексті історії України та важливість збереження цих моментів у національній пам'яті. Він активно збирав матеріали, що стосуються історії повстанського руху, і мав намір створити альбом, присвячений цим подіям. Це прагнення відображалося в його листах. Наприклад, у листі до невідомого адресата від 24 листопада 1922 року він зазначав: "...Разом з Іваном Захаровичем ми вирішили скомпонувати "Повстанський альбом". У нас уже є чимало матеріалів: фотографії, автографи, портрети, біографії та інші подібні речі. Ми продовжуємо збирати матеріали. Сподіваємося, що зможемо випустити тисячі примірників з французьким текстом" (ГДА СЗР України. - Спр. 11012. - Т. 32. - Арк. 31-31 зв.).

Листи, адресовані близьким, зокрема дружині Вірі, розкривають нам зовсім новий образ Ю. Тютюнника – чуйного, сентиментального чоловіка та дбайливого батька. Найбільше, що його непокоїло після "повернення" до радянської України, це благополуччя родини. Як свідчать ці листи, фінансовий стан його дружини в той період був вкрай важким. Він намагався організувати її таємний виїзд через польсько-радянський кордон до УСРР, щоб вона не опинилася в залежності від поляків.

Цю тему можна знайти в більшості його листів того періоду. У кореспонденції з Ігорем Дуткевичем, датованій 7 липня 1923 року, Ю. Тютюнник підкреслював необхідність термінового вивезення його сім'ї з Польщі до Нагоряй (румунській території) на початку серпня. Він також наголошував на важливості проведення цієї операції в таємниці від розвідувальних служб Франції та Румунії.

У листі до дружини 16 квітня 1923 року писав, що зробить все можливе для вивезення родини за кордон: "...Напружу всі сили, щоби якнайшвидше перевезти тебе і маленьких сюди. Для того треба дістати документи і гроші... Цілую тебе і дітей. Лікуйся, не хвилюйся і чекай побачення зі мною".

У повідомленні до Михайла (прізвище не вказане) від 19 квітня 1923 року зазначалося: "...Я зумів забезпечити родину на місяць, але якщо не станеться нічого непередбаченого, то зможу й надалі надсилати їм якусь фінансову допомогу. Щодо Віри, ситуація значно складніша. В цілому, моя родина є вагомою частиною моєї особистої трагедії...".

Навесні 1923 року Ю. Тютюнник залишив свою родину в Снятині, сучасному районному центрі на Івано-Франківщині, і вирушив до Румунії, щоб організувати антибільшовицьку боротьбу в Україні. Віра Андріївна, його дружина, написала йому 24 квітня 1923 року: "Юрусенька, любий, милий, приїзжай якнайшвидше. Я відчуваю такий жахливий сум, що важко висловити словами. Бережи себе від більшовицьких банд, хай Бог тебе оберігає. Цілую тебе - твоя Віра, Оля і Галя".

"Кохана Вірусю! - відписував 28 квітня того самого року з румунських тоді Чернівців Ю. Тютюнник. - Напевно сидиш собі коло вікна, на малих діточок дивишся і думаєш: "покинув мене Юрко - авантурник він... не кохає" і тому подібні казна які думки крутяться в твоїй мнітельній голівці. А я скучаю. Роботи по горло. Просто горю від роботи. А підведу голову, гляну по своїй кімнаті в оселі, піду обідати до ресторації - нема рідного і близького. Через декілька днів збираюся до тебе приїхати.

У нас все в порядку, все чудово. Лише потрібен певний час, щоб остаточно оформити документи для переїзду нашої родини сюди...

Передай привіт всім, але про можливість мого приїзду не говори - не треба. Цілую. Твій Юра" (ГДА СЗР України. -Спр. 11012. - Т. 32. - Арк. 18).

Проте цим та іншим задумам не судилося здійснитися. Ю. Тютюнник, як впливовий військовий лідер і відомий отаман повстанців, представляв серйозну загрозу для радянської влади. Саме тому в його найближче оточення були введені декілька агентів більшовиків. Ці особи здобули довіру отамана, виконуючи важливі завдання, були обізнані про всі його дії та плани, а також брали активну участь у чекістській операції по його затриманню.

Найближчими до генерала були Йосип Добротворський, який тривалий час виконував обов'язки його помічника, Григо­рій Заярний, якого Ю. Тютюнник взагалі вважав своїм товаришем, Петро і Олександр Стахіви та інші. У різні періоди вони були завербовані органами дпу усрр, виконували важливі доручення Ю. Тютюнника і знали про всі його плани. Не відаючи цього, генерал-хорунжий сповна довіряв їм не лише на словах, а й на папері. Ось лише окремі листи, які свідчать про це.

У листі, адресованому Г. Заярному від 4 лютого 1923 року, він, зокрема, зазначав: "Дорогий Грицю! Напевно, мені слід зустрітися з Вами, і це справді дуже важливо, адже я пишу саме в цей момент..."

Отже, запрошуємо вас приїхати. Ситуація стає дедалі напруженішою, і на тому повороті ви будете змушені приймати рішення самостійно.

Попросіть Петра Стахіва повідомити, що я підтримую його робочий план, але влаштувати гуляння було б доцільніше навесні..." (ГДА СЗР України. - Спр. 11012. - Т. 32. - Арк. 40-40зв.).

У іншому листі до Ілька, датованому 4 лютого 1923 року, Ю. Тютюнник писав: "Мій дорогий Ілько! Я отримав твій лист від 22 січня. Також отримав шифр Заярного. Отже, здається, все йде добре. Проте, ні Заярному, ні мені не пощастило. Сталася неприємна несподіванка. Я дуже хочу його побачити. Чекаю, що він незабаром завітає до мене..." (ГДА СЗР України. - Спр. 11012. - Т.32. - Арк. 43).

У новому листі до Петра Стахіва, датованому 4 лютого 1923 року, Ю. Тютюнник поділився своїми думками щодо організації діяльності в Україні: "Отримав Ваш звіт під номером 1 та план роботи — дуже радий і вдячний. В принципі я з Вами згоден, але остаточне рішення має приймати пан Пирогів, оскільки це в його компетенції."

Особисто бачитися зі мною буде трудно - документи дістати як? Думаю послати когось від себе на тиждень туди до Вас, та мабуть до того часу Ви будете там уже в "кориторі".

Щодо використання мого імені, я повністю погоджуюсь не лише на його використання, а й на застосування імені Вельзевула, якщо це принесе користь справі. Загалом, успіх залежить від ініціативи на місцях, тому вказувати на дрібниці з висоти не є практично можливим.

Бажаю вам досягнень та міцного здоров’я. Я спробую надіслати людей, але це не така вже проста справа. Передайте привіт усім вашим колегам від мене.

Ваш Ю. Тютюнник (ГДА СЗР України. - Спр.110І2. - Т. 32. - Арк. 42).

Незнайомий вірш

Серед документів знайдено і повний текст рукописного вірша, який Ю. Тютюнник написав 28 лютого 1929 року, перебуваючи у Харківській в'язниці дпу, і підписав своїм літературним псевдонімом "Юртик". Тоді його вдруге заарештували. За відверті антирадянські погляди і за те, що не повністю розкрив перед чекістами підпільну мережу в Україні, яка створювалася ним ще до арешту в 1923 році. У відкритих джерелах наводиться лише остання строфа, як нібито короткий вірш. Повний же текст такий:

Хтось висадив ароматний горошок.

І розвивається він так пишно, як виноградна лоза.

Він заворожує як серце, так і погляд.

Він згадує про ріжки борін.

Я обробляв те поле за допомогою своїх зубів,

Я йшов по полю поруч з ним.

Горуваті життя мого гони,

А все ж зуб'я в пригоді мені.

Оскільки наступала атака,

Щоб схопити за горло в темряві ночі,

Україна піднялася з кожного куточка.

З того зубця виготовляли мечі!...

На балконі посіяно айстри.

Вони не мають аромату, але все ж таки елегантні.

І попри кам'яні стіни та решітки

Слухай, як лунають шепоти: "Прямуй до своєї цілі!"

Бо вподобав я айстри розкішні

Їхні кольори вільні, подібно до мрій.

Бо під стіл, коли я ще ходив, я робив це пішки.

Серед айстр я ознайомився з "Заповітом".

Бо як прогриміло у хмарах, мов удар грому,

Ми також взялися за зброю.

Ми ламали іржаві ланцюги,

З "Заповітом" рушили до своєї мети.

І горох, і айстри зів'яли.

Їх приховано завісою туманів.

А хоча холодні вітри і танцюють,

Вони засіють насіння разом із листям.

Чи можливо зупинити природну силу?

Не спинити ж нікому життя?...

Україна діжде буревію,

Не дати ж бо тому насінню загнити!

Чи можливо закрити море піском?

Хоч би й гори черепів звалити?

Нас не зупинять жодні переслідування, -

Ось витяг з одного з рукописних творів Ю. Тютюнника: "Сама суть життя без жалю викидає на смітник ідеологів 'братнього співіснування'. В кого ще є жива душа, той прагне підтримати вже існуючий фронт, а не тікає під прапор містичних утопій і не грає в 'центри', які, позбавлені національної гідності, шукають порятунку там, де були ковані і продовжують кувати кайдани для України" (ГДА СЗР України. - Спр. 11012. - Т. 42. - Арк. 359).

Ці прозові та поетичні твори були створені Ю. Тютюнником у різні етапи його життя, з інтервалом приблизно в десять років. Проте в них чітко відображено його життєві принципи, глибокий біль, а також безмежна любов до України та тривога за її майбутнє. Ці рядки підтверджують, що жодні арешти чи спроби чекістів зламати його волю, перекрутити чи використати його слабкості не змогли знищити його національну самоідентифікацію.

У ГДА СЗРУ України було виявлено понад 2000 документів, написаних Ю. Тютюнником. Ці матеріали мають величезне значення як для науки, так і для суспільно-політичного життя, і продовжують привертати увагу дослідників. Вони відновлюють об'єктивну історичну пам'ять про одну з найяскравіших та водночас суперечливих постатей Визвольної боротьби за незалежність України. Документи висвітлюють події столітньої давності, підтверджуючи, що вороги завжди були хитромудрими і підступними, а сама боротьба за свободу ніколи не була легкою чи безкровною.