Франківчанин Олег Отиопич за короткий період у пів року навчився користуватися протезом, прагнучи не стати тягарем для своїх близьких.

Олег Отиопич, родом з Івано-Франківська, до початку війни заробляв на життя як далекобійник. На фронті він зазнав втрати ноги, проте вже через півроку реабілітації навчився пересуватися на протезі. Його рішучість вразила навіть медиків у міській клінічній лікарні.

Він стверджує, що з самого початку був впевнений, що не стане обузою для своєї сім'ї, повідомляє Репортер.

До повномасштабної війни Олег Отиопич працював на львівську компанію, яка займалася перевезеннями по Україні. Коли почалося повномасштабне вторгнення, возили і волонтерку, зокрема, харчування людям на прифронтових територіях.

У 2023 році я зареєструвався та пройшов військово-лікарську комісію, де мені присвоїли статус "обмежено придатного", - ділиться своїм досвідом Олег Отиопич. - Після цього ухвалили закон, що скасував цю категорію, і мене визнали придатним. В результаті я знову відвідав ВЛК і потрапив до 102 бригади територіальної оборони. Мені пощастило служити поряд з іншими мешканцями Франківська, навіть зустрів знайомих з мого району.

У той час пан Олег пройшов БЗВП на Рівненщині, а пізно восени 2024 року вирушив разом із товаришами на Запоріжжя, в напрямку Гуляйполя. Він виконував обов’язки водія в роті логістики.

23 березня 2025 року, коли стався обстріл, ми виконували завдання, - згадує військовослужбовець. - Я був разом із товаришем Володею Варнавою. Мені справді пощастило, адже я вижив. Я безмежно вдячний своєму другові - ми разом наклали мені на ногу турнікет і чекали на прибуття медиків. У той же день я потрапив до реанімації Третьої запорізької лікарні. На той момент я вже втратив ногу.

Після лікування у Запоріжжі Олега Отиопича направили до Львова, у військовий госпіталь. Там, за його словами, медики надали дуже якісну й професійну хірургічну і травматологічну підтримку.

Досліджуйте: А яка ситуація у них? Заступник міського голови Львова, ветеран та панк-рокер Андрій Жолоб розповідає про те, як місто взаємодіє з ветеранами.

Після цього лікування проходило в обласній лікарні Івано-Франківська, а згодом військовий був переведений до центральної міської клініки.

Спочатку я звернувся за допомогою до травматологів. Лікування мені проводив Андрій Піхманець — надзвичайно чуйна людина. Він успішно вилікував мою руку, знявши апарат Елізарова і встановивши пластину, — розповідає пан Олег. — Потім мене перевели в хірургічне відділення, де я потрапив під нагляд Ярослава Грицака. Мені провели операцію, зробивши розріз і ампутацію кукси, щоб у майбутньому, коли все заживе, я зміг користуватися протезом.

Після цього Олегу Отиопичу представили можливість скористатися послугами прокладки протезів в одній з клінік Івано-Франківська. На початку йому виготовили тренувальний протез, і він активно почав займатися, щоб освоїти новий метод пересування.

Спочатку почав пересуватися на милицях, а згодом перейшов на використання лише однієї. Водночас активно тренувався в спортзалі, займаючись на біговій доріжці.

Приблизно через півроку він вже користувався постійним протезом.

Далі я багато ходив по Франківську - так почалося моє буденне життя, - говорить пан Олег. - У відділі реабілітації ЦМКЛ мені дуже допомагали, навіть подарували іграшку на протез - собаку, бо в мене позивний "Сіроманець". Зараз я сам цілком даю собі раду: можу будь-куди піти, помитися, нормально ходити, водити машину. Я - профейсійний водій, тому не зміг би без машини. Спокійно воджу своє авто на коробці-автоматі.

Невдовзі Олегу Отиопичу зробили ще одну операцію на руці, і тепер вона функціонує нормально, а пальці виконують свої функції. Зараз ветеран веде майже звичний спосіб життя. Він зазначає, що найважливішим фактором у його одужанні стала підтримка родини.

Ще коли я був на кріслі колісному, сказав усім - доньці, синові, дружині - що не буду для них тягарем, - говорить пан Олег. - Тож я взяв себе в руки і навчився, дякуючи реабілітологам, протезистам. Зараз живу буденним життям. Можу сісти, встати, можу зайти до ресторації, магазину. Також велику роль грає підтримка друзів, побратимів.

Нещодавно Олег Отиопич разом із своїм колегою військовим Романом Добряком відвідав один із дитячих садків у Франківську, де спілкувалися з малюками. Вони продемонстрували дітям протези та пояснили їхній механізм, що викликало великий інтерес у дітей. Проте в повсякденному житті Олег часто стикається з нерозумінням з боку оточуючих.

Читайте: Як центр для ветеранів "Крила надій" об'єднав Рогатин та готується до відкриття у Рожнятові, щоб хлопці не залишалися вдома.

Якщо натягти штани, ніхто не бачить, що я на протезі, люди вважають, що я шкутильгаю. Можуть штовхнути. А коли мене штовхнути, я можу не втриматись, - говорить Олег Отиопич. - На щастя, мій протез фіксує рухи. Але це все одно трохи складно. Тому доводиться підкочувати штанку, щоб все було видно. Також буває в супермаркеті - ніхто не пропустить у черзі. Більшість людей ніби не помічає.

Олег Отиопич стверджує, що не може зрозуміти військових, які втрачають надію після ампутації. Він вважає, що важливо перебороти себе, і тоді з'являться позитивні результати.

Треба пробувати ходити на протезі. Спочатку важко, а потім розійдешся - будеш так ходити, майже як колись, - каже ветеран. - Звісно, взимку я теж беру милицю, бо слизько. Але навіть лопатою розчищаю сніг.

Незабаром Олег Отиопич має намір влаштуватися на роботу до свого друга - знову в ролі водія. Він хоче відновити своє звичайне життя, незважаючи на пережите поранення.