5 жовтня 1883 року з'явився на світ Петро Болбочан, який став полковником в Армії Української Народної Республіки - Новини Весь Харків.

Народився в селі Ярівка на Буковині в родині священика, здобував освіту в духовній семінарії. Після цього завершив навчання в Чугуївському юнкерському училищі. Брав участь у Першій світовій війні, служачи офіцером у 38-му Тобольському полку, де отримав кілька нагород.

З початком Української революції 1917-1921 років активно займався формуванням українських військових підрозділів. 22 листопада 1917 року він став командиром 1-го Українського Республіканського полку, створеного з добровольців Південно-Західного фронту російської армії. Однак, через контроль більшовиків над солдатським комітетом, полк був роззброєний, а його казарми знищено внаслідок підриву та артилерійського обстрілу.

На початку 1918 року було створено Республіканський курінь, який згодом реорганізували у 2-й Запорізький піший курінь. Формування "Запорожців" під керівництвом Петра Болбочана стало одним із найефективніших підрозділів Армії УНР. Вони відіграли вирішальну роль у звільненні Києва в лютому 1918 року та під час визволення Лівобережжя і Південно-Східної України від більшовиків. Крім того, у квітні 1918 року вони успішно провели Кримську операцію. Болбочан користувався великим авторитетом серед своїх військових, в той час як більшовики пропонували 50 тисяч золотих рублів за його голову.

Чітко притримувався державницької позиції, мріяв про сильну армію. В одному з наказів військам наголошував: "ніяких совєтів робочих депутатів, монархічних організацій... я не допущу. Підкреслюю, що ми боремося за самостійну демократичну Українську Республіку, а не за єдину росію, якою б вона не була - монархічна чи большевицька".

"У своєму житті він проявляв велику скромність, без жодної ознаки бажання виділитися... - згадував сотник Б. Монкевич. - Він ніколи не підвищував голосу, не критикував нікого і не влаштовував розборок, як це часто роблять інші командири. Досить було одного погляду Болбочана, щоб зрозуміти, чого він прагне і чи задоволений ним."

З грудня 1918-го - командувач Лівобережної групи Армії УНР. Після відступу з Лівобережжя знятий з командування Запорозьким корпусом. Декілька днів провів під арештом, а потім кілька місяців - під наглядом місцевої влади у Станіславові (Івано-Франківськ). Гостро критикував суперечливу політику уряду та його міністрів.

9 червня 1919 року в Проскурові (теперішній Хмельницький) відбулася невдала спроба захоплення командування корпусом. Після цього він був арештований і засуджений до страти через підозри у плануванні державного перевороту з метою усунення Головного отамана Симона Петлюри. Маючи підтримку серед військовослужбовців, він міг би втекти, але вирішив залишитися, аби довести свою невинуватість.

Перед початком страти його піддавали жорстоким тортурам, які довели до божевілля. Незважаючи на численні прохання про милосердя до Симона Петлюри, він був розстріляний 28 червня 1919 року на станції Балин у Хмельницькій області.

Розслідування тривало навіть після виконання вироку, однак не виявило жодних доказів про державну зраду чи змову на повстання.

У сумній історії Петра Болбочана, який став жертвоєю політичних маніпуляцій та кампанії з дискредитації, відображається вся складність і драматизм державотворчих процесів та формування армії в той час.