Щоб село жило й розвивалося

У Луганському національному аграрному університеті створено Міжрегіональний навчально-практичний центр розвитку сільських територій. Це зроблено з метою реалізації стратегічної ініціативи соціально-економічного розвитку сільських територій «Рідне село» за ініціативою Міністра аграрної політики і продовольства України М.В. Присяжнюка. Робота центру має сприяти територіальним громадам у розвитку сільських територій.

Роботу центру координує Ігор Анатолійович Денисенко, доцент кафедри економічної теорії і маркетингу ЛНАУ, кандидат економічних наук. З ним - наше інтерв’ю.

- Якщо коротко – які пріоритетні завдання стратегічної ініціативи «Рідне село» і, відповідно, очолюваного вами центру?

- Для того, щоб село жило й процвітало, йому потрібні кошти, це не треба пояснювати. Велика проблема для селянина, тобто дрібного товаровиробника на сьогодні – це не стільки вироблення продукції, скільки її реалізація за гідною ціною. Умовно кажучи, сільський мешканець з відром молока на сучасному ринку, який прагне до європейських стандартів, - це просто несерйозно. У Міністерстві аграрної політики і продовольства України дійшли висновку, що один із найкращих механізмів залучення до села інвестицій – створення сільськогосподарських кооперативів. Вони, з одного боку, допоможуть селянам вигідно реалізувати власну продукцію, а з іншого – залишити гроші безпосередньо в селі й спрямувати їх на розвиток соціальної сфери. Скажу докладніше про сільськогосподарську кооперацію. По суті, головна її мета – об’єднати дрібних та середніх товаровиробників для того, щоб вони стали конкурентоспроможними на ринку, який зараз майже повністю належить крупному товаровиробникові. Коли кілька років тому про сільськогосподарську обслуговуючу кооперацію заговорили на рівні країни, населення поставилося до цього дещо скептично: були побоювання, що це невигідно самому селянинові серед можливий податковий тиск на новостворені кооперативні об’єднання та зміну форм власності з приватної на колективну. Ці побоювання знімає Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію» за №5495-VI від 20 листопада 2012 року, прийнятий Верховною Радою України. Цей документ офіційно визнає сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи неприбутковими, що скасовує податковий тиск на виробника.

- Господарства, які підпадають під категорію «великий сільгосптоваровиробник» і успішно конкурують з дрібними виробниками, мають усе необхідне для вироблення продукції, якість якої підтверджена відповідно до існуючих норм. Тобто, аграрні холдинги та інші великі агропідприємства мають у своєму штаті всіх потрібних спеціалістів, які отримують заробітну плату. Крім того, у великих виробників є можливість оплачувати послуги зі стандартизації та сертифікації тощо. Яким чином сільськогосподарський обслуговуючий кооператив конкуруватиме з великим і, відповідно, не бідним товаровиробником у цих питаннях? Адже їх вирішення потребує грошей.

- Безумовно, членам кооперативу доведеться витрачати певні кошти, щоб витримувати конкуренцію. Утримувати спеціаліста зі стандартизації якості та сертифікації, періодично оплачувати послуги ветеринарного лікаря та інших спеціалістів – усе це потребуватиме коштів. Але все одно це буде вигідно для тих дрібних виробників, яких об’єднає кооператив. Адже, безумовно, кожне окремо взяте невелике приватне господарство (по суті, селянське подвір’я) неспроможне самостійно зробити багато речей, необхідних для того, щоб продукція відповідала європейським та світовим стандартам. Саме тому дрібний товаровиробник не може реалізовувати свою продукцію з максимальною вигодою для себе. Сертифікувати свій товар, сформувати оптову партію, та навіть упаковку сучасну для нього замовити дрібні товаровиробники можуть лише в тому випадку, якщо об’єднаються. І оптимальний варіант такого об’єднання – саме сільськогосподарський обслуговуючий кооператив.

- Яким чином все це допоможе соціальній сфері села?

- Не секрет, що великі й середні сільгосптоваровиробники часто сплачують податки у великих містах, де вони зареєстровані. Отже, значні кошти проходять повз місцеві сільські бюджети. А гроші від податків – це благоустрій шкіл і дитячих садків, шляхи, підтримка культури та спорту… Словом, усе те, що називається соціальною інфраструктурою і зрештою впливає на рішення людини: жити з сім’єю в даному населеному пункті чи переїхати до іншого, сучаснішого та комфортнішого?

- Які заходи для реалізації окреслених завдань проводить Міжрегіональний навчально-практичний центр розвитку сільських територій Луганського НАУ?

- Діяльність центру полягає у взаємозв’язку з сільськими громадами шляхом надання консультацій, проведення семінарів, конференцій, виїздів робочих груп тощо. Одними з перших заходів, організованих центром, стали семінари для голів сільських і селищних рад Луганської та Донецької областей. Ці заходи проводяться в Луганському національному аграрному університеті за всебічної підтримки ректора, доктора економічних наук, професора, академіка Валентини Григорівни Ткаченко. Провідні науковці нашого університету обговорюють з учасниками семінарів найактуальніші проблеми розвитку агропромислового комплексу України. Це податкове, земельне й екологічне законодавство України, державні цільові програми розвитку сільських територій, субсидії, субвенції, гранти; діяльність кредитних спілок і сільськогосподарських кооперативів та багато інших важливих складних питань.

- Чому ви працюєте в першу чергу саме з сільськими та селищними головами?

- Така людина – це авторитет для селян. У невеликих населених пунктах люди бачать, кого обирають на ці посади, тобто, це люди, яких поважають і до думки яких дослухаються.

- Окресліть, будь ласка, портрет узагальненого сільського голови, з яким вам доводиться мати справу.

- Як правило, це людина середнього віку з вищою освітою, нерідко – аграрною. Має досвід роботи на агропідприємстві чи в якійсь місцевій державній установі на одній з ключових посад. Усі ці люди - з багатим життєвим досвідом, мають активну громадську позицію, добре знають місцеву специфіку виробництва. Власне, саме тому ми з ними й працюємо – вони мають авторитет у місцевих громадах.

- Чому Міжрегіональний навчально-практичний центр розвитку сільських територій створено саме на базі навчального закладу – Луганського національного аграрного університету?

- Стратегічну ініціативу Міністерства аграрної політики і продовольства України цілком підтримало керівництво нашого університету в особі ректора Валентини Григорівни Ткаченко. У ЛНАУ є все необхідне для того, щоб допомогти забезпечити зв’язок науки і виробництва, і в першу чергу – наукові кадри.

Важливо й те, що належна реалізація ініціативи соціально-економічного розвитку сільських територій «Рідне село» допоможе забезпечити робочими місцями наших випускників – і спеціалістів зі стандартизації, якості та сертифікації, і лікарів ветеринарної медицини, й менеджерів, і агрономів, і решту фахівців, яких кваліфіковано готує Луганський національний аграрний університет.

Юлія Сабаєва

Контактна інформація:

Міжрегіональний навчально-практичний центр розвитку сільських територій розташований за адресою: Луганський національний аграрний університет,
91008, м. Луганськ, містечко Луганського НАУ, головний корпус.
Телефони: (0642) 96-77-83, (0642) 96-71-90.
E-mail: [email protected]

ДО РЕЧІ

Ігор Анатолійович Денисенко, доцент кафедри економічної теорії і маркетингу ЛНАУ, кандидат економічних наук, автор трьох монографій та 32 наукових статей цього року став переможцем обласного конкурсу «Молода людина Луганщини» в номінації «Молодий вчений року».