"Закриваю кран і мчу з висоти 40 метрів до притулку": так описала свою професію кранівниця теплоелектростанції.

Вона вирушила шляхом матері, яка займалася паливопостачанням на Бурштинській теплоелектростанції.

Світлана протягом 34 років виконує обов'язки кранівниці на Бурштинській теплоелектростанції в Івано-Франківській області, піднімаючи важкі предмети на значну висоту.

Цю наратив було опубліковано на офіційній Facebook-сторінці теплоелектростанції.

Професію кранівниці Світлана обрала після закінчення школи, здобувши освіту в Івано-Франківському училищі. Вона вирушила шляхом матері, яка займалася паливопостачанням на Бурштинській теплоелектростанції.

"Моя мама працювала тут, а я з дитинства обожнювала висоту — постійно піднімалася на гори та залазила на дерева. Тому ця робота викликала у мене великий інтерес," — ділиться спогадами Світлана.

Вона розпочала свою роботу на станції ще в 1990 році. На початку це викликало страх, адже кабіна крана піднімалася над турбінами та котлами, а велика висота лише посилювала відчуття напруги.

"Коли дивишся вниз і бачиш колегу, який дає сигнали, треба було зрозуміти його наміри і діяти обережно", -- згадує вона.

Завдяки досвіду викладачів Світлана освоїла всі тонкощі професії.

"Це морально важка робота, адже потрібно постійно бути зосередженою та уважною. Хоча кранівниця -- це традиційно чоловіча професія, я ніколи не відчувала дискримінації, бо мене поважають за професіоналізм і відданість справі", -- додає Світлана.

Одним із найяскравіших етапів її професійної діяльності став підйом 100-тонного барабана котла. Це стало першим таким випадком в Україні, коли обладнання було піднято без розрізання на частини, що вимагало від команди високої точності та злагодженості.

З початком широкомасштабного вторгнення професія кранівниці набула нових ризиків. Під час повітряних тривог Світлані потрібно терміново спускатися в укриття, що робить її роботу ще більш напруженою.

"Часом доводиться зупиняти кран, якщо він не закріплений на вантажі, і спішити до укриття з висоти 40 метрів. Це потребує часу, але такою є наша реальність," — ділиться вона.

Поза робочими буднями Світлана знаходить задоволення в рукоділлі, зокрема в'язанні, а також у прогулянках лісом, що допомагає їй відновити енергію після важкого дня.

Нагадуємо, що військовослужбовець розповів свою історію про те, як намагався переправитися через Тису, проте виявився залученим до служби.

За інформацією Politeka, мешканці висловили своє невдоволення умовами життя у селі, де залишилося всього 14 осіб.

Також Politeka писала, що журналісти дізналися, куди поділася Надія Мейхер