"Завдяки ГУР мені вдалося втекти з окупованої Горлівки", — розповідає вчителька Наталя Шило, яку вороги звинуватили в "шпигунстві".

- Мене заарештувало мгб (мінистерство госбєзопасности) псевдореспубліки ще до великої війни -- в липні 2021року -- на прикордонному пункті пропуску "Успенка", коли я намагалась заїхати на окуповану частину Донецької області через територію росії, -- розповіла "ФАКТАМ" Наталя Шило. -- Як я згодом дізналася, офіційно мене арештовували за те, що я начебто влаштувала скандал в автобусі через каву. Насправді причина була інша -- мені заявили, що я в розшуку за звинуваченням в "шпигунстві" (а це означало, що мені загрожує позбавлення волі на строк до 20 років або смертна кара).

З пункту пропуску мене доправили до Донецька, де я опинився в будівлі, на вікнах якої ще можна було побачити герби України. Мабуть, до початку окупації там функціонував банк. Потім же туди влаштувалося так зване МГБ.

Читайте також: "В колонії у сина всохла нога": батько молодого чоловіка з важкою інвалідністю, якому окупанти дали 16 років ув'язнення

Чи мали ви якісь підозри щодо можливих загроз, що насувалися на вас перед тим, як сталося лихо?

-- Ні. Коли мене арештували, я була не тільки приголомшена, але й дуже здивована, бо й гадки не мала, що таке може статися.

Оперативники, що представляють так зване МГБ, роз'яснили, які саме ваші вчинки можуть бути розцінені як діяльність шпигунського характеру.

- Доказів моєї "шпигунської" діяльності вони не мали. Але їм було відомо, що я вела чесний об'єктивний блог у Твіттері (нині мережа Х -- Авт.) -- фіксувала історію війни в Горлівці. Тобто, розповідала, як війна відбивається на життя в моєму рідному місті. Ця моя діяльність навряд чи подобалась так званим владі і спецслужбам колаборантів.

-- Ви підписували блог у Твіттері своїм справжнім ім'ям чи писали під псевдонімом?

Звичайно, я використовувала псевдонім "СхідГорлівка". Але, незважаючи на це, МГБ все ж змогли мене виявити. На моєму рахунку було шість тисяч підписників.

Слід зазначити, що ще в 2014 році, незабаром після того, як Горлівка була окупована, я вирушила на підконтрольну Україні територію. Спочатку я оселилася в Харкові, а згодом переїхала до Києва, де проживає моя донька. У обох містах я брала участь у патріотичних акціях, одягнувши вишиванку. Працювала в школі, і за результатами конкурсу потрапила до п'ятірки найкращих викладачів фізики в Харківській області.

Оскільки я маю квартиру в Горлівці, я періодично відвідувала це місто, перетинаючи пункт пропуску "Майорськ" у Донецькій області. Ці поїздки стали для мене звичними за багато років. Однак влітку 2021 року цей пункт закрили у зв'язку з пандемією COVID-19. У результаті, я вирішила поїхати до Горлівки через територію Росії, що призвело до мого прибуття на пункт пропуску "Успенка". Там мене несподівано затримали.

Оперативники, що представляють собою так зване МГБ, стверджували, що я відвідую Горлівку на завдання українських спецслужб з метою збору розвідданих. Проте, підкреслюю, доказів їхні заяви не підтверджували. Замість цього вони застосовували грубе тиск, намагаючись в примусовому порядку змусити мене підписати документ, в якому я б визнав себе шпигуном.

Ні. Причини дві: мій не зовсім молодий вік і, скажімо так, не найкращий стан здоров'я. Коли мене затримали на пункті пропуску, я так занервувала, що у мене стався гіпертонічний криз. Я не змогла йти самостійно. Прикордонникам довелося викликати "швидку". Лікарі зробили мені ін'єкції. Забігаючи наперед, зазначу, що надалі оперативникам МГБ, які займалися моєю справою, доводилося приносити мені медикаменти.

Ви знаєте, чоловіки мого віку, напевно, здатні були б здобувати зізнання за допомогою сили. Проте підняти руку на жінку, яка могла б бути їхньою матір'ю, психологічно набагато важче. Тим не менш, фізичне насильство ніколи не застосовувалося до мене. Але ж, звичайно, існує безліч інших форм тортур, і оперативники без жодних вагань їх використовували.

Читайте також: "Зрадник, що катував мене в донецькій в’язниці, втік до Франції": український патріот з Донбасу витерпів сім років у полоні в самопроголошеній днр.

Які саме види тортур обговорюються?

Найважчою з усіх страждань стало позбавлення сну. Коли я намагалася влаштуватися на підлозі (ліжка не було) у кімнаті будівлі МГБ, де мене утримували після арешту, охорона зайшла і відвела на допит — щоб навіть не було думок про відпочинок. Це тривало дві ночі підряд. Варто додати, що й напередодні арешту я ледве спала, адже була в дорозі. А в неволі не давали жодної можливості відновити сили. Ті, хто не пережив муки безсоння, не можуть зрозуміти, наскільки це важко.

Додайте до цього, що мої руки були зв'язані кайданами. Я змушена була йти, зігнувшись у трьох місцях.

Поділюся, що відбувалося під час допитів. В маленьку кімнату, де проходили ці процедури, раптово вривався незнайомий оперативник (не той, хто займався моєю справою), і починалася справжня психологічна катастрофа. Він лаявся на мене, вигукував усілякі образи, погрожуючи натягнути протигаз на голову, і кричав: "Ви знущаетесь над нашими людьми, тож зробимо те ж саме з тобою!"

А, отже, "ваші" опери вели себе більш ввічливо?

Вони намагалися всіляко погрожувати, але я змусила їх говорити зі мною на "ви". Спочатку, звичайно, вони намагалися звертатися до мене на "ти", але я швидко їх зупинила, запитавши: "Чи ми вже перейшли на "ти"?" Це спрацювало.

Читайте також: "Для порятунку поранених довелося взяти інструменти, якими я користуюся для консервації": 74-річна лікарка про перші дні великої війни

В приміщенні МГБ вас забезпечували їжею та виводили на свіже повітря?

Не було ні прогулянок, ні харчів для мене. Однак воду і медикаменти мені надавали. Мій телефон забрали, тож я навіть не могла дізнатися, котра зараз година.

У мгб мене тримали десь дві доби. Потім перевели в ізолятор тимчасового утримання, в якому тримають людей, засуджених на малі (15 діб) строки ув'язнення. Рушника, зубної щітки, мила, склянки мені там не видали. Теплої води не було. Жодного разу не повели в баню.

Однієї ночі я відчула себе дуже погано. Сусідки почали викликати медичну допомогу. В кабінет увірвалася сердита фельдшерка, вигукуючи: "Навіщо ви її шкодуєте! Вона ж укропка, шпигунка!" Вона кричала на мене: "Чого ти прикидаєшся?!" Ліків, які мені були потрібні, вона так і не принесла.

Чим ви харчувалися?

Якась неприємна каша або картопля з цибулею. До цього ще й чай без цукру. Зазвичай страви подавалися холодними. Посуд залишався брудним. Прогулянки не організовувалися.

Я провела близько місяця в ізоляторі тимчасового утримання. Потім мене перевели до більш суворого місця – слідчого ізолятора (СІЗО) N 5 у Донецьку.

Вас містили в ізоляційній камері?

Одиночних людей там не зустрінеш. До речі, адміністрація суворо контролює, щоб ув'язнені не залишалися наодинці в камерах, щоб уникнути можливих самогубств.

-- Хто були вашими сусідками? Можливо, адміністрація СІЗО навмисне підсаджувала до вас агресивних бандиток?

Протягом тривалого часу мого утримання в слідчому ізоляторі я опинилася в камері, де перебувало близько ста жінок-ув'язнених. Спочатку серед них були як кримінальні, так і політичні в'язні. Однак, згодом політичних в'язнів, до яких належала й я, почали ізолювати від решти. Багато дівчат, які сиділи зі мною через політичні обвинувачення, пережили жахіття відомої донецької в'язниці "Ізоляція", де з ними вчиняли жорстокі знущання. За моїми відомостями, в самому СІЗО не застосовували тортури.

Бивші військовополонені ділилися своїми спогадами про те, як у в'язницях їх змушували перебувати в стоячому положенні по 16 годин на добу — від ранку до вечора. Сидіти чи лежати було суворо заборонено. Чи стикалися ви з подібними умовами?

Ні, це не так. Проте в цьому СІЗО на першому та третьому поверхах утримували українських військових. Ми добре знали, що в таких умовах важко щось приховати. Цим хлопцям забороняли вдень сідати або лежати. Над ними жорстоко знущалися наглядачі: їх били, змушували співати російський гімн та інші пісні, декламувати вірші тощо.

Читайте також: "Росіяни присудили мені 44 роки ув'язнення": в полоні капітана морської піхоти змушували зізнатися, що він... агент розвідки США

-- Вам дали адвоката?

-- Так. Але вона прямо сказала, що захищати мене не стане. Але має бути адвокат, і раз її призначили, то вона формально буде числитись моєї захисницею. Добре, що через певний час моїй доньці вдалося знайти можливість дистанційно з Києва найняти за чималі гроші адвоката, який належним чином виконував свою роботу.

Чи були ваші близькі миттєво поінформовані про ваш арешт?

Ні, моя донька зверталася до поліції ДНР дистанційно, і отримала відповідь: "жодних відомостей про вашу матір немає". Таку ж відповідь чула моя мама, а також, на жаль, вже покійна подруга. Лише через місяць слідчий сам зв'язався з моєю донькою і повідомив, де я перебуваю і з якої причини.

До речі, слідчий намагався мене залякати, сказавши: "Ваша донька вже на шляху до Донецка". Я зрозуміла, що він говорить неправду — моя донька усвідомлює, що її можуть затримати, і використати як засіб тиску на мене. Тому вона не вирушила до Донецька.

-- Як сталося, що вас перевели на тримання під домашнім арештом?

-- Через певний час після того, як росія офіційно загарбала окуповану частину Донецької області, до нас в СІЗО з перевіркою приїхав російський генерал. Так сталося, що він зайшов в нашу камеру, спитав, чому нас так багато. Також цікавився, за що кожна з нас ув'язнена. Цей візитер наштовхнув мене на думку: за законами рф, якщо два місяця стосовно підозрюваної особи не проводилися слідчі дії, то її треба відпустити. Тобто строк досудового затримання не має перевищувати двох місяців. А раз так, то я маю вийти на волю. Розповіла про це адвокату. Як раз тоді мене повезли в суд -- щоб продовжили термін ув'язнення. Суддя заявив слідчому, або відновлюйте слідчі дії, або відпускайте. Слідчий поцікавився, чи я маю де жити? Відповіла, що в мене квартира в Горлівці. Так і було ухвалено рішення про подальше тримання мене під домашнім арештом з забороною користуватись інтернетом. При цьому кримінальну справу проти мене тоді не закрили.

Читайте також: Чоловік ампутував дружині ногу, коли в їхній будинок влучив снаряд: життя подружжю врятував собака Річард

-- На вас наділи електронний браслет?

-- На щастя, ні. Але я мала періодично телефонувати слідчому -- звітувати, де я. Час від часу він дзвонив, що перевірити моє місцезнаходження.

Чи мали ви щось, що могло б вас утримати?

-- Я вирощувала овочі на городі (мені не заборонялося виходити з дому -- головне не виїздити за межі так званої днр). До того ж час від часу допомагала старшим за мене жінкам виконувати різні роботи, тож вони мені трошки платили. Донька знаходила можливості передавати мені з Києва гроші. Допомагала моя мама. Далі -- продуктами і іноді грошима підтримували небайдужі люди. Багато хто мені співчував, тож намагалися за можливості допомогти. Серед горлівчан чимало людей, які підтримують Україну.

Чи можете поділитися історією про те, як Головне управління розвідки України допомогло вам вибратися з території, що була під окупацією?

- Жодних подробиць про це розголошувати поки що не варто. Сподіваюсь, таким чином ГУР врятує ще когось.

Скажу лише те, що, коли врешті окупанти закрили проти мене кримінальну справу, я спробувала виїхати на підконтрольну Україні територію. Але мене затримали і повернули назад в Горлівку. Слідчий сказав, щоб більше такого (спроб втекти з днр) не робила, бо враз знайде, за що мене знову ув'язнити. Отака виникла погана ситуація. Але вихід знайшовся. В Києві донька звернулася по допомогу до компетентних українських органів і ГУР придумав, я переправити мене на вільну частину України. Дуже вдячна всім, хто розробив і провів цю операцію.

Ваша вишиванка виглядає просто чудово. Ви придбали її після того, як змогли вибратися з окупації?

-- Так. Коли я опинилась на вільній території України, заїхала до двоюрідної сестри. Вона сказала: "Не завадило б купити тобі вишиванку". Тож ми пішли в магазин. Дівчата, коли дізналися, що я тільки-но з полону, зробили мені вагому знижку. Дякую їм за це. Ця вишиванка з Івано-Франківщини.

Чи отримали ви фінансову допомогу від держави?

Перш за все, в процесі отримання допомоги з житлом та лікуванням мені значно допомогли громадські організації, зокрема, ГО "Нумо, сестри!". Наразі держава надає можливість відвідати реабілітаційний центр. У майбутньому я планую самостійно заробляти на життя — в наступному навчальному році сподіваюся працювати вчителем у ліцеї №120 у Києві.

Раніше "ФАКТИ" писали про те, чому морпіх у російській неволі перестав використовувати нецензурну лексику.

Зображення надані Наталією Шило.