"Вибух вразив мого Андрія – він став щитом для своїх товаришів": розповідь про героя саперного полку "Хижак", який віддав своє життя в Лимані.

Андрій був довгоочікуваною дитиною у своїй родині. Його дитинство видалося складним, адже він змушений був допомагати батькові, працюючи на важких роботах. Характер у нього вирізнявся впертістю, але він завжди залишався справедливим. Після закінчення школи Андрій вирішив стати бухгалтером, проте в підсумку не реалізував себе у цій професії. Згодом його призвали до армії, -- розповідає Євгенія, дружина військового. -- Він служив за контрактом у десантних військах і здійснив дев'ять стрибків з парашутом. Це заняття приносило йому задоволення, і він завжди ділився своїми враженнями з захопленням! Але через два роки Андрій вирішив залишити службу. Він працював у багатьох сферах, мав всі можливі водійські категорії, тому в різний час керував автомобілем, працював водієм маршрутки в Миколаєві та Вознесенську, а також був водієм на хлібзаводі. Останнім його місцем роботи стало управління патрульної поліції Миколаївської області.

Мій чоловік і я відчували неймовірне щастя... У 2015 році наше життя змінилося, коли на світ з'явилися наші дві донечки-близнючки. Андрій мріяв про дівчинку, і, як виявилося, Господь почув його бажання, адже ми отримали по одній. Ми вирішили назвати їх Софією та Дашею. Андрій був справжнім гордістю батьком, і часто балував своїх маленьких принцес, купуючи їм красиві сукні. Як кажуть, він робив для них усе можливе. Я ніколи навіть не могла уявити, що мені доведеться виховувати наших дітей самостійно...

-- Як для вашої родини почалась велика війна і як Андрій приєднався до війська?

Коли розпочалась війна, мій чоловік працював на зміні. Він зателефонував мені о 4:30 і повідомив, що Росія напала. Попросив, щоб я виїхала з дітьми за межі України, адже це полегшило б йому ситуацію, але я відмовилася. Я не могла залишити його наодинці в такій важкій обстановці. Тоді мій батько приїхав і забрав наших донечок до себе в село, де вони були в безпеці. З того часу, як почалася війна, ми з Андрієм не зустрічалися майже чотири місяці. Це був надзвичайно складний період для нас обох. У 2024 році Андрія направили до Івано-Франківська на інженерно-саперні курси, які тривали півроку. Він вступив до полку "Хижак" при Департаменті патрульної поліції. 25 січня 2025 року Андрій вирушив до Донеччини. Він дуже прагнув брати участь у війні і завжди повторював: "Разом до перемоги. Хочу знищити хоча б одного росіянина за всі звірства, які вони вчинили в Україні".

Читайте також: Він мріяв літати -- і небо стало його домом назавжди: історія Героя України, який загинув у повітряному бою на Херсонщині

Які враження він ділився щодо своїх переживань?

Перший його вихід стався в Торецьку. Цей день залишиться в пам'яті назавжди — 19 березня, день народження наших дітей. Вони святкували своє десятиріччя, і це був перший раз, коли тата не було поруч. Рано вранці Андрій зателефонував, щоб привітати своїх любих донечок, побажав їм щастя, здоров'я та спокійного життя. Діти пішли до школи, а я в цей день була вдома, готуючись до свята. Близько 13:00 Андрій знову зателефонував і повідомив, що вони вирушають на позиції. У той момент я відчула паніку і не знала, як реагувати. Серед тривоги я намагалася готуватися до свята, але в душі панував біль і хвилювання за чоловіка. Андрій довгий час не виходив на зв'язок, лише просив товаришів надсилати голосові повідомлення, що в них все гаразд, є їжа і вода.

Існував такий час, коли він вважав, що не здолає труднощі, і я намагалася його підбадьорити. Запевняла, що все обов'язково налагодиться, і що на старості років ти зможеш розповідати своїм онукам про свої подвиги. Казала, що ми разом доживемо до сивини. Але він відповідав, що, можливо, цього не станеться. Звісно, я не ділилася цими думками з дітьми – не хотіла, щоб вони переживали. На щастя, у хлопців усе було гаразд. Коли мені важко, згадую його заспокійливі слова. Він завжди повторював: "Головне, не бійся, я завжди буду поруч із тобою."

Чи відчували ви наближення біди? Яка доля спіткала чоловіка в той жахливий день?

Я пам'ятаю нашу останню бесіду, наче це було вчора. Він зателефонував мені 2 травня о дев'ятій ранку. Я ділилася новинами про наших донечок, як вони готувалися до школи, наділи свої сукні. Одній з дівчат порвалися колготки, і я вирішила дати їй свої. Андрій похвалив мене за це, адже дітлахи так прагнули йти до школи в сукнях. Він був у чудовому настрої, сміявся, а його очі світилися радістю. Того дня в мене накопичилося багато справ, і ми не змогли поговорити в обід. Коли я повернулася додому і спробувала знову зателефонувати, він не відповідав. Тоді я зрозуміла, що щось пішло не так.

Читайте також: "Я знаю, що загину. Але я не жалкую ні про що, це мій шлях -- і я щасливий...": історія 37-річного героя з Запоріжжя, якому присвячена книга

Намагалася тримати себе в руках і не подавати вигляду діткам. Вони також дзвонили батьку, й він мовчав. Тому я казала, що він зайнятий та пізніше їм передзвонить. Навіть коли спати лягали, донечки Андрію дзвонили. Мовчали і побратими, яким писала.

О 22: 45 ворота у постукали дуже сильно, почала гавкати собака. Я не хотіла виходити, бо було дуже пізно, але стукіт не вщухав. Накинула халат підійшла до воріт. Мені сказали, що це поліція. Я ще подумала про себе: чому в такий час приїхали до мене. Коли відкрила ворота, там стояло двоє чоловіків і дві жінки, вони мене запитали, чи я Євгенія Дєєва. Потім сказали, що вранці Андрій загинув. Вони з побратимами разом працювали на відкритий місцевості у Лимані. В цей момент прилетів ворожий дрон "Ланцет". Командир сказав, що більша частина вибуху пішла на мого Андрія, він прикрив собою хлопців. Основний удар він взяв на себе. Загинув як герой...

-- Як переживаєте важку втрату і знаю, що створили петицію, аби зібрати голоси на присвоєння Андрія звання Герой України посмертно.

- Боляче, час не лікує. Згадую перший раз, коли він мені приснився й сказав, що живий. Я йому почала розповідати, що до мене ж приїжджала поліція, привезли сповіщення, що загинув. Коханий уві сні відповів, що неправильно зробили ДНК... Уявіть, коли у четвер він мені наснився, а у понеділок подзвонили зі словами, що потрібно взяти ДНК у дітей. У мене така була надія на те, що це не він загинув. Але... Також Андрій сниться донечкам. Веселий, обіймає їх і розповідає, що у нього все добре.

Президент України посмертно вручив Андрію нагороду "За оборону України". Ми віримо, що його героїчний вчинок отримає найвищу державну відзнаку.

Нещодавно "ФАКТИ" поділилися розповіддю про 29-річного Героя України з Буковини, який протягом десяти років захищав свою країну.