Український агропромисловий сектор: конкурент чи союзник для фермерів Європи?
Зображення: надано автором Славоміром Каліновським. Чого бояться польські аграрії
Сьогодні для українців "польські фермери" в першу чергу викликають спогади про події 2024 року — закриті кордони, затримки з вантажівками та українське зерно, яке опинилося на землі. Проте з часом стає зрозуміло, що спілкуватися з сусідами через образи — не найкращий спосіб вирішення проблем.
Тарас Качка, віцепрем'єр-міністр із питань євроінтеграції, нещодавно на одному публічному заході у Києві заявив: "Ми готові знайти баланси, які дозволяють нам не створювати жодних перепон і навіть страхів для польських чи французьких і взагалі усіх фермерів Євросоюзу".
Проте, в якій мірі позиція польських аграріїв стосовно інтеграції України в Європейський Союз, а також їхні страхи щодо цінової конкуренції, базуються на об'єктивних фактах, а не на емоційних реакціях і політичних розповідях? Чи можливо досягти гармонії між цими аспектами?
Поляками керують переважно емоції, пояснює Славомір Каліновський. Йдеться про нашарування цілого ряду факторів, через які польські аграрії сприймають вступ України до ЄС як загрозу для себе.
Окрім цього, в Польщі та в межах Європейського Союзу спостерігається зниження цін на сировинні товари, що робить аграрний сектор України, який в основному орієнтований на сировину, додатковим фактором впливу.
"Фермери не стільки проти інтеграції України в Європейський Союз, скільки відчувають невпевненість щодо майбутнього, що впливає на їхню позицію", - зазначає аналітик.
Рентабельність у сфері виробництва зернових та олійних культур є досить обмеженою. Будь-які коливання на ринку викликають занепокоєння та ризики.
Зображення: EPA/UPG Збирання врожаю в Київській області, 3 серпня 2025 року.
"Ось у площині торгівлі України з Польщею загалом бачимо позитивне сальдо: ми більше експортуємо в Україну, ніж імпортуємо. Але в сегменті продажу зерна (і частково олійних культур - ми не дуже спеціалізуємося на їх виробництві) ситуація для нас гірша", - говорить Каліновський.
Польща щорічно вирощує приблизно 35 мільйонів тонн зерна, з яких споживає 26 мільйонів тонн, що призводить до утворення надлишку. Якщо ж Україна вийде на ринок, кожна додаткова тонна зерна може викликати занепокоєння.
Чи існують докази того, що український імпорт системно витісняє польську продукцію з ринку ЄС?
Як пояснює аналітик, польські аграрії як соціальна група частіше керуються емоціями, ніж точними даними. На тлі падіння цін на зернові та зростання виробничих витрат їм не потрібні конкретні кейси чи чіткі докази конкуренції, аби відчувати занепокоєння.
"Ця напруга відчувається в повітрі. Усі пам'ятають, що коли розпочалася повномасштабна війна, близько п'яти мільйонів тонн зерна опинилися в Польщі, і це спричинило певні наслідки. Велика кількість українських зернових, що залишилася на польському ринку, призвела до кризи в аграрному секторі та протестів фермерів, а також перевантаження логістичних систем, - зазначає він. - Виникнення цієї ситуації стало наслідком дій обох сторін: перш за все, продавців, а з іншого боку - тих, хто мав забезпечити подальший транспорт цього зерна, при цьому стверджуючи, що воно не залишилось у Польщі."
Зображення: Facebook/Rafał Mekler Шлях перед контрольно-пропускним пунктом 'Дорогуськ -- Ягодин', де польські фермери скинули зерно з українських вантажівок, 11 лютого 2024 року. Політичні інтриги мають свої наслідки.
Просто так, без підтримки, само по собі у повітрі нічого не "висить". Ці настрої, ймовірно, підігріваються, зокрема, політиками. А натомість факт, що польські товари добре продаються в Україні, майже відсутній у публічній дискусії.
Я регулярно відвідую Львів, Київ та Івано-Франківськ, і мене радує наявність великої кількості польських товарів у магазинах – це позитивно впливає на економіку Польщі. Ми постійно акцентуємо на цьому, підкреслюючи, що Україна займає сьоме місце серед країн, куди ми експортуємо нашу продукцію, включаючи агропродовольчі товари, - зазначає експерт. - Однак корені цієї проблеми мають частково політичний характер.
В Польщі налічується приблизно 1,3 мільйона господарств. Якщо до цього числа додати членів родин фермерів, які мають право голосу, виявляється, що під час виборів ми маємо не менше ніж два мільйони голосів. Це дає зрозуміти, чому ситуація виглядає так: політики мають інтерес у використанні страхів виборців для власних цілей.
На думку Каліновського, партії, які займаються спекуляціями на цю тему, проявляють недовіру не тільки до України, а й до Європейського Союзу та, наприклад, Німеччини. Україна виступає лише одним із багатьох елементів, які використовуються в політичних маніпуляціях такого типу.
Фото: EPA/UPG Фермерcьке господарство в селі Майдан Бжезицький, Польща. Ключ до співпраці: наша сировина - польська переробка
"Ми в своєму звіті підкреслюємо вигоди, що проглядаються для обох сторін. Так, у напрямку переробки для людей, зайнятих у цій сфері, співпраця з Україною є і буде вигідною, бо означає доступ до дешевої сировини", - розповідає Каліновський.
Крім того, співпраця з Україною сприяла вдосконаленню логістичних процесів у Польщі. Якщо б Польща активно підтримала розвиток агропродовольчого сектора в Україні, це призвело б до збільшення виробництва та продажу продукції в Україні, що, в свою чергу, стало б вигідним для польської логістики та економіки в цілому.
Для польських фермерів є три ключових показники, що характеризують аграрний сектор України. По-перше, це чорноземи, які зробили Україну відомою у світі. В той же час, у Польщі ґрунти мають значно нижчий клас, і лише 3% з них можна вважати більш-менш якісними.
Іншою важливою обставиною, з якою стикаються польські фермери, є низька вартість виробництва в Україні. На додачу, в Україні існують великі приватні агрокомпанії, що контрастує з домінуванням невеликих польських господарств. У Польщі більшість фермерських угідь становлять малі господарства площею від 5 до 10 гектарів, які разом формують понад 70% всіх агрокомпаній у країні. Це призводить до їхньої низької продуктивності, особливо у порівнянні з Україною, де середня площа одного господарства складає 130 гектарів. "Ми закликаємо поляків об'єднуватися, створювати кооперативи і так далі, але вони не наважуються. Можливо, це пов'язано з їхніми спогадами про часи колгоспів, які вже не існують з 1991 року, але страх досі залишається, і це не йде на користь ситуації," - зазначає аналітик.
Зображення: надано автором Славоміром Каліновським.
Фонд Баторія у своєму звіті підкреслює, що польським фермерам слід більше уваги приділити переробці продукції. Це могло б підвищити їхню конкурентоспроможність не лише в Україні, але й в межах Європейського Союзу. Якщо польська аграрна модель спиратиметься на сімейні фермерства та господарства з високою доданою вартістю, то українські великі агрокомпанії не створять тієї нерівної конкуренції, що викликає занепокоєння у сусідів.
За великим рахунком, між малими господарствами і потужними холдингами такої конкуренції і не може бути. Це абсолютно різні групи гравців, але емоції беруть верх і немає значення, впливатиме одна група на іншу чи ні, знову наголошує Каліновський.
"Наші представники малих та середніх господарств бояться, що їх витіснять. Вимикається здатність логічно мислити. Хоча звертаємо увагу, що Польща мала б допомагати Україні у продажу сільськогосподарських товарів іншим країнам, зокрема, Африки та Азії", - говорить аналітик.
Євроінтеграція без маніпуляцій: міф про обов\'язкові одностатеві шлюби
Як зазначив експерт, аграрна галузь Польщі існує в умовах безперервних криз, оскільки відсутні стабільні механізми, які могли б забезпечити її нормальне функціонування. Політичні діячі реагують тільки на виникаючі проблеми, не впроваджуючи системних рішень для стабілізації ситуації. В результаті, не створюються умови для розвитку господарств, їхньої співпраці, адаптації та зміцнення.
Із приблизно 1,3 млн господарств у Польщі лише близько 340 тисяч є прибутковими та ефективними. Решта працюють на межі рентабельності або ж займаються сільським господарством як додатковою діяльністю. Саме ці групи найбільше побоюються втратити свої можливості.
Зображення: EPA/UPG Урожай гарбузів у Дзедзіце, Польща.
"Незважаючи на те, що в наших звітах зазначається, що за останній рік Україна перестала бути таким потужним чинником, обсяги імпорту зернових та курячого м'яса залишаються вельми скромними і не уявляють собою жодної загрози," - зазначає експерт з економіки.
Українська аграрка - всередині "неможливого трикутника"
Обговорення інтеграції українського агросектору в європейський внутрішній ринок можна проілюструвати концепцією "неможливого трикутника", в якій можливий вибір лише між двома з трьох аспектів, зазначає Яна Охріменко, старша економістка Центру економічної стратегії.
Уявіть собі, що трикутник складається з трьох кутів:
Інтеграція: усунення митних зборів, квот та інших перешкод для українських товарів, що відповідає принципам єдиного європейського ринку (тобто, швидка, повна та комплексна лібералізація торгівлі для України).
- забезпечення стабільності або захист традиційної моделі фермерства, характерної для багатьох держав ЄС: підтримка життєздатності малих і середніх сімейних господарств у Польщі та інших країнах Європейського Союзу, які є основою аграрного виробництва.
Конкурентоспроможність українських виробників полягає в здатності підтримувати великомасштабне виробництво при мінімальних витратах, що надає Україні вагомі переваги на світовій арені.
"Очевидно, що всього цього одночасно досягти неможливо, тож, у нас є три різні стратегії", - пояснює експертка.
Якщо ми прагнемо швидкої інтеграції та конкурентоспроможності українських виробників, то визнаємо, що вони здатні конкурувати з виробниками з Європейського Союзу на рівних умовах. Проте, виробники ЄС зобов'язані дотримуватися всіх існуючих стандартів якості, тоді як наші можуть діяти більш вільно.
"Я особисто впевнена, що навіть у такому випадку катастрофа малоймовірна (принаймні, мені не вдалося знайти переконливі докази того, що запровадження "торгового безвізу" з Україною суттєво вплинуло на ціни на продукцію в ЄС). Проте, це було б настільки непопулярне політичне рішення, що вважається більш імовірним, що такого розвитку подій не станеться," - зазначила Яна Охріменко.
Якщо вибрати підтримку фермерів Європейського Союзу та забезпечення конкурентоспроможності українських виробників, це вимагатиме відмови від повної лібералізації. У такому випадку знадобиться встановлення тривалих перехідних етапів, захисних заходів або постійних обмежень на українські товари. Це означає, що "швидкої" інтеграції не станеться, і Україна залишиться на межі внутрішнього ринку.
Зображення: надане Яною Охріменко Яна Охріменко
"Цей сценарій дуже не подобається нам", - визнає економістка.
Якщо акцент буде зроблено на швидку інтеграцію та захист фермерів у Європейському Союзі, Україні потрібно буде суттєво трансформувати свій аграрний сектор. Це передбачає свідоме зменшення впливу великих агрокомпаній на користь підтримки малих і середніх господарств, які більше відповідають європейським стандартам. Такі зміни вимагатимуть суворого дотримання всіх екологічних та соціальних норм ЄС, що може призвести до зниження конкурентоспроможності української сировини на ринку.
"Цей сценарій виглядає досить посередньо з української перспективи," - зазначає аналітикиня ЦЕС.
У зв'язку з неможливістю знайти компроміс, що влаштує всіх і зберігатиме статус-кво, "баланс", про який згадував Тарас Качка, є спробою залишитися в центрі цього трикутника. У такій ситуації жодна зі сторін не зазнає повної поразки, проте кожна змушена буде поступитися частиною своїх ідеальних сподівань, пояснює Охріменко.
Наприклад, у Європейському Союзі активно ведуться дискусії щодо потреби в реформуванні Спільної аграрної політики з метою підвищення конкурентоспроможності європейських виробників. Можливо, це вимагатиме часткових поступок у сфері екологічних стандартів на користь забезпечення стратегічної автономії та продовольчої безпеки.
З іншого боку, в Україні спостерігається зростання швидкості впровадження європейських норм у сфері сільського господарства (правова база ЄС).
З третього - польські експерти (принаймні деякі з них) визнають, що Польщі необхідна модернізація сільськогосподарського виробництва та перехід на товари з вищою доданою вартістю, і за такого сценарію, ефективне українське виробництво - це вже не загроза, а можливість.
"В цілому, укласти взаємовигідну угоду реально, однак у цьому процесі виникне чимало невдоволення, компромісів та інших характерних рис переговорного процесу", - зазначає Яна Охріменко.
