У Франківську волонтерка з Нової Зеландії проводить заняття з англійської мови для дітей військовослужбовців.

Цього тижня Україна та світ відзначали Міжнародний день волонтера. Для нашої країни волонтерський рух має надважливе значення, особливо зараз, в часи повномасштабної війни. Волонтери - це та велика невидима армія, яка допомагає фронту й тилу. І для якої насправді немає кордонів.

Ось наступна історія, яка це підкреслює. Розалін Мартін, волонтерка з Нової Зеландії, ініціювала проведення курсу англійської мови для дітей українських військовослужбовців у ветеранському центрі в Івано-Франківську.

Три рази на тиждень у центрі Франківська "Ветеранський простір" стає місцем зустрічі справжнього англійського клубу. У його рядах – більше 20 дітей, чиї батьки служать в українських збройних силах.

Вдосконалювати розмовну іноземну мову їм допомагає волонтерка з Нової Зеландії Розалін Мартін. В Україну жінка вперше приїхала у травні цього року. Хотіла побачити Батьківщину свого чоловіка, який народився в Австралії в родині емігрантів. Сам він ніколи тут не був, але завжди мріяв побачити село, де жили його дідусь та бабуся. У 22-му її коханий помер, тож у пам'ять про нього вона зробила це сама. Так опинилася на Прикарпатті.

Розалін Мартін, доброволець з Нової Зеландії:

Коли я опинилася тут, мене вразили дивовижні українці. Повернувшись до Нової Зеландії, я почала активно шукати способи повернутися сюди знову. Але моє бажання не обмежувалося лише зустріччю з родиною; я прагнула знайти можливості, щоб допомогти, внести свій вклад і зробити щось корисне для українського народу.

Де можна зайнятися волонтерством у Франківську? Розалін звернулася до чату GPT з цим запитанням. Серед багатьох пропозицій вона обрала "Ветеранський простір", що функціонує при добровольчому шпиталі. І вже в жовтні знову прибула в Україну, щоб навчати дітей.

Олена Дудзенко, керівниця "Ветеранського простору", психологиня:

Найулюбленіше слово Розалін — "неймовірно". Діти відчувають цю прихильність, коли вона поруч, і її любов до них випромінює тепло, яке можна навіть відчути. Саме ця турбота про дітей, бажання підтримати, навчити, дати корисні поради та спілкуватися на зрозумілій їм мові сприймається малечою як справжнє вираження любові. Тому діти після уроків завжди прагнуть відвідати її, що свідчить про їхню щиру зацікавленість.

У Новій Зеландії Розалін займається логістикою. В ролі викладачки вона вперше виступила в травні.

Розалін Мартін, доброволець з Нової Зеландії:

У травні, коли я була на Батьківщині мого чоловіка, мене запросили до сільської школи. Я протягом дня допомагала діткам вивчати англійську. Ми читали разом, сиділи на підлозі, говорили... Мені це дуже сподобалося, я знайшла з ними спільну мову, я бачила, як допомагаю їм долати мовний бар'єр.

Завдяки Розаліні, Варвара значно покращила свої знання з англійської мови. Вона навчається у п'ятому класі в селі Ямниця і після основних уроків відвідує заняття в Івано-Франківську.

Варвара Бенюк, учениця:

Вона дуже весела, життєрадісна людина. Вона мені дуже подобається. Вона така весела, що я дуже підтягнула англійську, більше почала нею захоплюватися і розуміти її.

Окрім цього, Розалін підтримує військових та ветеранів. У медичному закладі вона навчає та частує смаколиками захисників. Готування - ще одна її пристрасть, адже колись вона працювала головним кухарем у ресторані.

Термін дії туристичної візи Розалін незабаром добігає кінця, і їй доведеться повернутися до Нової Зеландії. Проте наступного року вона планує відвідати Івано-Франківськ на значно триваліший час.

Розалін Мартін, доброволець з Нової Зеландії:

Тож мій син дуже пишається тим, що я тут. Адже я представляю свого чоловіка та його родину. Вони всі вже померли, і так і не змогли повернутися до України. Їх силою забрали в 1940-х роках до Німеччини та відправили на примусові роботи. Потім, після Другої світової війни, їх забрали до Австралії. Я хочу, щоб новозеландці приїжджали сюди, тому що тут неймовірні люди, неймовірна країна, яка така багата на традиції та культуру.

Станіслав Онищук, керівник Першого добровольчого хірургічного шпиталю:

Коли я спілкувався з Розалін, вона настільки полюбила Україну та Івано-Франківськ, що казала, що подала на розгляд посольства заяву про те, щоб їй наступного року дали візу в Україну більше ніж на 90 днів. Вона хоче приїжджати сюди двічі або тричі на місяць і продовжувати роботу і з дітьми, і з військовими в нашому шпиталі.

Щоб діти могли вдосконалювати свої навички англійської мови під час її відсутності, Розалін організує онлайн-заняття для них.