У Франківську Андрій Кропивницький, який переніс серйозне поранення, тепер навчає літати на дронах (ВІДЕО)

На другий день після початку повномасштабного вторгнення Андрій Кропивницький вже був на рідній землі. Він повернувся з-за кордону, залишивши позаду успішну кар'єру. Брав участь у бойових діях у складі 125 бригади територіальної оборони. Під час боїв у Серебрянському лісі він отримав серйозне поранення, яке призвело до ампутації його правої ноги. Нині Андрій працює інструктором, навчаючи новобранців керувати дронами, повідомляє Репортер.

Перед початком війни Андрій Кропивницький перебував в Угорщині, де займався професійною діяльністю. Як інженер, він сприяв будівництву нафтопереробного заводу для італійської компанії.

Згадує, як вранці 24 лютого 2022 року його розбудив колега з Харківської області. Він повідомив, що його дружина зателефонувала йому та сказала, що Україну піддають обстрілам.

Я швиденько встав і побіг до офісу, повідомив, що мушу їхати, - пригадує Андрій. - Я їх попереджав, бо давно було зрозуміло, що війна буде, тож я, як військовозобов'язаний, поїду. Але вони не вірили.

Вранці 25 лютого Андрій у рідному Дрогобичі стояв у величезній черзі до військкомату. Розказує, що бойові бригади тоді вже були забиті та й без досвіду туди не брали. На той момент у Львові створювалася 125 бригада ТрО.

Андрій вирушив туди разом зі своїм рідним братом, який досі перебуває на службі. Батьки братів Кропивницьких, до речі, мали військову кар'єру, але вже давно на заслуженому відпочинку. Батько працював військовим лікарем, а мати була фахівцем у відділі кадрів. Тепер обидва сини пішли по стопах батьків і стали військовими.

Неважливо, ким ти є - військовим, пожежником чи пекарем - це твоя батьківщина, тут твої близькі! А тепер на твою країну, на твій дім, прийшли вороги. Тож необхідно виступити на захист. Не можна просто сказати: "Приходьте, мені все одно". Байдужість може призвести до жахливих наслідків. Це не порожні слова - байдужість дійсно має вбивчу силу. Мене турбує, що деякі люди ще не зробили свого вибору. Тут немає місця для сумнівів - ти живеш у цій країні. Багато хто говорить про права, але перш за все, слід зосередитися на своїх обов'язках як громадян України. Я живу тут, хочу залишитися тут, прагну жити у мирі, отже, я повинен вжити заходів, щоб війна закінчилася.

Підрозділ, в якому служив Андрій, його товариші охрестили "Мольфари". Він згадує, що одного разу, повертаючись зі стрільб у Львові, їхній автобус зупинився через те, що на лініях електропередач спалахнули вогні, і перед ними став трамвай.

"Це було справжнє свято!", - згадує Кропивницький. - "Ми вийшли на вулиці, призупинили рух транспорту, щоб уникнути можливих пригод. Все проходило організовано і злагоджено. Ми "намольфарили" порядок, і з того часу так і стали називатися."

Андрій отримав позивний "Грім" через свій гучний голос. Він розповідає, що цей нікнейм йому присвоїли ще під час подій на Майдані.

«Я намагаюся говорити тихо, але це не завжди вдається», — усміхається Андрій. — «І саме тому в мене такий позивний, адже я маю дуже гучний храп. Хоч я й невеличкий, але мій хропіння просто вражає!»

На початку лютого 2023 року Андрій отримав поранення в лісах Кремінної. Лікарі тривалий час намагалися врятувати його ногу, проте, зрештою, вони змушені були ампутувати її. Це трапилося саме напередодні його дня народження.

Вперше на протез я став у травні, - пригадує Кропивницький. - Зі мною тоді в лікарні у Львові був такий Василь Козак з Київщини. А в нього була ампутація двох ніг нижче коліна і він з нас усіх, хто тоді лежав у палаті, найшвидше став на ноги. Це мотивувало. А також у мене була своя мотивація - адже життя продовжується, лиш треба перемогти і жити далі по повній.

Андрій Кропивницький проходив протезування в Токіо, Японія. Перед цим він проходив підготовку у львівському центрі "Unbroken", відзначаючи, що команда там справді вражаюча.

Після операції з ампутації лікар пояснив мені, що я можу отримати протез як в Україні, так і за кордоном, - згадує ветеран. - Я передав свої дані, і їх занесли до реєстру. Незабаром мені зателефонували з Міністерства охорони здоров'я і запитали, де саме я бажав би пройти протезування — варіанти були Франція, Польща, Литва, Японія. Я обрав Японію, адже ця країна завжди була в моїх мріях.

Андрій провів там три місяці. Він ділиться враженнями, що все організовано на високому рівні, і дотримання протоколів є абсолютним: жодного відхилення вліво чи вправо.

Якщо виникне невеликий набряк або інші проблеми, краще залишитися вдома, полежати та відпочити. Догляд був дуже дбайливим, - ділиться Кропивницький. - Єдиний мінус полягав у тому, що доводилося постійно бути в лікарні. Проте на вихідних хтось із діаспори завжди міг прийти і вивести тебе на прогулянку.

У Токіо Андрієм опікувалась українська спільнота "Краяни". Українців у Токіо багато, вони мають свою недільну школу, організовують різні події та опікуються українськими військовими.

Я все ще перебуваю на обліку. Не знімався, адже ніхто не знає, коли може знадобитися допомога, - ділиться Кропивницький. - Адже якщо я знімуся, то навіть за власним бажанням не зможу знову приєднатися до армії.

З вересня минулого року Андрій Кропивницький почав свою діяльність у Івано-Франківську в навчальному центрі "Вітруган". Спочатку він освоював мистецтво польотів, потім заглибився у світ FPV, а згодом сам отримав статус інструктора і ділиться знаннями з іншими.

Після завершення лікування та встановлення протезів я зрозумів, що потрібно знайти нове заняття, - ділиться Кропивницький. - Можливість працювати на цивільній посаді була, але це не викликало в мені бажання. Я залишався в душі військовим. Моя подруга Валентина, з якою познайомився під час подій на Майдані, порадила спробувати себе у FPV. Вона зазначила, що є можливості в Житомирі або Івано-Франківську, де діє чудова організація. Я дуже люблю Франківськ, тому після протезування відвідав цих чудових людей, які стали моїми наставниками.

Згідно з висловлюваннями Андрія, в "Вітругані" здобувають знання переважно ті, хто бажає вступити до армії з уже наявною спеціалізацією. Серед учнів є як чоловіки, так і жінки різного віку.

Наша основна діяльність - це навчання пілотів, - пояснює він. - Але навчання в комплексі - тобто не просто літати, а й зробити дрон, поремонтувати, запрограмувати. Усе це робиться для того, аби пілот міг отримати свій дрон і знати, що з ним робити, аби полетіти і виконати свою місію.

Процес навчання триває 35 днів. Як зазначає Кропивницький, це досить короткий термін, однак ті, хто приєднується до певного підрозділу, отримують додаткову підготовку і там.

"Коли люди дізнаються про учнів школи "Вітруган", вони висловлюють свою вдячність," - зазначає Андрій Кропивницький. - "Ми пишаємося нашими чудовими студентами, які вже сьогодні служать у війську та ефективно протистоять ворогам і їхній техніці."

З побратимами Андрій постійно на зв'язку, а як хто у відпустці - обов'язково зустрічаються. Кропивницький розказує, що після Нового року їхав до своїх побратимів з волонтеркою. Допомагає зборами, дронами.