Товариство "Пам'ять" проводить ексгумацію в Львівських селах Збоїща та Голоско за запитом Польщі.

Як на Львівщині група пошуковців роками перепоховує солдатів, загиблих у війнах минулого століття

На початку серпня цього року українці оплакали Олексія Юкова, керівника пошукової групи "Плацдарм", який понад чверть століття займався пошуком і поверненням загиблих солдатів - до 2014 року полеглих у Другій світовій війні, після - у війні сучасній.

Історично українські території стали справжнім полем для досліджень, адже в наших лісах досі приховано безліч солдатів, які загинули в боях минулих епох. Їх поховали поспіхом, засипавши землею, і тепер їхні останки залишаються замаскованими під новими природними формами ландшафту.

В той же час, для людей завжди було суттєвим дотримуватися традицій поховання. Давні пісні згадують про воїнів, які загинули і залишилися без належного місця спочинку серед безкраїх степів.

"Вітер шепоче в долині, а козак спочиває на своєму похованні,"

ні домовини, ні могили, ні батька, ні матері.

"Нікому не зателефонувати, білій плоті знайти спочинок."

Після здобуття незалежності Україна протягом багатьох років активно залучала волонтерів та небайдужих громадян до процесу виявлення та перепоховання жертв воєнних конфліктів часів Першої та Другої світових воєн. Однією з ключових організацій, яка сприяє відновленню історичної справедливості і поверненню гідності тим, хто залишився безіменним, є Товариство пошуку жертв війни "Пам'ять". Саме його учасники 25 серпня розпочали ексгумацію польських солдатів, які загинули у 1939 році, на Голосківському цвинтарі у Львові.

Німці на могилі своїх загиблих в ясниськах. Не подалік польські солдати., фото: Товариство "Пам'ять"

Про проєкт

У 2011 році в селищі Івано-Франкове, що на Львівщині, були виявлені останки солдата, ймовірно, що загинув у минулому столітті. Місцеві жителі сповістили Любомира Горбача, голову Товариства пошуку жертв війни "Пам'ять", про знахідку. На той момент ця організація вже протягом шести років займалася пошуком решток військових різних армій, які залишалися в невідомих могилах на територіях, де у ХХ столітті проходили активні бойові дії. З метою гідного поховання знахідки передавалися або відповідним державам, таким як Німеччина та Австрія, або, в разі червоноармійців, перепоховувалися на українських цвинтарях.

Згідно зі словами Любомира Горбача, аналіз супутніх предметів, знайдених разом з останками з Івано-Франкового, зокрема ґудзиків з польським гербом, дозволив зробити висновок, що цей воїн загинув під час німецького наступу на Львів у вересні 1939 року.

Про знахідку одразу повідомили польське консульство. Зацікавившись, тодішній віце-консул Республіки Польща у Львові Марцін Зіневич запевнив, що вивчить ситуацію. І за два місяці, перелопативши архіви із даними про бої та перечитавши листи до консульства про випадково розкопані неозначені польські могили, Зіневич запропонував розпочати спільний українсько-польський проєкт із пошуку та перепоховання вояків Війська Польського, які загинули у вересні 39-го.

Домовились так - поляки взяли на себе відповідальність за всю документальну сторону: роботу в архівах, організацію експедицій, пошук коштів, а українське Товариство пошуку жертв війни "Пам'ять" як український партнер почало працювати в полі.

Група хлопців їздила по селах, де були бої, шукала поховання, далі готували документи для дозволів на пошукові земляні роботи від Міністерства культури України, а потім на ексгумацію від Державної міжвідомчої комісії.

Опитування місцевих мешканців, фото: Товариство "Пам'ять"

Пізніше до польової роботи українських пошуковців долучились хлопці й дівчата з Союзу польських харцерів, що працював у Львові.

Польський консул намагався залучити до проєкту також Інститут національної пам'яті Польщі (ІНП), проте Варшава, представлена тодішнім директором Лукашем Камінським, не виявила ініціативи в цьому напрямку, на відміну від співробітників інституту, які були більш відкритими до співпраці.

Тим часом, як розповідає Любомир Горбач, на Львівщині далі процвітала чорна археологія. Пошуковці постійно натикались на розкопані поховання, тож у проєкта з'явилась ще одна мета - врятувати солдатські могили від грабунку.

У 2017 році все завмерло. Саме тоді Інститут національної пам'яті України започаткував заборону на ексгумацію поляків на території України у відповідь на акти вандалізму, що мали місце щодо пам'ятників і меморіальних знаків на українських могилах у Польщі.

В discoveries in rural areas

Любомир Горбач згадує про...

Під час своїх прогулянок селами, коли я збирав відомості, я неодноразово чув: "Навіщо тобі ті поляки? Вони завжди були вороже налаштовані до нашої країни". На що я відповідав: "Ви не зовсім праві. Приблизно 150 000 українців воювали у вересневих боях 1939 року на території Західної Польщі".

Після відкриття перших могил з'явилося безліч інших. Виявилося, що існує безліч невідомих поховань воїнів 1939 року: одні з них заховані в лісі, інші – біля дороги.

У 2010-х по селах тих, хто власноруч закопував полеглих польських солдатів у вересні 1939 року, вже не залишилося серед живих. Але ті, хто дітлахами на це дивилися, ще жили.

У Волі-Добростанській, що на Яворівщині, місцеві мешканці вже давно помітили, що коли жовтий бус проїжджає через село, це сигнал для них запросити хлопців з нього до своїх захованих на городі солдатів.

Горбач згадує про...

У невеличкому селі, під розлогими гілками лип, ми натрапили на поховання двох солдатів. На наступний день повернулися, щоб знайти ще могили. Раптом до нас під'їжджає чоловік і звертається:

— То ви ті молодики, які займаєтеся збором солдатів? Поїхали, зараз буде ще більше. У мене під парканом є.

У вересні 1939 року польські солдати відстрілювались від німецьких військ, зайнявши позицію неподалік пивниці, проте загинули в бою. Їх поховали на цьому місці, а коли в часи Радянського Союзу проводили земельні роботи, могила виявилась на краю дороги.

Горбач ділиться своїми думками:

У Добростанах один чоловік поділився спогадом: "Коли я був ще хлопчиком, я бачив, як їх збирали і ховали. Дорослі проганяли нас, але я точно знаю, де знаходиться та могила. Тут ніколи нічого не садили, і навіть випасати худобу забороняли". Ми відкрили цю могилу і виявили 44 солдатів, з яких лише дев’ятеро були в домовинах.

Сучасні розкопки на Збоїщах і Голоско

У 2019 році, після зустрічі з польським президентом Анджеєм Дудою, Володимир Зеленський, президент України, оголосив про готовність країни скасувати мораторій на ексгумацію польських громадян на українській території. Таким чином, Польща отримала офіційний дозвіл від України на відновлення відповідних робіт.

На той момент Інститут національної пам'яті Польщі, взаємодіючи з етнічними поляками, які мешкали на території сучасної України, отримав інформацію від колишнього мешканця Збоїщ у Львові. Він розповів, що на старому цвинтарі в цьому містечку, а також на кладовищі в районі Голоско, знаходяться поховання польських військових, які загинули під час боїв 1939 року.

Для виконання пошукових робіт українські партнери запропонували співпрацю Товариству "Пам'ять", яке займається пошуком жертв війни. В рамках цього запиту було необхідно знайти два місця поховання польських солдатів на старих кладовищах у Голосківцях та Збоїщах, що нині входять до складу Львова.

Коли в 1990-х українці почали власними руками у своїх селах відновлювати пам'ятники УПА чи січовим стрільцям, поляки, які компактно проживали на Львівщині, також отримали змогу займатись могилами своїх предків.

У Мостиськах син відновив могилу офіцера польської армії на місцевому цвинтарі. Водночас у селах Крисовичі та Липники, що на Львівщині, також були відновлені поховання загиблих, які полягли в 1939 році.

Водночас пошук загиблих вояків Польського війська 1939 року на Збоїщах і Голоско став першою такою ініціативою саме з боку польської державної інституції - Інституту національної пам'яті.

Опис місця захоронення польського офіцера. Опис складного сином загиблого, який шукав могилу свого батька, фото: Товариство "Пам'ять"

Ознайомтеся також: Як протягом трьох десятиліть розширюється кладовище дивізії "Галичина" на території Львівської області.

Кого розшукують на Голоско у Львові?

Коли 1 вересня 1939 року розпочався напад нацистської Німеччини на Польщу, більшість польських військових сил вже були перекинуті до районів поблизу польсько-німецького кордону. Тим часом формування, які були розташовані на території сучасних Львівської, Рівненської, Волинської та Івано-Франківської областей, намагалися дістатися до Варшави на допомогу. Вони змогли досягти Перемишля, але з його західного боку вже знаходилися німецькі війська.

Відтак, аби не здаватися, польське командування ухвалило рішення податися до Львова, щоб далі влитися в польський гарнізон, який все ще утримував місто, хоч вже й був з трьох сторін оточений солдатами Вермахту.

Підрозділи Війська Польського вийшли з Перемишля, рухаючись у напрямку Мостиськ, але німецька авіація, яка мала значну перевагу, почала їх активно бомбардувати з повітря. Перед трьома тисячами польських солдатів постала складна ситуація: їм довелося залишити всю важку техніку і втікати лісами, розділившись на невеличкі групи. Лісова смуга, що починалася від Судової Вишні, простягалася до Добростану, сучасного Івано-Франківська, і Новояворівська, а потім переходила у Брюховицькі ліси, майже підходячи до Голоска, так званої західної брами Львова. Саме тому бойові дії точилися на всьому цьому маршруті.

Голоско. Львів, зображення: Організація "Спадщина"

У Брюховичах польські вояки розділилися, одні почали обходити лісами, які примикають до північно-західної сторони Львова, до Збоїщ, щоб звідти прорватися у Львів. Інші стали заходити через Голоско.

При в'їзді до Львова з Брюхович стоїть монастир св. Альфонса Згромадження Найсвятішого Ізбавителя УГКЦ. На середину вересня 1939 року цю ділянку вже контролювали німці. Польських солдати, які у цій місцині загинули з ними в сутичках, хоронили місцеві мешканці тодішнього села Голоско.

На той момент старий Голосківський цвинтар був вже переповнений, але на його околиці існувала яма, в якій не було поховань. Саме там і знайшли останній спочинок польські жовніри.

В той період солдати Вермахту дозволяли цивільним особам збирати тіла польських військових і проводити їх поховання на кладовищах. Більше того, німецька сторона не забороняла ховати їх навіть на цивільних кладовищах, які були створені їхніми колоністами. Існували випадки, як, наприклад, у селі Ясниська, де в одній могилі спочивали польські солдати, а поруч, в іншій, німецькі.

Також рекомендуємо ознайомитися з матеріалом: "Спланували поселення робітничого класу на місцях поховань": мешканець Збоїщ розповідає про те, як радянська влада знищила кладовище у Львові.

Погребіння

У 90-х роках польська громада поставила на старому Голосківському цвинтарі хрест, як вважалось, на тому місці, де лежать польські вояки, що загинули у вересні 1939 року. А на хрестовій табличці, як розповідає Любомир Горбач, написали текст, який не відповідає дійсності. Похованими на тому місці вказали 1500 людей, а на хрест вписали єдине прізвище солдата, майора Бернарда Корабльовського, якого там 100% немає.

За словами пошуковців, у 2015 році у Добростанах вони знайшли могилу з 44 останками, серед яких за іменним жетоном ідентифікували майора Бернарда Корабльовського.

Польський інститут національної пам'яті отримав зразки ДНК, і вдалося виявити родичку Бернарда Корабльовського, чий генетичний профіль підтвердився. Як з'ясувалося, Бернард Корабльовський похований не в тому місці, яке було зазначено раніше.

Щодо півтори тисячі похованих під хрестом - у 2019 році під час досліджень на старому Голосківському цвинтарі було виявлено, що насправді йдеться не про одну братську могилу, а про окремі поховання приблизно сотні людей. Крім того, існує ймовірність, що деякі з них могли бути поховані в два ряди, тобто під одним солдатом міг знаходитися інший. Пошуковці зафіксували випадки, коли в одній ямі виявили чотирьох солдатів, що лежали один над одним.

Нагорода радянського військового, за якою вдалося встановити особу, фото: Товариство "Пам'ять".

Перепоховання

На відстані 13 кілометрів від сучасного кордону між Україною та Польщею, в містечку Мостиська, розташований стародавній цвинтар. Останні поховання цивільних осіб тут відносяться до 1950-1960-х років минулого століття.

У 2015 році на цій території виявили вільну площу, де було перепоховано близько 120 солдатів Війська Польського, які загинули у 1939 році на Львівщині. Процес поховання польських воїнів триває й досі. На даний момент тут знайшли останній спочинок для приблизно 180 бійців.

Щодо отримання ліцензій на розшукові роботи та ексгумацію.

За словами Любомира Горбача, процес отримання дозволів залишає бажати кращого. Він підкреслив, що іноді місцеві жителі випадково виявляють останки, і в такі моменти необхідно діяти оперативно. Проте, отримання дозволу на пошук цих останків займає цілих три місяці.

Протягом кількох років у Золочеві, під час зведення автозаправної станції, було виявлено місце поховання солдатів Червоної армії, які загинули в 1944 році.

Горбач зазначає, що власник території вимагав, щоб вони якомога швидше прибрали залишки.

Беріть, адже я замовив обладнання, а також виплачую зарплату працівникам. Кожна хвилина простою трактора вже коштує грошей.

Чи усвідомлюєте ви, що нам заборонено це робити, оскільки ми не маємо відповідного дозволу на проведення пошуку?

Чому вам потрібен дозвіл на пошук, якщо ми вже все виявили? Ну добре, ви можете їхати, а я все це зберу в мішки, закопаю в іншому місці і почну будувати свою заправку.

У списку пана Любомира наразі є п'ять населених пунктів із місцями поховань 1939 року, на які з української сторони вже оформили документи на ексгумацію, наразі треба, аби польська сторона оголосила своє бажання її провести.

Меморіал польських солдатів у селі Липники, Львівська область. Фото надане Товариством "Пам'ять".

Пошуковці пана Любомира вже виявили потенційні місця поховань у приблизно 20 населених пунктах.

"Товариством "Пам'ять" на громадських засадах, здебільшого за власні кошти, від часу свого створення, з березня 2005 року і до 24 лютого 2022 року було знайдено на Львівщині і перепоховано близько 1500 останків військовослужбовців різних військових формувань. Це була кропітка робота 40 членів товариства. З початком великої війни Московії проти України 30 наших хлопців пішли воювати. 10 наших друзів загинули, двоє вважаються безвісти зниклими. Інші продовжують воювати. Ті, хто залишивсь, у своїй невеликій кількості продовжують розпочату в 2005 році Товариством важливу справу", - додає Любомир Горбач.