"Тіні забутих предків" знову на великих екранах: шедевр українського кінематографа повертається у прокат!

У вітчизняному кінопрокаті знову презентують "Тіні забутих предків". За підсумками опитування кінокритиків 2021 року, цей фільм отримав статус найкращої української стрічки всіх часів.

Якщо звернути увагу на Захід, то екранізація твору українського класика Михайла Коцюбинського, здійснена на київській кіностудії імені Довженка під керівництвом режисера Сергія Параджанова, яка на Заході отримала назву "Вогняні коні", миттєво здобула визнання як справжній шедевр світового кінематографа.

Сьогодні, згадуючи події шістдесятирічної давності (фільм вийшов на екрани в 1965 році, про що йтиме мова далі), стає зрозуміло, що інакше й бути не могло. За проектом стояли особистості, яких справедливо вважають геніями: режисер Сергій Параджанов, оператор Юрій Іллєнко, художник Георгій Якутович, композитор Мирослав Скорик та актор Іван Миколайчук у головній ролі. Вони створили справжній шедевр, що глибоко резонує з душею кожного українця. Не випадково зйомки відбувалися саме там, де розгортаються події фільму — на Гуцульщині, у селі Криворівня Верховинського району Івано-Франківської області.

Цей фільм залишив вагомий слід не лише в українському кінематографі, а й в історії України в цілому. 4 вересня 1965 року, під час прем’єри в київському кінотеатрі "Україна", літературний критик Іван Дзюба вийшов на сцену з букетом квітів, на якій також була присутня знімальна група. Після врученя квітів він підійшов до мікрофону і проголосив: "Сьогодні в нас велике свято, але водночас і горе. В Україні почалися арешти творчої молоді". Щоб заглушити його слова, адміністрація кінотеатру увімкнула сирену, призначену для надзвичайних ситуацій, але Дзюба продовжував називати імена дисидентів, які були заарештовані в серпні. В залі знаходився журналіст В'ячеслав Чорновіл, який, піднявшись, закликав: "Хто протестує проти політичних арештів, будь ласка, встаньте!". За словами свідків, на той момент це стало виявом великої мужності для 50-60 осіб, які піднялися. Один з глядачів, Василь Стус, аспірант Інституту літератури Академії наук України, вигукнув: "Де ж правда? Чому не можна говорити правду? Це абсурд!"

Влада швидко відреагувала на ситуацію: усі вони втратили роботу без жодних шансів на нову, а Стуса виключили з аспірантури. Проте це не зупинило нове покоління українських дисидентів, які продовжили боротьбу проти тоталітарного радянського режиму. Іван Дзюба, наприклад, отримав п'ять років ув'язнення, а потім ще п'ять років заслання. В'ячеслав Чорновіл зазнав кілька термінів у в'язниці та таборах (три, шість і п'ять років, а також роки заслання). Василь Стус, на жаль, загинув під час свого другого терміну у десять років, перший з яких тривав п'ять років.

Через кілька років Сергій Параджанов, режисер "Тіней забутих предків", отримав п'ятирічний термін ув'язнення. Офіційно його засудили з інших приводів, але в тексті вироку згадувалося про "український націоналізм".