Російсько-українська активістка Монтян, яка асоціюється з терористичними діями.
У сучасному інформаційному середовищі, зокрема в російському та українському, знову стало актуальним ім'я скандально відомої Тетяни Монтян. Зрадниця України несподівано стала парією й у Росії. Федеральна служба фінансового моніторингу Російської Федерації (Росфінмоніторинг) внесла її до списку "терористів та екстремістів".
15-20 років назад, якщо хтось не уникав українського телебачення, той не міг не звернути увагу на яскраву постать громадської активістки Тетяни Монтян. Вона була скрізь, її голос лунав у багатьох дискусіях. Вона порушувала теми корупції у владі, нерозв'язаних житлово-комунальних проблем, а також безсилля судової системи в Україні і багато інших важливих питань. Завдяки своєму вмінню чітко висловлювати думки, вона здобула чимало прихильників, які активно слухали та підтримували її.
Хоча красномовством її особисті плюси не обмежувалися. Вона була правницею, адвокаткою, причому напрочуд фаховою, а головне - виділялася неймовірною скрупульозністю. У протистоянні з прокурорами чи іншими юридичними опонентами, які зазвичай готувалися до судових розглядів не надто сумлінно, вона влаштовувала привселюдні побиття немовлят.
У підсумку, її освіта була однією з найпрестижніших на зламі 1980-1990-х: вона здобула диплом у елітному Московському державному університеті, зокрема на суперелітному юридичному факультеті. Як же 17-річній дівчині з Херсона, яка не мала впливових батьків чи зв'язків, вдалося подолати один з найскладніших конкурсів на вступ до вишів у тодішньому СРСР — це залишається загадкою. Так само незрозуміло, чому у 1994 році вона вирішила залишити Москву, де її чекали надзвичайні можливості, і переїхати до Києва, в уже незалежну, але ще доволі бідну Україну. Чи могла це бути любов до батьківщини? Можливо, це один з варіантів.
До певного часу Тетяну Монтян важко було запідозрити в браку українського патріотизму. Вона була реальним борцем за становлення демократії в Україні. Варто пригадати її участь в кампанії "Україна без Кучми", у Помаранчевій революції, у створенні "Пори" ("чорної", тобто тої незалежнішої). Також варто пригадати участь Монтян як захисниці у справі УНА-УНСО, через яку їй заборонили здійснювати адвокатську діяльність за кримінальними справами.
Продовжуючи свою активну діяльність у громадському житті, вона також займалася професійною роботою, яка була зосереджена на реалізації масштабної реформи в сфері житлово-комунального господарства. Вона боролася за трансформацію радянських ЖЕКів в об'єднання співвласників багатоквартирних будинків (ОСББ) та активно виступала проти корупційних проявів у цій галузі, виграючи численні судові справи. У 2012 році Монтян отримала "Юридичну премію 2012 року" в категорії "За значні професійні досягнення". У цей період її часто запрошували на телевізійні програми, що сприяло її становленню як медійної та впізнаваної особи.
Хоча вже тоді в її промовах часто проскакували українофобські нотки. Інколи латентні, інколи відкриті. Пригадую палкі фейсбучні дискусії тих часів монтяністів і антимонтяністів (особисто я радше належав до других).
Проте остаточний вибір на користь зла наша героїня зробила під час Євромайдану. Чомусь, з самого початку, вона виступила проти протестувальників. Здавалося б, вона мала б підтримувати свої демократичні переконання і активно виступати проти режиму Януковича. Цей режим, який узурпував усі гілки влади, хитро і абсолютно незаконно скасував реформу Конституції України, повернувши до президентської республіки, а не парламентсько-президентської. Він знищував опозицію і потопав у корупції, роблячи "віджимання" успішних бізнесів звичайною практикою. Крім того, він розпоряджався державними коштами так, наче це були його особисті фінанси.
Проте Монтян стала не на бік "революціонерів гідності", а долучилася до їхніх опонентів, тобто до "антимайдану". А Революцію гідності назвала "олігархічним бунтом".
Наступні події лише посилили ситуацію. Лише-но розпочалася так звана "русская вєсна", як вона вирушила до Донбасу, де тісно взаємодіяла з кримінальними елементами, які стали на чолі антиукраїнського бунту.
Однак у той час вона не поспішала тікати ані до Росії, ані до "ЛДНР". Навіть восени 2014 року, вдруге намагаючись потрапити до Верховної Ради (перша спроба відбулася в 2012 році, а друга — в 2013-му), вона знову не досягла успіху. Було б досить дивно, якби кияни підтримали кандидата, який вже тоді, виступаючи на російських ток-шоу, називав постмайданну владу "хунтою" і закликав "вішати майдаунів на стовпах". Проте ще більш незрозуміло, чому СБУ не притягнула цю особу до відповідальності за такі висловлювання.
Важливою подією стало залучення Монтян до судового розгляду в Івано-Франківську у 2015 році, де вона представляла інтереси Руслана Коцаби, якого звинувачували в державній зраді та перешкоджанні діяльності Збройних Сил України. Коцабі загрожувало до 13 років ув'язнення, і, на мою думку, це було абсолютно справедливо. Однак, завдяки професіоналізму та ретельності Монтян, справа була розвалена, а недбалі прокурори зазнали критики. Таким чином, Коцаба уникнув суворого покарання, і, скориставшись нагодою, виїхав за межі країни, звідки тепер поширює дезінформацію про Україну.
А Монтян знову потрапила в українські новини в серпні 2016 року, коли її з чоловіком затримали на КПП на кордоні з Польщею. На камеру потрапили її слова, звернуті до українських прикордонників і митників: "Скоро прийде Росія, і вас усіх повішають на телеграфних стовпах. І я буду цьому дуже-дуже рада. Так вам і треба, скотам". Проте правоохоронні органи чомусь і після таких висловлювань не затримали Монтян, не притягнули до відповідальності, а врешті-решт пропустили до Польщі.
Хоча варто було б притягнути Монтян до відповідальності не лише за цю ганебну репліку, сказану під час конфлікту з прикордонниками, суть справи полягає в тому, що з 2014 року вона відкрито підтримувала інформаційно-пропагандистську діяльність путінського режиму та проросійських бойовиків у "ДНР" і "ЛНР".
Кримінальну справу проти Монтян СБУ ініціювала лише через рік після початку повномасштабного вторгнення Росії, у лютому 2023 року. На той момент вона вже давно оселилася у Росії, де активно займалася пропагандистською діяльністю на різних кремлівських каналах, а також на YouTube та інших медіа-платформах. Крім того, вона стала волонтером для російських військових, відома, зокрема, як "срочносборщіця". Таким чином, її підтримка окупантів виявилася не лише інформаційною, а й матеріальною.
Хоча й сама не залишилася без вигоди. Відповідно до розслідувань інших російських "срочносборщіков", між якими триває жорстка конкуренція, Монтян витратила мільйони, зібрані для армії окупантів, на придбання розкішної нерухомості в Москві. Проте, що в цьому дивного? Використання доступних ресурсів для власних потреб - звична практика в Росії. Однак, її фатальна стратегічна помилка полягала в тому, що вона не зрозуміла: "Україна - не Росія" (як колись попереджав Леонід Кучма). У Росії немає місця для такої критики, яка є цілком прийнятною в Україні.
А "критичну лапку" Монтян підняла не на кого-небудь, а на самого Владіміра Соловйова - фельдмаршала російської пропаганди. І не просто розкритикувала, а повела проти нього справжню інформаційну війну, називаючи його і йому подібних державних пропагандистів "охранотою". Зрозуміло, що сам Соловйов такого не стерпів і почав свої контратаки, назвавши Монтян "криптобандерівкою", вимагаючи позбавити її і їй подібних перебіжчиків російського громадянства. Та відповіла у своєму стилі, що треба "охраноту мочити без жодного жалю".
Цікаво, що в своїх заявах Монтян чомусь невпинно ігнорує "слона в кімнаті" — Владіміра Путіна. Схоже, вона не усвідомлює, що саме російський лідер контролює свого вірного пропагандиста Соловйова та інших "охоронців". У своїх критичних коментарях, зокрема про проблеми з водою і каналізацією на окупованому Донбасі, а також у випадках "обнуління" (так в армії РФ називають позасудові страти) і корупцію в російській владі, Путіна вона також не згадує. Якось так: "не бачить баба" і все тут.
Чи справді це було їй на користь? Спочатку, так, але все змінилося, коли Соловйов зрозумів, як виграти жабогадюкінську війну. Він наказав своїм підлеглим копати землю носом, щоб знайти компромат на Монтян, в якому вона б принизила самого Путіна. І їм це вдалося. Знайшлося відео з 2014 року, де наша героїня називає російського лідера "тупим х-лом" за те, що він "віджав" Крим.
Реакція Кремля не забарилася. Монтян, навіть не встигнувши моргнути, опинилася в статусі "терористки та екстремістки". Що ж чекає її далі? Варіантів не так вже й багато. Один із найбільш вірогідних сценаріїв – тривале ув'язнення за "дискредитацію російської армії" або "виправдання тероризму". Існує також ризик, що її можуть ліквідувати, звинувативши в цьому СБУ чи ГУР. Для ФСБ подібні дії не є чимось новим.
Чи варто на завершення тексту шукати якусь мораль? Чому б вам зациклюватися на банальностях на кшталт: зрадників не люблять ні ті, кого вони зрадили, ні ті, до кого вони перейшли? Це очевидно. Набагато цікавіше проаналізувати можливі наслідки. Не лише те, що, можливо, тепер, якщо хтось задумає зрадити на користь Росії, він згадає про випадок Монтян і вирішить, що це тільки зашкодить йому. Щоб зрозуміти інший аспект, варто згадати, що Монтян була, як уже зазначалося, "срочносборщіцей". Такі особи, на жаль, заповнювали суттєву матеріально-фінансову прогалину в забезпеченні російських збройних сил. Але тепер кожен, хто зробив переказ на рахунок Монтян, може потрапити під удар російської влади "за підтримку тероризму". Неважливо, що все це буде зроблено заднім числом — це звичайна практика в Росії. Таким чином, Кремль сам себе обіграв, завдавши удару по антиукраїнській пропаганді та дискредитувавши "срочносборщицтво". Тепер кожен потенційний спонсор замислиться, чи варто підтримувати російську армію фінансово, адже "срочносборщік" може виявитися не тільки "екстремістом" чи "терористом", а й "іноагентом".
