"Російські військові діють як терористи, їм необхідні жертви. Тому мешканці Херсона усвідомлюють: при появі дронів слід шукати укриття," - заявив волонтер з Херсона Євген Гілін.

Голова ГО "Місто сили", адвокат Євген Гілін в інтерв'ю УНІАН розповів, як окупація в 2022-му об'єднала херсонців, про полювання російських дронів на містян, та життя Херсона під постійними обстрілами - від артилерії до КАБ.

Пане Євгене, як і де ви зустріли повномасштабне вторгнення Росії в Україну?

На ранок 24 лютого 2022 року я був удома, в Херсоні - з дружиною, чотирма дітьми та мамою. Батько якраз поїхав на чемпіонат світу з боротьби, тесть - на кілька днів за кордон... Тож я залишився сам із жінками й дітьми.

У перший день ми намагалися з'ясувати, які дії слід вжити: усі рекомендації зводилися до того, щоб залишатися вдома. Але 25 лютого о четвертій ранку я прокинувся з чітким усвідомленням: потрібно їхати! Я зрозумів, що повинен вивезти родину в безпечніше місце. За дві години ми вже вирушили в дорогу... Спочатку дісталися Кропивницького, а потім поїхали до родичів на захід України.

Після того, як ви забезпечили безпеку своїй родині, ви вирушили назад? Яким чином розпочалась ваша діяльність волонтера в Херсоні та його окрузі?

Спочатку я звернувся до військового комісаріату, намагаючись потрапити навіть до сусіднього Миколаєва. Проте там мені відповіли, що через великий наплив добровольців, а також враховуючи, що у мене четверо дітей, я потрапив до резерву. Однак я не міг залишатися без діла...

Коли Херсон був захоплений, ми з колегами та друзями швидко зібралися, щоб надати допомогу. Ще у 2021 році ми заснували громадську організацію "Місто сили", що дало нам змогу створити мережу однодумців – юристів, підприємців і активістів. На базі нашого юридичного офісу в Херсоні ми організували імпровізований штаб, зібравши всі можливі ресурси та контакти. Вже 1 березня я спостерігав через камери за колонами ворожої техніки, які входили до міста... А 3 березня наші перші відважні волонтери почали короткі виїзди по місту, об’їжджаючи двори, дізнаючись про критичні потреби людей, які залишилися, і передаючи цю інформацію нам для подальшого планування дій.

Яким чином ваша команда підтримувала людей під час періоду окупації?

З початку березня 2022 року наша увага була спрямована на евакуацію жителів регіону, а також на надання гуманітарної допомоги тим, хто залишався в окупованих містах.

Окупаційна влада міста не перешкоджала волонтерам?

Частково влада загарбників ігнорувала нашу роботу. Це було зумовлено тим, що їм необхідно було демонструвати "турботу" про місцевих мешканців. А ми вміло використовували кожну можливість, щоб доставити додатковий мішок борошна чи ліків.

Я правильно розумію, що волонтери, які евакуювали людей, потім неодноразово поверталися в окуповане місто з гуманітарною допомогою?

Ми завжди намагалися не залишати місто без вантажу: якщо вдавалося евакуювати людей, то в зворотному напрямку тим самим транспортом доставляли в Херсон гуманітарну допомогу - продукти, медикаменти, засоби особистої гігієни. Міжнародні гуманітарні організації почали приходити в Херсон ближче до літа 2022 року, а ми, використовуючи гуманітарний хаб, який заснували у Миколаєві ще в березні, почали доставляти допомогу в окуповане місто невеликими партіями - стали піонерами в цій справі.

Мешканці міста активно долучалися до допомоги: обмінювалися паливом, приховували гуманітарні вантажі у своїх оселях, передавали одне одному відомості про тих, хто потребує підтримки. Без цього солідарного підходу з боку громади нам було б важко впоратися... Ця єдність стала ключем до виживання під час жахіть окупації.

Розкажіть більше про евакуацію. Як вдалося організувати вивезення людей з окупованого Херсона та області?

На початку волонтери виявили, що кілька днів після окупації міста російські війська ще давали можливість виїжджати через західну частину Херсонщини, у напрямку Миколаєва, через Станіслав. Саме тут ми організували перші евакуаційні групи. Люди вирушали в невідомість, не маючи уявлення про те, чи їх пропустять, і що їх чекає на наступному блокпосту.

Шлях до безпечних маршрутів прокладали методом спроб і помилок: щодня проходили від 20 до 40 блокпостів, фіксуючи всі нюанси - які питання ставлять вороги, що саме перевіряють (наприклад, які документи чи телефони краще не мати при собі). Це був величезний ризик! У нашому штабі ми ретельно записували все і коригували "інструкції" для наступних евакуаційних груп.

З часом ворог почав регулярно змінювати правила проїзду, і наші маршрути відповідно адаптувались: спочатку ми рухались на захід, потім через північну частину Херсонщини, через Давидів Брід, а зрештою – на схід, через Василівку до Запоріжжя. Саме через Василівку, на кордоні з окупованою Запорізькою областю, евакуація стала більш організованою. До осені 2022 року спільними зусиллями ми змогли вивезти з Херсонщини понад 10 тисяч осіб. Це, безумовно, одне з наших найбільших досягнень.

Коли ж саме окупанти втратили здатність "іти на компроміс" щодо роботи херсонських волонтерів? Адже тепер ми маємо інформацію про викрадення активістів, про жахливі "підвали" та про систематичне "полювання" на тих, хто підтримує Україну.

Дійсно, ворог переслідував багатьох волонтерів. Декого хапали, кидали до підвалів, когось катували, навіть убивали... Мій друг Антон Кушнір віддав життя, рятуючи інших.

16 травня 2022 року він віз жінок і дітей у бік Миколаєва. Їхали дві машини: легковик Антона і автобус позаду, на транспорті були позначки гуманітарної місії. Коли колона зупинилася перепочити, Антон, який був у першому авто на водійському місці, отримав кулю. Російський військовий сидів в засідці біля дороги, метрів за тридцять, і вистрілив йому просто в голову - для розваги. Пасажири автівки і автобуса бачили, що стріляли навмисно, без причини - тільки, щоб вбити людину.

Антон загинув миттєво, і я досі не можу оговтатися від цієї втрати. Мій товариш був надзвичайно сміливим, він завжди надихав оточуючих не боятися викликів. Саме завдяки таким людям, як він, евакуація стала можливою...

Важче стало наприкінці літа 2022 року, а у вересні російські окупанти взагалі закрили виїзд із Херсона на підконтрольну Україні територію. Ми тоді вже чули про майбутній контрнаступ ЗСУ, дуже чекали на звільнення, хоча й розуміли: відступаючи, ворог може мститися цивільним.

На жаль, так і сталося: у жовтні 2022 року російські війська масово депортували мешканців з Правобережжя на лівий берег або вглиб окупованих територій, примусово "евакуюючи" цілі медичні заклади та інтернати. Тих, хто залишився, залякували розправою та поширювали чутки, що Херсон "здадуть бандерівцям". Проте містяни все ж дочекалися наших військових у рідному місті.

Чи мала ваша команда шанси на евакуацію людей з Лівобережної частини Херсонщини, що перебуває під окупацією?

На жаль, ні. Навіть після деокупації правого берега росіяни практично нікого не випускали з Лівобережжя. З листопада 2022 року, після звільнення Херсона, ми готувалися допомагати громадам на лівому березі гуманітарними вантажами, думали, як дістатися тих міст та сіл, налагоджували контакти з міжнародними партнерами. Але 6 червня 2023 року усі плани перекреслив російський теракт на Каховській ГЕС. Тоді ми зрозуміли, що організувати стабільну "гуманітарну стежку" на лівий берег поки нереально.

Проте, я чула розповіді про те, як людям вдалося втекти з окупації на Лівобережжі. У вашій практиці траплялися подібні випадки?

Мій досвід підказує, що зараз краще не розповідати про евакуацію з окупованих територій на широкий загал.

По-перше, це надзвичайно складний процес. Є випадки, коли вдається витягнути справжніх заручників. Приміром, нещодавно повернули чоловіка, якого росіяни півтора року утримували на каторжних роботах - змусили рити окопи й будувати укріплення, намагалися видати йому російський паспорт, а він відмовлявся. Волонтери допомогли йому вирватися через Крим і Білорусь.

По-друге, озвучуючи можливі шляхи виїзду (і - особливо - деталі: від отримання потрібних документів до різних неофіційних процедур), можна нашкодити - окупанти зреагують і "закриють" таку можливість.

Якщо говорити без зайвих деталей, теоретично виїзд з окупованого Лівобережжя можливий навіть зараз. Принаймні, за умови наявності коштів і власного транспорту. Однак такі випадки є швидше винятком, ніж правилом - десятки врятованих людей у порівнянні із сотнями тисяч, які залишаються під контролем російських військ. Більшість тих, хто опинився в окупації, складають літні люди, особи з інвалідністю, маломобільні громадяни, а також ті, хто піклується про своїх немічних родичів.

На жаль, офіційні організації, такі як ООН і Червоний Хрест, не змогли досягти жодних результатів у питаннях, пов'язаних з українцями на захоплених територіях. Отже, нам залишається сподіватися лише на наших військових — альтернативного шляху до визволення, вочевидь, не буде.

Неприємне питання, але чи чекають вони на визволення? Скільки, на ваш погляд, на Херсонщині було так званих ждунів - тих, хто чекав якраз на Росію?

По-перше, це дуже важливо, люди на підконтрольній Україні території не мають права засуджувати усіх, хто лишається в окупації. Ніхто не знає і не розуміє чужої долі, причин, з яких люди досі там.

По-друге, я б не став говорити про "ждунів". Критична маса на Херсонщині являла собою "інертну більшість", яка не стільки чекала на прихід Росії, скільки прагнула "жити мирно" і "щоб ніхто їх не турбував". Проте серед них дійсно були ті, хто піддався російській пропаганді, зокрема обіцянкам про більш вигідні пенсії. Більшість цих людей належать до вікової категорії 50+, і це переважно літні особи, колишні військові СРСР та пенсіонери.

Коли російські війська окупували Херсонську область, їх перші кроки були спрямовані на те, щоб забезпечити населення доступом до російського телебачення та інтернету. Спостерігаючи за "красивими" пропагандистськими матеріалами та слухаючи безперервні трансляції з триколором, деякі жителі почали думати: "Ось який порядок у Росії. Можливо, і нам варто спробувати?..". Такі настрої були характерні для частини населення, особливо в сільській місцевості. Окупанти використовували цю ситуацію ще до початку 2022 року.

Чи вплинуло сусідство з анексованим Кримом на розвиток подібних настроїв?

У певних ситуаціях. З одного боку, ми вже тоді стали свідками потоку людей, які змушені були залишити свої домівки. Багато жителів Херсона відвідували своїх родичів в анексованому Криму і поверталися з розповідями про те, як півострів перетворюється на російську військову базу - курортні зони, що порожніють, облави та переслідування тих, хто висловлює проукраїнську позицію. З іншого боку, були й ті, хто помічав нові дороги та яхти в портах...

Наразі більшість тих, хто відкрито сподівався на прихід Росії, разом із окупаційними військами втекли на лівий берег Дніпра ще в жовтні 2022 року. Інші ж, навіть якщо раніше мали якісь симпатії, вже не живуть у ілюзіях щодо "русского мира". Спостерігається, що звичайні "очікувачі" досить швидко розчарувалися. Адже в перші тижні окупації ситуація була відносно спокійною, і росіяни намагалися створити враження ввічливості, але згодом почалися обшуки, мародерство та викрадення людей. У прихильників "порядку, як в Росії" нарешті відкрилися очі. Вони побачили, що росіяни виявилися варварами і злодіями.

Знаєте, я неодноразово чув від людей з Херсона, які підтримують Україну, що під час окупації було справді важко, але, принаймні, не було такої інтенсивності обстрілів, місто не зазнавало руйнувань, і не було небезпеки, коли ти просто виходив купити продукти...

Ох, це болюче питання... Окупація і обстріли - це два різні види пекла, і важко сказати, що гірше. Під окупацією було відносно тихо в сенсі бойових дій: по місту не літали снаряди і дрони. Але натомість був постійний страх. Страх, що "орки" вночі прийдуть до тебе додому, виламають двері і заберуть у підвал. Страх говорити з сусідами, щоб хтось не доніс. Страх вийти на вулицю, бо патруль може зупинити і почати шукати "нацистів" в твоєму телефоні...

У той час Херсон нагадував одну величезну зону — тиху, похмуру, темну, де виїзд був під забороною. Люди існували без зв'язку, без адекватних новин, під впливом російської пропаганди. Це жахливо виснажувало психологічно. Ми тоді всі мріяли про визволення. Коли ж Збройні сили України увійшли в місто, це стало справжнім вибухом радості — емоції переповнювали. Але ніхто не міг уявити, якою великою ціною доведеться платити за нашу свободу.

Майже одразу почались масовані російські обстріли?

Таким чином, російські війська відступили, але натомість почали щоденні акти помсти проти мешканців Херсона, обстрілюючи їх з гармат і мінометів (і досі продовжують це робити). Люди, які змогли пережити вісім місяців окупації майже без втрат, раптово стають жертвами російських обстрілів... Це неймовірно важко усвідомити. Втім, життя під окупацією можна порівняти з повільною смертю. Після визволення Херсонщини стали відомі факти про жорстокі злочини та знущання, які вчиняли російські солдати: викрадення людей, катування в підвальних приміщеннях, зґвалтування незалежно від статі чи віку.

А який Херсон зараз? Як живе місто?

На жаль, безперервні обстріли з боку Росії залишають за собою руйнівні наслідки — місто виявилося в руїнах, будівлі знищені, а інфраструктура серйозно постраждала. Деякі райони перетворилися на справжні пустки — такі як Острів, Східне та Антонівка. Лише з початку 2025 року Правобережжя зазнало обстрілів понад 12 000 разів, внаслідок чого загинуло 29 мирних жителів, а понад 230 отримали поранення. Ці цифри справді вражають.

Але незважаючи на все, Херсон залишається живим! Місто продовжує функціонувати, тримається на ногах... Під час окупації багато чого стало зрозуміло: ми розгледіли справжнє обличчя людей, дізналися, кому можна довіряти, а кому – ні. Після всіх випробувань з'явилося відчуття, що вже немає чужих – всі стали близькими. Наприклад, мешканці районів об'єдналися, щоб разом пережити зиму під постійними обстрілами: спільно шукали генератори, ділилися їжею та підгодовували безпритульних тварин. На блокпостах жінки приносять домашні страви поліцейським – хтось приносить борщ, хтось – пиріжки. Пенсіонери щедро діляться консерваціями з пожежниками. Комунальники, які після вибухів розбирають завали й ремонтують мережі, стали відомими у місті і користуються повагою, як справжні герої.

Виникає надзвичайна згуртованість громади, якої, зізнаюся, не спостерігалося в мирний час. Можливо, це звучить трохи піднесено, але ми прагнемо підтримувати один одного в будь-якій скруті. Наприклад, якщо волонтери дізнаються, що у бабусі кіт залишився без їжі, вони обов'язково доставлять корм для цього котика. Це той рівень активності, який ми маємо сьогодні, ви розумієте?

Одна з нових навичок, яку ми опанували, – це швидка координація дій. Якщо сьогодні у тебе є тепло і світло, то вже завтра ситуація може змінитися. Тому необхідно діяти миттєво – ремонтувати, підтримувати, допомагати людям. Цей процес відбувається безперервно. Комунальні служби та медики невтомно працюють, фахівці відновлюють пошкоджені електролінії, а волонтери доставляють пальне, продукти харчування та гуманітарну допомогу в села. Ми навчилися оперативно реагувати на ці виклики.

Чи залишається багато людей у місті?

Я був свідком багатьох випадків, коли після звільнення Херсона люди принципово залишилися, хоча мали куди виїхати - казали: "Ми вдома, і краще загинути тут, ніж тікати знову невідомо куди". Така от філософія.

До війни в Херсоні жило близько 300 тисяч осіб, зараз залишилося приблизно 60 тисяч. В області - було майже 1 млн, залишилось близько 140 тисяч. В основному, це ті, хто або не зміг виїхати, або категорично не захотів. Молоді серед них дуже мало - переважно, це літні люди, самотні пенсіонери, люди з інвалідністю, маломобільні, соціально вразливі. Усі ті, кому справді важко знайти, куди подітися. Але багато й таких, хто просто вірить: "де народився - там і згодився", що ніякі вороги їх з рідного міста не виженуть.

Емоційний стан людей сьогодні помітно покращився в порівнянні з часами окупації. Ми навіть жартуємо, що жителі Херсона настільки адаптувалися до війни, що можуть визначити калібр «прильоту» лише за звуком. Іноді бачиш, як бабуся сидить на лавці, а неподалік лунає глухий вибух, але вона не звертає на це уваги. З усмішкою говорить: "Це міномет, дитинко, можна ще трохи посидіти".

Наскільки часті випадки, коли російські дрони цілеспрямовано полюють на цивільних чи волонтерів?

Росіяни свідомо б'ють по всіх, кого бачать. Для них немає різниці - це військовий, лікар, поштар, комунальник, цивільний. Ворожі безпілотники полюють щодня: скидають гранати на комунальний транспорт, цивільні машини, просто на скупчення людей.

Місцеві знають: коли під час роздачі гуманітарної допомоги з'являється дрон - все, треба негайно ховатися, бо зараз прилетить міна або ВОГ. Крім дронів, останнім часом ворог почав активно застосовувати авіацію: скидає на Херсонщину плануючі бомби, так звані КАБи, по 500 кг вибухівки... Росіяни - це ж терористи. Для них, чим більше жертв - тим краще.

На мою думку, до тих пір, поки супротивник залишається на лівому березі, забезпечити повну безпеку Херсона від атак не вдасться. Можемо лише зменшити ризики. Справжня захищеність настане лише тоді, коли наші сили зможуть відсунути російські війська на відстань не менше 80-100 кілометрів. А також коли закриється небо - тоді нам нададуть більше систем протиповітряної оборони. Сподіваємося, що це відбудеться. А наразі живемо в стані підвищеної готовності.

З якими потребами херсонці зараз звертаються до волонтерів, зокрема до вашої ГО?

Найперше, люди потребують гуманітарної допомоги. Волонтери продовжують забезпечувати містян харчами, водою, ліками, засобами гігієни. Особливо це стосується тих, хто не може сам вийти до магазину чи лікарні. Дуже затребувана медична допомога: ліки від хронічних хвороб, перев'язки, інсуліни, знеболювальне - все це ми роздаємо безкоштовно, бо аптеки часто не працюють, а якщо працюють, то багатьом дорого.

Також функціонує ініціатива "ремонтні загони". У випадку, коли відбувається обстріл житлових будинків, ми оперативно доставляємо будівельні матеріали: плівку та фанеру для закриття вибитих вікон, а також інструменти для ремонту дахів.

Тема евакуації досі актуальна?

Нас продовжують контактувати з запитаннями про евакуацію – як внутрішню, так і за кордон. Найчастіше це відбувається після масштабних обстрілів міста, коли у людей виникає справжній страх. Вони звертаються з словами: "Усе, ми більше не витримуємо, допоможіть виїхати". У Херсоні в організації евакуації нам активно допомагають наші партнери з ГО "Сильні, бо вільні", ADRA, "Пліч-о-пліч". Однак існує серйозна проблема: крім евакуації, необхідна також реінтеграція евакуйованих у нових громадах. Це означає, що потрібно надати підтримку людям в адаптації до нових умов життя.

Ще один важливий аспект діяльності громадського сектору – надання психологічної підтримки. Після переживань і стресу багато людей опиняються в стані відчаю або депресії. У Херсоні ми організували простір для жінок і дітей, де можна відпочити морально: подивитися фільм, поспілкуватися з психологом, взяти участь у майстер-класах. Тут також є генератор, який дозволяє зарядити телефон і приготувати чай. Функціонують гуртки з вивчення англійської мови, комп'ютерної грамотності, дизайну та творчих занять – все для того, щоб дати можливість відволіктися. Це дійсно допомагає, люди відзначають, що завдяки таким зустрічам вони відчувають себе більш живими. Цього року ми також відкрили молодіжний центр, оскільки підлітки теж потребують уваги та можливості для спілкування.

Правова допомога стала одним із ключових напрямків нашої діяльності, зумовленим специфікою нашої команди, що складається з багатьох юристів та адвокатів. Ми стикаємося з безліччю проблем, які потребують вирішення: від відновлення документів і втраченого майна до оформлення різних статусів і подання заяв на виплати. Саме тому ми ініціювали проєкт безкоштовної правової допомоги, в рамках якого консультуємо всіх, хто до нас звертається, і допомагаємо в складанні необхідних заяв.

У різних областях одним з найбільш поширених запитів є питання про те, як можна отримати відшкодування за знищене житло. А чи актуально це в Херсоні?

Отже, багато людей цікавляться питанням: "Як можна отримати компенсацію за житло, яке постраждало від дій росіян?". Існує кілька можливих шляхів. Перший з них - державний внутрішній. З 2023 року функціонує програма "єВідновлення": ви можете подати заяву про зруйновану квартиру чи будинок через мобільний додаток "Дія", заповнивши форму у кілька етапів. Згодом держава повинна надати певну фінансову допомогу або видати житловий сертифікат.

Проте, якщо бути відвертим, цей процес тільки починає розвиватися, оскільки потреби величезні, а бюджетні кошти обмежені. Однак я настійно рекомендую подавати заявки — це дозволить вести облік та визначити черговість. Коли з’являться фінансові ресурси (чи через репарації з Росії, чи завдяки донорській допомозі), люди зможуть отримати компенсації згідно з порядком подачі заявок.

Другий напрям - міжнародний. Наш державний реєстр синхронізований з Міжнародним реєстром збитків (МРЗ), створеним при Раді Європи. Торік у квітні офіційно запрацювала процедура прийому заяв для майбутніх репарацій від РФ. Так, поки що це теж лише збір інформації - ніхто миттєво грошей не дає. Але знову ж: важливо зареєструватися, заявити про свої втрати. Я впевнений, що міжнародна спільнота дотисне Росію до компенсацій. Але для цього в МРЗ повинні бути мільйони кейсів.

Ви можете сказати, скільки вже подано таких заяв?

На жаль, активність людей поки що залишається на низькому рівні. Станом на березень 2025 року було подано лише близько 20 тисяч заявок, хоча спочатку прогнозувалося, що їх буде близько 10 мільйонів. Тому я закликаю всіх українців не зволікати і подавати свої заявки. Навіть якщо ваш будинок розташований на окупованій території, або якщо у вас немає фотографій чи інших доказів, все одно реєструйтеся. Механізм реєстрації фіксує сам факт і попередню оцінку збитків, а згодом, коли система запрацює, експерти проведуть перевірку та визначать розмір компенсації.

До нас може звернутися кожен, хто зазнав втрат внаслідок війни: чи це втрата житла, власності, бізнесу, або, не дай Боже, близької людини. Ми готові надати необхідні рекомендації, допомогти з підготовкою документів та оформленням заяв. У складніших ситуаціях ми можемо супроводжувати справу, надсилаючи запити до державних установ. Наприклад, якщо людина виїхала, а її будинок був зруйнований окупантами і немає жодних даних, ми можемо допомогти через військову адміністрацію організувати акт обстеження і внести цю інформацію до реєстру.

І головне, що все це - безкоштовно. Ми реалізуємо проєкт правової допомоги спільно з німецькою урядовою фундацією GIZ. Але хочу наголосити: компенсація - це справа не одного дня. Треба набратися терпіння. Те, що механізми вже створені - величезний плюс.