Повістка була доставлена не за адресою проживання, проте ТЦК наклав штраф у розмірі 17 тисяч гривень на чоловіка. Суд скасував це рішення - sud.ua.

Долинський районний суд Івано-Франківської області розглянув адміністративну справу щодо оскарження постанови ТЦК та СП про притягнення військовозобов'язаного до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 КУпАП та накладення штрафу у розмірі 17 тисяч грн.

Суд розглянув деталі відправлення повістки через пошту, процедуру інформування військовозобов'язаного про отримання документа, актуальність його даних військового обліку, а також можливість застосування статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Суть питання

Військовозобов'язаний подав до суду позов щодо скасування постанови ТЦК та СП від 4 серпня 2026 року, в якій його було притягнуто до адміністративної відповідальності відповідно до частини третьої статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено штраф у розмірі 17 тисяч гривень. Окрім вимоги про скасування даної постанови, позивач також просив закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення та стягнути з бюджетних асигнувань відповідача сплачений судовий збір.

Як повідомив позивач, 30 липня 2026 року, під час оновлення військово-облікових даних у додатку "Резерв+", він виявив, що ТЦК та СП звернулися до Національної поліції з проханням про його доставлення для складання протоколу щодо адміністративного правопорушення.

У той же день військовозобов’язаний самостійно звернувся до територіального центру комплектування. На нього був складений протокол № 491, в якому зазначалося, що йому було надіслано повістку поштою з вимогою з’явитися до ТЦК 15 липня 2026 року, проте він не з’явився. На думку відповідного органу, це стало порушенням вимог статті 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та Правил військового обліку, а також правопорушенням, що підпадає під частину третю статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Під час складання протоколу військовозобов'язаний зазначив, що повістки не отримував і про її наявність повідомлений не був. У матеріалах справи також зафіксовано, що у графі про отримання другого примірника протоколу був відсутній його підпис, як і відмітка про відмову від отримання примірника документа.

4 серпня 2026 року, після аналізу наданих матеріалів, керівник ТЦК ухвалив рішення про притягнення військовозобов'язаного до відповідальності відповідно до частини третьої статті 210-1 КУпАП та наклав штраф у розмірі 17 тисяч гривень.

У постанові було вказано, що чоловік був належним чином повідомлений про виклик рекомендованим листом відповідно до пункту 41 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів № 560, однак за повісткою не прибув.

Згідно з інформацією, отриманою з системи поштового відстеження, посилка була доставлена до відділення 9 липня 2026 року, а 20 липня її повернули назад до відправника з позначкою про те, що одержувача не було за вказаною адресою.

Суд також встановив, що у поштовому відправленні не вказувалися контактні дані військовозобов'язаного. Проте, його мобільний телефон та електронна адреса були зафіксовані у військових облікових документах. Крім того, з матеріалів справи стало відомо, що позивач проживав у селі Оболоння, в той час як за інформацією трекінгу, поштове відправлення було доставлене до міста Долина.

Матеріалами справи № 343/1823/26 також підтверджувалося, що військовозобов'язаний своєчасно, 26 липня 2024 року, уточнив свої військово-облікові дані. У військово-обліковому документі містилися його актуальна адреса проживання, номер телефону та електронна адреса.

Крім того, суд установив, що він пройшов військово-лікарську комісію 29 жовтня 2025 року, мав оформлену відстрочку від мобілізації у зв'язку з інвалідністю до 1 серпня 2027 року та надалі оновлював свої облікові дані. Після того як 30 липня 2026 року у "Резерв+" він побачив інформацію про звернення ТЦК до поліції для його доставлення, військовозобов'язаний самостійно прибув до територіального центру комплектування.

Погляд позивача

Позивач стверджував, що рішення про накладення штрафу було ухвалене з порушенням чинних норм законодавства.

Він зазначав, що ані протокол, ані постанова не містили належних та допустимих доказів того, що держатель Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів не міг отримати необхідні персональні дані шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими державними інформаційними системами, реєстрами та базами даних.

Крім того, відповідно до його аргументів, у документі та рішенні не було вказано, які конкретно відомості слід було уточнити під час його виклику до ТЦК, а також які дані були фактично отримані або уточнені під час його наступної особистої явки.

Окремо позивач звертав увагу на порядок направлення повістки. За його словами, вона була направлена поштою без зазначення інших контактних даних, які дали б можливість працівникам поштового зв'язку повідомити його про надходження відправлення, хоча номер мобільного телефону був ним своєчасно наданий під час уточнення військово-облікових даних.

Він також наголошував, що фактично проживає у селі Оболоння, тоді як поштове відправлення з повісткою надійшло до міста Долина, тому про виклик до ТЦК він не знав і не міг знати.

Позиція ТЦК та СП може бути виражена як позиція територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Представник відповідача висловив заперечення проти задоволення позовних вимог.

ТЦК повідомив, що військовозобов'язана особа знаходиться на військовому обліку. 30 липня 2026 року стосовно неї був складений протокол відповідно до частини третьої статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а 4 серпня 2026 року ухвалено рішення про накладення адміністративного стягнення.

На думку відповідача, начальник ТЦК під час винесення постанови діяв правомірно, у межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією і законами України. Позивачу було роз'яснено права, передбачені статтею 63 Конституції України та статтею 268 КУпАП, а сама постанова, як стверджував відповідач, була обґрунтованою і прийнятою з урахуванням усіх обставин справи.

Позиція та рішення суду

Суд виходив з того, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, державні органи та їх представники зобов'язані виконувати свої функції виключно на основі, в межах своїх повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Суд також послався на статті 7, 9, 245, 247, 252, 280 та 283 КУпАП, які визначають засади адміністративної відповідальності, вимоги до всебічного, повного та об'єктивного з'ясування обставин справи, правила оцінки доказів та необхідність установлення події і складу адміністративного правопорушення.

Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до статті 235 КУпАП уповноважені розглядати справи про порушення правил військового обліку та законодавства про мобілізацію, а накладати адміністративні стягнення від їх імені мають право керівники ТЦК та СП.

Третя частина статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлює відповідальність за недотримання законодавства, що регулює питання оборони, мобілізаційної підготовки та мобілізації в умовах особливого періоду. Для фізичних осіб санкція цієї статті передбачає накладення штрафу в розмірі від тисячі до тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Суд підкреслив, що стаття 210-1 КУпАП має бланкетний характер, тобто для встановлення складу правопорушення необхідно звертатися до інших нормативно-правових актів у сфері мобілізаційної підготовки, мобілізації та оборони.

Згідно зі статтею 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", громадяни мають обов'язок з'являтися на виклик до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки в строки та у місцях, вказаних у повістці.

Порядок № 560 надає можливість створення повістки через Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних і резервістів, а також її відправлення поштовими службами у вигляді рекомендованого листа з описом вмісту та повідомленням про отримання.

Пункт 41 Порядку № 560 визначає, що належним підтвердженням оповіщення при направленні повістки поштою може бути день отримання відправлення, а також день проставлення відмітки про відмову від його отримання або про відсутність особи за адресою місця проживання, повідомленою ТЦК під час уточнення облікових даних, чи за задекларованим або зареєстрованим місцем проживання, якщо іншої адреси ТЦК не повідомлялося.

У той же час суд досліджував і Норми надання послуг поштового зв'язку.

Згідно з цими вказівками, рекомендовані листи з позначенням "Повістка ТЦК" повинні бути вручені особисто їх отримувачу. У разі відсутності адресата за вказаною адресою, представник поштової служби зобов’язаний зв’язатися з ним за вказаним номером телефону або залишити в абонентській поштовій скриньці повідомлення про прибуття рекомендованого листа.

Якщо протягом трьох робочих днів після такого інформування адресат не з'явився за листом, працівник поштового зв'язку робить відмітку про його відсутність за зазначеною адресою та повертає відправлення відправнику.

У матеріалах справи містилися докази щодо відправлення повістки, проте не було інформації про сповіщення військовозобов'язаного про отримання листа через його мобільний номер. Варто зазначити, що цей номер був відомий територіальному центру комплектування, оскільки позивач у належний термін оновив свої військово-облікові дані.

Не було також доказів того, що працівник поштового зв'язку вкладав до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою "Повістка ТЦК".

Окрім того, суд з'ясував за даними трекінгу поштового відправлення, що лист потрапив до міста Долина, хоча військовозобов'язаний проживав у селі Оболоння.

Суд наголосив, що в адміністративних справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень саме на відповідача покладається обов'язок доведення правомірності свого рішення. На важливість такого обов'язку, як зазначив суд, вказував і Верховний Суд у постановах від 24 квітня 2019 року у справі № 537/4012/16-а та від 17 липня 2019 року у справі № 295/3099/17.

Суд також відзначив, що повістка № 8108459 отримала підпис 5 липня 2026 року, тоді як поштове відправлення для її доставки було сформоване вже 4 липня 2026 року.

Суд також впровадив примітку до статті 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення, відповідно до якої норми статей 210 і 210-1 цього ж кодексу не діють, якщо існує можливість для держателя Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів отримувати персональні дані особи через електронну інформаційну взаємодію з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами та базами даних.

Суд установив, що військовозобов'язаний своєчасно уточнив облікові дані, вони залишалися актуальними, він пройшов ВЛК, мав оформлену відстрочку та надалі оновлював відомості.

Натомість ТЦК не навів ані у повістці, ані у протоколі, ані в постанові, ані у письмових поясненнях відомостей про те, які саме дані щодо військовозобов'язаного неможливо було отримати шляхом електронної інформаційної взаємодії та що саме стало причиною його виклику для уточнення даних. Відповідач також не надав належних доказів доведення повістки до відома позивача у встановленому законом порядку.

У цих умовах суд зазначив, що військовозобов'язаний не отримав належного повідомлення про виклик до ТЦК на 15 липня 2026 року. Таким чином, суд не виявив порушення ним положень статті 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та вимог щодо військового обліку.

Тому, на переконання суду, у ТЦК були відсутні правові підстави для прийняття постанови про адміністративне правопорушення.

Суд ухвалив рішення на користь позивача, анулювавши постанову від 4 серпня 2026 року, яка передбачала адміністративну відповідальність військовозобов'язаного за частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Провадження у справі закрито у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення в його діях.

Крім того, за рахунок бюджетних коштів відповідача суд ухвалив рішення про стягнення на користь позивача суми в 665,60 грн, сплаченої за судовий збір.