Вшанування пам'яті військового медика Юрія Максимчука
Казав, що не буде ховатись за спинами молодих хлопців
Юрій походить з Івано-Франківська. Після закінчення школи він вирішив продовжити освіту в двох вищих навчальних закладах - медичній академії та університеті нафти і газу. Врешті-решт, Юрій віддав перевагу медицині та отримав спеціальність стоматолога.
З дитинства я був знайомий з майбутньою дружиною.
- З ним ми вперше зустрілися в селі Глушків на Городенківщині, куди він навідувався до своїх бабусі та дідуся, - згадує дружина Ольга.
Разом виховали двох дітей - Наталю та Олега, які теж обрали фах лікаря.
- Дуже прикро, що Юра вже не зможе цього дізнатися. Він завжди вірив у те, що діти досягнуть великих результатів. Іноді навіть критикував мене за те, що я занадто вимоглива до них, - зітхає жінка.
Перед початком масштабної війни Юрій займався стоматологічною практикою в Городенківському районі, а згодом перейшов на посаду начальника медичної служби в Івано-Франківському слідчому ізоляторі. У травні 2022 року, отримавши повістку, він одразу вирішив приєднатися до Збройних Сил України.
- Я досі пам'ятаю ту ніч, коли просила його не їхати на війну. Він казав, що не буде ховатись за спинами молодих хлопців, що хоче теж стати на захист країни, родини, своїх дітей. Був невблаганним, - говорить Ольга.
Юрій служив на посаді начальника мобільного стоматологічного кабінету 36-ї окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського ВМС ЗСУ. У 2024 році старшого лейтенанта медичної служби Максимчука перевели в 425-й окремий штурмовий батальйон на посаду лікаря. Тоді Юрій був на евакуаціях поранених, воював біля населених пунктів Селидове та Покровськ. Ольга намагалась постійно бути на зв'язку з чоловіком. За нагоди передавала його улюблені квашені підпеньки, які раніше вони разом любили збирати у лісі. Каже, чоловік із фронту нічого не просив, ніколи ні на що не скаржився. Щодня надсилав їй повідомлення: "Все добре".
- Торік у травні йому виповнилось 50 років. Я хотіла поїхати до нього, але він увесь час заперечував. У червні я вже навіть йому нічого не говорила. Просто сіла у потяг і поїхала до нього у Дніпро, бо знала, що він там. Дорогою дзвоню і кажу: "Вгадай, де я зараз". А він мені "У селі?" Кажу: "Ні. Їду до тебе і це - моє рішення, то навіть не відмовляй". Тоді це були наші останні дні, - говорить Ольга.
Вона признається, що в Дніпрі помітила, як війна вплинула на стан чоловіка. З її слів, Юрій втратив майже 10 кг ваги, не міг нормально спати, тому Ольга наполегливо закликала його звернутися до медиків.
- Казав, що йому не дають відпустку, а він дуже хотів побачити онука. Востаннє він був вдома на Різдво, а влітку загинув у ДТП, - каже жінка.
Офіційно повідомляється, що військовий лікар Юрій Максимчук трагічно загинув 30 липня 2024 року в Павлограді, Дніпропетровська область, під час транспортування гуманітарної допомоги.
- Він тоді не телефонував цілий день, я страшенно хвилювалась, ніби щось відчувала. Ніколи не писала йому вночі, але тоді наважилась. Відправила повідомлення: "Чому не напишеш? Де ти?" Дзвонила всім знайомим, друзям, аби знайти бодай якусь звістку. А потім довідалась про ДТП", - пригадує Ольга.
Каже, вона хоче довідатись усю правду про обставини цієї трагедії, тому написала звернення до Міноборони.
Юрія Максимчука поховали на Алеї Героїв на кладовищі в Івано-Франківську, яке розташоване в селі Чукалівка. У нього залишилися мати Ганна Миколаївна, дружина Ольга, син Олег, донька Наталя та маленький онук Даніель.
Юрій бездоганно виконав свій обов'язок і врятував життя багатьом людям. На жаль, йому не вдалося допомогти собі, хоча він зумів врятувати сотні, - розповідає тітка Ольга Григорчук в інтерв'ю для видання "Версії".
Юрій Максимчук отримав почесний нагрудний знак Головнокомандувача Збройних Сил України "Срібний хрест" та відзнаку "За честь і звитягу" від мера Івано-Франківська.
У липні 2025 року на стіні будівлі Івано-Франківського національного медичного університету встановили пам'ятні таблички на честь медиків, які віддали свої життя на фронті. Серед них був і військовий лікар Юрій Богданович Максимчук.
Слава та пошана Герою!
