У шануванні пам'яті молодшого сержанта Андрія Прокопіва, відомого під позивним "Фін".

Вступив до лав фронту як доброволець, коли в його сім'ї виховувалися троє синів.

Андрій Прокопів провів свої дитячі та молодіжні роки в Коломиї, розташованій на Прикарпатті. Виростаючи в сім'ї з багатьма дітьми, він завжди мав підтримку та турботу з боку батьків, а також братів і сестер. Отримавши спеціальність майстра фрезерування, він став одним з тих, кого називають "людиною з золотими руками".

З дружиною Іриною їхня зустріч сталася в Коломиї. Вони не вагалися довго — практично з першої миті вирішили пов'язати свої життя у шлюбі та переїхати до Івано-Франківська.

"Ми відзначили 25 років спільного життя. Андрій був чудовим професіоналом у сфері монтажу пластикових вікон і дверей. Завжди мав зайнятість, вирізнявся талантами, був життєрадісним та відкритим у спілкуванні. У нього було багато приятелів," - ділиться спогадами дружина.

Згадують, що риболовля була одним з найбільш улюблених хобі чоловіка. Саме тому сім'я часто поверталася з відпустки з хорошими уловами.

"Найбільшу нашу рибу ми упіймали на Франківському озері. Тоді ми були з синами - Владиславом та Михайлом. Пам'ятаю, радості не було меж, коли хлопці разом спіймали сома та щуку. У нас велика родина, то ми завше улов ділили з усіма", - пригадує Ірина.

Андрій завжди брав свій спінінг з собою, куди б не йшов. Він не вагався і взяв його навіть на фронт, коли в березні 2022 року вирішив стати добровольцем на військову службу.

Він почав свою військову кар'єру, служачи солдатом у Закарпатській бригаді. Згодом, освоївши спеціальність мінометника з нуля, піднявся до звання молодшого сержанта та став навідником мінометної групи 71-ї окремої єгерської бригади Десантно-штурмових військ Збройних Сил України.

"Коли в родині вже підростали троє синів, Андрій вирішив стати добровольцем на фронті. Я відчувала великий страх за нього. Раніше він не проходив службу через проблеми зі здоров'ям і не мав військової підготовки. Але це було його усвідомлене рішення, яке показало нашим дітям всі чесноти їхнього батька - відповідальність, мужність, працелюбність та готовність боротися за свою країну," - ділиться дружина.

На війні Андрія знали за позивним "Фін". За словами Ірини, чоловік завжди казав: якщо Фінляндія змогла свого часу відстояти свою незалежність, то й Україна зможе. А тому "Фін", знаючи історію невеличкої європейської країни, у війні з росіянами боровся за таку ж вільну і сильну Україну.

Андрій регулярно телефонував додому, але ніколи не скаржився. Його почуття гумору завжди піднімало настрій, і, як кажуть, саме завдяки йому бойовий дух його товаришів був на висоті під час захисту позицій у Бахмуті.

"У своїй останній розмові він говорив, як завше, що любить, просив, щоб не хвилювались і щоб я була готовою до всього. Він ніколи не розповідав про війну. Ні друзям, ні рідним. Казав, що ми повинні жити мирним життям, бо за це вони сьогодні воюють", - пригадує дружина.

Вже згодом старший син Андрія знайде у "хмарі" фото та відео батька з його телефону. На них Андрій у той час, коли лише опановував військові справу, і коли вже сам став наставником для молодих бійців. Ці світлини стануть для дітей найдорожчою знахідкою.

Андрій Прокопів пішов з життя 7 червня 2024 року поблизу села Нетайлове в Донецькій області. Він і його товариш Тарас стали жертвами артилерійського вогню, загинувши на місці.

"Назавжди 46, мій дорогий Андрію, ти – частина моєї душі. Ця проклята війна відібрала тебе у мене, у дітей та батьків. Як ми сумуємо за тобою! Ти був для мене та нашої родини всім. Ти завжди залишишся воїном і героєм, люблячим татом і коханим чоловіком. Небеса плачуть разом зі мною, ти – моє життя, моя частинка душі. Спочивай з Богом, мій захиснику", - написала тоді Ірина у Фейсбуці.

Андрія Прокопіва похоронили в селі Ліски, що розташоване в Коломийському районі, де живуть його батьки Марія й Ярослав, а також сестра Оксана.

У військового залишилась дружина Ірина та троє синів: Владислав, Михайло і Давид.

"Діти не дають мені опускати руки. А ще підтримували такі ж жінки та матері, які перейшли через біль утрати. Велику підтримку також відчуваю від родини. Ми розуміємо, що потрібно жити, але це дуже важко", - зізнається Ірина.

22 січня 2025 року вона, разом із сином Владиславом, була удостоєна нагороди, що вшановує чоловіка і батька – ордена "За мужність" III ступеню, яким посмертно нагородили Андрія Прокопіва.

За виявлену відвагу та успішне виконання бойового завдання Андрій Прокопів був удостоєний нагрудного знака "Золотий хрест".