Вшанування пам'яті Героя України, молодшого сержанта Івана Голубки.
Бажав створити кінну ферму і мріяв боротися "до останнього ворога".
Іван Голубка з'явився на світ у селі Дебеславці, розташованому в Коломийському районі Івано-Франківської області. Він став третьою дитиною в родині, яка виростила п'ятеро дітей.
У нашому господарстві завжди були коні, і Іван мав до них велике захоплення. З раннього дитинства він їздив як на фірах, так і верхи. Колись він мріяв, що коли виросте, обов'язково відкриє кінну ферму. Але, на жаль, доля розпорядилася інакше, - ділиться спогадами батько воїна Василь Голубка.
Пригадує, Іван був дуже цікавим до всього. Завжди бадьорий, швидкий, усміхнений. Із дитинства захоплювався спортом.
Перші лижі Іван отримав у подарунок за колядування. Це було, коли він навчався у п’ятому класі. Я ще трохи підсобив йому фінансово... Згодом у нього з’явилися і бігові лижі, і гірськолижні. Іван завжди виходив на тренування, щойно з’являвся сніг. Він брав участь у змаганнях і здобував нагороди. Серед них — друге місце на чемпіонаті України зі спортивної орієнтації, - розповідає батько.
Каже, діти росли дружніми і самостійними. Після навчання у Коломийському індустріальному педагогічному коледжі Іван вступив до Тернопільського національного університету імені В. Гнатюка. У селі хлопця знали як доброго майстра і автомеханіка.
Як тільки розпочалась повномасштабна війна, Іван Голубка вирішив записатися до армії. Він відвідав військкомат тричі, але щоразу його прохання відхиляли. Це лише засмучувало молодого чоловіка, який прагнув захистити свою батьківщину. У червні 2022 року він отримав повістку і, не вагаючись, вирушив на фронт.
У Збройних силах України він мріяв стати снайпером, але в підсумку обрав професію оператора-навідника в 10-й окремій гірсько-штурмовій бригаді "Едельвейс". З часом Іван Голубка піднявся до посади заступника командира бойової машини.
- Він надіслав мені кілька відео. Після виконання завдання на посадці залишилося одне коріння дерева, і він почав боротися з ворогом, - ділиться Василь, старший брат Івана.
Пригадує, Іван ніколи ні на що не жалівся. Ще з дитинства умів за себе постояти. Вони разом ходили в сусіднє село на дискотеки, допомагали батьку по господарству, але на війну Іван пішов трохи раніше.
- Я не проходив строкову службу, як мій брат, тому виклик отримав пізніше. У листопаді 2022 року мене не забрали до армії через перелом ноги, і я не пройшов відбір. У січні 2023 року мені зателефонували з військкомату, і я швидко зібрав речі, навіть не встиг повідомити Ваню. Ми щодня переписувалися. Під час нашої останньої розмови обговорювали бій Ломаченка. Ваня ніколи не відчував сумнівів чи страху. Він завжди говорив, що потрібно триматися до кінця, адже якщо один звільниться, а за ним інший, третій, десятий, то ворог може зайти навіть у західну Україну, - розповідає брат Героя.
Іван Голубка на передовій не лише енергійно знищував ворога, але й успішно захоплював його техніку. На його рахунку - сотні вилазок на нульові позиції. Колеги по службі говорили про Івана як про справжнього героя, людину, яка втілює мужність, принциповість і є взірцем незламності та сили духу.
Василь Голубка згадує: "Була ситуація, коли ми стояли на спостережному пункті і помітили, як вороги вирушили косити траву та маскувати свої бліндажі. Тоді Ваня разом з товаришами успішно знищили їхні плани і навіть захопили ворожу БПМ. Це сталося влітку 2022 року."
Іван був справжнім героєм. Під час нашої операції на Бахмутському напрямку ми стикнулися з серйозними викликами. Вони увійшли, виконали завдання, і ворожі сили почали відступати. Штурм був надзвичайно потужним, але Ваня зміг зупинити наступ ворога. Завдяки його мужності багато наших хлопців в окопах змогли залишитися в живих. Не кожен здатен щодня виконувати таку відповідальну роботу — для цього потрібна справжня відвага. Саме на таких, як Ваня, тримається наша країна, — переконаний військовий на ім'я "Дмитрович".
Пригадує, коли бойова машина Івана вперше натрапила на протитанкову міну, на його очах загинув водій-механік. Тоді Іван витягував товариша з авто, хоча сам був пораненим і контуженим. У лікарні довго не затримався і не зламався. Лише став на ноги, одразу повернувся на фронт.
Він не відчував потреби ділитися з рідними своїми переживаннями під час війни. Про те, що Івана кілька разів контузило, батько дізнається лише через деякий час. Як і про службу сина, а також про те, що посилки, які надсилали з дому, не доходили до нього через надто напружену ситуацію на фронті. Одного дня до батьків завітає його побратим Василь, який розповість, як Іван врятував йому життя під час бойових дій, а також допоміг багатьом іншим українським солдатам.
- Він хотів воювати до останнього москаля, щоб із перемогою повернутись додому, - каже наречена Івана Голубки, Владислава.
- Я ще з ним розмовляв 4 червня. Він лише встиг сказати, що їх відправляють у саме пекло, додав "моліться", і телефон вимкнувся, - пригадує батько.
Іван Голубка загинув 5 червня 2023 року в околицях села Яковлівка, що неподалік Бахмута в Донеччині. Його бойова машина знову натрапила на протитанкову міну. Поранений, Іван зміг вибратися з автомобіля, але, опинившись на землі, став жертвою ворожого обстрілу. Йому було всього 27 років.
Усім було важко повірити, що Іван Голубка загинув. Побратими кажуть, що йому вдавалось виходити навіть не з таких скрутних ситуацій. Кілька днів поспіль бійця вважали зниклим безвісти. Пізніше Василь Голубка поїхав на упізнання сина до Франківська. 21 червня на Алеї Слави у рідних Дебеславцях Івана Голубку поховали.
1 жовтня 2023 року на честь воїна на фасаді Дебеславцівської гімназії встановили меморіальну дошку.
5 грудня 2024 року Президент України Володимир Зеленський офіційно підписав указ, яким присвоїв звання Героя України молодшому сержанту Івану Голубці посмертно. Це звання, удостоєне ордена "Золота Зірка", отримано за його видатну мужність і героїзм, проявлені під час захисту державного суверенітету та територіальної цілісності країни.
У Івана є батько Василь, брат з таким самим ім'ям, а також сестри Мар'яна, Любов та Оксана. До родини також належать племінниці Еріка та Ангеліна, а також його наречена Владислава.
"Біль з часом відступить!" — ці фрази звучать досить часто. Але на ділі це не так: з кожним новим днем біль лише посилюється, розриваючи душу на частини, поглинуту темрявою. Тепер у житті немає тієї особи, яка була для тебе всім. Тієї, чия усмішка зігрівала, чия любов, щирість і доброта наповнювали твоє серце. Життя розділилося на "світле" і "темне". "Світле" — це часи мрій, кохання, плани на майбутнє. "Темне" — без надій, без перспектив, коли живеш лише сьогоднішнім днем, і єдине бажання — щоб вороги зникли з лиця землі! Щоб кожен, хто прагнув жити, отримав справедливість!" — написала Владислава у Фейсбуці.
Нині з фронту в рідні Дебеславці повернувся брат Івана, Василь Голубка. Помагає батькові по господарству. Каже, Іван - справжній Герой, часто згадує про нього.
Слава Воїнам!
