У вшанування пам'яті артилериста Павла Помисова-Несміянова, відомого під позивним "Сєпар".

Був людиною нестримного гумору та козацької вдачі

Етнічний росіянин, уродженець Донеччини Павло Помисов-Несміянов із позивним "Сєпар" був одним з перших захисників Ірпеня, який прославився тим, що у березні 2022 року взяв у полон першого російського військового.

"...Не можу повірити. Ніхто не вірить. Паша боровся за Ірпінь. Пам'ятаю, як на блокпості "Жираф" "Сєпар" передав нам затриманого росіянина зі словами: "Забирайте, сволота. Передайте, куди слід". Ми відвезли його до СБУ."

"У найскладніші часи – завжди з усмішкою. Сміливий. Безстрашний. Розумний", – зазначив міський голова Ірпеня Олександр Маркушин, отримавши звістку про загибель відомого мешканця міста.

Яскрава особистість, майстер жарту і серце будь-якої компанії. Пишнота української Донеччини, яка не чекала на вказівки, щоб стати справжнім громадянином і захисником. У мирний час – кінолог, любитель гірських пригод, мандрівник і заполонений рибалка...

Чоловік почав боронити свою Батьківщину ще під час антитерористичної операції. Російське вторгнення 2014 року призвело до розколу його родини на два непримиренних табори: старший брат Дмитро, за словами Павла, воював на боці угруповань, які проголосили себе "ЛНР".

Паша з ласкавим позивним "Сєпар" заслуговував на звання Героя України ще у 2014 році, коли віддано боровся за визволення своєї батьківщини. Він вирішив стати добровольцем в перші тижні після народження власної дитини та швидко довів свою майстерність, ставши одним з найкращих артилеристів 59-ї бригади у 2016 році. Під час великого вторгнення він одним з перших приєднався до захисту Ірпеня, де йому вдалося захопити першого полоненого російського солдата, який заблукав у пошуках їжі.

Після контузії, яку він отримав в Ірпіні, він повернувся до служби вже через тиждень, стверджуючи, що сучасна українська політична нація починає формуватися. Він вважав, що всі українці об'єднуються для захисту країни в цілому, а не лише своїх міст і сіл.

"Ця особа вражала своїм невгамовним гумором, козацьким духом і флібустьєрським ставленням до життя. Він завжди знаходився серед нас, жартуючи навіть після того, як отримав поранення від обстрілу КАБу. Здавалося, що він залишиться з нами назавжди...", - поділився у Фейсбуці голова правління громадської організації "Українська народна рада Донеччини та Луганщини" Станіслав Федорчук.

"...Ми вели дискусії – про кінологію, про війну, ще тоді, коли ця тема не була популярною серед усіх... Іноді він писав у телеграмі – завжди з іронією, завжди з тим світлим настроєм, який важко з кимось переплутати. Він вмів підтримати без зайвих слів і пафосу – просто був поруч у потрібний момент. Так, його російська мова іноді мене дратувала. Я не раз про це згадувала. Але він завжди намагався знайти спільну мову...", - зазначено в одному з відгуків на сторінці Павла.

"38 назавжди. За Україну загинув етнічний росіянин зі знатного роду з донців. Видатний артилерист ще з часів АТО, з яким я працював у мінометній батареї. Одна з найбільш непересічних постатей цієї війни. З калашем зачищав Ірпінь від окупанта. Гуморист і душа компанії. Затятий рибалка", - написав фронтмен та засновник гурту "Тінь Сонця", військовослужбовець Сергій Василюк.

Мирослав Откович, журналіст та пресофіцер 241-ї окремої бригади Сил територіальної оборони Збройних сил України, поділився спогадами про Павла, який ніколи не піддавався обставинам і виділявся серед інших: "...Ти завжди жартував з нами, ніколи не впадав у відчай -- або ж чудово це приховував. Навіть у пораненому стані ти залишався спокійним. Більшість наших розмов досі не призначені для широкого загалу, адже вони занадто суперечливі і "непідцензурні".

Про непересічну вдачу та особистість Павла написав також український журналіст Олександр Качура: "У ваше укриття влетіла фпвішка, до цього вас розбирали 2 танки і дрони -скиди. Рацію перебило. Ввечері вже не відповідав на дзвінки... Твоя козацька вдача і піратський настрій з чорним гумором надихав. Я розумів, що не все так погано, коли "Сєпар" так жартує. Ти жартував над власним пораненням, над війною, дивлячись смерті в очі. І кожного разу виходив з поєдинку переможцем. Чесно кажучи, після усіх передряг і двіжей, я думав, що ти безсмертний. І ми усі з тобою...".

31 травня в Ірпені на Алеї пам’яті захисників України відбулося прощання з Павлом Помисовим-Несміяновим.

У воїна залишилась дружина Катерина та дочка Соломія.

Безмежна слава і пам'ять Герою!