"На свята переживати найскладніше." Чому родичі полонених і зниклих безвісти бійців "едельвейсів" організовують "Сумний Святий вечір".
Поки більшість проводить час за приємними клопотами з підготовки до Різдва, багатьом людям свята зараз не приносять радості. Рідним загиблих, а також - тих, хто на фронті, в полоні, зник безвісти, саме у цей час сімейного єднання найважче бачити порожнє місце за столом.
Для привернення уваги родини в Коломиї організовують акцію під назвою "Сумний Святий вечір". Ймовірно, вона відбудеться і цього року, повідомляє Репортер.
У минулому році в Коломиї відбулася акція під назвою "Сумний Святий вечір", організована учасницями громадської організації "Опора титанів". Ця організація об'єднує родичів військових, які зникли безвісти або перебувають у полоні, зокрема бійців 10 гірсько-штурмової бригади "Едельвейс".
Подія пройшла на площі біля Музею писанкового розпису напередодні "другого Святвечора", перед святом Водохреща. Дружини та матері військовослужбовців влаштували традиційний стіл, на якому були кутя та пісні страви, прикрашений дідухом. Вони тримали в руках фотографії своїх близьких, яких з нетерпінням очікують вдома.
Цю ініціативу необхідно реалізувати, щоб її помітили в першу чергу ті, хто не відчув на собі наслідків війни. Важливо демонструвати, що нам не байдуже, - підкреслює керівниця громадської організації "Опора титанів" Андріана Бойчук. - На жаль, у світі існує така ситуація: одна частина людей страждає, а інша живе в безтурботності. Одні насолоджуються миром, вважаючи, що їх війна не зачепить, в той час як інші з тривогою чекають на повернення своїх рідних, які зникли безвісти. Для них це вже втретє буде "сумний Святий вечір" вдома.
Скоріш за все, акцію знову організують 5 січня, хоч дату ще не узгоджували. Мета - знову нагадати за військових у полоні та зниклих безвісти. Бо, як кажуть в організації, за них часто забувають, згадуючи лише тих, хто воює, та загиблих.
Читайте: Вшанування пам'яті героїв. Родичі загиблих і зниклих прикордонників піднялися на вершину Говерли.
Минулого року нам вдалося привернути увагу, акція розлетілася інтернетом, - каже Андріана Бойчук. - Але багато хто не зрозумів сенсу, люди думали, що йдеться про загиблих військових. Минулого року участь взяли десь близько 50 людей, приїхали з різних областей України. Цього року, сподіваємось, буде так само.
Чоловік Андріани, Сергій Бойчук, понад рік провів у полоні, але у жовтні 2024 року нарешті зміг повернутися додому завдяки обміну військовополоненими. Він став першим з військових "десятки", який повернувся після отримання вироку в рф - 20 років у суворих умовах. Тепер Сергій Бойчук вдома, але попереду його чекає лікування та реабілітація, адже умови, в яких він перебував у російському полоні, були нестерпними.
Проте, незважаючи на повернення чоловіка, родина Андріани не виявляє бажання поспішати з відзначенням Різдва.
Я співчуваю тим, хто наразі не в змозі святкувати. Навіть якщо мій чоловік поруч, радість свят не відчувається, - ділиться своїми думками Андріана. - Ми відзначимо перемогу, коли наші хлопці повернуться додому. На жаль, не всі це усвідомлюють. Це виглядає дещо несправедливо: одні переживають наслідки війни на собі, а інші живуть, ніби нічого не трапилось.
Ознайомтесь: "Азов" шукає рішучих кандидатів. Андрій Кориневич з Франківська ділиться досвідом 10 років служби в полку, перебуванням у полоні та процесом набору нових військових.
У громадській організації "Опора титанів" зараз понад 130 членів, але, на жаль, додаються нові. Така назва невипадкова, адже військових "десятки" називали "титанами". А їхні рідні - їхня опора.
Серед цих історій є випадок Христини Грималюк з Калуша. Її батько, Сергій Уляк, пропав безвісти в червні 2022 року. Відтоді вона разом з матір'ю намагалась знайти допомогу, звертаючись до всіх можливих організацій, але, на жаль, не отримали жодних конкретних відомостей.
Ми усвідомлюємо, що наш батько в полоні, але не маємо уявлення про його місцезнаходження. За ці два з половиною роки зв'язку з ним не було, - ділиться Христина. - Ніяких підтверджень від російської сторони чи Червоного хреста ми не отримали, тільки інформація від СБУ - в особистому кабінеті координаційного штабу зазначено, що він утримується в полоні. І на цьому, власне, все.
В останні роки Христина Грималюк разом із організацією "Опора титанів" активно долучається до різноманітних акцій, щоб підтримати пам'ять про свого батька та інших ув'язнених.
Ми їздимо на акції по різних містах. Наприклад, перед Яблучним Спасом дарували запаковані яблучка з медом і нагадували про сім'ї полонених і зниклих безвісти, - розповідає Христина Грималюк. - Звертаємось і до вищого керівництва, але там недостатньо реагують. Ми дуже радіємо, коли хлопців повертають додому. Шкода, що військових з нашої бригади обмінюють не так часто і в невеликій кількості. Але найбільше серед нас - саме рідних зниклих безвісти, про яких нічого не відомо.
Якщо цього року проводитимуть "Сумний Святий вечір", Христина обіцяє бути. Минулоріч вона була співорганізаторкою акції. Але не знає, чи це дасть результат, бо люди сильно збайдужіли.
Під час акції до нас не підійшло багато людей. Більше з них виявилися бездомні, яких ми потім пригостили їжею після завершення заходу, - розповідає Христя Грималюк. - На свята це справді важкий час. Особливо важко сидіти за столом і бачити порожнє крісло. В такі моменти дуже хочеться плакати. Але ми намагаємось триматись, готуючи вечерю. Я займаю місце батька, але впевнена, що незабаром він повернеться і займе своє місце знову.
Читайте: Мушу дожити до перемоги. 97-річний Іван Бойчук пережив Сибір через підтримку повстанців, а тепер з нетерпінням чекає на повернення онука з фронту.
Марія Луцик також з нетерпінням очікує новин про свого батька, Павла Луцика, який пропав безвісти в червні 2022 року. Вона є активною учасницею громадської організації "Опора титанів" і брала участь у акціях, що проходили минулого року.
Я вважаю, що нам вдалося привернути увагу до нашої акції. На банері було зазначено, чому ми це робимо, і багато людей ділилися нашими фото та відео в соціальних мережах, - ділиться думками Марія Луцик. - Свята завжди найскладніші. Усі святкують, у когось все гаразд, а в когось вдома нікого немає, адже багато хто на службі. Якщо ж є ще зниклі безвісти, це підсилює відчуття невідомості. Немає святкового настрою. Різдво залишається Різдвом, але його атмосфера зовсім інша.
Франківка Надія Грабовецька очікує на повернення свого чоловіка, Тараса Грабовецького, який зник безвісти в листопаді 2022 року. Відтоді щодо нього не було отримано жодних відомостей. Як і раніше, вона ділиться своїми переживаннями - святкові дні знову обіцяють бути гіркими.
Ознайомтеся: Виводити захисників на вершини. Як образи воїнів на покритих снігом смерічках Карпат надихають і дарують енергію (ФОТО)
З наближенням свят завжди відчувається якийсь затор у горлі, - ділиться Надія Грабовецька. - Усі метушаться, готують різноманітні страви, а тобі просто не хочеться нічого робити. На Святвечір ми плануємо вечеряти, але поїдемо до мами мого чоловіка в Тлумач, де збереться вся його родина. Будемо разом у колі близьких.
У неділю, 15 грудня, громадська організація "Опора титанів" організувала нову акцію в Івано-Франківську. Учасники акції звернули увагу на те, що "їх катують, поки ти святкуєш. Полон вбиває, не мовчи!".
Автор: Ольга Романська
