Могли б мати власний Philip Morris. Як Україна втратила значну тютюнову виробництво в Прикарпатті.

Прокуратура звернулась до суду з вимогою укласти охоронні угоди: чому вже два роки не вдається відшукати власника, і які ризики чекають на будівлі?

У селі Заболотів на Івано-Франківщині стоять понад 15 корпусів старої тютюнової фабрики. Будівлі у стилі епохи Відродження з товстими залізними колонами пам'ятають часи Австро-Угорщини, коли тут обробляли тютюн з Куби, Бразилії та Пуерто-Рико. Фабрика експортувала продукцію до Європи та Латинської Америки і вважалася однією з найкращих у регіоні.

"Телеграф" ділиться історією про діяльність тютюнової фабрики на Прикарпатті в епоху Австро-Угорщини, пояснює причини, чому в одній із її будівель і сьогодні мешкають люди, а також розкриває, які заходи вживає прокуратура щодо цього культурного комплексу, що має статус пам'ятки.

Тютюново-ферментаційний завод у Заболотові запустили в 1872 році за часів Австро-Угорщини. До цього на цій ділянці кілька років працював перевалковий пункт вірменської родини Агапсовичів. Найвідомішим керівником і технологом фабрики став британець Ян Беффінгер.

Промисловий комплекс розташовувався на площі 11 гектарів, включаючи навколишні поля. На цій території було зведено 15 основних будівель, виконаних у стилі епохи Відродження, а також численні допоміжні споруди. Серед них знаходилися адміністративні офіси, їдальня, клуб, котельня, гостьовий будинок, гаражі, а також механічні й столярні майстерні. Окремо були розміщені ферментаційні камери, де тютюн обробляли за унікальною технологією.

"Цей комплекс складається з 15 будівель, які вважаються частиною культурної спадщини. Окрім того, тут є чимало радянських надбудов, таких як гаражі, службові приміщення та різноманітні виробничі об'єкти. Загальна площа комплексу разом із прилеглими полями становить 11 гектарів. Завдяки природним умовам ферментації, тут було можливе виробництво більш здорової та якісної продукції", — ділиться інформацією студент історичного факультету Прикарпатського університету Василь Грицканюк у розмові з "Суспільним".

Територію заводу обклали кам’яними шляхами та брукованими стежками. Нині їх приховує товща ґрунту і рослинності, але місцями все ще проглядаються старовинні польські люки та австрійські світильники.

Завод використовував як місцеву сировину, так і імпортний тютюн з Латинської Америки. Сюди везли листя з Куби, Пуерто-Рико та Бразилії. На фабриці застосовували особливий метод ферментації, який, за тогочасними даними, зменшував шкоду від паління.

Товари Заболотівської фабрики відзначалися високою якістю, що дозволило їм знайти попит на ринках Європи та Латинської Америки. Це підприємство входило до числа п'яти найвідоміших тютюнових заводів Галичини в епоху Австро-Угорщини, а згодом і в період польського правління.

"Виробництво в Заболотові стало відомим завдяки своїй високій якості. Сьогодні є можливість відновити ці приміщення. Їх можна переобладнати для промислових потреб або комерційних проектів. Також є потенціал для створення культурно-мистецьких центрів. Отже, фабрика має великі перспективи, – зазначає історик Андрій Бойда."

На підприємстві існував спеціалізований цех, де виготовляли сигари. Виробництво функціонувало без перерв, постачаючи свою продукцію на міжнародні ринки. Завод мав можливість конкурувати з провідними світовими брендами завдяки високоякісній сировині та інноваційним методам обробки. У свій час це підприємство стало серйозним суперником для таких компаній, як Marlboro і Philip Morris.

Один із будинків на території служив гуртожитком для працівників. Споруду зводили у стилі неоренесансу з масивними залізними колонами, можливо, залитими всередині бетоном. Саме ці колони допомогли будівлі дожити до наших днів у відносно збереженому вигляді.

Під час радянського режиму виробництво сигар на фабриці було зупинено. Завод змінив свій профіль і зосередився лише на вирощуванні та обробці тютюну. Це підприємство продовжувало забезпечувати сировиною всі тютюнові фабрики України, що виробляли цигарки. У той період це був один з п'яти аналогічних заводів на території країни.

Фабрика працювала до 2006 року. Після закриття власник вивіз весь металолом з території, включно з батареями опалення у житлових будівлях. Зникла газова котельня, яка обігрівала приміщення.

У одному з приміщень на території фабрики продовжує проживати Олена Осадчук. Її чоловік, який з 1955 року обіймав посаду секретаря директора заводу, став причиною, чому родина отримала житло в одному з будинків комплексу.

"Коли розпочалася продаж заводу, ми опинилися осторонь. Нас продали, немов рабів, разом із підприємством. Тепер моя внучка вже доросла, а я не можу отримати свій паспорт. Ви уявляєте? Для цього потрібна згода власника. Але як можна її отримати, якщо той власник навіть не з'являється? Нам не дозволили приватизувати нічого", -- ділиться своїми переживаннями жінка.

Під час незалежності підприємство було продане, і з того часу його власники неодноразово змінювалися. Родині Олени Осадчук пропонували грошову компенсацію замість житла, але отриманих коштів вистачало лише на придбання невеликого сараю або скромного будинку.

"Всі дерева понищили, весь брухт. Вас би поводила по цехах, там страшне, що робиться. Була газова котельня, щоб опалювати будинок, а зараз ми носимо дрова на третій поверх на плечах, бо чим опалити? Добре, що ще є пічки", -- каже Олена Осадчук.

Коломийська окружна прокуратура ініціювала судовий процес проти приватного акціонерного товариства "Прикарпаттютюн". Вона вимагає укласти угоди з Коломийською райдержадміністрацією на охорону об'єктів культурної спадщини місцевого значення. До переліку цих об'єктів входять адміністративна будівля та виробничий комплекс, що складається з 15 споруд фабрики.

Сьогодні ці будівлі залишилися без нагляду, занедбані і забуті. Власник давно втратив інтерес до цих об'єктів культурної спадщини. Фабричні споруди знаходяться в критичному стані. На третьому поверсі гуртожитку дерев'яна підлога прогнила, утворюючи небезпечні отвори. На першому поверсі все ще можна побачити радянські полотняні мішки, наповнені залишками тютюну.

Час іде, а рішення щодо майбутнього комплексу немає. Понад 15 корпусів у стилі епохи Відродження потроху руйнуються, ховаючись під шарами землі та трави, як і дорога, що колись вела до воріт фабрики. Австрійські ліхтарі та польські люки нагадують про час, коли тут кипіло життя, а тютюн з Заболотова знали у Європі та Латинській Америці.

Нагадаємо, що нещодавно "Телеграф" повідомляв про трагедію, пов'язану зі смертю гіганта, який мав стати символом Вінниці. Саме тут виготовляли компоненти для ракет і розробляли знамениту гру.