Куранти, що лунають поблизу узбережжя Золотої Липи, мають звучати як "Як з Бережан до кадри...".

Ті, хто не відвідає мої улюблені Бережани, ніколи не зможуть оцінити їхню вражаючу красу та магічну атмосферу минулого, що пронизує кожен куточок цього чудового міста. Бережани зачаровують своїм живописним ставом, середньовічним замком, який ентузіасти намагаються відновити, брукованими вулицями, старовинними церквами та кам’яницями. І, звичайно, площа Ринок з ратушею, на вежі якої колись звучали куранти, що відлічували час. На жаль, сьогодні вони мовчать... Але чому б не повернути їм їхній голос?

ЧОМУ б не зробити так, щоб головний годинник міста на Золотій Липі видавав акорди найзнаменитішої пісні про нього -- "Як з Бережан до кадри..."? Її 1916 року написав січовий стрілець Роман Купчинський. У серпні-вересні цього року відзначатимуть 110 років боїв "усусусів" на горі Лисоні, що за чотири кілометри від 750-літнього міста. Сам Бог велів, щоб ці урочистості, як і початок/завершення кожного нового дня у ньому, розпочиналися позивними, від яких прискорено б'ється серце кожного галичанина, а бережанця -- і поготів!

Суперечки щодо першоджерел

Відомий поет і композитор Роман Купчинський створив близько п'ятдесяти популярних творів, серед яких особливо виділяється пісня "Не сміє бути в нас тривоги".

"Засмучені дівчата з Галичини...", "Човен коливається серед водної гладіні". Один із найулюбленіших творів -- "Як з Бережан до кадри...", який звучить на патріотичних святах, на весіллях, в колі близьких. Ця романтично-гумористична пісня (існує кілька варіантів) розповідає про січового стрільця Осипа, котрий, переїжджаючи зі своїм підрозділом в інше місце, ностальгує за коханою дівчиною Олею (в тексті - Олятком), що мешкала в Бережанах...

Стрілець Осип не є вигаданою фігурою, а справжньою особистістю, прототипом якої став хорунжий Осип Теліщак. Дослідження, присвячені цій пісні, не дають одностайної відповіді щодо його походження, оскільки існує безліч різних біографічних відомостей про цього військового. За деякими даними, він з'явився на світ у Надвірній, що на Івано-Франківщині. Осип був греко-католиком, отримав початкову освіту та працював на землі. Відомо, що його сестра нібито стала дружиною отця Гаврилюка. У лави Українських січових стрільців Осип Теліщак вступив наприкінці серпня 1914 року та служив у складі 2-ї Гуцульської сотні з жовтня 1916 року.

Проте, в одному з українських медіа ми натрапили на досить незвичайну історію виникнення пісні "Як з Бережан до кадри...". Якщо вірити автору цієї статті, спочатку композиція носила назву "Як з Бережан до Куропатників" (село, що розташоване приблизно за кілька десятків кілометрів на північ від міста). У ній не йдеться про Осипа та Олю, а про стрільця Василя Соловчука, який, навчаючись на курсах кулеметників, сумує за своєю коханою Катериною...

Свого часу поправив "знавців" сам Роман Купчинський: за його словами, історія кохання Василя і Катерини народила іншу знакову пісню -- "Човен хитається серед води".

"Незрівнянний кавалер"

На мою думку, найбільш достовірним джерелом з цього питання є систематизований за океаном фотоархів "Леґіон Українських Січових Стрільців". У ньому міститься інформація про січовика Осипа Теліщака, в якій зазначено наступне:

(08.02.1894, місто Турка, Стрийський повіт, яке зараз є містом районного підпорядкування Львівської області, -- зима 1919-1920, місто Жмеринка, тепер Вінницька область) -- військовослужбовець (чотар УСС, поручник УГА). Під час Першої світової війни став добровольцем у леґіон УСС з серпня 1914 року. Як командир чоти брав участь у бойових діях на російському фронті в Карпатах. Пізніше його призначили до штабу леґіону/полку УСС, де він обіймав посаду старшини булавного відділу. Він також став одним із героїв пісні Р. Купчинського.

"З Бережан до військових лав..." — безсумнівний ловелас. Він був учасником польсько-української війни 1918-1919 років. У другій половині листопада 1918 року проявив свої військові вміння в битві під Львовом, коли 3-тя сотня І-ї бригади УСС, що перебувала під його командуванням, здійснила удар через Винники та захопила стратегічно важливу висоту, відому як Чортківська скала (ймовірно, це ті ж Чортові скелі. — І. Ф.). Після переходу Української Галицької Армії на Наддніпрянщину він продовжив боротьбу за визволення Української Народної Республіки від російських більшовиків і білоґвардійців, але, на жаль, загинув у "чотирикутнику смерті", померши в шпиталі від тифу.

Фотоархів "ЛУСС" помістив високої якості портрет Осипа Теліщака. Справді, у такого красеня не могли не закохуватися бережанки...

Помер від тифозної інфекції.

Посилаючись на спомини однієї родини, цікаву історію кохання Осипа і Олі переповіло інтернет-видання "Береж.інфо". Ось фрагменти цього допису з деякими нашими уточненнями:

У пані Оксани Лукомської є особливий сімейний альбом, що має виняткову цінність. Він дістатися їй у спадок від історика Лева Крип'якевича, який був братом славнозвісного вченого Івана Крип'якевича. Серед численних старовинних фотографій є і знімок привабливої молодої жінки, чий образ згадується в пісні, написаній Р. Купчинським, що має напівжартівливий характер і пов’язана зі стрілецькою тематикою.

Свекруха пані Оксани Лукомської пам'ятала цю жінку, колегу свого чоловіка, яка викладала в Бережанській гімназії. Вона поділилася цікавою історією про неї:

Відомий музичний твір "Із Бережан до кадри..." був створений у жовтні 1916 року поетом-стрільцем Романом Купчинським під час його подорожі з Бережан до розташування Коша Українських Січових Стрільців у селі Пісочна (нині це територія Стрийського району, а раніше Миколаївського району Львівської області). Прототипом для образу хорунжого Осипа став харизматичний хорунжий УСС Осип Теліщак, відомий своїми романтичними пригодами, який народився 8 лютого 1894 року в Турці та трагічно загинув взимку 1919-1920 років у Жмеринці.

Одного разу, під час боїв у Потуторів, у домі бережанських інтелігентів Бородайків оселилися "усусуси". Серед них був хорунжий Осип Теліщак, який привернув увагу однієї з дочок Бородайків. Між Осипом і Ольгою виникла іскра, що швидко перетворилася на справжнє кохання. Проте, через деякий час сурма усусів покликала їх у новий похід, і молодим закоханим довелося розлучитися назавжди.

Після служби в Легіоні Осип Теліщак пережив Листопадові бої у Львові в 1918 році, отримав командування 3-ю сотнею в 1-му курені Бригади УСС, а також підвищення до звання поручника. Його шлях також привів до відступу за Збруч і зіткнення з епідемією тифу, яку не вдалося подолати взимку 1919-20 років у шпиталю під Жмеринкою. Саме там, у Жмеринці, він знайшов свій вічний спочинок.

Ольга Бородайко разом з Левом Крип'якевичем викладали у Бережанській гімназії (на другому поверсі приміщення ратуші. -- І. Ф.), вийшла заміж за знаного в Галичині адвоката, громадського діяча і майбутнього посла до Сейму Володимира Целевича (нар. 21.08.1891 р. н., с. Грусятичі, пов. Бібрка), якого енкаведисти згодом вивезли у Саратов і в 1943-му чи 1944-му роках знищили.

Ольга вирішила більше не ризикувати і залишила свою країну, емігрувавши до США, де активно залучилася до громадської діяльності в українській спільноті.

Ольга Бородайко покинула цей світ 17 березня 1988 року в Нью-Йорку. Її останній спочинок знаходиться на українському цвинтарі Святого Духа в Гамптонбурзі.

Вічно зберегти мелодію... у часі.

Через 110 років з часу своєї появи пісня "Як з Бережан до кадри..." повинна отримати нове звучання. Вона мала би щодня лунати над містом, де колись збиралися на бій з росіянами січові стрільці. Тут давали присягу, проходили вишколи, тут закохувалися. Нехай про той час нагадують бережанські куранти.

Технічно реалізувати можливість голосу для них не є складним завданням. Сучасні технології, зокрема електроніка та комп'ютери, значно спрощують цю задачу. У Львові працює експерт у цій галузі - Олексій Бурнаєв. Завдяки його зусиллям у понад 70 містах України годинники відображають плин часу і транслюють зворушливі місцеві мелодії, що резонують з життям їхніх мешканців. Музиканти з Бережан могли б створити аранжування традиційних ритмів спеціально для цих курантів. Наприкінці літа, у день святкування ювілею битви під Лисонею, можна було б зібрати багатоголосий хор з тисячі бережанців, щоб виконати пісню "Як з Бережан до кадри..." перед ратушею. А потім, після цього грандіозного виступу, дати можливість годиннику на ратуші «заговорити»...