"Мій день спланований до дрібниць". Історія ветерана Артема Передереєва - Життєві сюжети.

Внаслідок поранення на війні він втратив обидві ноги, пережив кому та пройшов більш ніж півсотні хірургічних втручань. Незважаючи на всі труднощі, він знайшов своє покликання в адаптивному спорті та вступив до університету.

Артем з'явився на світ у селі Новоєлизаветівка. Після закінчення школи він навчався на програміста в Донецькому технікумі, проходив строкову службу, а потім працював на м'ясокомбінаті. Згодом одружився з коханою Тетяною, і їхнє подружнє життя проходило в Мирнограді, де вони виховували доньку Алісу. У весняний період 2024 року Артем вирішив відвідати рекрутинговий центр і вступити до лав Третьої окремої штурмової бригади, де здобув посаду стрільця.

"Я обрав собі позивний "Передрій", що є прізвищем мого прадіда, який загинув у роки Другої світової війни", - зазначає співрозмовник. 22 червня, під час виконання бойового завдання поблизу села Нововодяне на Харківщині, його побратим зазнав поранення. Артем разом із ще одним бійцем евакуювали пораненого до безпечної точки, але під час повернення на позиції їх виявив ворожий FPV-дрон. "Снаряд вдарився в землю поруч, і я відчув сильне запаморочення. Коли глянув на свої ноги, побачив, що штани розірвані і в крові", - згадує молодший сержант Артем Передереєв. "Я встиг накласти один турнікет, а потім втратив свідомість".

Брат по зброї наклав турнікети на ліву ногу та праву руку. Через обстріли з боку ворога евакуація затягнулася — тільки через шість годин пораненого "Передрія" вдалося доставити до медичного пункту. "Наступні півтора місяця я майже нічого не пам'ятаю, лише уривки спогадів — наче спалахи світла," — розповідає солдат.

"23 червня мені повідомили, що Артем зазнав осколкових поранень, мовляв, нічого страшного, -- каже дружина Тетяна. -- Наступного дня я приїхала до харківського госпіталю й дізналась, що чоловік -- у реанімації, його ввели в медикаментозну кому й провели високу ампутацію обох ніг... Лікарі дозволили зайти на 5 хвилин. Він лежав весь у трубках від апаратів. А я розказувала, що недавно отримала права й сама приїхала за кермом з Мирнограда, що донечка залишилась із бабусею. І запевняла -- все буде добре".

Через тиждень після травми почали виводити Артема з коми. "Він відкрив очі і просто дивився на мене. Коли я запитала, чи знає, хто я, Артем кліпнув. Потім стиснув мою руку. Я відчула радість," — ділиться спогадами Тетяна. Пораненому постійно переливали кров, а оскільки його нирки відмовили, він проходив гемодіаліз цілодобово. Після цього "Передрія" перевели до столиці. "Спочатку чоловік перебував у реанімації, згодом отримував допомогу в так званому гнійному відділенні. Внаслідок інфекції, яку не вдавалося подолати, у Артема піднялася температура понад 40 градусів. І знову він опинився в реанімації," — згадує дружина, яка завжди була поряд, підтримуючи його в ці важкі моменти.

Невдовзі після травмування, воїн опинився в реанімації військового госпіталю у Львові. Лікування антибіотиками не дало бажаних результатів, тож медики застосували ВАК-систему для очищення ран, а пізніше перейшли до процедури гемодіалізу. Артем практично не їв, через що його вага значно знизилась. В цілому, він переніс більше ніж 50 хірургічних втручань. Лікарям вдалося подолати інфекцію та зберегти його кульшові суглоби. "Спершу я навчався сидіти на ліжку. А в Івано-Франківській обласній лікарні, завдяки фізичним терапевтам, я почав пересуватися на інвалідному візку, - ділиться Артем. - Якось мені запропонували спробувати стрільбу з лука, і це мені сподобалось. Я також взяв участь у змаганнях з кросфіту та здобув бронзову медаль на Іграх ветеранів. Окрім того, я знову зацікавився паверліфтингом, який завжди любив у молодості, а ще почав займатися парахокеєм."

Цього року на міжнародних спортивних змаганнях Air Force and Marine Corps Trials 2026, що відбулися в США, Артем, представляючи свою збірну, здобув золоту медаль у жимі лежачи, піднявши штангу вагою 112 кілограмів. Крім того, він став срібним призером у командних змаганнях зі стрільби з лука та здобув найвищу нагороду у складі команди з волейболу сидячи.

Артем Передереєв отримав першу групу інвалідності та вийшов зі служби. "До поранення я важив 65 кілограмів при зрості 164 сантиметри, а після травми – всього 35. Але поступово я почав відновлювати свою вагу, тепер важу 62 кілограми. Щодня на інвалідному візку проходжу до 20 кілометрів", – розповідає 37-річний ветеран, який разом із родиною переїхав до Івано-Франківська. "Мій день розписаний по годинах. Вранці я відводжу дев'ятирічну доньку до школи, іноді жартую, що вона вже стала вищою за мене. Потім їду на роботу – я інструктор зі стрільби з лука. Також виконую обов'язки адміністратора у бійцівському клубі, де проходять тренування з боксу, джиу-джитсу та середньовічного бою. Декілька разів на тиждень займаюсь паверліфтингом та стрільбою з лука. Часто відвідую лікарні, намагаючись залучити інших воїнів і ветеранів до адаптивних видів спорту. Хочу довести, що життя після важких травм може продовжуватись і бути активним".

Нещодавно ветеран вступив до Карпатського національного університету імені Василя Стефаника, де навчається за спеціальністю "реабілітаційна психологія", і має намір реалізувати свої знання у професійній діяльності.