Історія Революції гідності через призму правових процесів: авторитарні закони, незаконні арешти, перші вбивства.

Які факти відомі про події січня 2014 року в контексті судових процесів та винесених вироків? Які питання досі залишаються без відповіді?

Секрети (для тих, хто вже знайомий з подіями Революції Гідності або не має можливості ознайомитися з детальним матеріалом):

Вбивства, що сталися 22 січня 2014 року на вулиці Грушевського, де загинули Сергій Нігоян, Михайло Жизневський та Роман Сеник (який помер у лікарні 25 січня, через кілька днів після отриманого поранення), залишаються нерозслідуваними. Судові процеси з цього приводу не проводились.

Зникнення та вбивство Юрія Вербицького, а також викрадення Ігоря Луценка – ці події були розслідувані. Винні тітушки отримали покарання, однак не всі з них понесли відповідальність. Існують справи, які все ще перебувають на стадії судового розгляду.

Щодо тітушок: загальна тенденція полягає в тому, що на відміну від більшості правоохоронців, деякі з них надавали свідчення та активно співпрацювали під час досудового розслідування. Окрім винесених вироків, укладено угоди зі слідством, особливо це стосується нижчого рівня виконавців. У деяких справах судовий процес ще триває. Також, у рамках спеціальної процедури in absentia, розглядаються справи цивільних осіб Зубрицького та Чеботарьова, яких підозрюють в організації тітушок, а також деяких виконавців, що переховуються від правосуддя.

Розслідування підтвердило, що саме представники Міністерства внутрішніх справ були відповідальні за залучення тітушок. Державне бюро розслідувань направило до суду обвинувальний акт проти екс-міністра внутрішніх справ Віталія Захарченка та тимчасового керівника Головного управління МВС України в Києві Валерія Мазана.

Изображение: Форум Валерий Мазан

-- Напевно, єдиний беркутівець, який зараз відбуває покарання у справах Майдану, був засуджений за тортури на колонаді стадіону "Динамо" під час подій на Грушевського. Також є обвинувальний вирок беркутівцю, який брав участь у затриманні на Грушевського -- але без реального відбування покарання -- закінчилися строки давності для притягнення до відповідальності. Ще декілька справ працівників спецпідрозділів, щодо затримань учасників протесту, слухають в судах.

У справі Миколи Пасічника, затриманого 22 січня на вулиці Грушевського та обвинуваченого у масових заворушеннях, суд ухвалив рішення на користь слідчого та прокурорів. Загальна тенденція свідчить про те, що суди схильні виправдовувати як суддів, так і слідчих та прокурорів, які затримували осіб та притягували їх до кримінальної відповідальності під час подій на Майдані. Розгляд кількох інших справ ще триває.

-- За знущання над Михайлом Гаврилюком правоохоронці отримали вироки з умовним терміном. Триває лише спеціальний (заочний) судовий розгляд у справі харківського беркутівця Дмитра Собини, який втік у росію. Загалом таке поводження із затриманими було, скоріш, сталою практикою. Випадок з Гаврилюком став відомим завдяки відео, яке було опубліковано, але в інших справах потерпіли також розповідали про знущання, жорстоке поводження та побиття як з боку правоохоронців, так і з боку тітушок.

Фото: www.dyvys.in Працівники "Беркуту" вчиняють знущання над Гаврилюком після його арешту.

На даний момент вироків ще не винесено, однак у судах тривають розгляди справ, пов'язаних із постачанням з Росії світло-шумових та газових гранат підвищеної потужності.

-- Нещодавно до Шевченківського районного суду Києва надійшла справа за обвинуваченням екскерівників СБУ та працівників російського фсб, яких звинувачують у причетності до злочинів проти Майдану.

Січневі події 2014 року

Після розгону Майдану 30 листопада 2013 року, подій на Банковій та штурму, що відбувся в ніч з 10 на 11 грудня, протестні акції у центрі Києва та інших містах не вщухали. На Майдані зібралися десятки тисяч людей, які святкували прихід Нового року. Проте до середини січня 2014 року ці протести набули звичного характеру. Ситуація змінилася кардинально після ухвалення "диктаторських законів".

Закони диктатури від 16 січня

16 січня 2014 року нардепи проголосували за закони, які суттєво обмежували права та свободи громадян. Голосували без обговорення й без використання системи "Рада" -- простим підняттям рук. Навряд чи, хтось їх рахував.

Тоді у ВР було 5 фракції: провладні "Партія Регіонів" та "Компартія" й опозиційні "Батьківщина", "УДАР" та "Свобода". "За" диктаторські закони нібито проголосували 235 депутатів з провладних партій. Близько 5 хвилин зайняв увесь процес "голосування" за включення закону в порядок денний та прийняття в цілому.

Зображення: EPA/UPG Процес голосування за авторитарні законодавчі акти 16 січня 2014 року.

Репресивні поправки до законодавства частково копіювали російські моделі і значно зменшували можливості для протестів та громадської активності. Офіційна назва цих змін звучала як "додаткові заходи для забезпечення безпеки громадян", проте їх незабаром почали називати "законами диктатури".

Закони обмежували права на свободу мирних зібрань, свободу слова, справедливий суд, доступ до інформації, а ще передбачали криміналізацію наклепу та нововведення про "екстремістську діяльність" та "іноземних агентів" та інші. Серед нововведень були, зокрема: заборона на рух в колоні більше 5 авто; за встановлення намету без дозволу міліції чи участь у мітингу в масці або шоломі -- до 15 діб арешту; посилення кримінальної відповідальності за блокування будівель та групове порушення громадського порядку.

Детальний аналіз голосування та подальша доля народних депутатів представлені у матеріалах руху "Чесно".

Фото: ЧЕСНО Закони диктатури від 16 січня

У 2015 році керівник управління спецрозслідувань Генеральної прокуратури заявляв, що саме колишній президент виступив з ініціативою та дав вказівки для прийняття цих законодавчих актів.

У тексті йдеться про підозри, висунуті колишньому першому заступнику голови Верховної Ради Калєтніку, який координував засідання та ухвалив рішення про голосування шляхом підняття рук. Також було зазначено про підозри, які стосуються голови фракції Партії регіонів Єфремова, голови лічильної комісії Олійника, секретаря цієї комісії Гордієнка, а загалом – 11 членів комісії.

Однак висунення підозри не гарантує, що справа буде розглядатися в суді, а тим більше, що буде винесено вирок.

До судового розгляду дійшла лише справа колишніх народних депутатів Олександра Єфремова, Сергія Гордієнка та Олександра Стояна. Їм пред'явлено звинувачення за частинами 2 статті 364 та 2 статті 366 Кримінального кодексу України, що стосуються зловживання службовими повноваженнями та підробки документів (фальсифікації результатів голосування), які призвели до серйозних наслідків. Хоча обвинувальний акт прокуратура направила до суду ще у 2015 році, до 2019 року справу по суті не розглядали, і вона постійно переміщалася між різними судами.

Зображення: Макс Левін Олександр Єфремов у ході засідання.

8 листопада 2019 року Печерський районний суд ухвалив рішення закрити справу під час підготовчого провадження. Причиною цього рішення стали злочини, які були інкриміновані колишнім народним депутатам, а які були декриміналізовані відповідно до закону № 1261-VII, прийнятого ще в 2014 році. Відтепер кримінальна відповідальність за ці дії залишалася лише у випадках, коли вони завдали значної матеріальної шкоди. Це рішення було підтверджено апеляційною інстанцією та Верховним судом.

Таким чином, вироків щодо прийняття "диктаторських законів" немає.

Прийняті законодавчі акти повинні були набути чинності лише після їх офіційного оприлюднення. На 19 січня 2014 року така публікація ще не відбулася. "Урядовий кур'єр" здійснив це 21 січня 2014 року.

Події на вулиці Грушевського: 19 січня - День вогненного хрещення.

19 січня 2014 року на Майдані зібралися десятки тисяч людей. Це була перша недільна акція після ухвалення "диктаторських законів".

Дехто пародіював нові закони, наприклад, одягнувши каструлю чи друшляк замість шолома, який тепер заборонено використовувати на акціях протесту. Проте настрій багатьох людей на площі був загалом сповнений рішучості: "Нам потрібно діяти". Лідери офіційної опозиції, які виступали з трибуни Майдану, не запропонували конкретного плану дій. У відповідь на вигуки "Лідера! Лідера!" тодішній голова партії "Батьківщина" Арсеній Яценюк заявив: "Тут є лідер. І я скажу вам, хто це — це український народ". Присутні не були в захваті від такої відповіді, але все ж змушені були її вислухати.

Фото: Євген Чубук 19 січня на Грушевського

Віче завершилось. Ближче до 15-ї години велика кількість протестувальників зібрались на вулиці Грушевського, яка веде до будівлі Верховної Ради. Біля стадіону "Динамо" ім. В. Лобановського вулиця була перекрита міліцейськими автобусами та вантажівками. На них вилазили, зокрема, журналісти та фотографи для кращих кадрів. У якийсь момент правоохоронці просто "струсили" з даху найближчого до них автобуса декількох журналістів. Водій зробив різкий рух назад-вперед і двоє чи троє людей просто впали на землю. Інші встигли перестрибнути на сусідню вантажівку.

За технікою стояли бійці Внутрішніх військ, а далі -- беркутівці. Хтось намагався умовити правоохоронців пропустити людей до Верховної Ради. Між людьми та правоохоронцями, які стояли впритул, періодично спалахували локальні сутички. Інші ж майданівці, навпаки, намагались їх зупинити.

Напруга зростала. В бік правоохоронців активісти кидають петарди та фаєри. В якийсь момент правоохоронці долучаються до перекидання з активістами один в одного димової шашки. Також іноді відбуваються сутички між окремим протестувальниками та тими, хто їх заспокоює. Протистояння з правоохоронцями то спалахує то затихає. В шеренгу правоохоронців активісти штовхають автобус, відновлюється нетривала бійка.

У певний момент, з-за спин правоохоронців, у натовп починають падати світло-шумові та газові гранати. Вони вибухають прямо під ногами тих, хто не встиг зреагувати. Гранати також летять у ту частину групи, де стояли люди, які просто зацікавлено спостерігали за подіями. Через кілька хвилин між поліцією та протестувальниками виникає "зона безпеки". Багато людей відступають на кілька десятків метрів від лінії правоохоронців, на таку відстань, куди не можуть дістатися спеціальні засоби. Але вони не йдуть далі. У відповідь на гранати в бік поліції летять "коктейлі Молотова", петарди та каміння. Для цього хтось, або група осіб, іноді прикриваючись саморобними щитами, вривається в "зону безпеки", а потім швидко відступає, перш ніж вибухне наступний спецзасіб.

Зображення: Tomáš Rafa, 19 січня на вулиці Грушевського.

Від сльозогінних гранат час від часу виникає газова хмара, яка викликає печіння в очах і ускладнює дихання. Медичні працівники та волонтери надають допомогу постраждалим, промиваючи їм очі. Вони також надають першу медичну допомогу тим, хто отримав поранення від осколків гранат, а у випадках серйозних травм передають їх лікарям. Полум'я охоплює автобуси та вантажівки, які нещодавно були переповнені журналістами та активістами. Правоохоронці починають стріляти гумовими кулями в натовп. Згідно з розповідями свідків та знайденими артефактами, вони вдосконалюють гранати, прикріплюючи до них додаткові елементи для посилення ураження. Також з боку силових структур запускається водомет, хоча його використання за таких низьких температур, які спостерігалися на вулиці, заборонено. Усе це супроводжується ритмічним ударом по металу. На вулиці Грушевського починають з'являтися традиційні атрибути тривалих протестів: чай, бутерброди та бочки з вогнем.

Згодом цей день називатимуть "Криваве Водохреща" чи "Вогнехреща". 19 січня слідче управління ГУ МВС у м. Києві реєструє кримінальне провадження за фактом організації невідомими особами 19.01.2014 по вул. Грушевського та Європейській площі у м. Києві масових заворушень (ч. 2 ст. 294 Кримінального кодексу України). Саме це інкримінуватимуть в січні більшості затриманим у Києві, на Майдані та за його межами.

20 січня — жорстоке поводження з протестувальниками на колонаді стадіону "Динамо".

З ночі 20 січня протистояння з силовиками на вулиці Грушевського набуло постійного характеру. Учасники акцій протесту принесли та підпалили автомобільні шини, утворивши вогняну бар'єру між ними та правоохоронцями, від якої піднімався густий чорний дим.

Ввечері 20 січня сутички тривали. Після 20-ї години беркутівці перемістилися ближче до колонади стадіону "Динамо". Згодом декілька з них проникли у приміщення колонади, звідки по сходах піднялись на дах, де знаходились активісти. Помітивши працівників міліції, хтось встиг втекти. На даху залишились неповнолітній Михайло Нискогуз та Владислав Цілицький. На відео нижче зафіксовано, як беркутівці кийками й ногами б'ють їх, а потім тягнуть по даху колонади. Це викликало обурення тих, хто спостерігав за побиттям знизу. Багато хто вважав, що затриманих скинули з даху колонади на землю і нібито хтось загинув. На щастя, обоє хлопців залишились живими. Але, як потім свідчили потерпілі, це був тільки початок катувань.

Один з потерпілих розповідав в суді, що захищати себе не було можливості, бо руки були в кайданках ззаду. По дорозі до "автозаку" побої не зупинялися, аж допоки він не втратив свідомість.Також в ході цих подій беркутівці глумились, запускали перцевий газ в штани. А другий потерпілий розповів, як дорогою до автобусів беркутівці били його руками, ногами та кийками, а потім кинули на землю поруч з автобусом. Згодом він почув, що хтось (як він зрозумів -- із командирів) наказав його роздягнути. (В ту ніч температура повітря була близько 10 градусів морозу). Після того, як роздягнули, один із силовиків ударив його ножем у стегно. Потерпілий перестав розуміти, що відбувається, втратив орієнтацію від болю. Потім відчув, що його підняли та різкий запах й сильний біль. Зрозумів, що на його тіло, а саме в область правого стегна, де була відкрита рана, розпилили газ із газового балончика. Згодом його відвели в "автозак".

Після жорстоких побиттів і катувань, Михайло Нискогуз та Владислав Цілицький були обвинуватені в організації масових бунтів. Суд ухвалив рішення помістити Цілицького під арешт, тоді як Нискогуз отримав домашній арешт.

На сьогоднішній день ми не маємо точної інформації про те, хто завдав удару ножем, а також про всіх осіб, причетних до катувань. У вироку по цьому випадку вони згадуються як "невстановлені особи". Проте слідство встановило, що співробітники харківського "Беркуту" - Андрій Хандрикін, Артем Войлоков та Владислав Мастега - були відповідальні за побиття Нискогуза і Цілицького на колонаді стадіону "Динамо". Варто зазначити, що у 2017 році Войлоков та Мастега втекли до Росії, а матеріали їх обвинувачення були виділені в окреме провадження, яке було призупинене.

Фото: Watchers Хандрикін під час одного із судових засідань

Хандрикін зараз відбуває покарання -- 6 років позбавлення волі. Суд визнав його винним у катуванні (ч. 2 ст. 127 КК України). Суди розглядали справу за обвинуваченням Хандрикіна з 2017 року. Спочатку, 30 серпня 2019 року, Дніпровський районний суд виправдав беркутівця. 26 січня 2023 року Верховний суд відправив цю справу на повторний розгляд до апеляційної інстанції, яка 21 грудня 2023 року ухвалила новий вирок -- обвинувальний. Фізично Хандрикіна затримали у лютому 2024 року. А 14 листопада 2024 року Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду залишив покарання в силі.

У 2022 році сам Михайло Нискогуз так згадував про своє побиття на колонаді в інтерв'ю: "Так трапилося, що в один момент я опиняюся не в тому місці, не в той час, і потрапив в полон до беркутівців. Там дуже довга історія була з катуваннями, побиттями, знущаннями, але справа в тому, що вона вплинула на те, як я почав дорослішати. Тобто став ще більше злим на несправедливість, грубим, твердим хлопцем, в перспективі -- мужиком. Вона не зламала мене, а навпаки зробила сильнішим".

21 січня — арешт особи з білим стягом.

Близько 15:00 21 січня на вулиці Грушевського був затриманий Антон Кудінов. Під час засідання 1 лютого 2022 року потерпілий Антон Кудінов розповів про деталі свого арешту:

"Я взяв вудочку [і білу футболку, зробив прапор]. Рушив з боку Європейської площі в бік кордонів "вевешників". Підняв руки, підняв [саморобний] білий прапор. Нічого агресивного не робив. Сподівався, що [мої добрі наміри очевидні], адже білий прапор і підняті руки -- це міжнародний символ перемир'я", -- розповідав в суді Кудінов.

Бійці "Беркуту" скрутили його, кинули в автозак на пів доби, а потім відвезли у відділок міліції. Далі достатньо передбачувано -- звинувачення у масових заворушеннях та рішення суду про тримання під вартою на 2 місяці.

Дмитра Панченка, бійця "Беркуту", який входив до "групи вилучення" під час затримання Кудінова, 17 липня 2023 року визнали винним у незаконному перешкоджанні проведенню мирних зібрань, а також у наданні завідомо неправдивих свідчень. Проте, через сплив строків давності, він був звільнений від покарання. Вирок набрав законної сили.

Щодо іншого міліціонера з дніпровського беркуту -- Шумейка, який складав рапорт про затримання та надав слідчому свідчення щодо участі Кудінова у масових заворушеннях -- триває підготовче провадження у Шевченківському райсуді.

Продовжується розгляд справи колишнього старшого слідчого Солом'янського райвідділу Віталія Ярового, який здійснював кримінальне переслідування Кудінова. Також триває розгляд справи колишнього прокурора Київської прокуратури Володимира Задніпряного, котрий також притягував Кудінова до кримінальної відповідальності, а також справи іншого затриманого – Віталія Ахрамєєва.

Справу колишньої судді Солом'янського районного суду Києва Олени Калініченко, котра 23 січня 2014 року приймала рішення про арешт, закрили. У липні 2024 року Святошинський суд задовольнив прохання обвинуваченої про звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням термінів давності.

Зображення: Євген Фельдман. Учасник "Беркуту" відкриває вогонь по протестувальниках на вулиці Грушевського під час подій Євромайдану в січні 2014 року. 22 січня стали відомі перші жертви внаслідок вогнепальної зброї неподалік стадіону "Динамо" на Грушевського.

Сергій Нігоян помер від вогнепального поранення, отриманого від свинцевої картечі. Він був застрелений приблизно о шостій годині ранку.

Білоруський активіст Євромайдану Михайло Жизневський загинув близько 9-ї години ранку від пострілу кулями для зупинки транспортних засобів.

Зображення: ТСН Активісти Сергій Нігоян, Михайло Жизневський і Роман Сеник, які були застрелені в один день на вулиці Грушевського.

Роман Сеник також зазнав поранень від пострілу кулями для зупинки транспортних засобів. Він переніс кілька операцій у Київській міській клінічній лікарні № 17. Проте рани виявилися важкими й вранці 25 січня він помер у лікарні, не приходячи до тями.

У відео #BABYLON'13 показані трагічні моменти, коли 22 січня 2014 року загинули Сергій Нігоян та Михайло Жизневський. Це сталося в імпровізованому медичному пункті, розташованому на першому поверсі Інституту літератури імені Т. Шевченка на вулиці М. Грушевського, 4. Дивіться більше за посиланням: https://cutt.ly/twLjjuJx.

Розслідування злочинів ініціювала міліція того часу.

"У період основного розслідування (січень-лютий 2014 року) було витрачено час не на виявлення істини, а на фальсифікацію доказів та створення вигідної для керівництва міліції версії подій, що нібито майданівці стріляли один в одного. Не були зібрані фотографії та відео з зовнішніх камер спостереження, яких було чимало. Більшість записів "стрімів", які автоматично зберігалися протягом кількох місяців, також були втрачені," - зазначила адвокат родин Небесної сотні, Євгенія Закревська, у коментарі LB.ua у 2019 році.

Невдовзі справу було передано до Департаменту спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України. На даний момент ці злочини розслідує Державне бюро розслідувань. Процес розслідування ще триває.

"Слідство продовжує відпрацьовувати співробітників МВС, які несли службу в день убивств. Також ще триває проведення ряду судових експертиз, відпрацьовуються свідки", -- повідомила прокурор Людмила Гавриш.

Image: Mstyslav Chernov - Bullet

Внаслідок подій на вулиці Грушевського в січні загинули Олександр Бадера і Богдан Калиняк.

Богдан Калиняк двічі опинився під холодним потоком водометів. Він відчував великий виснаження та захворів, але до самого кінця не збирався залишати Майдан і звертатися по медичну допомогу. На жаль, Богдан пішов з життя 28 січня в обласній лікарні Івано-Франківська.

Олександр Бадера, 22 січня, під час святкування Дня Соборності, перебував на вулиці Грушевського в складі групи активістів, на яку здійснили напад спецпризначенці. У ці дні звернення до лікарень було небезпечним, тому Олександр змушений був лікуватися сам вдома. 28 січня 2014 року він помер у своїй квартирі.

Після полудня 22 січня правоохоронці розігнали протестувальників, які зібралися біля барикади на вулиці Грушевського, недалеко від входу до стадіону "Динамо" імені В. Лобановського, спрямовуючи їх у бік Європейської площі та вулиці Хрещатик. У процесі цього витіснення учасників акції піддавали побоям та затримували, часто без розбору, включаючи тих, хто не встиг втекти, серед яких опинилися і представники медіа.

Справу 72-річного Миколи Пасічника, який зазнав побиття та був затриманий 22 січня 2014 року під час подій на вулиці Грушевського.

Микола Пасічник вперше завітав на Майдан 22 січня, в день святкування Соборності України. Цю традицію він дотримується щоразу з моменту Помаранчевої революції.

Саме цього дня на Майдані застрелили перших протестувальників - Сергія Нігояна і Михайла Жизневського. Згодом з'явилась інформація, що в лісі під Києвом виявили тіло ще одного вбитого майданівця - Юрія Вербицького.

На фоні цих подій конфлікт на вулиці Грушевського розгорівся з новою інтенсивністю.

72-річний Микола Пасічник, супроводжуючи інших активістів, вирішив особисто ознайомитися з подіями, що відбуваються на вулиці Грушевського. Біля входу до стадіону "Динамо" він став жертвою чергової спроби розгону протесту, зазнав побиття з боку силовиків і був затриманий військовими. Лише через кілька годин після цих подій він опинився за ґратами.

Зображення: 33kanal Микола Пасічник, який отримав травми після арешту 22 січня 2014 року.

Суддя Юлія Швачач з Оболонського райсуду Києва, на основі клопотання слідчого Віталія Матюші з Оболонського районного управління, яке отримало схвалення від колишньої заступниці прокурора Ілони Клюге, ухвалила рішення про арешт Пасічника. Його звинувачують у нібито організації масових заворушень та нападі на співробітників "Беркуту".

Кримінальне провадження стосовно Пасічника було припинено 26 лютого 2014 року через відсутність ознак злочину, визначеного частиною 2 статті 294 Кримінального кодексу України.

Микола Пасічник, який помер у віці 78 років, та його представниця Марина Ліліченко, що нині служить у Збройних Силах України, багато років намагалися подолати перешкоди, які ставила система. Вони прагнули домогтися справедливості для 72-річного Миколи Даниловича, котрий прибув на Майдан з Ладижина з маленькою чорною сумкою, в якій були хліб, сало та цибуля, але в підсумку опинився за ґратами, звинувачений у масових заворушеннях.

Зображення: Facebook EvromaidanSOS Микола Пасічник

Журналіст Данило Мокрик спілкувався з Миколою Пасічником за його життя та багато років слідкував за цією справою. У відео від 2020 року Данило розповідав його історію та як починався судовий розгляд у справі. А у 2024 році -- про виправдальний вирок.

Суддя Юлія Швачач, яка ухвалила рішення про тримання побитого Миколи Пасічника під вартою, не є обвинуваченою у справі. Але у 2016 році, саме через це рішення, її звільнили з посади судді Оболонського суду у зв'язку з порушенням присяги.

15 листопада 2014 року Дніпровський суд ухвалив рішення про виправдання Ілони Клюге, колишньої заступниці прокурора Оболонського району Києва, та Віталія Матюша, який раніше обіймав посаду слідчого. Щодо третього обвинуваченого, Андрія Сайчука, колишнього прокурора, він помер під час ознайомлення з матеріалами справи, проте суд визнав його невинуватим.

Знущання над Гаврилюком 22 січня 2014 року.

У січні 2014 року в мережі з'явилося відео, на якому бійці "Беркуту" жорстоко знущаються над чоловіком із козацьким чубом біля автозаку. На цих кадрах він постає в одних шкарпетках, оточений спецназівцями. Пізніше стало відомо, що цього чоловіка звуть Михайло Гаврилюк, і його затримали 22 січня після 12-ої години.

У документі вироку зазначено, що військовослужбовець "помітив Гаврилюка за його одягом та льодорубом, який був при ньому, і впізнав його як активного учасника протестних акцій". Він вирішив провести його до керівництва підрозділу, але дорогою завдав затриманому удар дерев'яною ручкою льодоруба. Командир частини дав наказ доставити Гаврилюка до автомобіля конвою.

Військовослужбовці ВВ повели Гаврилюка до автомобіля вулицею Грушевського. Дорогою вони зустріли бійців "Беркуту". Спецпризначинці оточили затриманого та упродовж близько 5 хвилин били його руками й ногами та зняли з нього одяг. Цього дня температура повітря була від 9 до 10 градусів морозу. Біля автозаку його оточила нова група бійців, які почали знімати Гаврилюка на телефон.

У період 2014-2015 років було прийнято шість рішень щодо цього інциденту. Два з них завершилися обвинувальними вироками, а три — угодами, які передбачали покарання з умовним терміном. Одну справу було закрито. У всіх ситуаціях обвинувачені визнавали свою провину, а потерпілий заявив, що простив їх.

Відбувається виключно спеціальний (заочний) судовий процес у справі харківського беркутівця Дмитра Собини, який втік до Росії. Розгляд цієї справи триває з 2015 року. Дмитра Собину, колишнього командира 1-го взводу 1-ої роти Харківського беркута, звинувачують у перевищенні службових повноважень, яке супроводжувалося застосуванням насильства та образливими діями щодо потерпілих.

Таке ставлення до затриманих, здається, стало звичайною практикою. Інцидент із Гаврилюком привернув увагу завдяки опублікованому відео, але в інших випадках постраждалі також ділилися свідченнями про знущання, жорстоке поводження і побиття — як з боку правоохоронців, так і з боку тітушок.

Зображення: Мстислав Чернов Підсумки

Вище описані не всі випадки затримань, а тільки ті, по яких існують судові справи. Не всі постраждалі під час Революції Гідності ставали потерпілими.

Згідно з офіційними даними, кількість постраждалих протестувальників з 19 по 31 січня становить приблизно 300 осіб. Проте насправді ця цифра значно більша.

Загалом судових справ щодо правоохоронців, які застосовували силу та спецзасоби на Грушевського, майже немає. За винятком описаних випадків -- тортури на колонаді "Динамо", затримання Кудінова та знущання над Гаврилюком. Ще січневі події разом з іншими інкримінуються колишньому заступнику начальника відділу забезпечення масових заходів управління громадської безпеки ГУ МВС України в Києві Юрію Спасських. Але на сьогодні розгляд справи зупинений через мобілізацію.

У 2020 році колишній очільник управління спецрозслідувань Сергій Горбатюк роз'яснив, чому, за винятком кількох випадків, слідству не вдалося визначити конкретних силовиків, які завдали серйозні тілесні ушкодження протестувальникам під час зіткнень. Він зазначив: "Усі документи, що стосуються розміщення підрозділів у той день, їхньої активності та чергувань, були відсутні. Частина з них була знищена, а частина взагалі не була оформлена. Як наслідок, не були складені звіти про використання спецзасобів підвищеної дії. Головною проблемою залишалася ідентифікація тих, хто застосовував насильство чи помпові рушниці. Це основне питання, яке ускладнило встановлення більшості причетних та висунення їм підозри", -- повідомив Горбатюк.

Фото: Макс Требухов Сергій Горбатюк

Щодо оцінки дій протестувальників, варто зазначити, що кримінальні справи, які відкривали тодішні правоохоронці у зв'язку з подіями на Грушевського, не ставили за мету об'єктивне розслідування ситуації. Натомість, вони використовувалися як засіб тиску і залякування. Участь у масових заворушеннях інкримінувалася всім, кого вдалося затримати, без урахування їхньої реальної активності в протестах. Яскравим прикладом є арешт Миколи Пасічника, а також випадкового перехожого, якого помилково вважали учасником акцій. Пізніше ці справи закривали через відсутність доказів або складу злочину у діях затриманих. Серед правоохоронців також були постраждалі, але результати реальних розслідувань цих випадків залишаються невідомими.

До того ж влада декілька раз ухвалювала закони про так звану "амністію" для учасників протесту. Вони охоплювали й січневі події.

Поки на вулиці Грушевського розгорталися події, правоохоронні органи разом із тітушками розпочали справжнє "полювання" на протестувальників поза межами Майдану. Після отримання відомостей про перші вбивства, протестувальники в обласних містах почали блокувати або захоплювати будівлі обласних рад і адміністрацій.

А наприкінці січня 2014 року влада скасує прийняті 16 січня "диктаторські закони", звільнить уряд та буде намагатися "обміняти" затриманих людей на звільнення будівель та розблокування вулиць, фактично, перетворюючи людей на заручників. Про те, як це відбувалося і як потім розслідували ці злочини, а також про участь росії в цих подіях -- читайте в наступному матеріалі.