Ірина Кулинич: "П’ятдесят міліграмів - це замало" і яка роль паліативної допомоги в цьому?
Практично щодня отримую звернення: "Ірино Вікторівно, дуже прошу про допомогу... Моя мама важко хвора і змушена лежати. Я маю працювати, не можу залишити її вдома на самоті, а платити за сиділку немає змоги. Чи можна розраховувати на підтримку хоспісу?"
Іноді це тато після інсульту. Часом - брат чи чоловік після важкої операції. За цими словами - відчай і страх. І головне питання: "Що робити?". Це не поодинокі історії. Це - наша щоденна реальність. Реальність, у якій родини залишаються сам на сам із невиліковною хворобою близької людини. І саме тут починається розмова про паліатив.
У травні 2011 року Human Rights Watch презентувала в Україні звіт під назвою "Неконтрольований біль". У центрі - історія 29-річного Влада з Черкас. Він понад десять років боровся з раком мозку. Біль був постійним і нестерпним, але доступ до сильнодіючих знеболювальних тоді в Україні був майже закритим через застаріле й надмірно жорстке законодавство.
Влад та його мама Надія опинилися наодинці з цим нестерпним болем. Благодійні організації намагалися підтримати їх усіма доступними способами, але навіть тоді єдиний офіційний рецепт на морфін дозволяв отримати лише… 50 міліграмів. Цього вистачало лише на кілька годин полегшення. Таким чином, виникла назва фільму про Влада - "50 міліграмів замало".
Його смерть у страшних муках стала переломним моментом змін. Україна почала переглядати правила виписування і призначення наркотичних препаратів для знеболення. З'явився таблетований морфін. Процедура призначення стала простішою. Але навіть сьогодні, через понад десять років, Україна все ще у дискусіях і напрацюванні правильної позиції до того, щоб кожен пацієнт мав правильний доступ до знеболення.
Паліативна допомога - це не "останній етап". Це підхід, який дає людині шанс жити без болю і страждання навіть із невиліковною хворобою.
Вона охоплює:
Головне питання тут – це гідність. Адже ніхто не має страждати або завершувати своє життя в муках.
Львів вирізняється унікальною історією розвитку паліативної допомоги. У 1996 році в цьому місті було засновано перший хоспіс в Україні, коли термін "паліатив" залишався маловідомим. З часом аналогічні установи почали з'являтися в інших містах, таких як Івано-Франківськ та Київ.
Ми здійснили великий шлях - від первісних палат до розгалуженої мережі стаціонарних і мобільних медичних послуг. Проте наша спільнота досі потребує щонайменше 100-120 паліативних ліжок, тоді як на даний момент у нас є лише 65.
Що маємо зараз у Львові. Сьогодні паліативна допомога у Львові працює в кількох форматах: стаціонар у медичних закладах, мобільні бригади, приватні та соціальні установи. І хоча мережа розвивається, потреба все ще значно перевищує можливості.
У лікарнях Львова, що належать до комунальної системи, функціонують спеціалізовані підрозділи з паліативної допомоги.
Досягнення та результати праці у 2024 році:
У стаціонарі паліативну допомогу отримали 1 306 пацієнтів. З них:
Для осіб, які не мають можливості або бажання залишатися в стаціонарних умовах, у всіх міських поліклініках діють 18 мобільних бригад. Їхня діяльність є своєрідною "лікарнею на дому": лікарі та медсестри виїжджають на місце, здійснюють забори аналізів, проводять ультразвукові дослідження та електрокардіограми, контролюють симптоми, забезпечують знеболення та надають психологічну підтримку.
2024 рік в числах:
До системи входять і медичні установи, підпорядковані обласній раді. Тут паліативні ліжка є у лікарнях різних профілів:
Частину потреб закривають приватні пансіонати та благодійні установи, зокрема ті, що працюють за договорами з НСЗУ і можуть приймати пацієнтів безкоштовно за направленням лікаря.
Ось альтернативні варіанти для фрази "Приклади": 1. Зразки 2. Ілюстрації 3. Дослідження 4. Моделі 5. Приклади ситуацій 6. Примірники 7. Випадки 8. Демонстрації Якщо вам потрібно щось конкретніше або в іншому контексті, дайте знати!
В окремих закладах функціонують геріатричні пансіонати та психоневрологічні інтернати, які надають послуги літнім людям та особам з інвалідністю.
У більшості випадків витрати на перебування фінансуються державою або регіоном.
Це не тільки знеболення. Це:
Мобільні бригади надають послуги, які в значній мірі повторюють стаціонарні можливості в домашніх умовах: виконують ультразвукові дослідження, електрокардіограми, лабораторні аналізи, а також здійснюють догляд за пацієнтами, які потребують кисневої або респіраторної підтримки.
Попри наявність такої великої мережі, цього все ще недостатньо. Згідно з рекомендаціями Всесвітньої організації охорони здоров'я, на 100 тисяч населення повинно бути 10 ліжок для паліативної допомоги. Отже, для Львівської громади потрібно щонайменше 100-120 таких місць. Наразі в міських закладах функціонує лише 65, а в обласних – 86. Дефіцит очевидний. Саме тому ми починаємо нові ініціативи, зокрема - створення сучасного відділення на вулиці Мушака, 54.
Вісім років ця будівля залишалася закритою та безмовною. Раніше тут розташовувалося терапевтичне відділення 4-ї міської лікарні, але в останні роки воно не діяло. Проте цього тижня підрядник нарешті переступив поріг, і розпочався довгоочікуваний процес відновлення.
Це буде сучасне стаціонарне відділення паліативної допомоги, яке курує Друге медичне об'єднання Львова. Проєкт реалізується у межах міжнародної програми Interreg NEXT PL-UA 2021-2027 за кошти Європейського Союзу та є спільною ініціативою Львова, польського міста Кросно та українського Тернополя.
Сумарна вартість гранту становить 3,42 мільйона євро, з яких близько 2 мільйонів євро буде виділено Львову для відновлення цього підрозділу. Понад 1 мільйон євро також буде надано партнерам у Тернополі та Кросно.
Що буде представлено після завершення реконструкції:
Проте це не просто оновлення приміщення. Це формування простору, в якому люди з серйозними захворюваннями та їхні близькі зможуть знайти тепло і підтримку.
Проект також включає розробку освітньої програми для підготовки спеціалістів у сфері паліативної та геріатричної допомоги, а також ініціативу обміну досвідом у реабілітації пацієнтів між медичними закладами України та Польщі. Крім того, планується навчання не лише для медичних працівників, але й для їхніх родин, зосереджене на догляді за пацієнтами в тяжкому стані.
За рекомендаціями ВООЗ, на 100 тисяч населення потрібно 10 паліативних ліжок. Львівська громада має потребу у щонайменше 100-120 ліжках, а зараз маємо лише 65. Нове відділення на Мушака допоможе отримати стаціонарну паліативну допомогу ще майже 500 пацієнтам на рік.
Ми маємо намір завершити реконструкцію до кінця 2026 року. І в результаті ця будівля, яка довгий час залишалася без уваги, перетвориться з символу забуття на вияв гідності та піклування.
Після трьох років війни ми маємо нову категорію пацієнтів - важкопоранені військові, які потребують постійного догляду. Часто родини бояться забрати їх додому: житло не пристосоване, немає спеціального ліжка, підйомника, ванної, якою можна користуватися у візку.
У Львові була сформована мультидисциплінарна команда, до складу якої входять соціальні працівники, медичні спеціалісти, психологи, юристи та ерготерапевти. Ця команда надає підтримку кожному ветерану, супроводжуючи його від лікарні до дому.
Паліативна допомога – це не просто лікування на лікарняному ліжку чи виїзди медичних бригад. Це комплексна та делікатна система співпраці, в якій медичні установи, соціальні служби, громадські та релігійні організації, волонтери, а також бізнес повинні діяти спільно. Лише таким чином можна надати людині гідність у найскладніші моменти її життя.
Цю тему ми вже не раз піднімали на засіданнях медичної стратегічної робочої групи. Відверто обговорювали: обсяги медичної допомоги у Львові потрібно суттєво збільшити. Важливо не лише удосконалювати комунальні медичні заклади, а й залучати приватні клініки, державні організації та благодійні фонди. Кожен учасник має свою важливу роль у цій системі. Дехто надає медичні послуги, інші забезпечують обладнання, хтось допомагає з доглядом на дому, а хтось займається психологічною підтримкою родин.
Однак паліативна допомога - це лише один елемент широкої картини. Існують інші сфери, які, хоча й не є безпосередньо пов'язаними з паліативом, також здатні істотно покращити життя людей, що переживають важкі часи.
На вул. Пасічній, 39 ми завершуємо перший у місті муніципальний Будинок підтриманого проживання. Це не просто будівля - це новий підхід до соціальної підтримки людей з інвалідністю.
У цьому просторі зможуть оселитися більше двадцяти осіб з інвалідністю, які не мають потреби в постійному супроводі, зокрема, внутрішньо переміщені особи та ветерани. Це не буде лише тимчасовим притулком, а справжнім домом, де мешканці отримають не лише дах над головою, але й підтримку в повсякденному житті разом із професійною допомогою.
Вартість реконструкції та облаштування - 39 млн грн, з яких 17,5 млн грн - кошти міського бюджету, а решта - залучені донорські та грантові ресурси: організація MH4U (Швейцарія), Карітас Німеччини з фонду Родини Зачкевичів, фундація VPLYV. Запустити Будинок плануємо до кінця 2025 року.
Ці ініціативи — як паліативна допомога, так і підтримане проживання — суттєво відрізняються одна від одної. Проте їх єдність полягає в одному: громада не залишає людину сам на сам із труднощами, які вона не в змозі подолати самостійно. Ми створюємо систему, де підтримка не закінчується на порозі лікарні або соціального закладу, а супроводжує особу на всіх етапах, скільки б це не вимагало часу.
Польща: національна система хоспісів та домашніх медичних команд. У кожному воєводстві функціонує кілька установ, які отримують фінансування з державного бюджету.
США: догляд за хворими вдома — безкоштовна цілодобова підтримка, медикаменти та необхідне обладнання.
Ізраїль: мобільні бригади інтегровані в систему сімейної медицини; кожна родина має координатора, який організовує весь догляд.
Паліатив - це про людяність і про відповідальність громади за своїх людей. І я хочу, щоб у Львові на кожен дзвінок зі словами: "Візьміть мою лежачу маму чи тата, я не справляюся..." Я могла відповісти: "Є місце. Ми допоможемо".
P.S. Ми не просто продовжуємо дні, ми наповнюємо дні життям.
