Добра публіцистика завжди звертається до делікатних нюансів, які зрозумілі людям саме в цей історичний момент.

Церемонія нагородження Національною премією України імені Тараса Шевченка відбулася 9 березня в стінах Національної філармонії. Цього року лауреати, які отримали найвищу в країні нагороду за значний внесок у розвиток культури та мистецтва, були визначені в семи з восьми категорій. Одна з них була новою - "Декоративно-прикладне мистецтво". У номінації "Літературознавство та мистецтвознавство" переможця не вдалося обрати. Загальний призовий фонд склав 484 480 гривень.

Члени комітету Шевченківської премії діляться інформацією про цьогорічних лауреатів.

ЛІТЕРАТУРНА ТВОРЧІСТЬ

Поет Юрій Іздрик отримав визнання за свою збірку віршів під назвою "Колекція".

Василь Кузан, письменник:

Студенти з різних куточків України вважають Юрія Іздрика одним із п'яти своїх найулюбленіших сучасних поетів. Його творчість часто цитують, а його думка має вагу не лише у літературному середовищі.

Юрій Іздрик – це не лише поет і прозаїк, але й особистість, що здобула популярність завдяки перемозі у конкурсі "Книга року ВВС-2009" зі своєю збіркою оповідань "Таке". Він також відомий як художник, активний учасник і організатор різноманітних перформансів, а також актор, який знявся у фільмі Ірини Цілик "Я і Фелікс". Крім того, він є редактором і видавцем журналу "Четвер", співпрацюючи з Юрієм Андруховичем. У 2020 році його оголена фотосесія викликала резонанс у нашому традиційно пуританському суспільстві, яке дотримується подвійних стандартів. Фотографії стали частиною його збірки віршів під назвою Naked One, де автор відтворював пози з відомих картин та скульптур. За цю роботу прогресивні українські жінки удостоїли Юрія премії "Золотий ліфон" у категорії найсексуальнішого митця.

У літературі Юрій Іздрик є представником "станіславського феномена", одним із тих авторів Івано-Франківщини, які зреалізували український варіант постмодернізму. Саме через призму цього напряму варто оцінювати творчість цього культового письменника й аж ніяк не з точки зору якогось там реалізму. А сучасний постмодернізм - це процес творення літератури без дотримання будь-яких правил і меж, сповнений жанрових і стильових інсталяцій, пошуку нових форм вираження та засобів самореалізації, нової мови.

Глобальні тренди постмодернізму в творчості Іздрика мають унікальні національні відтінки, зокрема іронію та сарказм, підвищену політичну активність і пошуки об'єднуючих ідей. Важливу роль у його поезії відіграє стьоб — знущально-агресивний, парадоксальний і іронічний метод, який нерозривно пов'язаний з його способом життя.

Роздуми про людське існування, війни, релігійність, повсякденність та швидкоплинність життя і часу, а також теми віри в себе, Бога, любові та вірності, часто переплітаються в символічних текстах Іздрика. Його творчість наповнена різноманітними художніми тропами, включаючи незвичайні, суперечливі та часом шокуючі порівняння, епітети і метафори. Автор використовує складні образи, вільно цитуючи класичні твори, біблійні фрази, музичні терміни та філософські концепції, що створює певну текстову анархію. Ця анархія дозволяє відкривати нові сенси, глибинні підтексти та інтертексти. Письменник створює простір для тлумачення своїх віршів, запрошуючи читачів до спільного процесу творчості.

Читання органічного й експериментального Іздрика з його протестом проти минулого та бажанням першим створити щось нове подібне до приймання контрастного душу: не всі до цього готові. Та й не кожному це потрібно. Саме тому Юрка або сприймають і люблять усім серцем, або відштовхують, не розуміють, проклинають та піддають суспільній анафемі.

ПУБЛІЦИСТИКА ТА ЖУРНАЛІСТИКА

Журналіст Павло Казарін за проєкт "Публіцистика воєнного часу в інтернет-виданні "Українська правда"

Вадим Карп'як, журналіст:

Якісна публіцистика завжди торкається тонких нюансів, зрозумілих людям у конкретний історичний момент. Сьогодні ви можете натрапити на чудові публіцистичні твори з 1990-х років або роботи Івана Франка. Вони мають вражаючий стиль, але багато натяків, закладених авторами, залишаться для вас незрозумілими. Це пов'язано з тим, що вони реагували на актуальні події та використовували метафори й порівняння, які були близькі читачам свого часу. Саме в цьому й полягає цінність такої літератури, а водночас і її прокляття.

Павло Казарін має, на мій погляд, неповторну здатність розширювати часові рамки публіцистики. Коли ви ознайомитеся з його книгою "Дикий Захід Східної Європи", виданою у 2021 році, ви будете вражені її актуальністю. Хоча вона охоплює події 2014 року та трохи пізніше, її стиль залишає враження, що текст було створено зовсім нещодавно.

Твори Павла представляють собою публіцистичні матеріали, які відзначаються ясними формулюваннями, зрозумілими реченнями та глибокими ідеями. В одному з його есеїв він зазначив, що основне завдання журналістики полягає в тому, щоб допомогти суспільству зрозуміти самих себе. Під час вручення Шевченківської премії Павло додав, що в умовах війни це також означає постійно нагадувати про важливість цінностей і їх захист.

Публіцистика Павла Казаріна - це якраз про цінності. Про те, що за нинішніх умов ми легко можемо втратити орієнтири, шукаючи "своїх - чужих". Але є якісь базові речі, основні для всіх людей, як-от гідність, що не девальвуються залежно від політичної чи геополітичної ситуації.

Мистецтво кіно

Режисер Олесь Санін, оператор Сергій Михальчук та композиторка Алла Загайкевич працювали над створенням повнометражного художнього фільму "Довбуш".

Андрій Халпахчі, кінознавець:

Протягом двох років українське кіномистецтво не отримувало Шевченківської премії. Комітет, аналізуючи подані роботи, дійшов висновку, що серед фільмів немає достойного кандидата. Проте, минулого року у категорії "Публіцистика та журналістика" було відзначено авторів документального фільму "20 днів у Маріуполі".

Цього року в категорії "Кіномистецтво" була представлена лише одна робота. Це дійсно засмучує і викликає питання, оскільки існували й інші достойні претенденти. Могло б бути кілька учасників, але в результаті склалося враження, що конкуренції не було.

Олесь Санін, вихованець знаменитого кінорежисера Леоніда Осики, продовжує спадщину українського поетичного кіно. Його підхід до роботи відзначається обережністю і старанністю. Фільм "Довбуш", який був презентований глядачам у 2023 році, також вимагав тривалого часу на створення – цілих п’ять років.

Цей феномен є вражаючим: поєднання художньої цінності з орієнтацією на широку публіку. Фільм не лише чудово знятий, але й створений для масового глядача, що є надзвичайно актуальним для українського кінематографа сьогодні. Олеся Саніна вирізняється яскравою візуальною складовою — те, що ми зазвичай називаємо "картинкою". Крім того, стрічка має ритмічний пульс, який тримає глядача в напрузі від початку й до самого фіналу.

Цей фільм став одним із лідерів за касовими зборами в Україні, заробивши 68 мільйонів гривень. Він займає третю позицію в рейтингу найуспішніших українських стрічок, поступаючись лише анімаційній "Мавка. Лісова пісня" та комедії "Я, ти, він, вона" - Країна.

Цікавою особливістю цього фільму є те, що він не є історичним у звичайному розумінні, а розповідає про міфічного персонажа. Створений на основі фольклорних мотивів та історичних фактів, він, безсумнівно, відображає сучасні події, пов'язані з війною, захистом України та боротьбою за її незалежність. Ці паралелі є явно помітними.

Поряд з режисурою, ми також акцентували увагу на майстерності оператора Сергія Михальчука та музичному внеску композиторки Алли Загайкевич.

Олесь Санін тепер є досвідченим режисером, який має на своєму рахунку вагомі роботи. Його фільми "Мамай" та "Поводир" стали значущими подіями у вітчизняному кінематографі. Це, безперечно, також було враховано. Однак, саме за "Довбуша" Саніна та його колег висували на Шевченківську премію, і комітет відзначив їх заслуги нагородою.

МУЗИЧНЕ МИСТЕЦТВО

Скрипачка Богдана Півненко за свої концертні програми, які охоплюють період з 2019 по 2024 роки, а також композитор Олександр Шимко за сакральну містерію "Вирій", створену для змішаного хору, автентичних голосів, сопрано та симфонічного оркестру, що базується на давніх молитовних, біблійних та українських народних текстах.

Богдана Фролiak, творець музики:

Сакральна композиція "Вирій", за яку був відзначений композитор Олександр Шимко, є унікальним і масштабним твором. Прем'єра відбулася у 2022 році в Вроцлавській філармонії, за участю українських та польських музикантів. Вражаюче виконання об'єднало на одній сцені Симфонічний оркестр Варшавської філармонії, Національну заслужену академічну капелу України "Думка", хор Вроцлавської філармонії, ансамбль автентичного співу "Божичі", а також солістів Тетяну Журавель та Андрія Ляшука. Диригував цим грандіозним дійством відомий польсько-український диригент Роман Ревакович, який є амбасадором української музики в Польщі та за її межами.

Богдана Півненко, нагороджена за концертні програми 2019-2024 років, - скрипалька-солістка, а також художня керівниця Національного ансамблю солістів "Київська камерата". Власне з цим камерним оркестром вона презентує українську музику за кордоном на високому рівні. Богдана постійно виступає з новими творами вітчизняних композиторів, які часто пишуть і присвячують їх саме їй. Вона є однією із знаних і впізнаваних представниць нашої музичної культури, яка невтомно працює на благо України.

Визначення лауреатів завжди є нелегким завданням, оскільки всі, хто дійшов до третього туру, заслуговують на визнання. Ситуація в категорії "Музичне мистецтво" є особливо складною, оскільки вона охоплює як композиторів, так і виконавців. Обрати переможця важко, оскільки ці діяльності є зовсім різними. Крім того, важко визначитися з оцінкою представників популярної музики, адже порівнювати їх з академічними виконавцями не лише складно, а й не зовсім коректно.

Уже другий рік підряд ми маємо можливість вручити дві нагороди в цій сфері завдяки номінаціям, які раніше не отримали визнання. У нашому комітеті ми постійно піднімаємо питання про необхідність розділити цю категорію на дві окремі: "Композиторська творчість" і "Виконавське мистецтво". Це було практикою в минулому.

Театральне мистецтво можна описати як виразну форму творчості, що об'єднує акторську гру, сценографію, музику та літературу, створюючи незабутні враження для глядачів.

Режисер і автор лібрето Василь Вовкун відзначився своїми роботами, такими як опера "Лис Микита", балет "Тіні забутих предків", сучасний балет "Пізнай себе" та театралізована кантата "Псальми війни", які були представлені у Львівській національній опері.

Ганна Веселовська, експертка в сфері театрознавства:

Лауреатом Шевченківської премії в галузі театрального мистецтва став Василь Вовкун, який обіймає посаду генерального директора та художнього керівника Львівського національного театру опери та балету імені Соломії Крушельницької. Його відзначили за видатні режисерські роботи, які отримали широкий резонанс серед глядачів та критиків, зокрема за оперу "Лис Микита" та балет "Тіні забутих предків", обидві на музику композитора Івана Небесного. Окрім цього, Вовкун був нагороджений за лібрето та постановку сучасного балету "Пізнай себе" на музику Дмитра Данова, а також театралізованої кантати "Псальми війни" на музику Євгена Станковича.

Усі ці мистецькі події відбулись у Львівській національній опері протягом останніх п'яти років. Як наслідок - творче обличчя поважного колективу істотно змінилося. Національне в репертуарі перестало бути еквівалентом провінційної шароварщини.

Шлях змін на українській оперній сцені, ініційований Василем Вовкуном, розпочався ще в 1990-х роках, коли він, працюючи режисером-постановником великих музично-театральних проєктів, зробив перші кроки до радикальної зміни репертуарної політики наших музичних театрів. Після того, як у 2017 році він став керівником Львівського театру опери та балету, його програма "Український прорив" нарешті реалізувалася.

Не слід вважати, що цей шлях був легким і безперешкодним. Проте він виявився систематичним і продуктивним. Все почалося з відновлення знаменитої роботи Євгена Станковича "Коли цвіте папороть" та запрошення німецького режисера Андреаса Вайріха для постановки опери "Страшна помста" цього ж композитора, а завершилося останніми мистецькими подіями, включаючи постановки сучасних українських опер і балетів.

ВІЗУАЛЬНІ АРТи

Художниця Жанна Кадирова презентує свою персональну виставку під назвою "Траєкторії польотів".

Віктор Сидоренко — талановитий митец, який вражає своєю творчістю.

Мисткиня Жанна Кадирова була нагороджена премією за свою персональну виставку під назвою "Траєкторії польотів", яка проходила в PinchukArtCentre у 2023-2024 роках. Ця експозиція метафорично відображає два горизонти України: один, що корениться в історії, та інший, що формує сучасність.

Під час аналізу художніх творів здійснюється не лише їх експертиза та оцінка, а й вивчається місце й роль конкретного митця в суспільстві. Оцінюються його популярність, актуальність праці та сучасність творчого підходу.

Жанна Кадирова є активною учасницею колективу Р.Е.П., який виник під впливом Помаранчевої революції. Її популярність зросла завдяки виставці "Діаманти", що відбулася в 2006 році в Центрі сучасного мистецтва Києво-Могилянської академії. У своїх роботах вона демонструє інноваційний підхід до скульптури, використовуючи авторську техніку, що включає "коштовні камені", виготовлені з кахлів, цементу та монтажної піни. Жанна брала участь у чотирьох Венеційських бієнале та активно виставляє свої роботи за кордоном. У Києві її відома скульптура "Форма світла", розташована на Пейзажній алеї.

Виставка "Траєкторії польотів" демонструє прагнення художниці закріпити в свідомості сучасного глядача непохитну віру у перемогу, а також у те, що мистецтво може бути потужною зброєю для досягнення цієї мети. Варто зазначити, що її попередній проєкт "Паляниця" зібрав більше 7 мільйонів гривень на підтримку Збройних сил України.

Декоративно-ужиткове мистецтво

Майстри петриківського живопису Валентина Карпець-Єрмолаєва, Андрій Пікуш, Марія Пікуш та Наталія Рибак реалізували мистецький проєкт під назвою "Петриківський розпис: на захисті ідентичності".

Віктор Сидоренко — талановитий митец, який вражає своєю творчістю.

У 2024 році, після тривалої перерви, за ініціативою президента України у відзначенні Шевченківської премії знову запровадили номінацію "Декоративно-прикладне мистецтво".

Цілком виправданим є вручення нагороди за мистецький проект "Петриківський розпис: на захисті ідентичності". Цю відзнаку отримали Валентина Карпець-Єрмолаєва, Андрій та Марія Пікуші, а також Наталія Рибак - видатні майстри українського петриківського розпису, який виник у Дніпропетровській області наприкінці XIX століття.

Приємно пригадати, що, коли у стінах Національної академії мистецтв України торік відбувалася виставка майстрів декоративно-ужиткового мистецтва, зокрема й петриківки, вона набула неабиякого культурного розголосу. Художники щедро ділилися з охочими основами майстерності виконання петриківського розпису.

Глобальне визнання петриківського розпису як елемента нематеріальної культурної спадщини, разом із його національним статусом, яскраво демонструє потужний інтерес митців до українських народних традицій та їх активного збереження.