Георгій Біркадзе: "Справа" Орбана триває: чому Угорщина прагне перетворити Україну на суперника -- Блоги

Україна переживає жахливі втрати в запеклій боротьбі з московським агресором, фактично виконуючи роль щита для значної частини Європи. У цей критичний момент деякі з наших сусідів поводяться як гієни, які відчули нашу "вразливість" і вирішили скористатися ситуацією, щоб підняти старі образи, розпалювати нові історичні суперечки та намагатися отримати вигоду для себе. Особливо активно цьому сприяють Угорщина та Польща в останні часи.

Історична амнезія в даному випадку просто вражає. Держави, які протягом століть окуповували українські території, піддавали українців поневоленню, асиміляції, депортації та навіть вбивствам на їхній землі, тепер поводяться так, ніби відповідальність за минулі злочини лежить лише на Україні. Вимагається, щоб Україна каялась, визнавала, засуджувала і безперервно доводила свою добросусідську позицію. Натомість Угорщина та Польща, здається, не вважають за потрібне вибачатися перед українцями. Кожного разу, коли вони згадують про наші історичні образи, сторінки з їхніми власними злочинами чомусь залишаються непоміченими.

Сьогодні ми поговоримо про Угорщину. Після поразки Віктора Орбана я дійсно сподівався, що тривалий конфлікт нарешті знайде своє вирішення. Петер Мадяр з’явився на політичній арені як проєвропейський діяч, а вже в червні уклав угоду з Зеленським, спрямовану на вирішення питань, що стосуються угорської меншини в Закарпатті. Україна пішла на розумні компроміси в питаннях мови, освіти, двомовних назв та інших аспектів. Мадяр зумів представити це вдома як свою перемогу над Орбаном, стверджуючи, що він за короткий час досяг того, чого попередник не міг досягти за роки. Чудово. Нехай отримує всі політичні вигоди. Для нас важливо інше: ми вирішуємо реальні проблеми угорської громади, і Угорщина більше не може використовувати їх як привід для блокування нашого вступу до ЄС.

Але після червневого компромісу блокування нікуди не зникло. Україна вже відкрила два із шести переговорних кластерів, а наступні знову впираються в Угорщину. І головне - досі немає зрозумілого остаточного переліку нових вимог. Тому питання тут дуже просте: якщо проблема справді у правах угорців - дайте Україні фінальний список. Ми виконуємо погоджене - ви знімаєте вето. Але якщо після кожної виконаної вимоги виникає наступна, а фінішної лінії взагалі не існує, то мета, можливо, вже не в тому, щоб Україна виконала вимоги. Мета - щоб вони не закінчувалися ніколи.

І саме тому особливо вражає, що в той же час Угорщина фактично оминає конструктивний політичний діалог. Досі не відбулася повноцінна зустріч між Зеленським та угорським керівництвом, хоча Україна пропонувала різні платформи для спілкування, а сам Зеленський неодноразово піднімав це питання на міжнародних форумах. Що стосується парламентського рівня, ситуація виглядає ще більш промовисто. 3 вересня Верховна Рада ухвалила рішення засудити радянські репресії та депортації угорців у 1944-1946 роках, ставши першим парламентом у світі, який офіційно визнав ці злочини. Проте, незважаючи на цей крок у бік зближення, голова Верховної Ради Руслан Стефанчук не зміг організувати зустріч з угорською колегою та іншими високопосадовцями. Навіть його нещодавня поїздка в Угорщину не принесла результату. Натомість спікер парламенту Молдови зміг знайти час для зустрічі.

18 вересня відбулася ще одна знакова подія. Україна організувала перший саміт Карпатської ініціативи в Івано-Франківській області, де Угорщина, з огляду на свою географічну позицію, повинна була грати одну з ключових ролей. Лідери та високопосадовці з Польщі, Словаччини, Румунії, Сербії, Чехії та Австрії прибули на захід. Угорського прем'єра Петера Мадяра неодноразово запрошували, але він не з’явився. Навіть посол країни не був присутній — Угорщину представляв лише заступник посла. І тут важко не помітити, що це не просто збіг обставин: Україна здійснює унікальний історичний жест, але зустрічі не відбувається; пропонує найвищі контакти, але результату знову немає; збирає представників всього Карпатського регіону, а угорський прем'єр ігнорує захід. При цьому саме Угорщина продовжує вимагати від України нових дій.

Отже, в мене складається альтернативне бачення: Угорщині не потрібно вирішувати конфлікт, а навпаки – мати його. Їй важлива проблема, яку неможливо остаточно вирішити, адже в іншому випадку зникне підстава для тримання України під контролем. І це справді нагадує стиль Орбана, навіть якщо сам угорець не прагне бути таким.

Існує чимало причин для цього. Росія отримує вигоду з кожного року, коли Україна залишається поза межами ЄС, а двадцятирічні зв’язки Орбана з Москвою, а також залежність від російських нафти, газу та атомних проектів не зникають за кілька місяців після зміни уряду. Не варто забувати і про прості інтереси Угорщини: Україна в складі ЄС стане серйозним конкурентом у сільському господарстві, транспорті, логістиці, промисловості, боротьбі за інвестиції та європейське фінансування. Після закінчення війни до цього додасться ще один із найпотужніших оборонних промислових комплексів у Європі. Тому не слід бути наївними: наш вступ до ЄС стратегічно вигідний Європі, але не кожному сусіду це вигідно з економічної точки зору.

Є ще один аспект, про який говорять значно менше: "злий угорець" став зручним елементом в європейській політичній грі. Протягом багатьох років цю роль грав Орбан. Всі висловлюють підтримку Україні та обіцяють їй європейське майбутнє, але коли справа доходить до конкретних рішень, саме Орбан блокує прогрес. Зараз він відійшов, але ситуація залишилася незмінною. Для цього не потрібні жодні таємні змови: країнам ЄС, які не прагнуть бачити Україну повноправним членом Союзу, достатньо просто не заважати Угорщині виконувати за них "брудну" роботу. Росія виграє час, затягуваючи нашу інтеграцію, Угорщина отримує важіль для торгівлі, а частина Європи – можливість виграти час, залишаючись при цьому нашими "друзями".

На фоні цих подій особливо вражає лицемірство безперервних історичних вимог до України. Саме ми стали першими у світі, хто на парламентському рівні засудив радянські злочини проти угорців — і це було абсолютно вірно. Однак у питанні історичної справедливості потрібно дотримуватися принципу двосторонності. Коли ж Угорщина почне відверто говорити про злочини, вчинені її армією на українських землях під час Другої світової війни, про окупації, репресії та вбивства українців? Чому ж за злочини 1944-1946 років, які були скоєні Радянським Союзом з центром у Москві, претензії пред'являються незалежній Україні, яка в той час ще не існувала, тоді як із Росією роками безперешкодно торгували нафтою та газом?

Україні не слід відповідати на історичні виклики популізмом. Усі розумні домовленості стосовно угорської меншини мають бути реалізовані, щоб позбавити Угорщину останнього вагомого аргументу для блокування. Після цього потрібно поставити одне важливе запитання – вже не лише Угорщині, а всьому Європейському Союзу.

Якщо Україна відповідає європейським стандартам і виконує домовленості з Угорщиною, то скільки ще часу одна країна зможе затримувати наш шлях до ЄС, постійно вигадуючи нові причини для накладення вето?

Оскільки остаточний перелік вимог ще не сформований, після кожного компромісу виникають нові питання. А Угорщина уникає зустрічей, на яких можна було б вирішити ці проблеми. Ситуація вже не стосується лише угорців Закарпаття.

Це стратегія, що має на меті зберегти Україну поза межами Європейського Союзу.

Орбан залишив посаду. Проте розроблена ним система виявилася надто вигідною: для Росії - щоб стримувати Україну, для Угорщини - щоб вести торги, а для деяких європейських країн - щоб уникати прямої відмови нам.