Без жодних сумнівів стала на захист своєї країни.

Про цю українку ще будуть створювати кінематографічні твори, оскільки її життєвий шлях вже надихає художників, дослідників рідного краю та колекціонерів марок.

Крістіна Зосімова увійшла в історію як перша жінка-військовий з Кременчука на Полтавщині, яка загинула у війні між Росією та Україною. Цю 33-річну героїню, яка віддала своє життя на полі бою, зазвичай згадують як яскраву особистість, сповнену оптимізму та доброти, яка була глибоко патріотичною та щирою.

Крістіна народилася у Світловодську в сім'ї військових: батько й дід були офіцерами. Згодом родина переїхала до села Чечелеве в передмісті Кременчука, і дівчина продовжила шкільне навчання в кременчуцькій гімназії №7. Ті часи були нелегкими в житті її сім'ї, адже батьки розлучилися, а їй із мамою довелося перебиратися на нове місце. Донька, як могла, підтримувала матір з учнівської пори й до своїх останніх днів.

"Я була класним керівником Крістіни. Гарним здоров'ям ця дівчинка спершу не могла похвалитися. Але вона наполегливо займалася спортом і перемагала цю слабкість, стаючи сильнішою фізично, впевненішою ментально. Це неабияк її гартувало на шляху до мети. Бувало, здається, що наступне коло на стадіоні вже не добіжить, але вона уперто казала, що не зупиниться, а дістанеться фінішу. Ще й приходила першою! Крістіна обожнювала легку атлетику та хокей. Її улюблена хокейна команда, звісно ж, -- "Кременчук". Вона відвідувала матчі і яскраво, емоційно вболівала", -- розповідає керівник краєзнавчого музею 7­ї міської гімназії Тамара Вібла, яка свого часу викладала українську мову і літературу.

Пані Тамара згадує, що одна з її найкращих учениць чудово знала творчість наших великих мовників, істориків та звитяжців минулого і справді брала приклад з них. Зокрема, це постать знаного поета, прозаїка й публіциста Івана Багряного, чий внесок у формування української ідентичності вельми помітний. Крістіна буквально жила в образах, які вивчала, і писала чудові твори на п'ять­шість аркушів. Педагог жалкує, що не збереглися її зошити.

"Її творчість була справді унікально-патріотичною. Я не просто вчителька української мови та літератури, а говорю це з переконанням, адже це дійсно так! Крістіна завжди з гордістю підкреслювала у своїх дописах, що її батько служить у війську, і вона готова стати на захист України, якщо загроза стане реальністю. На уроках історії вона часто ділилася своїми рефератами та дослідженнями про різні етапи історії свого народу. Я пам'ятаю, як враженою вона була подвигами української інтелігенції 30-40-х років XX століття, як зі сльозами на очах читала фрагменти з творів поетів Розстріляного відродження," – пригадує пані Тамара.

Цікаво, що в серпні 2022 року, всього через місяць після загибелі Зосімової на фронті, у кременчуцькій гімназії №7 відбулося відкриття пам'ятної дошки, присвяченої їй. У навчальному закладі функціонує стіна Героїв — це частина краєзнавчого музею, що знаходиться в спеціально обладнаному класі, де зібрано понад 20 тисяч різноманітних експонатів. Під час навчання Крістіна проводила екскурсії в музеї, адже саме інтерес до історії став основою її розвитку. Це захоплення виховало покоління патріотів, які без вагань стали на захист своєї країни. Тепер на видному місці встановлено іменний стенд Крістіни, а на фасаді школи розміщено пам'ятний барельєф на її честь.

У травні 2025 року, в рамках святкування Дня Героїв України, в головному поштовому відділенні Кременчука відбулося урочисте спецпогашення іменних конвертів, що містять марки з серії "Хвилина мовчання". Ці марки присвячені пам'яті семи випускників гімназії, які загинули внаслідок російсько-української війни. Серед представлених філателістичних експонатів був і конверт, що належав Крістіні Зосімовій.

Мабуть, саме поєднання товариськості та рішучої націленості на досягнення цілей найяскравіше відображає образ Крістіни Зосімової, створений у рамках творчого проєкту офіцера ЗСУ та активістки Олени Білозерської.

Після завершення навчання в гімназії дівчина деякий час шукала свій шлях, прагнучи знайти місце, де могла б відчути себе щасливою та реалізувати свій потенціал. Улітку 2016 року Крістіна почала працювати молодшим інспектором 2-ї категорії в відділі режиму та охорони Курязької виховної колонії імені А. Макаренка на Харківщині. Однак їй хотілося більшого адреналіну і військової активності: у наступному році вона приєдналася до армії, підписавши трирічний контракт в 81 аеромобільній бригаді, де після навчання у 179 навчальному центрі займалася питаннями засекреченого зв’язку. Крістіна брала участь в антитерористичній операції (АТО) та операції Об’єднаних сил (ООС), здобувши статус учасника бойових дій (УБД). Після завершення контракту влітку 2021 року вона повернулася до системи Державної кримінально-виконавчої служби, працюючи у Полтавській виправній колонії №64.

Навіть перебуваючи в ЗСУ, дівчина мріяла про успішну кар'єру у кримінально­виконавчій системі, оскільки суміщала службу за контрактом і заочне навчання на магістратурі Академії державної пенітенціарної служби в Чернігові. Це була вже її друга вища освіта після закінчення Харківського національного університету імені В. Каразіна.

А напередодні повномасштабного російського вторгнення Крістіна знову служила у війську, доволі круто й несподівано змінивши професійний профіль. Вона воювала у складі 13 окремого мотопіхотного батальйону 58 окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського як другий номер обслуги великокаліберного кулемета ДШК. До речі, з такою потужною зброєю, як "дашка", не кожен чоловік упорається!

На жаль, 18 липня 2022 року в Донецькій області в запеклій битві загинула захисниця України.

Крістіна Зосімова вирізнялася серед своїх колег завдяки яскраво вираженій індивідуальності та цікавому характеру. Її три роки служби на фронті стали справжньою школою життя, яка суттєво вплинула на її особистість. Військовий досвід помітно відобразився на її стилі життя, і це стало очевидно, адже вона активно інтегрувала ці навички у повсякденність. На думку Станіслава Жигилія, керівника відділу кадрів Полтавської виправної колонії №64, такий бекграунд є значною перевагою для тих, хто працює в цій сфері.

"Дочка була серйозною дівчинкою. Захоплювалася спортом, багато працювала над собою. Після школи вступила одразу до двох університетів -- у Києві та Харкові, але обрала харківський. Поїхала навчатися на престижний факультет мікробіології, згодом перевелася на фах управління персоналом. Університет імені Каразіна закінчила саме за цією спеціальністю. Крістіна завжди піклувалася про мене, навіть коли служила в ЗСУ. Привозила всілякі дарунки, хороші ліки та смаколики.

Від Крістіни залишився лише її мобільний телефон, який став єдиним способом сповістити друзів про ту жахливу подію, що з нею трапилася. Я змогла розблокувати пристрій, хоча спершу кілька спроб були безуспішними. Проте я здогадалася, яку важливу для нас обох дату вона вибрала в якості пароля. І все спрацювало, — поділилася мама кулеметниці, пані Катерина.

Вона зауважила, що у професійному виборі доньки відіграли роль приклади батька й діда -- офіцерів і те, що ще в часи АТО багато її знайомих пішли воювати, а ще більше долучилося вже в процесі нового етапу війни, що розгорівся в лютому 2022­го.

Крістіна чекала цього моменту, адже повернулася у військо за кілька місяців до масштабного вторгнення, оскільки разом з побратимами розуміла: краще зараз стати у стрій, аніж потім гаяти час на формальності. Задовго до ночі 24 лютого все було зібрано: речі й документи спаковані в рюкзаках. І ось уранці пролунав тривожний сигнал збору.

"Коли навесні ЗСУ вигнали окупанта із Сумщини, донька наказала: "Мамо, не дивись телевізор, не слухай радіо... Орки тут таке наробили". Моє дитя так багато бачило смертей і знущань з людей, що це важко передати словами", -- веде далі пані Катерина.

Востаннє мама і донька спілкувалися ввечері 18 липня, буквально за кілька годин до фатального бою. Крістіна матері так і сказала: "Мамо, починається обстріл, я йду. Від нас до цих "тварин" лише 500 метрів. Зовсім поруч". Але вона вірила, що Донбас якимось містичним способом її оберігає, адже за три роки перебування в АТО/ООС на цій землі з нею не відбулося нічого надто злого. Крістіна навіть полюбляла повторювати, що Донбас її любить і захищає. Ось і цього разу вірила, що все минеться, як раніше.

Пані Катерина запевняє, що підрозділ доньки мали за два тижні виводити на ротацію. Але доля розпорядилася інакше.

"Мені 2018­го запропонували службу в ЗСУ за контрактом у військкоматі, а наступного року розпочався практичний етап їхнього реформування у структури ТЦК та СП. Зокрема, почали організовувати групи рекрутингу. І мене направили у Львів на навчання цієї нової спеціалізації. Там познайомився з Крістіною, яка на той час служила контрактником у 81 аеромобільній бригаді й теж приїхала на курси. Заняття були насичені, інформативні, за участі представників НАТО. Під час тематичних виступів я відрекомендувався, що з Кременчука, й до мене підійшла дівчина­військова, сказала, що землячка. Опісля повернувся у військкомат рекрутером, а Крістіну планували призначати в рекрутинговий центр в її частині", -- згадує Анатолій Мусіян, який із часом прийняв командування танковим взводом у 153 окремій механізованій бригаді.

Офіцер зазначає, що перед початком великої війни існувала істотна потреба у кваліфікованих військових. Саме тому Крістіна вирішила повернутися до армії за кілька місяців до початку повномасштабного вторгнення. У цьому процесі їй допомагав її друг Анатолій, який на той момент ще виконував обов'язки в ТЦК та СП.

"У листопаді 2021­го ми планували направити її у 72 бригаду, але напередодні виїзду, коли вже оформили особову справу, у вольєрі з якоїсь причини господиню вкусив за руку пес. Згідно з медичними протоколами, Крістіна мала певний час побути вдома й дотримуватися рекомендацій лікарів. А коли приблизно за місяць після цього інциденту вона знову до нас прийшла, вакансії не було і її вже оформляли в іншу частину -- 58 бригаду. І коли у складі цього з'єднання дівчина понюхала пороху під Бахмутом, її влітку на кілька днів відпустили додому. Тоді ми востаннє бачилися. Вона дуже змінилася: в розмові відчувалося тривожне передчуття -- це часто у військових буває. Навіть упевнено казала: дуже ймовірно, що це наша остання зустріч. Звісно, я її заспокоював, але усвідомлював: це передчуття ґрунтується на справді гарячій бойовій ситуації в зоні відповідальності бригади", -- розповідає про події кінця 2021­го -- першої половини 2022 року Анатолій Мусіян.

Наш інший співрозмовник, майор у відставці Юрій Сергєєв, нещодавно служив у Кременчуцькому районному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки, де мав позивний "Художник".

"Крістіну особисто не знав, тільки ховав. Але вже зараз можу сказати, що це була дуже смілива дівчина. Можливо, в неї це від батька й діда. Вона загинула як воїн, не покинувши позицію з ДШК під ворожим вогнем. Ще знаю, що мала нареченого­військового, який не зміг приїхати попрощатися з коханою, бо виконував у той час на передовій важливі бойові завдання і його не відпустили... Крістіна зазнала поранення у ключицю, стікала кров'ю, але поруч нікого не було, хто б допоміг їй скинути із себе бронежилет і зупинити кровотечу. Шкода, що там все так трагічно сталося", -- каже "Художник".

Поховали полеглу захисницю на алеї Героїв Свіштовського кладовища з усіма військовими почестями. А в селі Чечелеве вулицю Чкалова перейменували на вулицю Крістіни Зосімової. Саме тут вона жила з мамою.