Без ілюзій. У Франківську вчителів готують до бесід з дітьми на тему війни.

У Промприладі відбулася зустріч із вчителями початкових класів. Головною темою обговорення стало, як належним чином вести розмову з дітьми про війну.

Психотерапевтки надали рекомендації вчителям щодо того, як реагувати на складні запитання дітей, а також як підтримувати тих, хто переживає втрату або має близьких на війні, повідомляє Репортер.

"Ми не обирали жити у війну"

Сімейна психотерапевтка Лілія Пустовойт зазначає, що всі діти можуть переживати травму війни, проте їх реакції можуть суттєво відрізнятися. Важливо, щоб не лише батьки, а й вчителі вміли належно спілкуватися з ними.

«Ми обговорюємо не лише дітей, які стали внутрішньо переміщеними, але й тих, хто вже мешкає тут, - зазначає Лілія Пустовойт. - Також важливо враховувати тих, хто виїхав, а тепер повернувся. Адже ці діти стикалися з труднощами адаптації, перебуваючи в незнайомому оточенні та з новою мовою. Це не менш складна ситуація.»

Найпоширеніші помилки у такому спілкуванні - це марна надія, яка може не справдитися. Бо дітей обманювати не можна, краще все пояснити відверто і правдиво.

Не зовсім коректно висловлюватися на кшталт "все буде гаразд, тримайся" або "твоїй тату точно вдасться повернутися", - зазначає Катерина Дзівак, асистентка кафедри психіатрії, наркології та медичної психології ІФНМУ. - Адже ми не можемо бути впевненими, що це дійсно станеться. Такими словами ми намагаємося підтримати не лише дитину, але й самих себе.

Якщо дитина запитує, чому з нами трапляються такі події і в чому ми провинилися, важливо пояснити, що ми не вибирали жити в умовах війни — це ситуація, на яку ми не мали жодного впливу.

Лілія Пустовойт пояснює це на прикладі урагану: "Можна сказати, що урагани руйнують споруди, знищують автомобілі і забирають життя людей. Але ніхто не може звинуватити сам ураган. Ми схожі на дерева, які опинилися в центрі бурі. Ми не мали змоги змінити цю обставину". Важливо донести до дитини, що вона не винна в цій ситуації і не зробила нічого поганого.

Симптоми того, що дитина переживає стрес, можуть бути різні. Це і уникнення травматичних тем чи подій, і, навпаки, агресивні ігри, де вона знову проживає травму.

Маленькі діти часто виражають свої емоції через гру, використовуючи ляльки чи іграшки. Наприклад, дитина може розташувати іграшки в певному порядку, а потім на них "направити" ракету, яка все знищує, - говорить Катерина Дзівак. - Через гру можна багато дізнатися про внутрішній світ дитини та її переживання. Тому важливо звертати увагу на наявність агресивних елементів у її іграх.

Діти віком від 6 до 12 років, які пережили стресові ситуації, можуть почати знову проситися спати до батьків, оскільки відчувають страх залишатися наодинці. Водночас, деякі з них можуть відчувати недовіру до батьків. Також у дітей можуть спостерігатися проблеми з концентрацією, зниження інтересу до раніше улюблених занять, а також виникнення фізичних симптомів.

Сумно під час тривоги і в спортзалі.

Що стосується дітей, які стали внутрішньо переміщеними особами, то їхній досвід війни доповнюється суттєвими змінами у звичному способі життя. Для дітей та підлітків регулярність щоденних занять має велике значення.

Якщо дитина, що зазнала обстрілів, відчуває страх перед гучними звуками, важливо донести до неї, що це є нормальною реакцією психіки. Слід пояснити дітям, що такі емоції цілком звичні і з часом зникнуть. Наш мозок просто потребує більше часу для адаптації, - зазначає Лілія Пустовойт.

Як розповідає Наталія Чайківська, вчителька музики ліцею №12, її чоловік воював в АТО, тож вона добре знає, як важко дитині, батько якої - військовий.

Я помічаю, що серед нас є чимало дітей, які відчувають тривогу. Вони лякаються сирен і, загалом, голосних шумів, - ділиться Наталія Чайківська. - Зазвичай діти не звертаються до дорослих із запитаннями про війну безпосередньо. Вони спілкуються один з одним, і ми це чуємо, а потім намагаємось допомогти їм зрозуміти ситуацію та підтримати їх.

Окрім своєї роботи в ліцеї, Наталія Чайківська організовує жіноче коло підтримки в рамках громадської організації "Дружина воїна", яке призначене для жінок і дітей, що стали внутрішньо переміщеними. У цьому колі проводяться сесії арт-терапії та різноманітні інші заходи.

Читайте: "Цілющий ліс" від стресу. Як дитсадки на Прикарпатті працюють за новою методикою (ВІДЕО)

Діти, які стали внутрішньо переміщеними особами, перебувають у найбільш уразливому становищі, адже вони вже пережили важкі моменти, такі як перебування в підвалах і вживання талого снігу, - зазначає вчителька. - Деякі з наших учнів мали можливість відвідувати школу в рідному місті лише протягом п'яти днів, а тепер, нарешті, почали навчання у нас в очному форматі. Проте вони вже змогли адаптуватися, адже тут, на новому місці, з'явилися однолітки, з якими можна гратися і дружити. Діти відчувають радість - більше немає сліз і страху.

За словами Наталії Чайківської, у ліцеї є учні, яких їхні батьки забирають додому під час тривоги, оскільки вони відчувають страх. Крім того, деяким учням важко займатися в спортзалі через погану акустику та гучні звуки. Тому вчителі та психологи роблять усе можливе, щоб підтримати цих дітей у подоланні їхніх переживань.

На тему пам'яті та травматичного досвіду

"Пам’ять, яка об’єднує громаду" - це міждисциплінарна ініціатива платформи "Тепле місто" в партнерстві з громадською організацією "Відкритий код". Проект включає в себе різноманітні заходи, освітні програми та спільне дослідження історичної пам’яті в місті. Він реалізується завдяки підтримці фонду Nova Ukraine та американської спільноти ветеранів у рамках програми малих грантів від Української благодійної платформи.

Читайте: Спорт дає дисципліну. Як Юрій Гапончук у Франківську допомагає ветеранам знайти себе після поранень

У межах цього проєкту організовують публічні лекції, відкриті діалоги та обговорення за участю експертів з різних галузей, таких як історія, психологія, архітектура, мистецтво, освіта й цифрові технології. Крім того, до ініціативи залучають педагогів, для яких проводять тренінги, зокрема, з питань ефективної комунікації з дітьми, які пережили травматичний досвід війни.

На нашому заході ми спочатку зосереджувалися на вихователях, але тепер вирішили залучити вчителів початкових класів, які працюють у групах продовженого дня, - ділиться інформацією одна з організаторок, Світлана Бойчук, головна спеціалістка з питань загальної середньої освіти міського департаменту освіти і науки. - Це питання стало дуже актуальним, адже багато дітей пережили важкі моменти війни. Ми помічаємо, що такі діти часто відчувають тривогу і намагаються відсторонитися від зовнішніх звуків. Завдання вчителя полягає в тому, щоб підтримати їх і надати необхідну допомогу.

На думку Світлани Бойчук, було заплановано організувати подібний захід і для батьків. Це зможуть реалізувати самі викладачі, зокрема, поділившись важливими аспектами під час батьківських зборів.

Читайте: "Робота - теж реабілітація". Як ветеран Роман Турик відкрив у Франківську зоомагазин

Окрім лекцій, присвячених комунікації з дітьми, в рамках проєкту передбачається розробка інструментів для навчальних закладів, які допоможуть у гідній меморіалізації та вшануванні пам'яті загиблих військових. У цьому контексті заплановані зустрічі зі школярами та вчителями, щоб врахувати їхні потреби, погляди та досвід. Зокрема, планується створення мапи "Місто пам'ятає", на якій будуть відображені всі заходи меморіалізації в Івано-Франківську.