"Бандерівська столиця": як УПА перемогла НКВС у шести днях бою, а Космач став символом опору - Новини весь Харків

У зимові місяці 1945 року село Космач, розташоване в Прикарпатті, стало свідком однієї з найбільш гучних поразок НКВС. Протягом шести днів бійці УПА завдали нищівного удару по каральним підрозділам радянських сил, що призвело до значних втрат серед ворога.

Битва за Космач -- шестиденна битва між повстанцями УПА та каральними загонами НКВС у селі Космач. Тривала з 30 січня до 5 лютого і завершилася тактичною та стратегічною перемогою повстанців.

У зимові місяці 1945 року Космач не лише позначався на карті Прикарпаття як звичайне село. Це містечко стало "столицею Бандери" — автономною територією в горах, де замість радянських лозунгів панували принципи УПА. Для НКВС це стало серйозним викликом, з яким вони вирішили розправитися, завдавши потужного удару через каральну дивізію.

У зимові місяці 1945 року червоні війська тричі намагалися здійснити напад на Космач з метою знищення військової бази УПА. Проте, українці кожного разу успішно відбивали атаки, не дозволяючи ворогу досягти своєї мети.

30 січня радянське командування перекинуло до населеного пункту Космач, що був під контролем повстанців, 500 солдатів з 31, 33 та 87 прикордонних загонів, а також представників інших радянських формувань. Метою операції було захоплення місця, яке енкаведисти називали "бандерівською столицею". У той же день розпочався наступ. Бійці УПА, помітивши ворожі сили, не поспішали вступати в бій і відійшли в навколишні ліси. Окупантам, натомість, стало до вподоби застосувати терор проти місцевих жителів. Але через кілька годин повстанці повернулися назад до села та відкрили вогонь по ворогуючим силам.

Українські військові вирішили організувати засідку для більшовиків. Їхня розвідувальна служба не змогла вчасно попередити про загрозу з боку УПА, оскільки напад планувався всього за годину до прибуття радянських військ.

Ключовий епізод стався не в самому селі, а на підступах до нього -- біля Рушірського водоспаду. Радянське командування було настільки впевненим у своїй силі, що колона вантажівок з чекістами рухалася вузькою дорогою, ніби на парад.

Мирослав Симчич разом з Ольгою та Василем Синітовичами, 1945 рік. Унікальне зображення повстанців, яке походить з родинного архіву.

Мирослав Симчич, відомий під псевдонімом "Кривоніс", у свої молоді 22 роки здійснив точний розрахунок свого плану до найменшої деталі. Його Березівська сотня сховалася у глибокому снігу на схилах. Коли передовий загін досяг мосту, повстанці активували вибухівку. Хвіст колони виявився заблокованим завалом. Елітні підрозділи НКВС опинилися у пастці. У цьому трикутнику вони оточили більшовиків та знищили всі машини, що перевозили солдатів, озброєння, а також генерал-майора Дергачова, який був причетний до примусової депортації кримських татар.

Офіційна радянська історія тривалий час ігнорувала цей аспект або пояснювала його як "нещасний випадок", оскільки визнати загибель орденоносця від рук членів УПА вважалося б ганьбою.

Загалом сотня воїнів УПА змогла ліквідувати майже 400 енкаведистів.

Микола Дергачов

Народився у москві. Військову освіту здобув у 1-й Радянській об'єднаній військовій школі РСЧА ім. ВЦВК і Вищій прикордонній школі НКВС. Служив у ПВ НКВС, воював проти Фінляндії. Протягом німецько-радянської війни -- у військах НКВС, поранений під час оборони Таллінна. 1944-го сформував 256-й полк 36-ї дивізії Конвойних військ НКВС. Спочатку підрозділ мав охороняти табори для військовополонених німців і промислові об'єкти в московській області, де ці полонені працювали. Та незабаром полк відрядили на Прикарпаття, де точилася боротьба проти загонів УПА ВО "Говерла". Член ВКП(б). Мав ордени Червоного прапора та Вітчизняної війни І ступеня, медаль "За бойові заслуги".

Ця битва стала особистою перемогою Мирослава Симчича.

Мирослав Симич

Мирослав Васильович Симчич, відомий під псевдонімом "Кривоніс", з’явився на світ 5 січня 1923 року в селі Вижній Березів, яке тепер входить до Косівського району Івано-Франківської області. Він виріс у селянській родині і з ранніх років мріяв стати козаком, щоб боротися за свободу України. Між 1939 і 1942 роками він завершив навчання в вечірній школі, а в 1944 році закінчив архітектурний технікум у Коломиї. У 1941 році вступив до молодіжної організації ОУН, а вже 20 жовтня 1943 року став бійцем Української повстанської армії (УПА), отримавши псевдонім Кривоніс. Пройшовши військовий вишкіл, він здобув звання чотового і згодом очолив Березівську сотню УПА, де боровся проти радянських та німецьких репресивних сил. Найбільш пам'ятним моментом його бойової кар'єри став бій під Космачем у січні 1945 року, коли під його командуванням повстанці розгромили каральний підрозділ НКВС, а сам Симчич отримав поранення. У грудні 1948 року його заарештували радянські спецслужби разом з товаришем, і він провів понад 32 роки в радянських в’язницях і таборах, незважаючи на жорстокі умови утримання та тиск, відмовляючись від своїх переконань. Після звільнення Мирослав займався активною громадською діяльністю, був учасником Братства вояків УПА, займався патріотичним вихованням молоді і проживав у Коломиї. Тут він здобув статус почесного громадянина, а також отримав численні нагороди, серед яких орден "Свободи" і орден "За заслуги". 14 жовтня 2022 року йому було присвоєно звання Героя України з врученням ордена "Золота Зірка" за його видатний героїзм у боротьбі за незалежність та тривалу суспільну діяльність. Мирослав Симчич помер 18 січня 2023 року у віці 100 років у Коломиї.

Бій за Космач став доказом того, що навіть регулярна армія імперії безсила проти тих, хто захищає власний дім, знаючи кожен його поворот і кожен яр.

Космач витримав випробування, ставши втіленням ідеї, що бойовий дух і стратегія мають більшу цінність, ніж зірки на військовій формі.

Джерело інформації: espreso.tv