"Проте ми тримаємося." Олег Мазур з Прикарпаття бореться за те, щоб на Донбасі знову світилися українські світанки.
Олег Мазур, якому 24 роки, вже більше п'яти років служить у збройних силах. За цей період він, виконуючи обов'язки піхотинця, взяв участь у жорстоких боях на Херсонщині, під Вовчанськом та в Донбасі. У квітні цього року він освоїв нову спеціалізацію та став оператором безпілотників.
Олег поділився своїм досвідом першої бойової місії, розказав про діяльність штурмовика та перехід до підрозділів безпілотних систем в інтерв'ю з Репортером.
Олег Мазур народився в селі Олеша, розташованому на Тлумаччині. Він виріс у великій родині. Після закінчення школи вирішив здобути професію електрика. Хоча спочатку й не планував пов'язувати своє життя з армією, він не мав наміру уникати строкової служби. Коли його знайомі ділилися історіями про те, як їм вдалося "відкосити", він завжди пам’ятав про свого старшого брата Ігоря, який брав участь у бойових діях в АТО.
У мене вже тоді служив брат, тому я мав якусь мотивацію. Собі так у голові заклав, що брат служить, а чого мені тоді не служити? Чого всі так бояться цього? - розповідає військовий. - Тож я ще зі школи знав, що піду в армію. Проте не знав і не хотів, щоб воно затягнулося на стільки часу.
Відтак у січні 2020 року Олег закінчив училище. А навесні відсвяткував дев'ятнадцятий день народження і пішов у військкомат. Згодом пройшов курс молодого бійця на Львівщині, склав там військову присягу, а через місяць став рядовим солдатом однієї з військових частин в Одесі.
Тоді він зізнався, що йому дісталося чимало, адже він ще натрапив на залишки "дідівщини". Проте згодом вирішив укласти контракт.
Строкова взагалі не сподобалась. А служба за контрактом конкретно відрізнялася, - говорить Олег Мазур.
Отже, він уклав тристоронній контракт і переїхав до Франківська, ставши частиною 114-ї бригади тактичної авіації. Саме там він зустрів ранок 24 лютого 2022 року.
Читайте: Не вірив, що повернеться. Пілот з Франківська Дмитро Шкаревський відновлюється і мріє знову піднятися в небо.
24 лютого, близько четвертої години ранку, я прокинувся від гучного гулу літаків. Перш ніж щось зрозуміти, автоматично схопив цигарку і телефон. Заглянув у новини – і тут виявилося, що в країні йде війна, - згадує Мазур.
Через бойову тривогу його побратими виїхали на аеродром, не взявши всі необхідні речі. Тож через деякий час Олег отримав завдання - довезти спорядження.
На середині дороги просто в дзеркалі побачив щось незрозуміле. Думав, що на мене літак сідає. Бо їх було безліч і вони сідали навіть там, де не можна було. А мені там не можна було їхати, - розповідає військовий. - І в якийсь момент бачу, що небо червоне. Просто жах. Думав, що мені амінь.
То був перший приліт у Франківську.
Отоді я і зрозумів, що справи йдуть не те, щоб дуже добре, але й не те, щоб дуже погано, - каже нині військовий. - Потім ще декілька прильотів. Страх, паніка, бо ніхто з таким ніколи не стикався і ніхто такого не очікував.
Досліджуйте: "Кількість поїздок на передову дорівнює кількості шевронів": Іван Біланюк з Прикарпаття вже 11 років займається волонтерством (ФОТО)
У перші місяці масштабного конфлікту Олег виконував обов'язки зенітника, перехоплюючи ракети в західних регіонах. На початку літа 2023 року він приєднався до об'єднаної стрілецької бригади та вирушив до Донецької області. Там він боровся як піхотинець, пліч-о-пліч із морськими піхотинцями.
Він повертається в спогадах до свого першого бойового завдання. Відзначає, що пережив змішані емоції, адже був близький до смерті.
Тоді їх команда вирушила на операцію з очищення. У одному з дворів вони натрапили на два підвали. Перший з них вони оглянули без особливих проблем, а от у другому знайшли двох росіян. Коли з ними вели переговори про здачу в полон, третій з будівлі кинув гранату. Виникла стрілянина.
Побратими побігли з двору на вулицю, а мене чомусь понесло за кут хати. Я звідти ні стріляти не міг, ні бодай показатися, бо свої ж могли одразу не розпізнати і "задвохсотити", - розповідає Олег. - Там стріляють, кидають гранати, а я лежу у траві та записую на телефон голосове командиру роти: "Передайте мамі, що я її дуже сильно любив".
Після перестрілки всі виявилися на місці, і Мазур знову опинився поруч із товаришами - ось так він пройшов своє бойове випробування.
Після кількох місяців на Донбасі його підрозділ перекинули на південь - для контрнаступу на лівий берег Херсонщини.
Застрибнули в човни, перепливли річку, засіли на островах. Перечекали трохи, щоб авіація заспокоїлась, почали рух, - розповідає Олег Мазур. - Дуже важка була дорога. Заховатись не було де. Після підриву Каховської ГЕС усе під водою. Йдеш просто по лісу, а він у воді. Ніяких кущів - тільки болото й стовбури дерев. Навіть листя не було. Біля одного села яхта прямо в лісі стояла, її туди водою занесло.
Каже, після кількох тижнів штурму їхня група вже була небоєздатна й мусила трохи відійти. А назад повертатися було ще важче, тому що ворог уже знав, звідки вони заходили, як їм довозили набої, провізію тощо.
Дуже багато човнів були посічені, пробиті. Одному з групи довелося роздягнутись до трусів і переплисти річку, щоб взяти човен і вернутися назад. А це на секундочку вже пізня осінь. І це все, ясне діло, під обстрілом, під щільним вогнем, - розповідає Олег.
Він зазначив, що в той момент деякі солдати отримали поранення, але кожен з них був змушений продовжувати рух самостійно.
Варіанту "ми тебе понесемо" чи "зараз припливе човен і тебе забере" там не було. Не важливо, яке в тебе поранення. Ти мусив виходити сам, - каже військовий.
Так вони вийшли до Дніпра і ще день чекали, щоб їх евакуювали.
Читайте: "Усі найкращі - з піхоти". Історія нацгвардійця Юрія Костюка з позивним "Чоловіче" (ВІДЕО)
В місті Вовчанськ, розташованому на Харківщині, Олег Мазур обіймав посаду командира групи. Згодом його перевели на роль інструктора, і в цей момент він вирішив, що хоче дослідити нові можливості.
Технології на фронті постійно еволюціонують. Усе змінюється, час не стоїть на місці. Тому я ухвалив рішення перейти до "К-2", де почав працювати оператором дрона, - розповідає Олег. - Коли я туди прийшов, у мене не було жодного досвіду. Лише знав, що існує Mavic.
Він розповів, що раніше переглядав інтерв'ю командира 20-го окремого полку безпілотних систем "К-2" Кирила Вереса, але мав сумніви щодо правдивості його слів. З часом, проте, він самостійно підтвердив, що Верес дійсно говорив правду.
Він зазначає, що в нашому підрозділі нові автомобілі активно використовуються на фронті, в той час як старі, які вже вийшли з ладу, пересуваються по Києву. Якби я не став свідком цього особисто, я б ніколи не повірив у таке. Але це справді так. Тому я задоволений своєю роботою, адже вона приносить результати, - ділиться військовий.
Вони стверджують, що головною метою є не дозволити ворогу наблизитися до наших піхотних підрозділів.
У армії немає важчої служби, ніж піхота. Проте я не можу стверджувати, що вона кардинально відрізняється від роботи операторів дронів. Іноді трапляється, що перед пілотами взагалі немає жодних сил, - зазначає Олег Мазур.
Читайте: "Літати може кожен": як Степан Белей з Франківська нищить росіян на Запоріжжі
Крім того, ворог старанно полює на пілотів. Як зазначив Олег, якщо виникне можливість завдати удару по танку або ж по місцезнаходженню операторів дронів, перевага буде віддана другому варіанту.
Пілоти зараз є пріоритетною ціллю - як в нас, так і в них. Ми шукаємо їх - вони шукають нас. Але можливостей в них набагато більше. Бо мають кількісно більше всього - дронів, людей. Але ми стоїмо, - каже військовий.
За активну участь у бойових операціях та підготовку військовослужбовців Мазур отримав нагороди від 35-ї окремої бригади морської піхоти, "Срібний грифон" Зведеної стрілецької бригади Повітряних сил ЗСУ, а також відзнаку Міністерства оборони України "Захиснику України" і відзнаку Головнокомандувача Збройних Сил України "За сумлінну службу".
Окрім Олега та старшого брата Ігоря, до лав армії приєднався й їхній батько Сергій. Вони з татом виконують завдання на сусідніх фронтах, але, на жаль, зустрічаються дуже рідко.
Виходить так, що наші шляхи майже не перетинаються. Хоча ми і знаходимося поруч, але зустрітися чомусь не вдається, - зітхає Олег.
Про маму вона відзначає: "Не можу зрозуміти, звідки у неї береться стільки сил, енергії та терпіння для всього цього... Вона просто чудова".
Зараз Олег Мазур перебуває на фронті в Донбасі. Він стверджує, що не зустрічав більш вражаючих світанків, ніж ті, що відкриваються там. Тому й бореться, аби ці краєвиди назавжди залишалися українськими.
