»Інтер» шантажує прихильників автокефалії війною та стражданнями
Члени «Опоблоку» обіцяють в ефірі «Інтера» кровопролиття, якщо держава не перестане «втручатися в справи церкви».
«Опозиційний блок» та Українська православна церква Московського патріархату виступають проти поточних ініціатив з отримання Україною автокефалії, себто власного незалежного церковного центру. Очевидно, що проти в такому разі виступає й телеканал «Інтер». Не вистачає цій «трійці» лише пастви, адже їхню думку розділяють усього 20 % українців. Проте над цією проблемою всі троє активно працюють, головним чином, видаючи в публічний простір нові й нові маніпуляції. Зокрема, «Подробности» 26 та 27 червня продемонстрували глядачам сюжети про безперспективність та, що важливіше, небезпечність автокефальних ініціатив.
26 червня «Інтер» розповідав про Міжпарламентську асамблею православ’я, куди їздили член «Опозиційного блоку» Вадим Новинський та священник УПЦ МП Віктор Коцаба. Обоє отримали слово в ефірі. Пан Коцаба розповідав про умови, на яких Московський патріархат погодиться на автокефалію: «Українська православна церква спільно з позицією помісних православних церков, яка є одноголосною [скажіть це Грузії. — MS], виступає за подолання розколу в українському православ'ї [...] Тільки після цього ми готові обговорювати канонічний статус єдиної української православної церкви». По-перше, навіщо в новині про міжнародну подію думка УПЦ МП про український «розкол», і де в такому разі позиції всіх інших учасників процесу? По-друге, надання автокефалії — це, власне, і є один зі способів закінчити розкол. По-третє, судячи із заяв УПЦ МП цього ж дня, нічого «обговорювати» там уже не планують: «Имеющийся канонический статус вполне достаточен [...] Попытки изменить этот статус приведут только к ограничению прав и свобод [...] эти попытки не вылечат, а только углубят раскол...»
Вадим Новинський натомість переповідав події на, власне, православній асамблеї й залякував українців. Ось його позиція з приводу зустрічі: «По итогам наших докладов, генеральный секретарь ассамблеи дал указание внести в итоговую декларацию пункты о том, что Межпарламентская Ассамблея Православия всецело поддерживает [УПЦ МП], выступает за неизменность канонического устройства нашей страны, и за невмешательство государства в церковные вопросы». Щоправда, УПЦ так і не згадали в декларації.
Проте значно цікавішою виявилися власна позиція народного депутата України з приводу намагання його держави отримати незалежну церкву: «Мы говорили о том, что государство не должно вмешиваться в общецерковные вопросы [...] Если идти тем путем, это приведет к самым худшим последствиям. На Украине уже никогда не будет единой православной церкви, а будут существовать две параллельные юрисдикции. Это приведет к конфликтам в селах, в городах. Это будет начало масштабного гражданского конфликта на религиозной основе. И это ни в коем случае нельзя допускать». Чому звернення Верховної Ради не є втручанням у справи церкви, ви можете почитати, наприклад, тут.
Значно ж цікавішим моментом у заяві політика є апокаліптичні одкровення про «две параллельные юрисдикции», що призведуть до «масштабного гражданского конфликта». Не хочеться псувати «опоблоківцю» пророцтва, але... а що зміниться? У нас і так є паралельні юрисдикції Київського та Московського патріархатів. А ще УАПЦ і УАПЦ-К. А ще католицька й греко-католицька церкви. А ще протестанти. Ми вже мовчимо про представників інших релігій: ісламу, юдеїв, буддистів та що б там не проповідував Володимир Мунтян.
І масштабного громадянського конфлікту між ними якось не спостерігається. Петро Порошенко навіть окремо заявляв, що ніхто не заборонятиме ходити до храмів Московського патріархату чи будь-яких інших після отримання автокефалії. Загалом, зараз не Середньовіччя, в усіх цивілізованих країнах віряни нормально співіснують.
27 червня журналісти надали слово новій парі священник&політик — представнику УПЦ МП Клименту та члену «Опоблоку» Юрію Бойко. Климент намагався переконати глядачів, що жодної автокефалії для України константинопольський патріарх Варфоломій не планує: «Сам Патриарх, як і його прес-служба, і архієреї Константинопольського патріархату жодним чином не обмовилися про те, що вони мають якісь ініціативи щодо української Православної церкви. Константинопольський Патріарх Варфоломій висловив переконання про подолання церковного розколу, але виключно канонічним шляхом». Ці та інші подібні заяви УПЦ МП після зустрічі зі Вселенським патріархом Константинополь непрямо спростував уже через три дні (детальніше про ситуацію). Зокрема, заявивши, що «Константинопольська Церква [...] бореться для остаточного врегулювання церковних справ в Україні». Звучить зовсім не як відсутність ініціатив, чи не так?
Юрій Бойко тим часом знову нагадав глядачам про фізичні загрози боротьби за автокефалію: «Никогда государство не должно вмешиваться в дела церкви. Как только оно вмешивается, возникает межконфессионный конфликт, возникала война, кровь и страдания. Церковь должна сама определиться со своим статусом [...] Мы считаем, что сегодняшняя Каноническая церковь абсолютно патриотична». Що ж, по-перша, церква й так сама визначається зі своїм статусом: звернення до Варфоломія підписали єпископи УПЦ КП та УАПЦ. По-друге, щодо патріотизму, то цього ж дня в Московському патріархаті заявили, що їх Українська православна церква виявилася «в ходе гражданского противостояния и вооруженного конфликта на Донбассе [...] единственной из крупнейших конфессий Украины, сохранившей политический нейтралитет». А щодо війни, крові та страждань — це звучить як звичайне неаргументоване залякування, адже виникає, щонайменше, одне запитання: хто ж в Україні може почати війну через автокефалію, якщо не підтримують її, здається, лише в УПЦ МП?
Загалом, ситуація зі спротивом автокефалії на «Інтері» виглядає відчайдушною. Політики і священики некоректно переказують події на міжнародних зустрічах, аби виставити отримання Україною Томосу нереалістичним. Члени «Опоблоку» постійно коментують церковні справи, заявляючи, що політики не мають втручатися у справи церкви. А ще народні депутати України відверто використовують страх для досягнення своїх політичних цілей. Для останнього, здається, навіть є якийсь окремий термін...
