Керівник Луганщини Гарбуз розповів як він намагається зшивати Україну
Голова Луганської військово-цивільної адміністрації Юрій Гарбуз періодично буває з візитами на Львівщині. Під час останньої поїздки на форум до Дня місцевого самоврядування у селі Плав’я у Сколівському районі керівник Луганщини знайшов час на інтерв’ю для .
У розмові з журналістом пан Гарбуз поділився думками щодо останніх подій у так званій «ЛНР», розповів про настрої людей на окупованих територіях та на підконрольній частині Луганщини, проблеми життєдіяності області та як у час війни з російським агресором вдається «зшивати» Україну.
У разі об’єднання «ЛНР» та «ДНР» посилиться контроль Москви
– Пане Юрію, як би ви охарактеризували події, які відбулися на окупованій території – у так званій «ЛНР»?
– У цій ситуації найголовніше, що «народна» республіка виявилася ніякою не народною. На фоні конфлікту між різними силовими структурами та їх московськими кураторами ми не побачили жодної реакції звичайних людей. Натомість порожні вулиці Луганська, військова техніка, «зелені чоловічки». Додайте до цього заклики так званої »ДНР» приєднати окуповану частину Луганської області. Можна уявити на цьому тлі настрої мирних луганчан. Люди деморалізовані і втомлені.
Бандами, котрі там орудують, керують спецслужби з Москви. Думаю, це чітко проведена операція ГРУ і ФСБ Росії для певного наступного етапу. Чи буде об’єднання Донецька і Луганська – не знаю. Але це один із сценаріїв, який буде розроблятися, швидше за все, вже після Нового року.
– Чи є загрози від такого можливого об’єднання для України?
– Це неприємно. Це якоюсь мірою їх посилення. Буде ще більший контроль Москви. І ми упускаємо час для повернення цих територій назад в Україну.
Люди там бояться, що їх зроблять розмінною монетою у переговорах з Кремлем. Наростає втома і розчарування. Жителі ОРЛО розуміють, що вони нікому не потрібні – ні Росії, яка від них відмовилася, ні так званій владі фейкової республіки, яка виявилася просто бандою; ні, на жаль, Україні, яка не демонструє реальних кроків з реінтеграції. Існує великий запит на бачення майбутнього. І виграє той, хто його запропонує.
«Окреслення перспектив майбутнього в Україні – найкраща контрпропаганда»
– Чи можна говорити про зміни у свідомості людей на окупованих територіях? Чи приходить розуміння, що це була помилка?
– Так. Не можу сказати, який відсоток цих людей. Не так давно побував на пункті пропуску у Станиці Луганській. Заходив у спортивній формі, ставав у чергу, спілкувався з людьми. Ті, хто мене не впізнавали – зі мною спілкувалися. Ті, хто впізнавали – боялися, що після повернення на окуповану територію у них будуть якісь проблеми.
На непідконтрольній українській владі території є значна кількість проукраїнськи налаштованих людей. Навіть в умовах тотального залякування і репресій звучать «Слава Україні!» і з’являються написи з українською символікою. Стосовно сепаратистських настроїв, то їх більше штучно роздмухували. Проросійські настрої теж є, але це наслідок масованої пропаганди. Ми повинні достукатися насамперед до дітей, молоді і людей середнього віку. Правда і окреслення перспектив майбутнього в Україні – найкраща контрпропаганда.
– Як вас сприймають на окупованій частині Луганщини?
– Ті, хто мене знав до цього чи чули про мене – сприймають дуже добре. Вони чекають, що я туди скоро прийду з прапором України. А ті, хто отримують зарплату, накази з Москви – вони мене ненавидять. По-іншому і не може бути.
– Є якісь списки нев’їзних осіб в «ЛНР»?
– Я стою перший у «розстрільній статті» в Луганську. У мене є своя позиція відносно тієї території.
– Які настрої людей на підконтрольній Україні частині Луганщини?
– Хочу нагади дані нещодавнього всеукраїнського соціологічного опитування. Відповідаючи на питання «Які проблеми потребують негайного вирішення?», понад 50% респондентів обрали «воєнний конфлікт на сході України». Можете собі уявити настрої людей, яких війна зачепила безпосередньо?
Люди понад усе прагнуть миру. Наші захисники з передової повинні якомога скоріше цілими і неушкодженими повернутися додому до своїх дітей та батьків. Вимушені переселенці мріють повернутися до своїх домівок. Навесні ми провели акцію дитячих малюнків у рамках проекту «Луганщина у нас одна».
Обласна телерадіокомпанія зняла сюжети про деяких учасників цієї акції. Шести-, восьмирічні діти пам’ятають гойдалки у своїх дворах, залишену зелену лопатку в пісочниці біля дому…
Ми багато робимо для зміни світогляду. Я часто повторюю, що можна багато будувати, перекривати дахи, але набагато важливіше зміст, внутрішнє наповнення, свідомість. За півтора роки нам вдалося стерти нав’язаний стереотип про несумісність Заходу і Сходу, про «бандерівців» і «москалів».
Спільно з головою Львівської облради, головою Львівської ОДА ми започаткували проект «Змінимо країну разом!». Його учасниками вже стали майже 200 вчителів зі Львівщини та Луганщини. У першому етапі педагогічних обмінів участь також брали освітяни з Тернопільщини. Наші діти регулярно їздять на оздоровлення в Західну Україну. Тепер до проекту обмінів долучилися також працівники сфери культури.
Ми розширюємо співпрацю в інформаційній сфері, адже війна на цьому фронті дуже запекла. У нашому радіоефірі мовить FM-Галичина, а завдяки телевежі у Бахмутівці в телепросторі присутній Перший Західний і «Телеканал ZIK». Наразі працюємо над поглибленням співпраці в освітній, культурній та інформаційній сферах. Саме з таких ниточок особистих контактів формується канат дружби і довіри, який нікому і ніколи більше не вдасться розрубати.
«Енергетика, як і армія, мають бути в руках держави»
– Які гострі проблеми життєдіяльності області зараз доводиться вирішувати? «Луганське енергетичне об’єднання» ще у листопаді повідомило, що не вдалося підготувати мережі до зими, тому зима принесла масові знеструмлення та є загроза техногенного та соціально-економічного колапсу.
– Питання енергобезпеки є дійсно одним з основних. Проблеми з «ЛЕО» («Луганське енергетичне об’єднання») у нас виникли давно. Я особисто ініціював низку нарад під головуванням віце-прем’єрів, тому що на місцевому рівні цю ситуацію врегулювати неможливо.
«ЛЕО» є приватною компанією, яка заборгувала перед Енергоринком України значну суму коштів. Борги виникли у тому числі й через постачання електроенергії на непідконтрольну частину області. З боку НКРЕКП були накладені штрафні санкції та арештовано рахунки «ЛЕО», що спричинило фінансову кризу в самій компанії. Мені вдалося домогтися своєчасної оплати послуг за електроенергію бюджетними організаціями області, однак цього замало.
«ЛЕО» не може забезпечити належний технічний стан електромереж області. Мною та заступниками проведено не одне засідання Комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій. Наслідки знеструмлення у зимовий період можуть бути катастрофічними, що засвідчено відповідними експертизами. Про ситуацію поінформовано перших керівників держави.
Переконаний, енергетика, як і армія, мають бути в руках держави, тому що це питання національної безпеки. Передача стратегічних об’єктів у приватну власність була великою помилкою.
– Яка ситуація з робочими місцями, чи існує проблема, що людям нема де заробити на життя?
– Існує. Не знаю, де є така область в Україні чи у світі, де взагалі немає питань з працевлаштуванням. Проблема є. У першу чергу треба вирішити проблему із стабільним електропостачанням. Тобто, потрібно приєднатися до спільної енергосистеми з Україною. Якщо додамо хоча би 100 МВт, наші підприємства запрацюють і робітники просто повернуться на свої робочі місця. А це десятки тисяч людей.
Спільно з аграріями напрацьовуємо майданчик з переробки продуктів харчування і шукаємо нові ринки. Це ще додаткові робочі місця.
– Скільки промислових підприємств закрилися час війни? Як усе відновити?
– Левову частину свого промислового потенціалу Луганщина втратила через окупацію промислового півдня області.
Сьогодні на підконтрольній українській влади території виробничу діяльність здійснюють понад 400 промислових підприємств, шість з яких великі. Ключові підприємства зосереджені у містах Сєвєродонецьк, Рубіжне, Лисичанськ, Кремінна. Питома вага цих міст у загальному обсязі реалізації промислової продукції області становить майже 50%.
До 2014 року Луганська область входила до п’ятірки найбільших промислових регіонів України. Сьогодні ми переважно аграрна область. Тому активно працюємо над залученням інвестицій у сферу переробки сільськогосподарської продукції, що збільшить її додану вартість.
Для відновлення промислових потужностей необхідно, перш за все, забезпечити стабільне енергопостачання. З цією метою триває будівництво ПС »Кремінська», завершити яке плануємо до кінця 2018 року.
Займаюся залученням інвестицій у будівництво сонячних електростанцій. Є позитивний результат переговорів зі світовими лідерами у цій царині.
– Яка ситуація з дорогами?
– Сподіваюсь, у 2018 році отримаємо більше коштів на дороги від держави. З обласного бюджету вперше було виділено на державні дороги 265 млн грн. Частину використали у цьому році, частина перейде на наступний рік. Держава додасть грошей. Думаю, наступний рік – буде роком доріг на Луганщині.
«Є тенденція до збільшення навчання українською мовою»
– Мовне питання. Чи відбувається «насильницька українізація» на Луганщині?
– На цій землі, за останнє сторіччя було стільки насилля – громадянська війна 1917-1921 рр., Голодомор 1932-1933 рр., Друга світова, теперішня російсько-українська війна, що більше насильницьких дій люди просто не витримають. Тим паче навіщо українізувати українців? Ви приїдьте у прикордонні з Росією Міловський, Марківський, Біловодський райони і послухайте, якою мовою розмовляють люди. Це українська мова. Місцевий діалект, але українська. Мовне питання – це теж елемент гібридної війни для створення соціальної напруги. Чи актуальне воно для наших дітей? Вочевидь, ні. До прикладу, мої діти вільно володіють українською. А старша донька навіть обрала навчання у львівському виші, хоча мала можливість навчатися у столичному та харківському.
– Чи є спротив, що когось «змушують» розмовляти українською мовою, наприклад, у державних установах?
– Такого немає. Це дуже добре, що я можу приїхати на Львівщину і розмовляти російською і мене тут чують. І це як кістка в горлі для тих, хто на непідконтрольній території, які думають, що тут усіх ламають через коліно. Разом із тим, вивчаю українську мову, бо мені це потрібно.
– Яка ситуація в освіті? Яка кількість російськомовних шкіл відносно до україномовних?
– Співвідношення 70/30. У нас шкіл з українською мовою навчання 70% (204 школи), російською 7% (21 школа), двомовних – 23% (67 шкіл). Тенденція, особливо, у зв’язку з новим законом «Про освіту» до збільшення навчання українською мовою.
На сьогодні українська мова стала перепусткою у цивілізований світ для дітей з непідконтрольних територій, які складають у нас ЗНО та вступають до українських вишів.
Зараз відбувається народження нової держави – не відродження. Війна – це погано, але це момент очищення. Заради тих хлопців, які загинули на Сході, відбувається об’єднання. Не потрібно ображати когось і вимагати, що завтра всі мають розмовляти українською мовою. Це станеться само собою. Книжки, школи, садочки, фільми. Потрібно сповідувати філософію поваги – в родині, в державі один до одного, до вчителя. Тут треба бігти. А все решту станеться само собою.
«На Львівщині почуваюся як вдома»
– Під час своїх візитів на Львівщину ви часто кажете, що потрібно «зшивати Україну». Яким чином це зробити? Що вже робите для цього?
– Вище я вже говорив про спільну роботу в рамках проекту «Змінимо країну разом!». Для того, щоб «зшити Україну», потрібно усвідомити, що ми одна родина, що у нас спільні трагедії і тріумфи.
На луганській і донецькій землі навіки залишилися тисячі кращих синів і доньок України. Тут пролита кров місцевих мирних жителів, у тому числі дітей. Це найвища ціна за єдність і свободу. Ми разом від Мілового на Сході і до Чопа на Заході маємо зробити все можливе, щоби смерті наших захисників були не марними. Я доземно вклоняюся кожній львівській родині, яка втратила на Луганщині сина, батька, чоловіка чи брата.
Великі надії у «зшиванні» покладаю на журналістів, адже ми живемо в епоху інформаційного суспільства. І від того, наскільки єдиним і правдивим буде інформаційний простір, залежить дуже багато.
Я дякую, що вас хвилює ситуація на Луганщині, що журналісти зі Львова виявляють інтерес до подій на Сході.
Приїхав на Львівщину з голкою та ниткою якраз зшивати. Через кілька днів львівська делегація приїде на Луганщину. Інший кінець нитки зв’язуємо у вузли. На жаль, це роблять тільки дві області. Так сталося, що ми здружилися з Олегом Синюткою, з Олександром Ганущином. Вони розуміють, як я розмовляю російською мовою, а розумію, як вони говорять українською. Я народився у Міловому – це крайня точка України. На сьогодні я почуваюсь на Львівщині як вдома. Думаю, це найбільша перемога якщо не за 26 років, то за останні три – це точно. Понад 500 дітей з Луганщини побували на Львівщині у цьому році. Ще на Різдв’яні свята приїдуть. А це майбутні 500 сімей, які вже не скажуть, що там бандерівці, а там москалі.
80-та десантно-штурмова бригада зі Львова дуже довго тримала бої за Луганський аеропорт, звільняла Слов’янськ. Я відвідав хлопців нещодавно. Дуже їх поважаю. Звичайно, не я вирішував, що 80-та бригада саме до нас потрапила. Але це ще раз налагоджує тісні відносини між заходом і сходом України.
У Держбюджеті Луганщина – на рівні з іншими регіонами
– Прийнято Держбюджет-2018. Чи є якісь неприємні несподіванки для Луганщини і для місцевих бюджетів загалом?
– Була дискусія в Міносвіти – чи на місцеві бюджети передавати технікуми і коледжі, чи залишити на державному. Прийнято рішення, що ті, які при університетах, залишаються на держфінансуванні. А невелика частина впаде на обласний бюджет. Мій страх трохи зменшився. Більш детально подивимось, коли буде оприлюднено Держбюджет.
– Порівняно з іншими регіонами, Луганщина має більшу фінансову підтримку з Держбюджету у зв’язку з війною?
– Якщо нам потрібно на електроенергію чи дороги – я буду звичайно «вигризати», відстоювати позицію. А так сказати, що ми чимось виділяємось, що нам більше дають чи менше – не можу. Ми на рівних з іншими регіонами.
Розмовляла
