»Чорне золото» — величезний скарб, або прокляття Донбасу

Сьогодні  поговоримо про «чорне золото», про криваве донбаське вугілля, про людей, які його добивають та про перспективу старо-промислового Донбасу.

Але спочатку декілька цитат. «…без вугільної промисловості ніяка сучасна промисловість, ніякі фабрики і заводи немислимі. Вугілля - це справжній хліб промисловості, без цього хліба промисловість не діє…». Автор наведеної цитати – Ленін.  Таку цитату і досі можна побачити на деяких вугільних підприємствах.

Для справедливості наведемо ще дві його ж цитати - «…неодмінно повісити не менше 100 куркулів, щоб на сотні верст народ бачив, тріпотів, знав, кричав…». «Необхідно організувати посилену охорону з добірно надійних людей, провести нещадний масовий терор проти куркулів, попів і білогвардійців; сумнівних замкнути в концентраційний табір поза містом.

Телеграфуйте про виконання…». Отже саме так, залізною рукою, з масовим терором,   будувався Радянський Союз.  Минуле майже століття. Жорстокість, терор, нехтування елементарними правами людини – нікуди не загубилися. Саме на цих підвалинах збудована нинішня Росія. Саме таке тоталітарне суспільство будується у самопроголошених «ЛНР/ДНР».

Вугілля Донбасу -  скарб чи  прокляття? «Справжня ціна вугілля в умовах війни на Донбасі: погляд крізь призму прав людини» - саме таку назву має об’ємне та ґрунтовне дослідження, яке провели громадські активісти. «Справжня ціна вугілля в умовах війни на Донбасі» – видання, що досліджує економічні, соціальні та екологічні наслідки видобутку вугілля на Донбасі у сучасних умовах.

Гарно ілюстрована та цікава книга  з однойменною назвою є підсумком дослідження, проведеного Східноукраїнським центром громадських ініціатив у співпраці з учасниками Коаліції громадських організацій та ініціатив «Справедливість заради миру на Донбасі» за підтримки Представництва Фонду імені Гайнріха Бьолля в Україні. У підготовці повної друкованої версії звіту брали участь Денис Казанський, Анастасія Некрасова, Олег Савицький, Юрій Павлов, Андрій Смірнов, Яніна Смелянська, Ігор Сосонський, Світлана Тарабанова, Володимир Щербаченко, Ганна Янова.

Дослідження проводили  збираючи інформацію та під час моніторингу територій, підконтрольних уряду України. Під час експертних інтерв’ю, а також на інформації, отриманій від органів державної влади та з відкритих джерел.

Наприкінці березня цього року презентація відбулася у Києві (в Українському кризовому медіа-центрі та у Будинку Кіно), а потім – на Донбасі. Спочатку книгу-дослідження презентували у містах Торецьку та Краматорську (Донецька область). А днями автори презентували дослідження у  Кризовому медіа-центрі «Сіверський Донець» у Сєвєродонецьку.

До Сєвєродонецька завітали - голова громадської організації  «Східноукраїнський цент громадських ініціатив» Володимир Щербаченко, аналітик цього є центру Анастасія Некрасова та  експерт з кліматичної та енергетичної політики Національного екологічного центру України Олег Савицький. У заході взяли участь журналісти, громадські активісти,
представники шахтарських профспілок та місцевої влади.

Спікери говорили про те, що в останні роки вугільні підприємства були пов’язані  з нещадною експлуатацією робітників, з корупцією, порушеннями прав людини, з балансуванням на грані екологічної катастрофи.

За словами Володимира Щербаченка,  поруч з надприбутками  всіх, хто наживався на праці гірників, шахтарське населення Донбасу за останні 20 років суттєво зубожіло внаслідок непродуманого реформування вугільної галузі та  корупції  у цій сфері. Цим скористалася Російська Федерація, яка скерувала гнів мешканців регіону проти держави як такої, а не проти соціальної і правової несправедливості. Одним з наслідків цього стала війна, яка зробила життя у шахтарських містах ще важчим.

Якщо у 1976 році на Донбасі добувалося 218 мільйонів тон вугілля, то к 2015 року – близько 40 мільйонів тон. Закривалися шахти. Володимир Щербаченко приводив чисельні приклади з книги саме того, як проводилися «реформи» вугільної галузі. Це реформи виявилися нічим іншим, як тотальним розграбовуванням.

Грабували всі і все. Шахти, гірнично-збагачувальні фабрики, які підлягали закриттю грабували начальство, грабували місцеві робітники.

На думку Володимира Щербаченко  сьогодні вкрай необхідно здолати  корупцію в вугільній галузі,  а відтак і маніпуляції Москви. «Ми пишемо у звіті, та пропонуємо, в який спосіб це можна зробити» – додав Щербаченко. Він також зосередився на тому, що так звана формула «Ротердам плюс» є ніщо інакше, як прихована корупція, яка призводить лише до зростання тарифів. А припинення торгівлі хоча і є контраверсіним  рішенням, все ж таки сприятиме подоланню корупції.  

Експерт з кліматичної та енергетичної політики Національного екологічного центру України Олег Савицький зосередив увагу на  екологічній проблематиці.  На слушну думку експерта, безконтрольне закриття шахт призведе  до підтоплення  та забруднення територій, а через це значні земельні масиви можуть стати  непридатними для сільськогосподарської діяльності.

Дослідник рекомендує громадськості долучатися до контролю над інженерно-технічними роботами під час закриття шахт. Крім того, за словами Олега Савицького, слід вимагати від держави компенсацій щодо ушкоджень будинків, які сталися внаслідок неконтрольованого закриття шахт.

Олег Савицький  вважає, що раніше чи пізніше перед Україною постане проблема закриття всіх шахт Донбасу. І статися це  можливо  вже за 20 років.  У якості прикладів закриття нерентабельних та екологічно-небезпечних шахт він назвав досвід Германії та Великобританії. У книзі автори запропонували можливі варіанти виходу із кризової ситуації. Відповідаючи на питання під час презентації Олег Савицький наголошував на використанні замість вугілля відновлювальних джерел енергії.

Анастасія Некрасова розповіла, що для авторів видання «Справжня ціна вугілля в умовах війни на Донбасі» було важливим показати реальний стан справ саме  крізь призму прав людини. За словами Анастасії Некрасової, аналіз зібраних матеріалів свідчить про численні порушення соціальних, трудових та екологічних прав, обмежені можливості для самореалізації місцевих жителів та напрацювання економічних інститутів у регіоні.

Анастасія Некрасова сказала і про традиційні порушення техніки безпеки, що вигідніше заплатити,  якщо постраждає  робітник, ніж   зупиняти роботу шахти. Не оминула питання заборгованості з заробітної платні.

«На кінець 2016 року заборгованість з заробітної плати шахтарів становила 400 млн. гривень, на березень 2017 частину заборгованості було виплачено, залишився борг перед ПАТ Лисичанськвуголь, що становить 110 млн. гривень. Таким чином, 45% боргів України – це заборгованості саме перед робітниками вугільної промисловості» - наголосила вона.

Автори не лише констатують факти, але й рекомендують комплекс заходів, спрямованих на вирішення проблем вугледобувної галузі та регіону в цілому.

До конфлікту понад 140 тисяч мешканців Донбасу були зайняті у вугільній сфері. Нині точна кількість шахтарів в Україні невідома, оскільки майже 60 % шахт опинилося на тимчасово окупованій території. У зоні  окупації опинились всі шахти, що видобувають вугілля антрацитової  марки. А саме таке вугілля використовують 7  з 14 українських ТЕС. Перебудувати технологічний  ланцюжок на іншу марку вугілля практично не можливо.

Більш того, сьогодні шахтарі опинилися у заручниках. З однієї сторони – блокада з боку України (спочатку це блокада від нардепів, сьогодні з боку президентських структур, які очолили блокаду). З іншого боку - на шахти адміністрація «ЛНР/ДНР» ввела так зване «зовнішнє управління».

Простіше кажучи, вугільні підприємства, які донедавна належали олігарху Ринату Ахметову, попросту «віджали». І якщо раніше, співробітники цих підприємств, більшість з яких належала Ахметову, отримували  зарплату у гривнях, то сьогодні – у рублях. Ба більш того,  достеменно відомо, що гірникам здебільшого затримують виплати заробітної плати. Крім того, на гірничих підприємствах порушуються умови безпеки праці. Шахтарі не мають жодної можливості хоч як-небудь захистити свої трудові права. 

Хоч в «ЛНР», хоч в «ДНР» панує терор та насильство. Тут 1937 рік, і кожного, хто відважився виступити проти – одразу ж кидають за грати. Влада так званих «молодих республік» запевнює гірників, що Росія буде купувати їх вугілля. Хоча, всім відомо, що у Росії є більш дешеве вугілля з Кузбасу, а шахти у Ростовській області майже всі закрити у зв’язку з нерентабельністю. Тим часом вугілля потрібне Україні.
***
Отже, «чорне золото»  - величезний скарб чи  прокляття Донбасу і України?  Відповідь проста – за цей скарб всі ми заплатили і платимо таку велику ціну. І поки йде ця проклята війна відповідь про майбутнє Донбасу залишається відкритим.

Володимир Сидоренко, Паралель-медіа.