Львівський Євромайдан… місяць потому
Львів традиційно вважається саме тим місцем, де варто відсвяткувати Новий рік та Різдво. Цього року різдвяні свята у Львові плавно викристалізовуються із єврореволюційних подій. Євромайдан і Різдво тут живуть поруч, переплітаючись і доповнюючи одне одного.
Доїхати з Луганська до Львова сьогодні непросто – окрема «подяка» тим, хто скасував повільний і старий «совковий», але такий потрібний потяг Луганськ-Львів. Тож, близько 8 годин в автобусі, кілька годин на Харківському вокзалі і, нарешті, потяг Харків-Львів.
Вагон заповнений вщент, як, власне, і завжди. Вмощуюся на верхній полиці. Заснути довго не дають розмови сусідів по купе про Євромайдан. Жінка з Харкова й чоловік з Донецька, обоє їдуть відпочивати до санаторіїв Львівщини, гаряче сперечаються. Вона явно недолюблює нинішню владу й усіляко намагається відстояти на словесних «барикадах» Євромайдан. Він стверджує, що нормальні люди працюють, а не по Майданах сидять. Євромайдан вирує навіть в поїзді.
А далі був Львів… Львів, який вже місяць відстоює свої погляди, свої європейські прагнення, своє майбутнє. Відстоює на проспекті Свободи біля пам’ятника Тарасові, який за свій не такий вже й довгий вік (встановлено його у 1992 році) бачив чимало. Сьогодні він непорушно дивиться на Євросцену, обвішану прапорами України й Європи, й на людей, які збираються під нею.
Не скажу, що зараз удень людей на Львівському Євромайдані багато. Найактивніші й найвитриваліші на київських барикадах творять нову історію держави, інші повернулися до роботи й навчання й збираються біля Євросцени ввечері. Та й здебільшого сповіщає, що завтра віче відбудеться о 18.00.
За кілька метрів від сцени стоять намети: медпункт, приймальня Штабу національного спротиву й ще пара наметів для організаційних потреб. Біля одного з наметів двоє молоденьких хлопців збирають кошти на підтримку Євромайдану. Підходжу до скриньки з грошима. Просто переді мною жінка кладе туди 100 гривень. Зазираю до скриньки: купюр небагато (можливо, їх часто звідти виймають), але всі вони не дрібні – найчастіше 100 та 50, хоча зустрічаються й по 10-20. Кладу до скриньки «десятку» й вітаю хлопців від Луганського Євромайдану. Хлопці посміхаються, один з них каже: «Слава Україні!». Відповідаю: «Героям Слава!», - і прямую далі.
Неподалік від Євросцени продають європейську й українську символіку. Найдешевші стрічки та прапорці коштують по 10 гривень, далі ціни суттєво зростають. І ці «товари» купують.
Перейшовши через вузеньку вуличку, яка перетинає проспект Свободи, у напрямку Львівської Опери, із Революції потрапляєш до різдвяної казки. Уздовж проспекту вибудувалися в два ряди дерев’яні будиночки із усілякими смаколиками, народним одягом, подарунками й сувенірами – Львів щороку влаштовує Різдвяний ярмарок. І жодна Революція цьому не завадить. Біля Ратуші традиційно встановлено різдвяну шопку – дерев’яний будиночок з Біблійним сюжетом Різдва, а вулицями міста гуляють актори в одязі янголів. Тут, серед різдвяних пряників, вишиванок, плетених ангеликів, скляних коників, дитячих книжок, солодощів, глінтвейну, кави й «чоколяди», революційний настрій поволі змінюється на святковий.
19 грудня Львів із самого ранку був сповнений піснею «Ой хто-хто Миколая любить», в обід було складно потрапити до храмів – здавалося, мало не половина міста зараз на службі. А ввечері біля Оперного засяяла святковими вогнями ялинка, названа цього річ Євроялинкою. На ялинці розвішені прикраси в формі тризубів, зірок Євросоюзу й розмальованих ангеликів. Запалив святкову красуню мер міста Андрій Садовий в оточенні дітей з інтернату, яким він пізніше подарував солодощі й сертифікати на відвідання ковзанки. Після цього пісню про Святого Миколая виконала співачка Наталка Половинка. Тут впали в очі дві речі: мер у спортивній куртці й відсутність довгих офіційних промов. Все просто, але від того дуже мило. До речі, ялинка у Львові справжня, привезена з Карпат, а не той залізно-пластиковий конус, який і ялинкою назвати не завжди виходить.
Потім на Євросцені були віче й концерт. Вечірній Євромайдан у Львові співає й танцює. Нема партійних прапорів (або є в такій малій кількості, що їх навіть не помічаєш), є лише прапори України та ЄС. Одного з таких вечорів на сцену під звуки пісні «Хлопці з Бандерштадту» запросили львівських юнаків, які у Львові й у Києві відстоювали європейський вибір України. Молоді, упевнені обличчя, без навіть тіні агресії й ненависті, які протестувальникам часом намагаються «навісити» противники Євромайдану.
Наступного після свята Миколая дня, проходячи центральним проспектом міста, почула молитви. Четверо священників вели службу на сцені Львівського Євромайдану. Люди, яких удень було все ж небагато, молилися. Молилися за долю України й народу. Чи можливе таке в Луганську? Подібне видається примарним.
Євромайдан у Львові присутній не лише на сцені біля Тараса. Європейські прапори розвішені всюди: на балконах, у вітринах крамниць, на стінах, вікнах і дверях кав’ярень, маленькими прапорцями прикрашені дахи автівок, а стрічки з українською та європейською символікою посіли щільне місце в гардеробах львів’ян. Прапор ЄС займає значну частину фасаду Львівської Ратуші, європейську символіку «вдягли» навіть скульптури.
Львів уже став Європою. Хоч не офіційно, але духовно й ментально. Свобода, толерантність, віра інтегрували місто Лева до Європи краще, ніж будь-які угоди, підписані або не підписані можновладцями. Залишилася дрібничка – інтегрувати у такий ментальний і духовний спосіб усю Україну.
Три дні в різдвяно-революційному Львові закінчилися. Потяг Львів-Харків. Зі Львова виїхали вдвох з чемним літнім галичанином у купе. Чоловік, впевнений що я львів’янка, розповідає мені про Схід, де він часто буває. І знову жодної агресії й ненависті, лише якийсь сум в очах і зневіра в голосі. Потім до купе зайшли два кремезних харків’янина, розтяглися на своїх нижніх полицях, витіснивши нас на «другий поверх», й довго не давали заснути, увімкнувши на своїх планшетах фільми. Відчувалося наближення Сходу.
Ірина Рєвунова, фото авторки
