Голодомор по-луганськи: Чи жива наша пам'ять?

Тема Голодомору 1932-1933 років в Україні – одна з найбільш обговорюваних в нашій країні, причому, обговорення ці зазвичай мають дуже конфліктний характер, адже існує багато розбіжних думок. Особливо на Сході України, особливо на Луганщині.

Кому вигідна плутанина в цифрах?

Зараз ніхто в Україні та за її межами не володіє достовірною інформацією, що стосується Голодомору – навіть у найкомпетентніших вчених немає точних цифр та будь-яких висновків, у які б вірили всі українці. Головна причина цього – десятиліттями тема була закритою. Дослідники намагаються підтвердити свої висновки про трагедію українського народу фактами, але однозначного висновку так ніхто і не зробив. Найчастіше говорять, що від голоду 1932-1933 років в Україні постраждало від 3 до 10 мільйонів людей.

Поміж тим, три мільйони та десять мільйонів – аж занадто далекі один від одного цифри. Очевидно, що хтось вкрай зацікавлений у тому, щоб справжня кількість людей, які загинули, ніколи так і не стала відомою. І ці "хтось" спекулюють цифрами, маніпулюють поняттями, а фактично знищують народну пам'ять, витравлюють паростки правди про геноцид на українських землях.

Як відомо, 21 січня 2010 року набуло чинності рішення Апеляційного суду Києва  про визнання більшовицьких лідерів СРСР і УРСР винними в організації  голодомору-геноциду в Україні у 1932-1933 роках.

У результаті геноциду в Україні загинули 3 мільйони 941 тисяча чоловік, згідно з  висновками, зробленими експертами Інституту демографії і соціальних досліджень імені М.Птухи НАН України. Однак багато джерел говорять про те, що під час  Голодомору загинуло більше 7 або навіть 10 мільйонів українців. Такої думки  дотримуються  і деякі луганські вчені. Наприклад, Ірина Магрицька вважає, що жертв було не менше 10 мільйонів.

Ірина Магрицька – голова Асоціації дослідників Голодоморів в Луганській області, автор книги про Голодомор на Луганщині "Врятована пам’ять" і автор документально-публіцистичного фільму  "Закляття безпам’ятства. Голодомор 1932-33 рр. на Луганщині", викладач Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля. Її праця не залишилася непоміченою. Указом Президента України в 2007 році за вагомий особистий внесок в розвиток національної освіти Ірина Магрицька була нагороджена Орденом княгині Ольги 3-го ступеня.

Заходи для звітності?

24 листопада 2012 року, традиційно в четверту суботу останнього місяця осені,  усі українці  вшанували  пам'ять загиблих під час Голодоморів. Хоча, сказати "усі українці"досить складно, адже тих, хто дійсно  пам'ятає і  шанує пам'ять загиблих - небагато. Чи варто це виправдовувати низьким рівнем національної і людської  свідомості або недосконалим знанням  історії своєї держави, сказати досить складно, адже у всіх нас є своя думка і позиція, кожна з яких має право на існування. Складається враження, що не лише окремі громадяни не мають конкретної позиції,  але і  наша держава в цілому. Погляди українців,  найчастіше, формують не знання історії свого народу, а конкретні політичні вподобання. Хтось визнає Голодомор, хтось називає його геноцидом, а є і такі, які взагалі заперечують той факт, що Голодомор  був спеціально  організований більшовицьким режимом. Десять країн до 2006 року визнали Голодомор геноцидом,  сьогодні його визнали геноцидом вже 70 країн світу.

Так, щорічно у нас проводяться різні заходи, присвячені вшануванню пам'яті  жертв Голодомору,  але, на жаль,  лише мала частина українців  приймають біль  народу  як свій. Іноді складається враження, що усі ці  заходи вшанування пам’яті проводяться просто для "галочки", для того щоб можна було говорити "ми пам'ятаємо свою  історію". Наприклад, Ірина Магрицька вважає, що для  представників влади це питання не є досить вагомим, вона зазначає, що цього року її здивував такий факт: "Влада вшановує пам'ять жертв голодоморів в п'ятницю, а не разом з усією країною - в суботу. Мабуть, вони просто не хочуть псувати собі вихідний день", - зазначає Ірина Магрицька.

У Луганську згадали про Голодомор

24 листопада в Луганську відбулися скорботні заходи,присвячені 80-ій річниці Голодомору 1932-1933 років.  Протягом усього дня біля знаку Жертвам Голодомору, розташованому в сквері "Пам'яті", було  багатолюдно. Поминальні заходи почалися з самого ранку.  Біля пам'ятного знаку зібралися представники різних державних установ міста і області, які ушанували  загиблих хвилиною мовчання. Від імені Луганської облдержадміністрації,  обласної ради,  міської ради і громадськості Луганської області до пам'ятного знаку були покладені квіти.  Перші керівники  області  і міста делегували свої повноваження своїм заступникам. Варто підкреслити,  що  уперше в сучасній історії області голова Луганської єпархії Української православної церкви (МП) архієпископ Луганський і Алчевський Митрофан відслужив панахиду за загиблими.  Православний владика, який був раніше на Луганщині, ігнорував  такі заходи.

У суботу поминальні заходи провели також представники "Просвіти" та ВО "Свобода". Загалом тут зібралось близько ста людей. На початку заходу  священнослужителі Української православної церкви Київського  патріархату і Української греко-католицької церкви відслужили панахиду, після якої закликали  присутніх зберігати в пам'яті страшну трагедію українського народу.

Учасники акції тримали в руках палаючіі свічки,українські національні прапори, квіти з скорботними стрічками,  вінки, пшеничні колоси. І якщо в Києві на аналогічних  заходах  не  було політичних прапорів, то в Луганську "свободівці" принесли свої прапори.

Голодомор по-донбаські

День скорботи. Київ, Львів, Полтава, Суми, Тернопіль,Чернівці... Українці традиційно запалюють свічку пам'яті, роблять це для того, щоб ушанувати загиблих, щоб згадати невинних людей, які постраждали від страшного голоду.  Чи багато з нас  так роблять? Якщо взяти для прикладу наш Луганськ і просто подивитися, в скількох вікнах мерехтить вогник пам'яті, то кожен зможе переконатися, що їх одиниці. І зараз йдеться  зовсім не про свічки, ми говоримо про більш високі і складні поняття – про наш патріотизм,національну свідомість і життєві позиції.

Згідно з результатами соцопитування, яке проводили дослідники соціологічної групи  "Рейтинг", тільки четверта частина жителів Донбасу вважають Голодомор геноцидом українського народу. У жовтні 2012 року 59% опитаних мешканців України погодилися з твердженням, що Голодомор був геноцидом українського народу,  не погодилися – 22%, ще 19% –  не змогли визначитися.

Тезу про геноцид розділяють близько  80% жителів Заходу, Центру і Півночі країни,  а також близько половини  Півдня (44%),  третина - на Сході (37%) і кожен четвертий житель Донбасу (25%).

Соціологи відзначають, що кількість супротивників визнання Голодомору геноцидом впродовж 2011-2012 років зменшилася з 34 до 22%. При цьому Луганська і Донецька  область є лідерами серед областей,  де люди не визнають Голодомор  геноцидом. У Донбасі цей показник – 48%. Серед тих, хто не зміг визначиться, дуже багато  молоді. Четверта частина опитаних так і не змогли дати відповідь на питання  про те,  чи вважається Голодомор геноцидом.

Ті, хто беруть під сумнів факт існування Голодомору в1932-1933 роках, але при цьому не  розділяють позиції якихось політичних партій відносно цього питання, напевно,  ніколи  не стикалися з людьми, які  пережили ці страшні часи.

Але ж ці люди ще є серед нас, їх без перебільшення можна назвати  "живими книгами", адже складно  знайти офіційне джерело, яке настільки правдиво і емоційно розповість про Голодомор. Поставивши їм питання, що стосується Голодомору,  навіть  не доведеться чекати відповіді, його можна прочитати в очах, сповнених болю і страху. Як можна не вірити в те, що Голодомор був, і в те, що він дійсно був страшним, почувши такі слова від старенької бабусі: "Я пережила голод і війну.  З упевненістю можу  сказати, що голод - набагато страшніше. Люди втрачають контроль над собою,  у них притуплюються усі людські почуття, залишається тільки відчуття голоду, вони стають одержимими, в голові лише думки про те, як вижити",  - таких слів вимовлено  тисячі, ці люди зберігають в собі цілу історію, шкода тільки, що українці не надто цікавляться нею.

- Коли при владі був Ющенко, у нас на Луганщині ті укази і постанови, які видавалися  урядом, наприклад, провести дослідження, провести  захід, виконувалися тільки формально і для звітності. Лише у 2008 році на 75 річницю в заходах вшанування пам'яті, за документами,  взяли участь  500 тисяч  чоловік. Фактично ж такого не було, можливо 50 тисяч і брали участь, але не 500!  У Книзі Пам'яті, яку видала Луганська облдержадміністрація, тільки 31 тисяча людей визнані жертвами Голодомору - це інформація обласного архіву. Я об'їхала 300 сіл області, серед них були такі, які вимерли від голоду на 80% а це тисячі людей. Тому йдеться не про 31 тисячу, а,можливо, про кількість в 5-7 разів більше, – розповіла Ірина Магрицька.

Під партійними прапорами

Представники комуністичної партії по-своєму оцінюють ситуацію, яка склалася  в Україні унаслідок зміни влади. Журналіст газети "Радянська Луганщина", спецкор газети "Комуніст",  депутат Луганської міської ради Ігор Орцев поділився з нами своєю  думкою: "Після того, як Ющенко здав  повноваження Президента, а, отже, і зі зникненням тотальної  інформаційної  підтримки його міфів, на подібні заходи з кожним  роком  ходить усе менше людей. Реклами немає – товар не користується попитом. І це не моя вигадка, або особисті спостереження. Інформацію цю я почув під час перегляду телепередачі явно націоналістичного  каналу "ZIK", тема якої присвячувалася Голодомору. Так ось, одна з активісток голодоморного руху зі скорботою  констатувала, що з кожним роком члени її організації друкують і роздають  усе більше запрошень на заходи,  присвячені Голодомору, а збирають ці заходи все менше людей. Є урочистості народні – такі як День Перемоги. Саме цей день у нас завжди відзначатимуть, незалежно від того, чи буде хтось збирати народ на заходи. А день жертв Голодомору без розкручування  і відповідної підтримки організувати не вдається. Здається, з цього можна зробити висновок, щодо того, як приживеться це нововведення у нас надалі.  Це суто політичний проект,  і його доля залежатиме виключно від того, хто саме знаходитиметься в Україні біля керма влади".

- Безумовно, зі зміною влади змінюються й державні погляди. Так за часів Ющенка  був створений  Інститут національної пам'яті – він провів велику роботу з цього питання,  а тепер його очолює комуніст, а, як відомо,  вони заперечують  Голодомор і геноцид. Тобто раніше був інтерес до Голодомору,  інтерес, який  стимулювався «згори», –свідомість пробуджувалася.  Тепер же Президент не визнає Голодомор геноцидом,  а комуністи придумали міф про те, що голод був не лише на територіях, які населяли українці, а в усьому Радянському  Союзі, – заявляє Ірина Магрицька.

У свою чергу, комуністи мають абсолютно протилежну думку. Наталія Максимець –депутат Луганської міської ради, редактор газети "Радянська Луганщина" – стверджує, що комуністи знають і визнають, що голод був, і молода держава – СРСР на той момент виповнилося 11 років – не впоралася з цією бідою, але, разом із цим, вона звертає  увагу, що представники Комуністичної партії категорично проти терміну "геноцид".

"Голод 1933 року – не перший у пам'яті планети і,ззокрема, території, яка зараз вважається Україною.  За цю дату вхопилися націоналісти, які навіть погану погоду вплітають у політичне полотно:  у даному випадку Голодомор вони  принципово пов'язують з радянським періодом, нав'язують думку, що він був створений  штучно, навмисно; окремі агітатори й пропагандисти йдуть ще далі – стверджують про  геноцид українців,  із  кожним роком кількість померлих у їх поминальних спічах збільшується на сотні тисяч. У 1933-му  голодувало   зокрема й населення Поволжя та Кубані –посуха, що спричинила неврожай, захопила географічну зону, у  якій опинився і Схід сучасної України. Проте, на Кубані і в Поволжі такої масової істерії, як у нас в Україні,  чомусь не спостерігається. Більше того, щороку в кінці листопада стимулюють поминання саме націоналісти –  таке враження, що вони, як Нового року, чекають-не дочекаються, коли ж цей день настане.  Я пояснюю цю  активність спробами створити свою історію країни, нарочитою міфотворчістю і ментальністю націоналістів – їм треба, щоб їх жаліли, їм треба страждати, їм потрібні хоч якісь вороги, інших способів  привернути до  себе увагу вони не знають", – заявляє Наталія Максимець.

Про те, як сильно розходяться думки комуністів  й українських націоналістів усім  добре відомо.  Під час  своїх мітингів націоналісти, зокрема "Свобода", яка завжди проводить у  Луганську поминальні заходи в День пам'яті жертв Голодоморів, дуже  часто згадує комуністів, звинувачуючи їх в різних злочинах проти українців і, як вони зазначають, проти людства. Гасла "Свободи" типу "Комуняку - на гілляку", які згадуються при кожній слушній нагоді, дійсно звучать дуже необачно. На жаль, відстоюючи свої погляди,  представники деяких партій починають політичну гру, яка базується на викривленні історичних фактів,  на перетворенні суб'єктивних поглядів на нібито об’єктивні.

Комуністи залишаються вірними своїм переконанням. Наталія Максимець говорить:  "Я вважаю цю всеукраїнську скорботу показухою, ґрунтованою знову ж таки на  ментальності та вульгарних спробах деяких політиків нагадувати про себе". Ще одна думка комуніста  майже повністю співпадає з висловлюваннями його однопартійців. Ігор Орцев з приводу Голодомору додав: "Факт голоду, як я, так і мої товариші  по партії, не заперечуємо.  Це просто безглуздо, адже в багатьох рідні пережили ті страшні роки. Але людині здорово мислячій людині не прийде в голову версія про те, що раптом ні з того ні з сього  Сталін вирішив знищити всіх українців", – підкреслює комуніст.

Що стосується заходів, які влаштовуються з приводу Голодомору, то, відмічає  Ігор  Орцев, можна було б до  них ставитися  з розумінням, якби вони не супроводжувалися антикомуністичною істерією, щедрим поливом  брудом нашої  справжньої  історії й танцями на кістках, з метою заробітку політичних дивідендів негідниками.  "На жаль,  голодна трагедія перетворена на фарс, у якому адекватна людина не стане брати  участь хоча б через почуття огиди. Це не поминальний день усіх померлих від голоду, а якийсь сюрреалістичний замогильний карнавал. Думаю, людям, у яких голод тих років забрав  рідних, абсолютно не обов'язково  ходити  зі свічками навколо хреста і  посилати прокляття на адресу Сталіна, а досить згадати тихо і по-християнськи своїх близьких", –такої позиції дотримується депутат-комуніст.

Та все ж, повернемося до висловлювання Ірини Магрицької, де вона відмічала, що зі зміною державної  влади змінилося ставлення до факту Голодомору, у своєму коментарі вона говорить, що нинішній Президент не визнає Голодомор.  З чого дослідниця  Голодоморів зробила такий висновок? Швидше за все, така думка витікає з того, що ще в  2010 році Віктор Янукович зробив заяву, у якій він  виступив проти визнання Голодомору 1932-1933 років геноцидом українського народу. Так, 27квітня 2010 року, відповідаючи на питання депутатів Парламентської Асамблеї Ради Європи у Страсбурзі, Янукович сказав: "Це були наслідки сталінського тоталітарного режиму, ставлення до людей", –додавши при цьому, – "Але визнавати Голодомор як факт геноциду відносно  того або іншого народу, ми вважаємо, буде неправильно, несправедливо. Це була трагедія, загальна  трагедія держав, які входили до складу єдиного Радянського Союзу".

Зараз же, у День пам'яті жертв Голодоморів, Янукович, звертається до громадян України, заявляючи,  що нести в серцях пам'ять про ті страшні події 1932-1933 років – наш обов'язок.  

Все ж таки геноцид

Докторові права, польському євреєві Рафаелю Лемкіну (1900-1959) людство зобов'язане  й самим визначенням  слова "геноцид", і розробкою Конвенції про відвертання й покарання  злочинів геноциду, що була прийнята  Асамблеєю ООН  в 1948 році. Розробці правової основи своєї конвенції Лемкин присвятив  усе своє  життя. Рафаель Лемкін заявляв, що Голодомор "є класичним прикладом радянського геноциду,  найдовшого  і широкомасштабного експерименту з русифікації, а саме – знищення української нації.

Ґарет Джоунс (1905 - 1935) –  журналіст, який першим у пресі заявив, що в Україні голод. Важливо зазначити, не просто голод,  а саме Голодомор. Його репортаж з України в  "Manchester Guardian" і  "New York  Evening Post" буквально підірвав Західний світ.

- У людей не просто забирали необхідне державі зерно, – підкреслює Ірина Магрицька, –а відбирали останнє – буряк, капусту, моркву, та що там – навіть дитячі речі забирали.  Народ був доведений до відчаю,  до  божевілля –  мати їла власну дитину.  Це не  може залишити нас байдужими! Ще, безумовно,  вражає те,  що зараз могили  не приведені до ладу. Наприклад, в Новопсковському районі є село Новобіла, там до Голодомору, за словами дослідниці,  було близько 7 тисяч чоловік,  а після голоду – залишилися 3 тисячі, тобто 4 тисячі  чоловік загинули в одному селі,  але там  немає жодної  могили з хрестом. Люди живуть у  безпам'ятстві – це не нормально!

Проблему в національній свідомості бачить і голова обласної організації Всеукраїнського товариства "Просвіта" Володимир Семистяга. "Що відбувається в нашому суспільстві? Це, звичайно, добре, що ми в День пам'яті з самого ранку говоримо про Голодомор. Але чому не разом? Чому не з державними, а з партійними прапорами? Чи возз'єднаємося ми колись? Люди приходять ушанувати пам'ять, серед нас багато молоді  і це радує, адже вони самі виявили бажання прийти, насильно їх ніхто не заганяв", – відмітив Володимир Семистяга.

Організатори поминальних заходів стверджують, що з кожним роком кількість учасників збільшується. Стосовно цього в комуністів теж є своя думка.  Наталія  Максимець вважає,  що вона збільшується саме за  рахунок молоді, "якій зі шкільної лави  вдовблюють  в голову надуману історію України". "Нещасні діти"!, - так говорить комуністка  про  нинішнє покоління.

Відносно молоді Ірина Магрицька підкреслила: „Як вони дізнаються правдиву історію, якщо тепер в підручниках слова "Голодомор" взагалі не буде. Що знатимуть діти?! Так  робити не можна!!! У нас у країні немає чітко визначеної лінії – чи хочемо  ми знати  правду, чи ми хочемо жити в брехні„.

Дійсно, поки ми самі для себе не визначимо, чого ми хочемо, ніяких зрушень не станеться. Українці – дружний народ, як ніякий інший, але, усе ж, постійно нам випадають якісь випробування, які з кожним разом все важче й важче переживати. Чому?  Та тому що немає державної єдності й національної свідомості. Поки громадяни  України не відкриють у собі ці почуття, не вивчать своє минуле – у нас не буде  нормального майбутнього.   А минуле треба починати вчити не з незапам'ятних часів, а з найстрашніших сторінок – таких як Голодомор.

У кожного своя думка і  свої погляди, але минуле є минуле, наша історія вже давно написана. Просто, маючи  хоч якісь людські почуття, такі як співчуття і жалість, ми повинні пам'ятати про те, що голод був.  Як до цього ставитися – обирати нам.  Чи будемо ми з часом забувати про Голодомор або навпаки з кожним роком усі разом згадуватимемо про страшну трагедію народу – невідомо. Чи пробудиться в нашого народу національна свідомість і коли це трапиться? Сказати важко…Ми це побачимо та зрозуміємо за кількістю «свічок, що мерехтітимуть у вікнах у День пам’яті»…

Позиція редакції «Паралель-медіа»

Декілька слів щодо нашої журналістської та громадянської позиції. Декілька років тому, відкликаючись на Звернення Громадського комітету з увічнення (вшанування) пам’яті жертв Голодомору-геноциду, «проявити активну громадянську позицію журналістів», інформаційне агентство «Паралель-медіа» вирішило взяти участь в висвітленні історичної правди про Голодомор-геноцид.  «Паралель-медіа» опублікувало в Інтернеті книгу «Врятована пам'ять» .  Вперше в Українському Інтернеті, з дозволу автора публікується ця книга. Окрім того, саме у нас на сайті можна переглянути фільм про Голодомор 1932-33 років. Документально-публіцистичний фільм «Закляття безпам’ятства. Голодомор 1932-33 рр. на Луганщині».

Розповідає про голодні роки, які довелось пережити мешканцям Луганської області. Ми зробили все це з метою розповісти правду, адже той, хто не знає минулого, не має майбутнього.

Є дещо, що примирює всіх – музика. Буквально в ці дні друзі з української діаспори в США надіслали чудовий лінк, він веде до бретонського гверзье, тобто плачу про Голодомор. Чудове виконання  Denez Prigent и Karen Matheson. Послухати та переглянути можна тут.

З квітня 1932 до листопада 1933 року, за свідченнями істориків, жертвами голодомору в Україні стали (за різними оцінками) від 7-ми до 10-ти мільйонів людей, у тому числі близько 4 мільйонів дітей. З урахуванням непрямих жертв Голодомор забрав життя майже 14-ти мільйонів людей. Парламент України в листопаді 2006 року визнав Голодомор 1932-1933 років геноцидом українського народу.

Упокой, Господи, їх душі і пробач усі гріхи, вільні і мимовільні... Царство Небесне.
І будемо  пам'ятати...

Юлія Гончарова, Володимир Лермонтов