Ілюзії маріонеток
Параллель-медиа предлагает Вашему вниманию работы представленные на Международном конкурсе СТОП ЦЕНЗУРЕ! в категории эссе. Текст публикуется языком оригинала:
"Ілюзії маріонеток"
"Ми живемо у незалежній країні, ми маємо право вільно говорити, ми обираємо свою владу, ми почуваємось вільними у висловленні своєї позиції.
Згідно статті 34 Конституції України «Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань».
За останній рік наше конституційне право реалізувалось у падінні свободи слова в Україні нижче рівня Зімбабве та Конго : у щорічному рейтингу свободи засобів масової інформації у 2010 році свобода слова в Україні втратила 42 позиції.
Ілюзія вибору. Вибір з числа тих, кого тобі підсовують, - позбавлений сенсу.
За даними міністерства юстиції в Україні зареєстровано 185 політичних партій, 14 з них зареєстровано лише у минулому році. Здавалося, демократія набирає обертів, проте справді нових облич ми не бачимо. Гасла, які лунають з екранів, ми вже давно вивчили.
Влада грає у свою власну гру, де є незмінні гравці, жорсткі правила та обмежені можливості для входження. Вони вже давно мріють підняти виборчий бар’єр до 7% та створити елітний клуб династійної влади. Ми не можемо бути почутими, наша роль – слухати, що говорять вони та обирати з них менше зло.
Ілюзія свободи. Свобода в країні маріонеток обмежена волею ляльковода.
Стаття 39 Конституції України та стаття 11 Європейської Конвенції про захист прав та основних свобод людини гарантують право нашим громадянам збиратися мирно і проводити збори, мітинги, походи, демонстрації. Здійснення цього права не підлягає жодним обмеженням, за винятком тих, які встановлені законом в інтересах національної або громадської безпеки. Проте за останній рік сотні громадських діячів та журналістів за свої ініціативи у проведенні мирних зборів зазнали утисків і перевірок зі сторони міліції та служби безпеки України.
Правда життя.
Ми маємо право говорити те, що створює видимість демократії. Ми слухаємо те, що нам хочуть сказати. Ми почуваємось вільними там, де це не торкає інтересів влади.
Проте жодна цензура не встоїть під натиском свідомих громадян.
Цензура - дієвий інструмент слабкої влади, яка керує безхарактерним народом. Така влада приречена на крах та ганебну втечу."
***
"Потяг з вівцями"
За останні п’ять років постійно подорожую у справах. За цей час встиг оцінити потяги всіх напрямків та категорій. І все більше схиляюсь до висновку, що кожен потяг – це маленька модель нашої з вами держави. Тут є три гілки влади: начальник потягу – законодавча влада; провідник – виконавча; міліція – судова; а також населення, яке представлене всіма віковими та соціальними категоріями.
Начальник потягу – президент, гарант виконання Правил перевезення пасажирів.
Провідник – великий чиновник, депутат, наділений майже безмежною владою. Очолює тепло- та електростанції потягу, керує сферою обслуговування та має повну монополію на сферу торгівлі.
Міліція – стражі закону, які контролюють пасажирів на предмет порушення норм закону та виносять вирок на місці виявлення порушень.
Кожен вагон – це окрема область, яка має свого Провідника. Кожне купе у ньому – це окреме місто, де люди встановлюють свої правила поведінки та взаємостосунків, користуються послугами, які надаються у потязі.
Дуже часто ці послуги є вкрай неякісними, «чиновники», які їх надають, нахабними, а пасажири у своїй більшості – терплячими та слухняними вівцями, які сумлінно слухають свого Провідника.
Посадка на потяг: багато людей, частина - з важкими сумками. Вони показують свій квиток і намагаються просунутись вузькими коридорам вагону. Слідом чути крик провідника «закривайте двері, не випускайте тепло». Ти думаєш – хвилюється, дбає, щоб людям було тепло. Сумлінно закриваєш двері.
Потяг рушив, починається торгівельний сезон. Провідник з широкою посмішкою іде по вагону та пропонує чай, каву, печиво та інші продукти. Всі із задоволенням купують. Ті, хто не встиг повечеряти перед дорогою і нічого не захопив із собою – взагалі найкращі друзі та клієнти. На прохання налити кип’яток у свій стакан, щоб заварити нормального чаю чуєш, що кип’яток тільки з чаєм провідника.
Вечір, час вкладатися спати. У потязі шалена спека, провідник натопив від душі. Люди починають стелитись. Знаючи, що спека може швидко минути запасаються ковдрами. Тим, хто довго розкачувався, ковдр не вистачає. Якийсь чоловік явно намагаючись зекономити на квитках витягає свою постіль. З’являється провідник і з суворим виглядом наголошує, що без його постелі матрац брати не можна. Чоловік винувато дивиться на провідника, з розумінням киває та лягає спати на тверду полицю, вкрившись своєю простинкою.
Ніч, як і очікувалось спека поступово зникає. Крізь вікна, що затикані якоюсь ватою, іде такий шалений протяг, що не знаєш куди подітись. Близько 4-ї ранку стає так холодно, що потяг розкачується вдвічі більше. Провіднику також треба заробляти, навіщо топити дорогоцінним вугіллям, якщо людям і без того роздали ковдри.
Ранок, я хочу спати, до пункту призначення ще півтори години. Провідник з гучним вигуком «вставайте та здавайте постіль» іде по вагону. Я намагаюсь спати далі. Знаю, що згідно Інструкції ЦЛ – 0038 провіднику пасажирських вагонів «провідник зобов"язаний за 30 хвилин попередити про це пасажирів». За 10 хвилин черговий рейд провідника. «Законослухняні» сусіди кілька разів намагаються мене розбурхати зі словами, що час вставати, скоро Київ. Не витримую, піднімаюсь та сиджу в очікуванні коли ж минуть ті півтори години. Весь вагон слухняно біжить здавати постіль, щоб провідник не насварився. Звісно про те що згідно пункту 63 Постанови "Про Порядок обслуговування громадян залізничним транспортом" «Доставка постільних речей на спальне місце пасажира і збирання її за 30 хвилин до прибуття пасажира до місця призначення є обов"язком провідника вагона» ніхто не знає, а хто і знає – не хоче зв’язуватись.
Провідник проходить вагон, видивляється порушників. Нас лише кілька. Ми гостро нагадуємо провіднику пункти правил, які висять у нього на дверях. Після кількох словесних перепалок провідник зникає, розуміючи, що боротись з людьми, які знають свої права та ще й надихнулись свіжістю зимової ночі, не варто.
Але все ж більшість мовчить, хоч їм і не забороняють говорити…"
Автор: ANDRIY
Напомним, 16 февраля оглашен прием работ на Международный конкурс СТОП ЦЕНЗУРЕ! в категориях: постер, слоган, стих, эссе.Работы принимаются на трех языках: украинском, английском, русском.
Принять участие может каждый желающий, независимо от уровня образования и гражданства. Ни одна политическая сила не имеет отношение к конкурсу.
Цель конкурса - инициировать широкую общественную дискуссию вокруг проблемы ущемления свободы слова, политической цензуры и цензурирования произведений искусства.
География конкурса не ограничена, так как защита свободы слова, свободный доступ к информации и борьба против цензуры- актуальные вопросы не только в Украине, но и в других странах молодой демократии.
Конкурс продлится до 1 апреля 2011 года.
Интернет-площадка конкурса -
